БРАВО, МАЕСТРО, БРАВО, МУЗИКАНТИ - Культура - dt.ua

БРАВО, МАЕСТРО, БРАВО, МУЗИКАНТИ

24 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №41, 24 жовтня-31 жовтня

Виступ у Києві одного з найвідоміших музичних колективів — оркестру та хору петербурзького Маріїнського театру — подія воістину сенсаційна...

Виступ у Києві одного з найвідоміших музичних колективів — оркестру та хору петербурзького Маріїнського театру — подія воістину сенсаційна. Нинішній приїзд і попередній розділяють аж двадцять років. Тоді ми перебували в єдиному культурному просторі, і на гастролі до Києва приїхав увесь театр. У ті далекі часи лише починав своє тріумфальне сходження на світовий диригентський олімп нинішній керівник Маріїнки Валерій Гергієв. Тепер це майже легендарний музикант, гастрольний графік якого охоплює майже всю земну кулю, — він прокидається в Нью-Йорку, увечері вже диригує спектаклем у своєму театрі, нічним рейсом вирушає до Лондона, щоб через два дні опинитися в Брюсселі, Зальцбурзі чи Токіо. Як не радіти, що він викроїв час для єдиного концерту в Україні. Маестро виступив зі своїм оркестром і таким чином продемонстрував як власне диригентське мистецтво, так і талант керівника, котрий зумів зберегти і примножити славу першої в Росії оперної сцени, театру, який недавно відзначив своє 220-річчя.

Пієтет перед традиціями завжди вирізняв Маріїнський театр. Не зраджуючи цього ключового принципу, Валерій Гергієв подолав ізоляцію від світового оперного процесу, яка виникла в роки холодної війни та залізної завіси. Театр функціонує сьогодні за спільними правилами провідних оперних сцен Європи та США, зберігши власне обличчя і свій репертуар. Цього літа на оперному фестивалі у Мюнхені я була вражена, виявивши в антракті на стенді театрального кіоску цілу колекцію сучасних постановок російських опер, здійснених в останні роки Маріїнським театром під керуванням Валерія Гергієва. Тут пропонувалася відвідувачам відео- й аудіопродукція чи не всіх провідних театрів світу, але відомі й менш відомі опери П.Чайковського, М.Римського-Корсакова, С.Прокоф’єва представляла лише Маріїнка та її знаменитий маестро. Справді, кому як не італійцям зразково виконувати Верді, кому як не російським артистам грати і співати російську музику так, як, окрім них, не зуміє ніхто. Гергієв багато зробив і продовжує робити для того, щоб пріоритет російського репертуару, турбота про його розширення та відновлення залишалися в художній програмі колективу непорушними. Водночас він повертає російській оперній сцені найскладніші твори Ріхарда Вагнера і відновлює перервану лінію спадкоємності, що йде від театральних новацій Срібного століття.

Програма київського концерту складалася з трьох ретельно дібраних творів російської музики. Два з них — увертюра «Ромео і Джульєтта» П.Чайковського, якою відкривався концерт, і «Картинки з виставки» М.Мусоргського в оркеструванні Моріса Равеля, якими він закінчувався, — ніби демонстрували широкі європейські горизонти російського музичного мистецтва. Чайковський по-своєму відчув і подав образи трагедії Шекспіра. Кохання, велике й нестримне, відстоює своє право бути, оточене морем ворожнечі і жорстокості. У дивовижній за продуманою цілісністю інтерпретації цієї музики диригент підкреслив її строгість і суворий пафос, невблаганність фатуму, який поступово виявляє усю свою могуть. Особлива зібраність характеризувала звучання основної ліричної теми. М.Римський-Корсаков свого часу почув у цій натхненній мелодії жагучу пристрасть. У трактуванні петербурзьких музикантів тут чулася не так любовна млість, як глибока і зібрана емоція, здатна витримати натиск ворожих сил. Чудово відтіняли основне конфліктне протистояння моменти вслухання в тишу, зв’язуючі епізоди, у яких ніби слабшала напруга чи, навпаки, накопичувалася енергія.

Оркестрова версія «Картинок з виставки» стала даниною схиляння перед самобутнім російським генієм відомого французького музиканта наступного покоління. До яскравості й зримості образів, опуклості контрастів фортепіанного циклу Мусоргського Моріс Равель додав багатство власної оркестрової фантазії. Гергієв розпочав екскурсію по музично-живописній галереї дуже динамічно і по-діловому, відразу включивши слухачів у низку швидко змінюваних вражень. Усі образи були представлені по-театральному опукло, із безліччю характерних подробиць. Щоразу по-іншому озвучувалася музична тема прогулянки, що скріплювала весь цикл. Диригент дав можливість розкритися блискучій майстерності свого оркестру, продемонструвати віртуозність, ідеальну зіграність, чудову концертну форму. Регулярні виступи оперного оркестру на симфонічній естраді сприяють його фаховому зростанню, виробляють здатність вирішувати найрізноманітніші творчі завдання. «Картинки з виставки» прозвучали у виконанні петербурзьких музикантів як справжній концерт для оркестру, в якому масштаб і безперервність розгортання великої форми поєднувалися зі строкатою мозаїкою образів, із надзвичайною розкутістю та свободою музикування. Театрально зрима пластика портретних замальовок змінювалася стрімкими скерцо, які перехоплювали подих, густими мазками і вигадливою грою світлотіней, і ніби купол, що увінчує всю будівлю, сприймалася фінальна богатирська фреска.

Центральна частина програми об’єднала два оперних колективи — симфонічний оркестр і хор. Диригент обрав для цього один із хрестоматійних творів радянського періоду — кантату Сергія Прокоф’єва «Олександр Невський». Цей опус був визнаний ідеологічно бездоганним навіть у ті часи, коли його автора таврували як формаліста і викреслювали більшу частину його творів із програм концертів та радіопередач. Може, саме тому Гергієву захотілося повернутися до цієї музики й показати її позачасову цінність. Він керувався своєю впевненістю в тому, що ідеологічна ангажованість ніколи глибоко не торкалася природи прокоф’євського творчого і життєствердного таланту. А тут, до того ж, ішлося про результат співдружності композитора з великим кінорежисером Сергієм Ейзенштейном, оскільки сама кантата виникла на основі музики до однойменного ейзенштейнівського фільму.

Твір прозвучав у концерті потужно і з епічним розмахом. Особливо вдалися в ньому картина льодового побоїща і проникливий ліричний епізод «Мертве поле», в якому була солісткою вихованка Маріїнського театру Катерина Семенчук, що нині виступає на різних оперних сценах. У інших частинах враження трохи знижували непідходящі акустичні умови палацу «Україна». Мікрофони, так чи інакше спотворюючи природне звучання інструментів оркестру, ще більшою мірою перешкоджали почути справжній звук і темброву палітру хору. На жаль, доводиться ще раз визнати: у Києві немає справжнього концертного залу для виступу великих симфонічних і хорових колективів.

На біс наші гості блискуче виконали у шалених темпах антракт до третього акту вагнерівського «Лоенгріна» й увертюру до «Руслана і Людмили». Гергієв та Маріїнський театр зробили Києву ще один подарунок. Вони видали книгу спогадів, листів і матеріалів, присвячену Костянтину Симеонову. Цей видатний диригент, про якого Валерій Гергієв говорив з особливою теплотою, був пов’язаний у своїй творчій долі з двома великими оперними театрами колишнього СРСР — Ленінградським та Київським. Він став ще однією єднальною ниткою, яка пов’язала українську й російську музичні культури. Вручаючи подарунки директору Національної опери України ім. Т.Г.Шевченка Петру Чуприні, Валерій Гергієв подякував за ініціативу приїзду до Києва Надзвичайному і Повноважному послу Росії в Україні Віктору Степановичу Черномирдіну. Концерт проходив під його патронатом і був підготовлений та проведений його організаторами, компанією Advice, на найвищому рівні. А для численних слухачів він став незабутнім святом справжнього високого мистецтва.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво