Буденне зло - Культура - dt.ua

Буденне зло

9 вересня, 2016, 22:02 Роздрукувати Випуск №32, 10 вересня-16 вересня

Режисер Руперт Гулд поставив у лондонському Almeida Theatre "Річарда III" В.Шекспіра з Рейфом Файнсом у ролі лиходія. Завдяки невтомній місіонерській діяльності Британської ради в усіх країнах світу, цю нову виставу побачили й ми — тут і зараз — на великому кіноекрані: з хорошим звуком та великими планами двох видатних артистів.

Режисер Руперт Гулд поставив у лондонському Almeida Theatre "Річарда III" В.Шекспіра з Рейфом Файнсом у ролі лиходія. Завдяки невтомній місіонерській діяльності Британської ради в усіх країнах світу, цю нову виставу побачили й ми — тут і зараз — на великому кіноекрані: з хорошим звуком та великими планами двох видатних артистів. 

Джерелом натхнення для режисера Руперта Гулда (він же керівник Almeida Theatre) у зв'язку з трагедією від Великого Барда послужила неглибока могила. У районі автомобільного паркінгу в місті Лестері. У 2012-му під час розкопок тут знайшли людські останки. І згодом експерти-генетики приголомшили: зразки ДНК, отримані зі знайдених кісток, підводять до шокуючого результату, — у неглибокій могилі 1485-го був похований 32-річний король Річард III! 

Не мудруючи Руперт Гулд і починає свою виставу на невеликій сцені Almeida Theatre — прямо в могилі. Фантоми-слідопити копають-копають — і викопати не можуть. Потім — враз! — старі кістки, прадавній череп… І вічний невгамовний дух Річарда ІІІ, випурхнувши з неглибокої могили, заповнює своїми лиховісними флюїдами простір театру саме в річницю пам'яті Вільяма Шекспіра. 

Руперт Гулд, як режисер, що сучасно мислить і, безперечно, відстежує прем'єрні сценічні твори шекспіріани (зокрема, сильний спектакль німця Томаса Остермайєра), здається, з самого початку нічим і ніким не планує "дивувати" свою публіку. 

"Його" публіка — швидше, консервативна, вихована. Спрагла насамперед слова (!) Великого Барда. Тому режисерові й немає резону шокувати цільову аудиторію зразками надрадикального, візіонерського або, навпаки, гіперархаїчного театру. 

Його вистава на основі "Річарда ІІІ" — "театр тексту", "театр якісного акторства". 

І, здається, саме по це й прийшли добрі глядачі в лондонський зал. 

Їхня реакція на переливи шекспірівського тексту — дивна. Трагічне іноді провокує щирий сміх: так задумано. У комічному інколи закладено трагічну міну уповільненої дії: і вона вибухне. 

Руперт Гулд не відкидає, не "прокидає" і зухвало не переосмислює основу основ, тобто шекспірівський текст, а навпаки — бере його у свої союзники. А вже так, як можуть і вміють хороші британські актори надати цьому Текстові розумної непафосності, сучасної осмисленості… Спробуй ще пошукай на інших сценах такий рівень достойної театральної гри. 

Саме це постійно й дивує (з нашого берега) — "їхня" здатність, пропускаючи текст Шекспіра через себе, робити його і актуальним, і гострим, дуже точним. Він не передбачає, боронь Боже, марного крику або вирячених очей. 

Руперт Гулд, власне кажучи, і оформляє на лондонській сцені історію про страшного лиходія — як історію про такого собі сучасного політика. Для якого робочий кабінет — як могила (склеп). І, відповідно, на цвинтарі й треба говорити якомога тихше. Не впадаючи у пафос, не терзаючи дурними голосами живу шекспірівських монологів-діалогів. 

Так і відбувається. Рейф Файнс, тільки-но з'явившись у сутінках кабінету-могили (могилу щойно розкопали), навіть не говорить, а, швидше, щось шепче собі під ніс. Якось так буденно минає буденне життя звичайного політика (згодом — лиходія), в робочих планах якого — того прибрати, себе коронувати, з тією переспати. 

Звичайні справи, одне слово. 

Дальший перебіг сценічних подій, коли трупи підуть косяком, урівноважений Руперд Гулд теж не обставляє пафосними сценічними прийомами (у стилі "форте"). Тут багато чого через "піано". Тиша кабінету-могили, буденність політичних авантюр. У центрі яких — сутулий, кульгавий, зовні симпатичний чоловік — король Річард III. Навіть якщо він гвалтує якусь жертву королівської крові, то в цьому не брутальність покидька, а звичайна неминучість політичної кон'юнктури. Так треба для справи. 

Відносно невелика сцена для великої шекспірівської історії (у цьому випадку) передбачає внутрішній масштаб постановки. Смислове й ідеологічне укрупнення виходить від режисерського рішення та акторських соло. Злочини в шекспірівському (і в сучасному) світі, на думку режисера, кояться не на людних площах і не через публічні соплі-крики, а так, як тут. У тривожній тиші кабінетів-гробниць. У шепоті, але не в крику. Вустами свавільних, "тихих" політиків-душогубів. 

Звісно, ближче до фіналу в битві під Босвортом дехто не витримує й починає екстатично кричати про перемогу. Але це окремі випадки. Оскільки лондонський "Річард III" — усе ж таки відсторонена реєстрація лиходійств політика, одночасно класика й сучасника. 

Колись Жана Кокто запитали, що б він насамперед виніс із охопленого полум'ям будинку. Поет відповів: "Вогонь!" 

Річард, яким його грає Файнс, виніс би з того ж будинку — попіл. Він усе спопеляє. І "логіка" його злочинних вчинків у тому, що логіки начебто немає. Коли Річарда грали Лоуренс Олів'є або Ентоні Шер, там "логіку" диктували характери й фізична ущербність. Тут — простіше і складніше: так побудований світ, давно й грунтовно, тому особа політика, його авантюризм та ідіотизм, завжди провокують лиходійство. 

Буває, наприклад, абсолютне зло... А цей Річард (Рейф Файнс), повторюся, зло буденне. Що сприймається як даність і неминучість — усім багатофігурним королівським сімейством, що колись затіяло війну Червоної і Білої троянд. 

Рейф Файнс, який грає Річарда, актор досвідчений, тому не випинає "его" свого складного героя, а інколи підкреслює його похмуру ніяковість, таке собі клоунське збентеження за вчинене. 

Але потому обов'язково промайне на байдужому обличчі Річарда — оскал Волан-де-Морта. Зла абсолютного, згідно з версією Джоан Роулінг. 

Можливо, у певний момент простий глядач і досвідчений критик здогадаються, до чого підводить Руперт Гулд своєю рівною й неавангардною виставою. Та до того, що буденне зло сидить, мабуть, у кожному нинішньому "тихому" маніпуляторі-інквізиторі, бо такий політик — диявол. Розкопали могилу, випустили горе. І світ перевернувся не від вибуху, а від буденного зла. 

Дивлячись, як Рейф Файнс трохи пародійно кульгає й тягне ногу, одразу згадуєш "Базіку", зіграного Кевіном Спейсі у фільмі Брайяна Сінгера "Звичайні підозрювані". Мораль тієї картини: "Найбільший трюк диявола полягає в тому, щоб переконати світ, нібито його не існує!" 

Як може, Рейф Файнс і пропонує свою варіацію на таку тему, приховано задану режисером. Його Річард, як буденне зло, — диявол-трюкач і політик-фокусник, який переконав багатьох (та всю рідню!), що іноді "так треба", що він зовсім "не той", що народу потрібен "саме такий".

І цьому народу він звабливо махає кривавою рукою. 

Лондонська політична вистава Руперта Гулда демонструє не видатний, але міцний середній рівень режисури, яка (у хорошому сенсі) консервативна, але не мертва й не пустодзвонна. З іронією англійського джентльмена цей режисер "дозволяє" проникнути у свою виставу знакам і шлакам сучасності. Звісно, є мобілки (куди без них?), є сучасні костюми. Чудова Ванесса Редгрейв, найкраща подруга чеченських повстанців, з'являється в ролі королеви Маргарити, ніби щойно повернулася з поля бою — в комбінезоні камуфляжного типу. Її сцени прекрасні: справжній майстер-клас внутрішнього діалогу з шекспірівським текстом, що його велика актриса відчуває, проживає й тихо приборкує. 

Продовженням російського сліду в британському "Річарді III" стане сцена з катами, коли перед збройовим залпом вони підірвуть англійську благодать чистим російським: "Готовсь! Огонь!" (Зрозуміло, і туди пробралися). 

Але актуальні картинки для Руперта Гулда— швидше, відмазка. Оскільки зовнішня актуалізація — інколи тільки пихата ілюстрація. А ось Шекспір (його світ) — позачасове джерело розумової і фізичної праці. Копати — не перекопати. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво