«Буря» і натиск у білому місті біля самого синього моря - Культура - dt.ua

«Буря» і натиск у білому місті біля самого синього моря

15 липня, 2011, 13:22 Роздрукувати Випуск №26, 15 липня-22 липня

Дуже жаль, що українські театри сьогодні нечасто можуть дозволити собі розкіш виїхати на гастролі.

Дуже жаль, що українські театри сьогодні нечасто можуть дозволити собі розкіш виїхати на гастролі. А гастролі ж — це новий глядач, оновлене життя спектаклю, і свіжі ідеї, і неочікувані враження. Тим більше що цього бракує як провінції, так і столиці.

Франківці десять вечорів збирали переповнені зали в Севастопольському театрі імені Луначарського. Практично після кожного спектаклю на сцену зі словами вдячності до глядачів та артистів виходив Богдан Ступка. Одна його фраза може вважатися крилатою: «Такого глядача наш театр повинен возити за собою!»

Франківці представляли різні вектори своїх сценічних пошуків. А місцева публіка не вгамовуючись із ентузіазмом аплодувала столичним гостям.

П’ять спектаклів — «Весілля Фігаро», «Буря», «У неділю рано зілля копала...», «Одруження», спектакль-ревю «Романс. Ностальгія». Різні естетичні «платформи», але театр — один.

«Весілля Фігаро» за мотивами Бомарше (режисер Юрій Одинокий) — веселі режисерські вільності на основі старого сюжету. Публіка таке сприймає з натхненням. Із графської обителі дію перенесено до сучасного офісу з усіма належними атрибутами. Взаємини «офісного планктону» сучасним, особливо — молодим, глядачам набагато ближчі за куртуазні адюльтери XVIII століття. Та й «послання» традиційне: сильні світу сього часто пасують перед спритністю й жвавістю розуму таких як Фігаро, хоч би в якому столітті він жив. Слід віддати належне Остапові Ступці, який із захопленням зіграв головного героя. Його спритний секретар у «офісній естетиці» почувається привільно. А акторські ґеґи викликають відгук. Цікавий Олексій Богданович: він грає сучасного приємного ловеласа, а не графа-естета (як колись Ширвиндт).

Богданович, до речі, виявився «червоною ниткою» нинішніх гастролей: він був задіяний у трьох постановках — скрізь різний, але завжди загадково-ліричний…

«У неділю рано зілля копала...»

Зізнаюся, не згадаю іншого вітчизняного театру, який би ставив українську класику в таких різних «регістрах». «Наталка-Полтавка», «Кайда­шева сім’я», «Шельмен­ко-денщик» — ці спектаклі показували раніше. І, їй-богу, даремно кажуть, буцімто російськомовне місто «насторожено» ставиться до класики української літератури. Адже переповнені зали й цього разу зібрала фольклорна притча за мотивами Ольги Кобилянської (в обробці Неди Нежданої) — «У неділю рано зілля копала…». У цьому спектаклі режисер Дмитро Чирипюк робить ставку на молодь. На Олександра Форманчука (Гриць), Олену Фесуненко (Туркиня), Тетяну Шляхову (Настка), Настасію Добриніну (переконливу у двох вікових іпостасях своєї героїні, Маври). Сильна робота в одного з найкращих акторів трупи Петра Панчука (старий-циган Андронаті). Панчук створює образ із класичною трагічною напругою. Його остання репліка — «Ось тепер, Мавро, наш гріх оплачено!» — звучить майже з шекспірівськими нотками…

Про Шекспіра — не випадково. Утопія великого барда, його мрія про ідеальний світ — п’єса «Буря» (в інтерпретації Сергія Маслобойщикова). Спектакль читається франківцями як естетська трагікомедія. Задана колірна гама, своєрідні костюми. Севастопольці оцінили в цьому спектаклі Богдана Бенюка, Олексія Богдановича, Олега Стальчука, Василя Мазура, Олексія Пєтухова. Їхнє сценічне існування у вишуканому видовищі до такої міри парадоксальне, що глядач ледве встигає стежити за блискавичними перевтіленнями, які втягують у шекспірівську стихію.

— Дуже люблю українську пісню й український міський романс, зокрема, тому завжди мріяв, щоб такі композиції звучали на сцені нашого театру, — зізнався в Севастополі Ступка. І його мрія здійснилася. У спектаклі «Романс. Ностальгія» (режисер Олександр Білозуб). З особливим душевним теплом виконаний кожен номер у цьому ностальгічному спектаклі-концерті… Пісні різних часів і різних настроїв. Але майже всі вони — про кохання. «Усе про кохання, усе про любов…» Кримська публіка прийняла цю роботу дуже емоційно: мало не кожний номер торкнувся живих струн у душах севастопольців.

А ось у франківського «Одруження» (за Гоголем) є окрема історія, пов’язана з нашим містом. Два роки тому в севастопольському театрі відбулася своя прем’єра цієї ж комедії. І франківці з делікатності вирішили не подавати свою версію. Тепер же в кримчан з’явилася можливість оцінити й столичну роботу.

Не порівнюватимемо два спектаклі. Вони різні. Як різні і їх творці — Валентин Козьменко-Делінде й Володимир Магар. Скажу лише про київський... Уже після перших реплік видно, наскільки влучний український переклад Остапа Вишні (почутий мною вперше). Чудово лягає на гоголівський текст і «фірмова» задушевна манера гри франківців… Що стосується Кочкарьова (Богдан Бенюк), така манера несподівано пояснює й ті нібито «потойбічні» загадки, які намагаються з більшим чи меншим успіхом розгадувати чимало російськомовних театрів у цій-таки п’єсі. Головний дует — Кочкарьов (Бенюк) і Подколесін (Богданович) — розіграний сильно, впевнено, а стосунки персонажів вибудувані віртуозно. У спектаклі актори інколи допускають імпровізацію. Хоча в усьому відчувається рука режисера. Хіба не дивна театральна (трохи містична) ідея — поєднати в одному фантомному герої відразу п’ять мікрообразів: Степана, Дуняші, візника, купецького прикажчика… А ще — самого шанованого автора, Миколу Васильовича, що зачинив у фіналі цієї історії те саме злощасне вікно, в якому й зникає Подколесін.

Вікно зачинене! А двері — відчинені… Оскільки франківці завжди бажані гості в білому місті біля самого синього моря.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво