«Божественна комедія». ХХ століття

Ідея зібрати і проаналізувати Дантову художню спадщину з’явилася і була реалізована у вигляді наукової праці давно. Авторка зібрала й систематизувала інформацію про всі відомі (зокрема втрачені) ілюстрації до «Божественної комедії», починаючи з Джотто та мініатюр XIV ст. Нарешті, через багато років, авторці вдалося втілити все це в книжці.

Її структура відносно проста й традиційна — в основу покладено хронологію. Досить докладно — про Ренесанс, доволі побіжно — про те, що було між Ренесансом і ХХ ст. Решта — ХХ століття, поділене залізною завісою на розділи, присвячені «країні репресивної нормативності» та «вільному світу».

Авторка ділить періоди європейського мистецтва на «дантівські» й «недантівські». Поділ умовний і може видатися спірним — адже хто виміряє «глибину прочитання», а стилістику літературного й художнього твору можна зіставити лише спираючись на власний смак. Проте авторка бере на себе таку сміливість, орієнтуючись на наявність або брак в ілюстраторів спроб передати не так фізичний факт того чи іншого епізоду, як його емоційний заряд, сам «дух Данте». Оцінка, безумовно, суб’єктивна — але й сама цінність мистецтва не в умінні бути об’єктивним.

Як громадянин італійського міста епохи раннього Ренесансу, Данте жив серед тих, хто міг би вважатися прообразом буржуа. Але саме «буржуазні» періоди розвитку європейських культур виявляються з погляду мистецтвознавця найбільш «недантівськими» — з ними в цьому може посперечатися тільки аристократичний класицизм і постбуржуазний постмодерн. Ренесансного ілюстратора споріднюють із Данте історичні й культурні реалії — «сучасництво», а ілюстратора ХХ століття — світогляд, замішаний на катастрофі.

Як людина ХХ століття, авторка переконана, що саме цей час — найбільш «дантівський», найбільш близький до розуміння суті «Божественної комедії». Слово «злам» постійно впадає в око. Флоренція часів Данте зі своїми політичними принципами, точніше безпринципністю, постійними війнами й убивствами, лібертинажем і втратою людської подоби, зі своїм ренесансним раціоналізмом і духовним пошуком, своєрідним прогресом — усе це так і напрошується на аналогію. Тобто виправдовує претензію на «розуміння» і «перегук».

Не дивно, що майже половину обсягу книжки присвячено саме цій епосі — хронологічно найбільш віддаленій від Данте. Данте — свій. Ровесник. Людина цього століття. І навіть цього світогляду. Для авторки це акумулюється у твердженні «Данте — авангардист», оскільки сама Ольга Петрова визначає свій основний художній принцип саме як авангард. «Утопія свободи», «почуття власної гідності й трагізм» і, звісно, «послання в майбутнє». Все це свідчить не тільки (й, можливо, не стільки) про Данте, скільки про людину ХХ століття, яка говорить про Данте, про його духовний досвід, утопії, трагедії і пошуки.

Бути «своїм у кожному домі», «перемагати час і простір» означає бути надлюдиною. І в Данте є надлюдські риси. Що негайно перегукується з аналогічною містичною цікавістю до іншого титана Відродження — Леонардо да Вінчі. Дуже характерним для ХХ століття і його мистецтва є пошук надлюдського. Ренесанс зі своїм титанізмом дає для цього чудову поживу. Це підтверджується підвищеною цікавістю до «Божественної комедії» в середовищі художників ХХ століття по обидва боки «завіси» незалежно від стилістичних уподобань.

Ця книжка має стати дуже привабливою не тільки для вітчизняного читача, захопленого іс­торією культури і мистецтва. Ос­кільки в ній міститься доволі багато інформації про радянське, зокрема українське, бачення Данте, — вона може виявитися цікавим джерелом для тих, хто хотів, але через історичні обставини не зміг ознайомитися з по-своєму ори­гінальною й цікавою для дос­лід­ника культурою СРСР у її різноманітних проявах. Текст книжки викладено паралельно україн­ською й англійською мовами.

Авторка провела величезну роботу, збираючи ілюстративний матеріал. Але баланс ілюстративного й текстового вирішено все-таки на користь тексту. Це є і її перевагою, і певною незручністю. По-перше, неминуче невеликий формат картин не завжди дає змогу як слід їх роздивитися. По-друге, деяких картин, описаних і проаналізованих авторкою, в книжці немає, а, як кажуть, краще один раз побачити, ніж спробувати уявити собі картину за вербальним описом.

Книжка Ольги Петрової орієн­тована саме на читача, а не на любителя гортати альбоми. Це кон­цептуально, оскільки її голов­ний герой — Данте Аліг’єрі, наш сучасник.

Ольга Петрова, «Комедія Данте Аліг’єрі. Мистецький коментар», видавництво «Факт»