«Бульба» на вогнищі. Режисер Володимир Бортко дарує Україні «ідеологічну зброю»

Поділитися
«А Бульбу скоро на вогнище?» — «Та от-от — уже строки тиснуть!» — «Хоч Ступку пощадіть! Серед акторів наших це останній символ, і теє, у полум’я!» — «Сподіваюся, дублером обійдемося...

«А Бульбу скоро на вогнище?» — «Та от-от — уже строки тиснуть!» — «Хоч Ступку пощадіть! Серед акторів наших це останній символ, і теє, у полум’я!» — «Сподіваюся, дублером обійдемося. Богдана Сильвестровича берегти треба!»

Та все ж не жаліє акторів Володимир Бортко на зйомках «Тараса Бульби» в Кам’янці-Подільському та Хотині (там — фортеці, що стали знімальними майданчиками). По двадцять разів змушує відпрацьовувати дублі під штучною зливою. Ті стогнуть — однак коряться. По десять разів «нагинає» того чи іншого актора, якщо непотрібна зморщечка на обличчі заграє. Той покрекче — і... «Мотор! Зйомка!»

Спека — фантасмагорична. А ці сотні й сотні, у жупанах, у свитах, при козацькому спорядженні, наче покірні загони підпорядковуються своєму «отаману». Тому що з режисером жарти кепські. Бортко на зйомках — як Мюллер на допитах: жах і лютість.

Справа історична: він таки добіг... першим! Не один поважний молодець похвалявся «підняти» екранізацію гоголівського шедевра, цю політактуальну штуку, котра завжди обпалює. Та одних немає, а ті (як Депардьє) — далеко (на виноградниках).

І тепер у Бортка — право відповідальної ночі з однією з найважливіших книжок українського народу. І бюджет — суперсолідний. І консультант із «блокбастерності» — голлівудський мен (Нік Пауел, який працював над «Хоробрим серцем»). І зірки — рейтингові (окрім Ступки, також Роговцева, Боярський, Вдовиченков, Петренко).

Вогнище, котре обпікає Тарасове тіло, для режисера ще й вогнище амбіцій… Як художніх, так, гадаю, і суспільно-політичних? В унісон із «Бульбою» пан Бортко заявляє про вступ до лав компартії Росії. І вже сьогодні він один із центрових публічних оракулів партії.

Тепер вже, не сумніваюся, він явно має намір підгадати прем’єру до чергових виборів — чи то парламентських, чи то президентських. А чому б ні? Матеріал — саме для електорату.

Між тим «гоголівське питання» у зв’язку з Бортковим «Буль­бою» багатьом не дає спокою й у нас: «А що? А як? А чи не зіпсує на догоду...» У «ДТ» самопливом надходять матеріали, де «розвінчу­ється»... ще незавершений фільм. Панове, ну хоча б до прем’єри почекаймо, не Байрак либонь, а блискучий екранізатор Достоєвсь­кого, Булгакова. Деякі наші газети й взагалі затіяли передрук першої редак­ції «Бульби», ніби люди в школі не вчилися і не знають, що саме цю, менш розкручену, але нібито «проукраїнську» версію перевидавали навіть кривавого 1937-го!

Не маю сумнівів, що «гоголівсь­ке питання» напередодні 200-річчя з дня народження письменника і саме до прем’єри фільму багатьох розсварить. І побоююся, як би в унісон із цими інформприводами не перетворили великого письменника на «сидорову козу», котру ще темпераментніше стануть перетягувати в різні боки: «Він наш!» — «Нет, он только наш!»

А він — автор «Бульби» — він узагалі нічий. Сирота космічна і геній нещасний, котрий (це вже як преамбула до недознятого фільму) написав 1844-го: «...сам не знаю, яка у мене душа, хохляцька чи російська. Знаю лише те, що не дав би переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи занадто щедро обдаровані Богом... »

І от уже навіть головний екранізатор нашої з вами сучасності пан Бортко запевняє «ДТ», що по завер­шенні роботи над проектом він одразу його й презентує Україні… Як підбадьорливий засіб для піднесення національного духу. Як «ідеоло­гічну зброю»… Ну що ж, коли така «зброя», тоді тільки — до бою!

За час зйомок «Тараса Бульби» у Запоріжжі, у Кам’янці-Подільському і в Хотині режисер Володимир Бортко схуд кілограмів на двадцять. Ходить — і від вітру хитається, але все ж стоїть (на своєму!) І безліч знаків оклику в цьому тексті — не мій авторський намір, а, швидше, надмір почуттів-емоцій екранізатора. Здавалося, він тримає в кулаку невидимий молоток — і якби міг, так і стукнув би когось по голові. (Справді, батальні сцени не минаються безслідно навіть для маститих.) Після виснажливого знімального дня, зайшовши до нього о 23.30 у номер готелю «Клеопатра», відразу ж з порога заявив: «Ну що ж, Володимире Володимировичу, ніч у нас буде довга…»

«Можете використати мій фільм у власних інтересах!»

Володимир Бортко
— То що з кіньми, Володимире Володимировичу? Коні ж не винні... Навіщо тварин мучите?

— Про що ви?

— Та ось пишуть у газетах, буцімто коней калічите на зйомках. Навіть товариство захисту тварин на вас скарги пише?

— Ага, отже Бортко і шкуродер, і комуніст — усе в одній особі? Так чи що?

— Не знаю, вам видніше.

— Уявити собі не можу, з якою метою це інспірується! Інколи, повірте, коней люблю навіть більше, ніж людей.

— Чого там, вірю — не тільки ви.

— Щоб спеціально убивати тварину? Це ж маячня! На зйомках різне трапляється. Не дай Боже, звісно. І в нас, на жаль, один кінь «повісився» — його невдало прив’язали, а цей жеребець почув кобилу — і все...

— А у фіналі, коли вороні мають у прірву стрибати?

— З двох метрів, мій дорогий, вони стрибатимуть! Усі залишаться живі. І я навіть відповідати не хочу цим «товариствам», тексти яких тиражує жовта преса.

— А як місцева влада реагує на затяжну знімальну «бульбаніану»?

— Дивно і добре. По-перше, я розмовляю з ними українською мовою — виключно! Тому що я ще й народний артист України...

— Невже!

— Ще Кучма підписав указ свого часу. А чому ні? Я люблю свою землю, люблю Україну. У мене тут жили батько й мати. Сам я тут починав.

— На якому етапі зараз «Бульба»? Що відзняли і що залишилося?

— Продовжуємо «воювати» — знімаємо бої. Майже на 60% наша картина — бої. Зазвичай у будь-якому історичному фільмі — боїв один-два, а тут їх — п’ять. І ви не можете уявити, що це насправді. Ніколи не думав, що «Бульба» виявиться найважчим моїм фільмом.

— А «Майстер»? На Булгакові легше було?

— Там я переважно був удома. А тут майже три місяці сиджу безвилазно в Кам’янці. Це понад мої сили! На межі. «Я умираю, но об этом позже…».

— Але ж «батальне кіно» не нове для вас. Був «Афганський злам» — з Мікеле Плачідо. Чи там спокійніше воювалося?

— Розумієте, «Афганський злам» — безумовно, важкий фільм. Але там — машини, і вони рухаються — туди-сюди їздять собі і все. А тут — люди і коні. І щораз «у перший клас»: куди, навіщо, чому? Недавно знімали сцену «Знамено». Думав, за годину впораємося. Андрій вириває польський стяг, а потім уже кінь його топче копитами. Здавалося, що особливого? Але кінь лякається прапора — і ніяк не хоче його топтати! Уявляєте?

— Якогось політкоректного коня вам підсунули...

— І триває все це довго й нудно — весь день! Нескінченна кількість дублів! Я думав, завершимо картину до 20 вересня... Але, гадаю, це буде кінець жовтня. Більшу частину зроблено. Та все одно хочеться вити вовком!

— Дивлячись, як ви муштруєте «людей і коней», чомусь подумав про бюджет — не вистрибуєте за рамки?

— Бюджетом тут не займаюся зовсім. Більше того, з часів «Бандитського Петербурга», «Ідіота», «Майстра», а тепер і «Бульби» бюджет — інша «ієрархія». Але організація роботи тут — уже з боку виконавчого продюсера — мені не подобається вкрай. Вкрай...

Ада Роговцева в ролі дружини Тараса
— При цьому чи плануєте прокат картини в Польщі, наприклад?

— Важко це уявити. Але відкидаю будь-які можливі спекуляції! Хлопці, дорогі, та годі вам уже дурницями займатися. Вийде хороше кіно — чудово! Вийшов у Гоффмана фільм — чудово! Хіба хтось пригадує «незадоволених» образом бродяги-Хмельницького, яким він і постає на початку тієї картини? Пам’ятають насамперед хороший фільм. І взагалі, хлопці, треба б уже вилізти з лайна, у якому всі сидимо... І для цього потрібні у тому числі й хороші фільми. Мені наплювати, як сприймуть майбутню роботу поляки чи росіяни! І навіть у тому, що вже у вас божевілля в головах, особисто я не винен!

— Це в кого, у мене чи що?

— У вас — у всіх! Ви божевільні люди! Мені жаль вас — жаль, що вас так безбожно і безтямно політизують! Я кажу це, оскільки вже кілька місяців ночами дивлюся ваші «новини» — і розумію, як тут вас усіх підігрівають. Кочегарять жахливо!

— Але тоді вже поговорімо і про російські новини — адже там теж кочегари неабиякі?

— Я розумію: є Росія і є Америка. А в останньої — більше грошей. У тому числі й на ці потреби... Я недавно спілкувався з однією впливовою в Україні людиною (не називатиму її ім’я), це було на 300-річчі святкування Санкт-Петербурга... І той чоловік ніби між іншим зауважив: «Мабуть, це буде конфедерація...» Він це сказав про свою країну! Мені стало огидно! І ось тепер, дивлячись ваше ТБ, мені здається, що той чоловік був недалекий від істини. Так, згоден, у нас інша історія на ТБ — у нас Пугачова-Галкін... Жуйка для очей (і вух). І відвертання від багатьох серйозних проблем. Але насправді невідомо, що небезпечніше — жуйка чи розбрат? Ось у вас кажуть: і в Росії немає свободи, журналістам затуляють роти, утискують демократію...

— А ви з цим не згодні?

— Категорично! Якщо 80% населення підтримує президента — це щось означає?

— Тому й означає, що дивляться одну й ту саму телекартинку.

— Але не тільки в цьому річ! Мало кому вдавалося хоча б спробувати витягнути країну з багна... А йому вдалося — цьому маленькому й лисому чоловікові, який уміє пожартувати при нагоді. Я сам свідок — коли мені вручали орден у Кремлі.

— Про що жартував?

— Про це сказати не можу. Але можу сказати: я люблю свого президента! І прошу вас про це написати в газеті.

— Та будь ласка, мені неважко. Але вже тоді, може, поясните, навіщо рік тому, так люблячи президента, ви вступили не в його «Єдину Росію», а чомусь до комуністів подалися? Вам це навіщо, Володимире Володимировичу? Не через гроші ж ішли?

— Якби через гроші, тоді в «Єдину Росію». Або в «Справедливу...». Або в СПС! А пішов я до комуністів з простої причині... І почну здалеку... Ось ви, наприклад, знаєте, що сьогодні у світі близько 80% лісів іде під сокиру...

— Ну... Комуністи ж теж хвацько сокирою розмахували.

— А ви замислювалися, що гасла практично всіх партій ідентичні — «Збагачуйтеся!»

— Ну і...

— Що «ну»?! Адже більше нічого за цим не стоїть. Тільки збагачення! А в комуністів — інше...

— Вибачте, але знову буде «ну».

— І при цьому найбільш ненависна людина для мене — Володимир Ілліч Ленін! Він спотворив головне, що було у Маркса.

— Так ми й до Сталіна доберемося? І я неодмінно запитаю: як ви до нього ставитеся?

— Дуже «добре»... Він у мене двох дідусів розстріляв. Це щоб ви знали про всяк випадок. Маркс казав, що тільки у країнах із розвиненими виробничими відносинами можливий соціалізм. І тут з’являється цей чоловічок із країни, де 80% — селяни. Далі починається ідеальний варіант Кампучії, поголовно розстрілюється населення. І нічого спільного з соціалізмом і марксизмом це не має... Я був у різних країнах і усвідомив — у Швеції соціалізм побудований! Причому давно.

— А що взагалі вас штовхає на політичні подвиги? Знімали б кіно, хіба мало текстів для екранізацій?

— Хочу щось змінити. Бодай щось! Щоб не вирубували лісу. Щоб...

— ... вас усе влаштовує в маневрах Зюганова?

— У мене — не Зюганов. У мене — ідея. Я й раніше, дивлячись, як живе народ, розумів, що нічого спільного з ідеєю це не має. І все це — антимарксизм...

— Але ж, упевнений, не всі однопартійці поділяють ваш романтичний порив?

— Поділятимуть. Я вас запевняю.

— Мене не треба... Та невже ви зі спокійною душею заплющите очі на важку, навіть трагічну історію — у зв’язку з конкретною партією, якій віддали своє дзвінке ім’я?

— Чекайте-чекайте... А про хрестові походи ми пам’ятаємо? А про те, що палили відьом, ми знаємо? А про інквізицію читали? То ми що, заборонимо католицизм? Це — історичний час...

— Невже ви не наразилися на неприйняття своєї позиції з боку друзів, колег?

— Стоп, стоп, стоп... Але ж і серед цих колег-друзів — комуністичних — є, наприклад, і Алфьоров...

— Ірина Алфьорова, чи що?

— Жорес Алфьоров!

— Лауреат Нобелівської премії?

— Так! І Дороніна... І багато інших людей, котрим дороге майбутнє. На виборах ми візьмемо 20%. А ви тут — зомбовані! Чому у вас так ненавидять Мороза, який інколи говорить розумні речі? Та тому, що його постійно виставляють на ТБ то мерзотником, то зрадником! Він таким і буде — в очах людей. А комуністів у вас не показують — ніколи! І взагалі, хлопці, хоч якась ідея, крім корови, яка повинна здохнути в сусіда у вас ще є?

«У «Майстра» був вищий рейтинг, ніж у Путіна»

— Помітно, що «українське питання» вас хвилює, а ось як плануєте вирішити «єврейське питання» — вже у своєму фільмі. Гоголя ж антисемітом вважали. Жорстокий він у «Бульбі» до «малого народу», ой який жорстокий.

— Ви поставили дуже серйозне запитання... Якщо українці і росіяни (або українці і поляки) якось домовляться, то тут серйозніше. Постійно думаю, як би зробити, щоб, не міняючи ані слова в тексті, водночас донести — що ми хотіли сказати... І, як ви кажете, «єврейське питання» у картині великою мірою буде вирішене через актора — чудового пітерського актора Сергія Дрейдена. Він грає Янкеля. Манера його гри має передбачати беззастережну, виняткову симпатію до цього персонажа. У автора багато складних історій навколо євреїв. Ось з’являється Тарас — і бачить, як молиться людина, Янкель. І він знімає шапку, і чекає, коли молитва закінчиться. Може, навіть у цьому епізодику хтось відчує, як одна нещасна людина допомагає іншій нещасній людині. Адже обидва нещасні — і українець, і єврей. Тема дуже делікатна. Ми довго працювали над сценою, коли Дрейден-Янкель кричить: «Схватить жида, поймать жида, потому что все, что есть худшего в мире, это…» У цьому крику гіркота. Це ніби парафраза Шейлока — на іншому художньому розрізі.

— Володимире Володимировичу, особисто Володимиру Володимировичу ви вже «доповідали» про свою роботу?

— Я не доповідав. Я сказав президентові: цей проект буде дуже важливим з однієї простої причини — тут про самосвідомість народів... Важливо також, щоб сучасний глядач зрозумів: позаду нього були люди, які переживали набагато гірші часи і не «курвились», бо пам’ятали про честь і доблесть.

— «Бульба» ще в процесі... А ось що стосується вашого «Ідіота»: як вдалося так точно натрапити на героя, адже Євген Миронов вистрілив, що називається, у десятку!

— Ось ви, наприклад, ніколи не повірите, що поставало питання заміни актора на роль Мишкіна.

— Звичайно, не повірю. Тому що більш і грати його нікому.

— А ситуація виникла. Спочатку Миронов «зображав»... Приїхав веселий молодий чоловік, у модному пальтечку. Усе гаразд, весело — граємо! Але що граємо? Не те! І з помічником режисера ми всерйоз замислилися про заміну. Тільки в один чудовий день я йому сказав: «Женю, давай не від нього, а від себе — це говориш ти, не Мишкін, а Миронов...» І пішло. І Євген продемонстрував дива працездатності. Він схуд заради ролі кілограмів на 12! Він увімкнув себе на 220 вольтів! Це був, у доброму сенсі, американський трудоголік. Бачте, навіть як комуніст я визнаю позитивні сторони американської системи! І потім, Євген Миронов — людина дисциплінована. Не те, що деякі інші, яких я втришия вигнав зі зйомок «Бульби» — за пияцтво. Ставить пляшку в розпал зйомок — і хоч би що! Я сказав зразу: «Пішов звідси...» Саме так і сказав.

— Вже тепер, озираючись на «Майстра і Маргариту», скажіть, чи спокійна ваша душа невгамовна. І чи всіх булгакоманів довели до шаленства після цієї екранізації?

— Таких рейтингів, які мав «Майстер», не було навіть у новорічного звернення Путіна. Ясно, так? Навіщо мені озиратися? Я хотів змінити погляди місцевого населення на цю книжку. Хоча думки дівиць, котрі вважають, що «Майстер» — роман містичний, розхитувати немає сенсу. Нехай так думають! У книжці ж є очевидне... Майстер і Маргарита живуть у середині 30-х у Москві. А десь живе інша істота — нехай диявол. До цієї істоти якось приходять і кажуть: а ви знаєте, ваша диявольська величносте, на якійсь території не все просто. І двічі два — уже не чотири, і любов плюс любов — це вже не любов. Двічі два там — стільки, скільки треба, а свобода — це усвідомлена необхідність! Що ж, він приїхав — і побачив... Наче зовні все те саме, тільки «квартирне питання» всіх зіпсувало... Або Майстер — йому сорок. А скільки йому було в 1917-му? Приблизно двадцять? З якого боку барикад міг стояти цей чоловік? Правильно, з того самого — антиленінського. І ось за два роки до 37-го він розуміє: краще «там» (на небі), ніж «тут» (на землі)... Недаремно ж він каже їй: ти загинеш разом зі мною. «Завтра» в них у цій країні не буде ніколи — у цій країні. То який це, у біса, містичний роман?! Або «як міг грати вершника Понтія Пілата літній Кирило Лавров»? А ось міг! «Вершник» — це стан! Що таке «прокуратор», який здійснював римську владу, військову й цивільну? Та по суті — це ж перший секретар обкому! Ось це хто! А хто це міг зіграти, крім Кирила Юрійовича? І я нічого не вигадую! Фільм цей майже щодня дивилося сорок мільйонів глядачів. Це не враховуючи українських. Здавалося б, не подобається — можете вимкнути. Але ні. «Миші кололися, плакали, але продовжували їсти кактус», — так написали в Інтернеті про мій фільм найбільші злостивці.

— Володимире Володимировичу, після «Ідіота» і після «Майстра», після «Бульби», нарешті, що хоча б у мріях може бути, якщо, звичайно, остаточно не подаруєте себе компартії?

— Тепер, коли я прокидаюся о п’ятій ранку і наново перечитую сценарій... Коли о восьмій тридцять я вже в машині, а о дев’ятій — зйомка в Хотині. Отож у такий момент про велику літературу і твори мистецтва мені краще не нагадувати! Герман Гессе — потім, тепер — краще найдурніший анекдот про…

Із особової справи

Володимир БОРТКО — кінорежисер, народний артист Росії, народний артист України. Батько — український режисер Володимир Бортко, мати — українська актриса Марина Захарченко (остання дружина відомого драматурга Олександра Корнійчука). Після навчання в київському геологорозвідувальному технікумі Бортко в 1965—66-рр. служив в армії, а потім три роки працював електриком у Київському «Воєнпроекті». У 1969-му вступив до Київського театрального інституту (майстерня М.Мащенка). Працював асистентом режисера на кіностудії імені Довженка, звідти почав свою кінематографічну кар’єру. У 1980-му був запрошений на «Ленфільм». З цією студією пов’язано багато його успішних проектів — «Без сім’ї» (1984), «Блондинка за рогом» (1984), «Одного разу збрехавши» (1987). Статус «головного екранізатора класики» прийшов до Бортка після ідеальної екранізації булгаковського «Собачого серця» (1988). Потім були — «Афганський злам» (1991), «Бандитський Петербург» (2000). На початку XXI століття з Бортком пов’язана «класична революція» на ТБ СНД. Його нові екранізації — «Ідіот» і «Майстер і Маргарита» — мали шалені рейтинги і неймовірний суспільний резонанс.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі