Бомбезні. ТОП-XXI відкриттів у культурі (2016-й)

Автори DT.UA, а також друзі нашого видання пропонують читачам (слухачам, глядачам) звернути увагу на молоді імена, котрі в тій чи іншій сфері прекрасного сприймаються як відкриття 2016 р. У літературі, кіно, театрі, арт-просторі, серйозній музиці.

Як каже наш колега, літературний критик Євген Стасіневич, "у 2016-му було різне і різної якості. Про відкриття як про щось несподівано-грандіозне, говорити, можливо, й не доводиться, але ж...". Але ж!

Деякі молоді й креативні митці, кандидатури яких запропонували критики для підсумкового рейтингу, здавалося б, "відкриті" трохи раніше. Але в 2016-му для багатьох із них були вагомі причини утвердити статус, ім'я, місце під сонцем.

Умовний віковий бар'єр таких відкриттів - трохи за 30.

Важливий критерій - помітна подія в житті митця, яка так чи інакше вплинула не лише на його персональну творчість, а й, у певному сенсі, на українську культуру (в що хочеться свято вірити).

Чому їх 21? Тому що час такий - XXІ століття.

Ігор АСТАПЕНКО.
Поет з п'ятиповерхівки

Молодий поет. 24 роки. Народився у Білій Церкві. Торік закінчив Київський національний університет ім.Т.Шевченка (Інститут філології). 2016-го видав поетичну збірку "Лихотомія". Лауреат І премії Міжнародного конкурсу "Гранослов".

Окремі його вірші перекладено білоруською, російською, італійською, англійською, польською, грузинською, чеською мовами. Ось лише одна його поетична строфа (оцініть):

на першому поверсі
(майже не чую) плачуть

на другому поверсі
(чую краще) плачуть

на третьому поверсі
(чую добре) плачуть

на четвертому поверсі
(чую гірше) плачуть

на п'ятому поверсі
(майже не чую) плачуть

Це з його "П'ятиповерхівки".

Деякі критики кажуть, що він - "поет-гастроном", дивний оспівувач їжі. "Справді, чи не в кожному його вірші хтось їсть якісь ягоди або поетично міркує про борщ. Але далі цей процес ягодопоїдання чи борщеваріння у поета набуває якихось космогонічних ознак. Поезія, яка спершу видається земною, прозовою, вмить стає метафізичною, почасти релігійною".

Авторові хочеться побажати і надалі так смачно писати, і надалі слухати задля своїх нових поезій черговий диктант - виключно з Неба.

Влада БЕЛОЗОРЕНКО. Це все вона

На міжнародному театральному фестивалі Fitag-2016 у Іспанії закордонні фахівці з ентузіазмом сприйняли українську виставу "1984". Це пластична драма від режисерки Влади Белозоренко у театрі-студії Splash.

Взявши за основу - через пластичний вимір - знаменитий роман Джорджа Орвелла, режисерка прагне зазирнути не лише в минуле, а й у майбутнє.

Вона воліє розгледіти мотиви та симптоми тоталітаризму, несвободи особистості, приреченості людини. І колись, і завжди.

Цьогоріч Влада поставила в Молодому театрі виставу "Це все вона", яку також прихильно прийняли критики. Цю постановку було відзначено на Міжнародному театральному фестивалі "Мельпомена Таврії".

Влада - одна з найактивніших і найрезультативніших молодих режисерів України. Попереду в неї нові роботи у "Золотих воротах", Молодому театрі, а також європейські гастролі з пластичною драмою "1984".

Ігор БІЛИЦЬ.
Підвішений стан

Театральний режисер, викладач, актор. Керівник Bilyts Art Centre. Працював у студії "Дивний замок", навчався в "Карпенка". Закінчив міжнародну школу театральних кураторів. Тобто на багатьох подібних святах - сподіваний гість. Він також може розповісти про "техніку публічного виступу". І взяти участь у будь-якому проекті на тему нової драми…

І тут ось яка історія: "проекти" у нас сьогодні можуть зорганізувати всі, майже всі. А от поставити хоча би одну гідну виставу - цього ще треба почекати.

2016-го Ігор хвацько вискочив з "проектних" штанців і випустив справжню цілісну гідну неоднозначну скандальну багатовимірну виставу. У Львівському театрі імені Лесі Українки. Це "Людина у підвішеному стані" за п'єсою П.Ар'є.

Для декого його прем'єра є надією на можливе одужання та відродження театру. А сама постановка (про яку чимало написано) дає відчуття, що і сценічний простір любить Ігоря, і сам Ігор любить сцену (і те, що довкола неї). Бо ж результат "ЛПС" - любов взаємна. Не зважаючи на гонорар.

Відразу після низки аншлагових "ЛПС" у Львові, цю ж виставу запросили до Києва. І є сподівання, що після "Людини" українська сцена отримає нового міцного, чесного і послідовного режисера.

Йому лишень 30. І життя тільки-но починається. Проекти позаду - вистави попереду.

BLOOMS CORDA.
Квіти серця

Один із дуже продуктивних і перспективних молодих українських музичних гуртів. 2015-го записали перший дебютний альбом - Monodance. А 2016-го випустили нову повноформатну вартісну платівку - Gigotosia.

На думку критиків, у виконанні саме цього гурту, мабуть, уперше україномовні тексти так гармонійно лягли на фанк, блюз, джаз.

А фронтмен Данило Галико каже, що BLOOMS CORDA грає в "навколофанковому, навколоджазовому, акустичному жанрі".

Сам Данило пише і вірші, і музику. Нещодавно розкрив таємницю створення BLOOMS CORDA. Нібито все почалось у літаку, коли летів у Кутаїсі. Тоді й виникла ідея створити акустичний альбом. Згодом його було записано. А ось назвою стали два слова з різних мов, якщо їх правильно перекласти: BLOOMS CORDA - квіти серця.

Андрій БОНДАРЕНКО.
Голос країни

29-річний уродженець Кам'янця-Подільського. 2016-го він зачарував своїм голосом Зальцбурзький фестиваль. Він співав також у Карнегі-хол, у Вігмор-хол, у Кельнській опері, оперному театрі Сіднею, у Маріїнському театрі. Працював із провідними світовими диригентами.

У театральному сезоні 2016-2017 український співак дебютує в Ковент-Гарден і продовжує резиденцію в Цюріху. Тут він стане героєм у "Любовному напої", "Доні Паскуале", "Богемі". Саме тут - його дебют у "Вертері" і "Тангейзері".

Затребуваний український баритон уже записав на всесвітньовідомих лейблах партії Дон Жуана та графа Альмавіви (з опер Моцарта). Про українця захоплено пише авторитетна світова преса: "Надзвичайно експресивний вокаліст із дивовижно красивим та природним голосом"; "Запам'ятайте це ім'я. Гадаю, воно обов'язково займе своє місце на п'єдесталі успіху". (Цитати з видань The Art Desk та The Telegraph).

Роман БОНДАРЧУК.
Шерифи і "Оскар"

Цей кінорежисер трохи старший за своїх колег (у рамках ТОП-XXI). Йому 34. Але саме 2016-го трапилася надважлива творча подія: стрічку Бондарчука "Українські шерифи" висунули від України на здобуття премії "Оскар".

Отже, сам фільм - несподіване відкриття нинішнього українського кінороку.

У стрічці про шерифів із села Стара Збур'ївка режисер розповідає, як люди допомагають одне одному. Виявляється, така допомога приносить зиск і взаємну радість. Сам режисер - із Херсона. Отже, і фільм зняв про рідний край. "Шерифи" - далеко не перша робота Бондарчука. На різних фестивалях відзначено його попередні роботи: "Катерина", "Таксист", "Радуниця", "Поліна".

CAPE COD.
Електронний культ

Нове ім'я на українській електронній сцені. Киянин Максим Сікаленко (він же Cape Cod). У 2016-му дебютував платівкою Cult.

Небанальний підхід до хауз-музики 1980-х і 1990-х. Сучасне й стильне звучання. Композиціями цього українського музиканта хочеться хизуватися навіть перед "закордонними" друзями.

І, можливо, через десяток років за видання платівок Cape Cod змагатимуться британські лейбли. Важливо не проґавити можливості побувати на виступах цього музиканта саме зараз - поки це доступно.

Валентин ДИТЮК.
Арія Ісмаеля

Навесні 2016-го молодий тенор Валентин Дитюк гучно заявив про себе у прем'єрі Національної опери України "Набукко" Дж.Верді (Ісмаель). І витримав неофіційне творче змагання з усесвітньо відомою примадонною Людмилою Монастирською.

Фахівці називають 25-літнього соліста Нацопери перспективним і артистичним. Він володар красивого ліричного тенору, гучного та м'якого.

Співак переміг у декількох серйозних конкурсах. У першому музичному театрі України працює вже два роки. За цей час у його репертуарі з'явилися партії Шуйського ("Борис Годунов"), Альмеріка ("Іоланта"), Ленського ("Євгеній Онєгін"), Корабельника ("Казка про царя Салтана"), Андрія ("Запорожець за Дунаєм").

Алла ДОРОШ.
Клуб подорожей

Увагу читачів цьогоріч привернула книжка Алли Дорош "Баобаб та інші історії". А літературні критики відзначають, що географія її тринадцяти оповідань досить широка й колоритна: "чорні" райони Нью-Йорка, діамантові копальні Ліберії, ірландський острів.

Ця книжка потрапила в розлогий список Книги року ВВС. Рецензенти відзначають своєрідність та оригінальність авторської інтонації.

Сама письменниця в інтерв'ю ВВС Україна каже: "Географія моїх оповідань не така вже й широка. Направду… Локації обрані не навмання, і їм належить особливе місце на туристичній мапі моєї пам'яті. Мені подобається подорожувати, діставатися місць, що мають відмінні від звичних кольори і запахи. Маю невгамовну потребу до міграцій, хай нетривалих, хай нечастих. У подорожах час ущільнюється".

Як зазначає сама Алла, сюжети й герої її оповідань з'являються за різних обставин, їх викликають до літературного життя то спогади, то сни, то інформаційний флуд. Зокрема історію про хірурга, якому доводиться транспортувати тіло алкоголіка, що спився на війні, письменниця почула від знайомої. Критики зазначають, що авторці цікаво стежити за змінами в людині, особливо в тих ситуаціях, котрі й потребують змін.

Тетяна КИЦЕНКО.
Жінка і Равенхілл

Вона - учасниця багатьох драматургічних форумів в Україні. У неї чимало п'єс гострих, гірких, які буквально "кусають" та "щипають", оскільки Таню і хвилюють "кусючі" теми сучасності.

Далеко не всі її тексти затребувані українськими театрами. І з цього приводу драматург може процитувати М. Цвєтаєву: "Моим стихам, как драгоценным винам, настанет свой черед".

ЇЇ черга настала цієї осені. Коли її ж п'єса "Жінки і снайпер" отримала Гран-прі на Міжнародному конкурсі сучасної драматургії в Лондоні. "Жінок" (разом зі снайпером) взяв у роботу видатний драматург сучасності британець Марк Равенхілл.

Тетяна каже: "Марк у роботі простий і щирий. Він нічого не доводить тобі, не вимагає, щоб ти щось доводив(ла) йому. Це відкрита й великодушна людина з чудовим почуттям гумору. На репетиціях і він, і його актори ставили мені багато запитань. А поза репетиціями Марк розважався тим, що представляв мене своїм колегам. Це було зворушливо".

На цьому ж конкурсі в лонг-лист увійшла ще одна її п'єса - "Міліція". А текст "Жінки і снайпер" також посів перше місце в номінації "П'єса на суспільно-політичну тематику". Один з ідеологів конкурсу, Микола Халезін ("Вільний театр"), каже, що всього на конкурс було подано 530 п'єс. Отож перемога Тетяни у Британії - надихає.

Павло КИРИК.
Важка робота

23-річний український прозаїк. Про його дебютну книжку "Робота" (видавництво "Смолоскип, 2016) критик Ганна Улюра в "Літакценті" написала: "Такий собі "знежирений" Кафка". На наш погляд, це хоч і двозначний, але чудовий комплімент для молодого автора.

В офіційній анотації видання констатують: "Книга ця - різнобарвний клубок ниточок-історій, вели​ких і малих, яскравих і тьмяних. Павло Кирик експериментує з ракурсом подій - від кута зору, від оповідача змінюється і сенс, обставини набувають іншого значення, постають у новому світлі. Ця книга показує альтернативи розказаних історій, варіанти їх розуміння й інтерпретації".

На офіційній сторінці автора у ФБ зазначено, що сам він зі Львова (навчався у Львівському національному університеті ім. І.Франка). Судячи з тієї ж сторінки, життя в юнака досить яскраве, і не лише літературно насичене. Один із його недавніх постів у ФБ: "З похмілля тільки в гори йти. Рукавиці забули, зате колонку взяли..." Успіхів йому, нехай Кафка набирає калорій.

Ольга КОМАНОВСЬКА.
Ні, я жива

Актриса Івано-Франківського театру імені Івана Франка. В цьому театрі з 2002-го. Органічно влилась у золоте тріо популярного театру (Г.Баранкевич, О.Пасічняк, Н.Левченко) і стала тепер важливою "четвертою сестрою" в колективі й репертуарі галицьких франківців.

Коли вона грала на київських гастролях 2016-го свою відьму Сивілу в "Енеїді", то зал здригався від сміху і захвату. В образі Ольги є щось демонічне й земне - одночасно.

І, очевидно, невипадково кінорежисер Тарас Химич вибрав саме її на головну роль у картині "Жива" (на основі реальної історії часів УПА).

Ця стрічка, на жаль, наштовхнулась у прокаті на певний бойкот із боку українських дистриб'юторів. Втім, образ, створений Ольгою Комановською, вражає. Вона і проживає життя реальної героїні (адже познайомилася з прообразом своєї "живої"), і надає своїй феміні рис символізму, поетичності.

На обличчі її героїні ніби сама доля поставила тавро трагізму, а в її очах віддзеркалює гіркий біль, але… не всепрощення.

Таке обличчя і така файна дівоча постать - справжнє відкриття нового українського кіно.

Микита КУЗЬМЕНКО.
Очі ватри

Один з операторів фільму "Жива ватра". Документальна стрічка офіційно датується 2015-м. Але, що важливо, отримала приз за операторську роботу 2016-го на Salem Film Fest.

Микита також - оператор відео на пісню Джамали "1944", яке стало, без перебільшення, буремною подією і на Євробаченні, і поза ним.

26-літній кінооператор активно працює над зйомками відеокліпів для зірок. І зізнається, що 2002-го вперше взяв до рук камеру й почав знімати друзів на скейтах.

На думку оператора, спочатку треба навчитися фотографувати, а вже потім - переходити до відео. Шанувальники його робіт відчують особливу символіку у його ж чорно-білих фотоісторіях. А прихильники "Живої ватри" (ця стрічка режисера Остапа Костюка деким уже сприймається за культову) відкриють для себе містичний світ Карпат, власне, справжнього карпатського космосу - в тому числі і завдяки роботі Кузьменка.

Марія КУЛИКОВСЬКА.
Її Крим

Молода мисткиня (родом з Керчі) стала особливо відомою після того, як на території захопленої "Ізоляції" бойовики розтрощили її скульптури, виготовлені з мила. 2016-го Куликовська ініціювала проект "Пліт Крим". У центрі її перформансу - ідея про людину без місця, про людство, яке втратило себе у вирі шаленого сучасного світу.

Власне, сама Марія в рамках цього проекту мала провести три дні на надувному плоті на Дніпрі. Це символізувало би відірваність Криму від великої землі, тобто від України.

Марія за фахом - архітектор. В одному з інтерв'ю вона згадує: "Я завжди хотіла бути і була художницею. Мені імпонували малюнок, живопис та математика".

У Куликовської багато яскравих провокативних ексцентричних перформансів. Свого часу особливу зацікавленість викликав її проект "Квіти демократії". Художниця каже, що задля цього проекту вона "використала зліпок своєї вагіни 2010 року". Цей самий "образ" був використаний і для створення великої арки в рамках експозиції "Колективні сновидіння" в Інституті проблем сучасного мистецтва. Такої відвертості тоді злякалися навіть куратори. Але арт-витівку Марії несвідомо "оцінив" навіть тодішній міністр культури.

У PinchukArtCentre про неї пишуть майже александрійським віршем: "Ядро творчості Куликовської - її власне тіло, його увіковічення, його перетворення та розпад. У роботах художниці ідея тіла перетворюється в архітектурні структури, сформовані з природних матеріалів. Таких як сіль, молоко або цукор. Усе це відсилає до теми виробництва, конструкції та деструкції".

Антон ЛОГОВ.
Тіні предків

Один із найцікавіших, але, можливо, не таких розкручених молодих українських художників. Він - філософ. Цьогоріч - його "бенефіс": Логов брав участь у багатьох київських помітних арт-проектах. Про нього заговорили всерйоз, і, сподіваємося, надовго.

Однією з найпомітніших його робіт 2016-го стала масштабна інсталяція "Ватра" в рамках проекту "Тіні забутих предків" у "Мистецькому Арсеналі". Починав він як абстракціоніст, згодом перейшов до інсталяцій. Сам митець в одному з інтерв'ю каже: "Для мене інсталяція - це міжстильовий простір, де я можу виражати себе набагато вільніше ніж у живопису. Це універсальна форма, котра здатна ідеально розкрити ту чи іншу ідею".

Роман ЛОПАТИНСЬКИЙ.
Магія клавіш

У березні 2016-го молодий український піаніст підписав важливий для себе контракт про співпрацю з австрійським агентством Artphonia. Репертуар цього виконавця охоплює 15 концертів для фортепіано з оркестром, сольні фортепіанні п'єси, багато камерних творів.

У його активі також - записи на українському й німецькому радіо.

23-річний Лопатинський - випускник школи Лисенка, Музичної академії ім.П.Чайковського, престижної піаністичної академії в італійському містечку Імола, де навчався у класі Бориса Петрушанського.

На сьогодні Роман - лауреат понад десятка міжнародних конкурсів.

2016-го цей піаніст знову виграв два престижних музичних конкурси в Німеччині. У нього насичена гастрольна мапа: Україна, Ізраїль, Італія, Швейцарія, Німеччина, Франція, Японія, США. В Україні його також завжди чекають.

Юрій РАДІОНОВ.
Актор, якого чекали

Юрію - 29. Нещодавно він увійшов у прославлену трупу Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. А доти активно працював у столичному ТЮГу на Липках, навчався в Луганську (сам він родом зі Східної України). Театрали гідно оцінили його роботи, зокрема у виставах "Оскар і Рожева Пані" ("Сузір'я"), "Наше містечко" (ТЮГ).

Для прикладу, в останній згаданій роботі цей актор став важливим знаком режисерського космосу Дмитра Богомазова, органічною частиною саме "такого" світу. Актор віртуозно грав "помічника режисера", а насправді - янгола і демона в одній іпостасі.

2016-го, отримавши головну роль "на Лівому березі" у "Безприданниці" Олександра Островського (режисер Тамара Трунова), цей актор довів, що здатний на справжній ривок, що його окремий образ може втілювати цілісну концепцію спектаклю. Довів також своє право на віртуозне соло в багатонаселеній та гомінкій, строкатій виставі. Його герой, як, власне, й сам актор, - людина з печаттю таїни і трохи понівеченої чистоти. Його Карандишев не перетягує ковдру на себе (у виставі), але потужно стверджує тему маленької людини, яка конче хоче "вирости", бодай у власних очах.

Отже, маємо справжнє відкриття талановитого українського актора. Якому в чудовій трупі можна зичити нових цікавих ролей, адже, безперечно, він знайшов там своїх режисерів - Богомазова та Трунову.

Олексій РЕТИНСЬКИЙ.
Музика про террориста

З 2014-го молодий український композитор живе і працює у Відні. А народився він 1986-го в Криму. Справжнім відкриттям стала його робота - "Наречена для терориста" за мотивами трагедії Евріпіда "Іфігенія в Тавриді" у постановці Dollmen Theater Company.

Музика Ретинського поєднує електроакустичне звучання, давньогрецькі хори та спів кримських муедзинів.

Свого часу він закінчив Сімферопольське музичне училище (клас гобоя), потім як композитор навчався в Ігоря Щербакова. Згодом - у вищій школі мистецтв у Цюріху. Його твори сьогодні потужно звучать на міжнародних фестивалях у Європі, Азії та США.

SINOPTIK.
Всесвітній тріумф

У травні 2016-го український рок-гурт виграв Міжнародний музичний конкурс The Global Battle of the Bands. І визнаний, а далі - увага: найкращим рок-гуртом світу.

Сам конкурс - щорічний всесвітній огляд найкращих виконавців певного напряму. Україна бере в ньому участь уже вдев'яте, але виграє - вперше.

Sinoptik поєднує у своїй музиці елементи традиційного року та сучасного інді. Гурт сформований ще 2013-го - в Донецьку (у складі трьох осіб). Останні роки, це зрозуміло, виявилися для музикантів дуже складними - довелося залишити рідні міста через бойові дії та тероризм. Зараз група кинула якір у Києві. Два роки тому в них вийшов дебютний альбом. А на початку квітня 2016-го з'явився вже третій студійний альбом Interplanet Overdrive. Цей же гурт виступав "на розігріві" в "Океану Ельзи" на НСК "Олімпійський".

TIK TU.
Ковток повітря

Найпомітніші музичні дебютанти 2016-го. Наприкінці листопада тернопільська група Tik Tu (Наталія Багрій, Роман Божко і Лесик Драчук) випустила дебютну повноформатну платівку Shuma, яку можна характеризувати як один із найкращих релізів року.

Впізнавані, експериментальні, самобутні. Кажуть, що музика Tik Tu стала для справжніх меломанів ковтком свіжого повітря на вітчизняній інді-сцені. Годі уявити, яких вершин можуть досягти ці музиканти, якщо не припинятимуть творчих пошуків.

Богдан ЮСИПЧУК.
Герой часу

Молодий український актор виразної зовнішності. 28 років. Багато знімається (близько 20 проектів). 2016-го виходить майже на перший план. Це, зокрема, успішний телефільм "Чорна квітка" (володар "Телетріумфу"). А також картина "Чунгул", де в нього головна роль (Денис).

"Чунгул" - український містичний трилер у 3D форматі (режисери - Олександр і В'ячеслав Альошечкіни). Герой Богдана через проблеми з авто опиняється в якомусь дивному спустошеному селі Чунгул. І прагне вийти з цієї катавасії - переможцем.

Богдан, за словами дослідників його творчості, активно стверджує себе в сучасному українському кіно - як секс-символ, як селібрітіс, як герой червоних килимів та спортивних залів. Очевидно, попереду в нього нові цікаві пропозиції - як у "героя нового часу". Саме "того" часу, яким він зараз є.

DT.UA дякує за творчі пропозиції у формуванні ТОП-XXI колегам: Анастасії Гайшенець, Дмитру Дроздовському, Оресту Дрималовському, Ользі Кізловій, Ярославі Кравченко, Ганні Пароваткіній, Євгену Стасіневичу, Антону Філатову.