Блокада «Арсеналу». Спорудження культкомплексу «номер один» стало майданчиком жорсткого закулісного суперництва - Культура - dt.ua

Блокада «Арсеналу». Спорудження культкомплексу «номер один» стало майданчиком жорсткого закулісного суперництва

16 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №23, 16 червня-23 червня

Чим далі розгортається будівництво «Мистецького Арсеналу», тим більше запитань постає у зв’язку з майбутнім «культоб’єктом номер один в Україні»...

Чим далі розгортається будівництво «Мистецького Арсеналу», тим більше запитань постає у зв’язку з майбутнім «культоб’єктом номер один в Україні». Чи справді це будівництво загрожує Києво-Печерській лаврі, оскільки гідрогеологічний стан місцевості занадто складний? Чому спочатку Київська держадміністрація починає масштабне будівництво, а вже потім науковці змушені прилаштовувати під нього певні «концепції»? Як сталося, що виник фактично четвертий повноважний орган з ідентичною назвою і майже тотожними функціями у справах «Мистецького Арсеналу»? На жаль, навіть не кожен детектив розбереться в цих авантюрних сюжетах…

Презентація «проекту століття», як відомо, відбулася ще 22 лютого в Українському домі. Коментуючи ситуацію зі створенням комплексу «Мистецький Арсенал», віце прем’єр-міністр із гуманітарних і соціальних питань В’ячеслав Кириленко свого часу запевнив «ДТ», що дискусії насправді тривають, а громадське обговорення відбудеться.

Минуло три місяці. Жодних обговорень. Зате з’явився указ президента № 415 від 22.05.2006, яким схвалено «концептуальні засади створення та функціонування культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал». Самих засад, правда, не оприлюднено. Не виключено, що інформаційне затишшя, яке настало після презентації проекту, не в останню чергу було спровоковане певною втомою від монументальності бренду. А крім того, тривала виборча кампанія. Це ж зрозуміло: мистецтво — воно, мовляв, вічне, почекає, а життя (політичне) — коротке, і протягом нього треба багато встигнути.

Але, очевидно, саме такий стан найнебезпечніший, бо далі спрацював ефект «прикритих» тем…

Час від часу з’являється тривожна інформація про те, що спорудження запроектованих підземних поверхів гранд-музею порушить гідротехнічний баланс на печерських пагорбах і ґрунтові води підмиватимуть підмурівки Києво-Печерської лаври. Зараз у цьому місці підземні води мають чи не найвищий рівень у столиці. Священнослужителі Києво-Печерської лаври застерігають, що не можна нехтувати навіть мінімальною небезпекою для культових споруд. Оскільки не виключено, що після арсенального мегабудівництва в них із часом з’являться тріщини, а самі споруди навіть зсунуться схилами Дніпра до води. По периметру майбутнього комплексу вже тепер закопано близько тисячі паль, заглиблених у землю нижче рівня ґрунтових вод...

Офіційного роз’яснення цієї проблемної ситуації громадськість так і не дочекалася. Недавно деякі ЗМІ, з посиланням на міністра культури і туризму Ігоря Ліхового, звинуватили дирекцію державного підприємства «Мистецький Арсенал» (формально підпорядкованого МКТ) у нецільовому використанні меценатських коштів. Це повідомлення дружно передрукувала низка інтернет-видань, але й після того жодних заяв не було озвучено.

Хіба такою має бути реакція відповідальних осіб, коли йдеться про іміджевий проект?!

Почнімо з «водних процедур». Проблема впливу будівництва музейного титаніка на розміщену поруч пам’ятку зі списку ЮНЕСКО занадто серйозна. Автор цих рядків наївно сподівався отримати докладну інформацію про хід будівельних робіт за офіційною версією — реконструкція корпусу Старого Арсеналу — у керівництва ДП «Мистецький Арсенал» (проект розробляють!..).

Сконтактувавшися зі службою зв’язків із громадськістю цієї організації, з подивом з’ясував: …державне підприємство жодним чином не впливає на те, що відбувається на території колишнього військового містечка № 5 і де тепер порядкують реставратори!

Втім, історія створення «Арсеналу» — прямий інформпривід для написання постмодерного детективного роману (або сценарію пригодницького фільму) в дусі Умберто Еко. Тож дозволю собі вже тепер скористатися маленьким кінематографічним прийомом.

Доки такий собі «приватний детектив» рухається до похмурої і таємничої споруди Старого Арсеналу, збудованого протягом 1783—1803 років за проектом німецького архітектора Іоанна Меллера, шукати контактів із керівництвом підприємства, за кадром чується постукування друкарської машинки, й на екрані великим планом з’являється документ… Це — Розпорядження Київської міської держадміністрації №309 від 04.03.2005 «Про заходи щодо створення культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал». Камера ковзає вниз, і закадровий червоний олівець відкреслює кілька рядків у п.2: «…оформити у встановленому порядку акти прийому-передачі від Мінкультури до сфери управління КМДА з оформленням балансового обліку майнового комплексу колишнього військового містечка №5 на вул. Січневого повстання у комунальному підприємстві «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт». Ось хто нині порядкує в корпусах Старого Арсеналу — править своє голос за кадром.

Текст Розпорядження витягується перед умовною камерою у довжелезний сувій із тринадцяти пунктів, у яких докладно, крок за кроком, розписано, що і як робити зазначеному комунальному підприємству. Наприклад: «…враховуючи спеціалізований характер робіт, підготувати пропозиції щодо визначення за обмеженої участі учасників тендерів (організацій, що мають відповідні ліцензії на виконання реставраційних робіт) генеральну проектну будівельну організацію. До 05.04.05 укласти угоди з переможцями тендера на виконання проектних будівельних робіт». За кадром чуються дружні й тривалі оплески, і на тлі танцюючих літер з’являється самозадоволено-усміхнена фізія Сан-Санича: йому, очевидно, давно не вдавалося прилаштувати біля «хлібного місця» так багато своїх підопічних. Стривайте, а як же концепція, наукове обґрунтування та всілякі інші музейні «заморочки»?! Це вже голос схвильованого глядача. Але червоний олівець знову віддає належне генієві не-скоро-забутнього градоначальника, бадьоро відкреслюючи рядок за рядком: (п. 5.6) «спільно з Мінкультури розробити завдання на проектування культурно-мистецького та музейного комплексу у складі спеціалізованих залів для експонування культурної спадщини, залів сучасного мистецтва, галереї народного декоративно-ужиткового мистецтва… приміщення Президентської бібліотеки імені Ярослава Мудрого…»

До Наказу МКТ «Про робочу групу з питань створення культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал» № 526 від 02.08.05 залишалося майже п’ять місяців, а до виборів міського голови — більше року (флегматично зітхає внутрішній голос приватного детектива). Впродовж усього цього часу чи то будівельні, чи реставраційні роботи на стратегічному культурному об’єкті №1 велися повним ходом. Загальне керівництво здійснював не хто інший як сам Сан-Санич, який утворив цілий робочий штаб «по будівництву та реставрації комплексу «Мистецький Арсенал». Що і як у результаті «набудували» «архі-стратеги» зазначеного штабу, досі покрито таємницею і будівельним пилом. У ньому нещодавно покопирсалося КРУ, яке здійснило перевірку діяльності КП «Дирекція реставраційних робіт» (як і ДП «Мистецький Арсенал» — але про це трохи далі), однак і це поважне відомство жодних коментарів із цього приводу не дає.

Але що ж там із підземними водами, які можуть призвести до руйнації Лаври? На екрані з’являється офіс інституту «Укрпроектреставрація». За столом, заваленим паперами з таблицями, кресленнями, розрахунками, возсідає головний архітектор проекту вирішення комплексу «Мистецький Арсенал» Сергій Штуков і демонструє персонажу чи то фільму, чи то роману чотири об’ємних томи техніко-економічного обґрунтування проекту. Архітектор монотонним, але впевненим голосом розповідає про комплексні наукові та вишукувальні дослідження території і будівель Старого Арсеналу, що включали стереометричне, топографічне, інженерне, гідрогеологічне, хіміко-технологічне, аерокосмічне обстеження об’єкта. Рівень залягання ґрунтових вод тут справді досить високий — 7—9 метрів. Справді, вище будівлі Арсеналу є водний резервуар. Але активні водні потоки по розломах спрямовані у бік вулиці Старонаводницької, — коментує пан Штуков аерокосмічні знімки місцевості. Чи можна підтвердити або спростувати ці твердження? Вивчайте: господар кабінету великодушно дозволяє погортати один із томів ТЕО. Правда, аби хоч трохи заглибитись у те, що там написано, потрібен не один день і не одна кваліфікована людина.

Така кваліфікована людина знаходиться. «Під будівлею Арсеналу є водонасичені ґрунти, тому заглиблення під землю на 15 метрів, тобто нижче рівня ґрунтових вод, змінить напрямок течій і вода піде під Лавру. Будівельні роботи, які передбачають закладання масивних фундаментів може призвести як до різкого опускання, так і падіння рівня грунтових вод, але у будь-якому разі це порушить гідротехнічний баланс на цій ділянці», — наголошує гідрогеолог Інституту геології НАН України Вадим Рибін.

І що робити? І хто винен? Знову вічні питання.

Але на «екрані» з’являється уже папір без герба, проте з грифом «Музейна рада культурно-мистецького та музейного комплексу «МА». Це лист, адресований президенту України Віктору Ющенку і прем’єр-міністрові Ю.Єханурову. Червоний олівець підкреслює першу тезу: проектна документація, архітектурні рішення мають розроблятися під готову концепцію, а не навпаки (спочатку «будують», а потім — концепція). За кадром чути гуркіт важкої техніки й акорди тривожної музики: «водночас на території «Мистецького Арсеналу» без будь-якої обґрунтованої концепції музейного комплексу активно проводить роботи Київська міська державна адміністрація. Мова не йде про здійснення протиаварійних ремонтних заходів, а про повномасштабне будівництво, по закінченні якого науковці будуть змушені прилаштовуватися під те, що вийде». Музейну раду як підрозділ Робочої групи із забезпечення створення комплексу «Мистецький Арсенал» створено через місяць після створення останньої. Цитований лист складено у двадцятих числах вересня 2005 р. і підписано директорами найбільших музеїв України, і зокрема Києва.

Реакція адресатів цього листа вийшла доволі оригінальною: 7 жовтня 2005 р. президент Віктор Ющенко видає розпорядження за №1191 «Про Раду з питань створення культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал» — за півроку це четвертий повноважний орган (!) із майже ідентичними назвою та функціями. Цим самим документом затверджено персональний склад ради на чолі з Віктором Ющенком. Першим заступником голови ради призначено гуманітарного віце-прем’єра В’ячеслава Кириленка, заступниками — міністра культури Ігоря Ліхового та главу КМДА, знайомого нам із попереднього сюжету Олександра Омельченка. Що називається — «а щуку кинули у річку». Основним завданням ради, окрім «визначення концепції», стала «консолідація зусиль громадськості, творчої інтелігенції та центральних органів виконавчої влади у цьому напрямі». А ось як відбувалася «консолідація», розповідає інший сюжет.

У квітні 2005 р. створено ДП «Мистецький Арсенал», тоді, коли культурною галуззю керувала Оксана Білозір. Очолював підприємство Богдан Шевчук, який одночасно був і головою робочої групи «із забезпечення створення…» комплексу «Мистецький Арсенал» (до складу групи також входили знавець українських старожитностей, директор видавництва «Родовід» Лідія Лихач, музикознавець Ірена Стецура, історик архітектури, професор Університету ім. Роджера Вільямса (США) Мирон Стахів та ін.). Як люди, котрі не лише з книжок знають про світові музейні процеси, члени групи розуміли, що без залучення міжнародних експертів у такій амбітній справі, як створення Мистецького Арсеналу, не обійтися. І ще у вересні Богдан Шевчук озвучив бажання скликати стратегічну сесію із залученням профі світового рівня. Проте перший пробний захід такого штибу виявився не надто вдалим. Як пригадує Лідія Лихач, із не найкращого боку зарекомендував себе президент Інституту «ІН-VI Нова архітектура» Гі Пері. Згодом архітектори Лариса Меркулова та Вадим Заплатников підказали звернутися до одного з найавторитетніших експертів ЮНЕСКО й ICOMOS Андреа Бруно. З ним законтактували за тиждень до початку сесії. Попри напружений графік, Бруно відгукнувся і вибрав час для приїзду в Україну, пояснюючи свою зацікавленість тим, що саме на прикладі Мистецького Арсеналу у Києві сьогодні можна сказати нове слово в музейному будівництві. У роботі сесії, що тривала 2—3 листопада 2005 р., також взяли участь Еверт Верхаген, керівник проекту створення культурного парку на території комплексу колишнього газового заводу Westergasfabriek в Амстердамі, Кара МкКарті, виконавчий директор із кураторських питань Музею мистецтв міста Сейнт-Луіс (США), Маргарет Мей, виконавчий директор міжнародної компанії LORD (Культурні ресурси, планування і менеджмент) та інші фахівці. З українського боку працювали Ігор Ліховий, Богдан Шевчук, Лідія Лихач, Руслан Олексенко, Вадим Заплатников, Лариса Меркулова, Михайло Сагайдак, Мирон Стахів (усі вони входили до складу робочої групи при МКТ), а також Олег Тістол та Євген Карась. За словами Лідії Лихач, тоді вдалося побачити далекі і цікаві перспективи. За результатами сесії було видрукувано матеріали з низкою практичних рекомендацій (щодо планування робіт зі створення МА, координації процесів, створення музейної колекції) та кількома стратегемами. Одна з них — доволі прикметна в контексті української ситуації: «Мистецький Арсенал буде центром не лише збереження культури, а й її розвитку». Простіше кажучи, експерти не радили перетворювати майбутній комплекс у банку консервів.

На основі цих напрацювань учасники робочої групи при МКТ мали намір продовжувати написання концепції МА. Однак уже наступного дня стало відомо, що віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко доручає роботу над концепцією підзвітній собі робочій групі, до якої входили його помічник Вадим Шкурин, архітектор Анатолій Гайдамака та керівник держслужби з охорони культурної спадщини (що в складі МКТ) Микола Кучерук. Групу, яка готувала сесію, за словами Лідії Лихач, розформовано (очевидно, не без поради одного з «придворних» художників, «який зробив більше сорока музеїв»?) — хоча офіційних документів мені побачити так і не вдалося. Подейкують, уже тоді був намір ліквідувати і ДП «Мистецький Арсенал», проте бракувало юридичних нюансів, у результаті МКТ змогло лише обмежити повноваження дирекції МА.

Втім, за словами Лідії Лихач, представники вже колишньої групи продовжували працювати над концепцією, узгоджуючи свої дії з міністром культури Ігорем Ліховим. Із контексту випливає, що йшлося не так про офіційну, як про суто міжособистісну співпрацю, очевидно, була надія, що через міністра ця концепція таки потрапить на засідання Ради з питань створення МА, на якому головуватиме Віктор Ющенко. Але процедура передачі так і не відбулася, і в результаті 15 листопада безальтернативно було представлено концепцію Гайдамаки—Кучерука—Шкурина, основна стратегічна мета якої формулювалася як «підвищення культури українського народу». Слабкі місця наспіх збитого тексту були досить явними, але члени президентської ради, ухваливши за основу презентовану концепцію, порекомендували її доопрацювати. Ну, а потім була вже неодноразово згадана презентація, на якій усі бадьоро говорили про успіхи і воліли не згадувати проблем. У неофіційних розмовах при вимкнених диктофонах в інтонаціях учасників «арсенальського руху» вчувалася дедалі більше розгубленості й невпевненості. Втім, негативний результат — також результат. Сумніви інколи корисні тим, що збивають надмірний пафос. Так, Ігор Ліховий зізнається: ситуація з Мистецьким Арсеналом виявилася набагато складнішою, ніж здавалася спочатку. Пригнічують масштаб задуму і хисткі моменти з фінансовим забезпеченням. Держбюджет однозначно не витримає такого навантаження, а до меценатів та інвесторів довіри немає — як і до порад міжнародних експертів.

У діях ДП «Мистецький Арсенал» декому вбачається «рука Пінчука», простягнута до Богдана Шевчука через Ігоря Дідківського. (До речі, хоч про Шевчука інколи й говорять як про далекого від культури діяча, але характеризують його як адекватного менеджера та людину, чесну в деталях.) Формулювання з концепції, запропонованої Лідією Лихач, — «при правильному плануванні поєднання і об’єму комерційної складової комплексу Мистецький Арсенал потенційно може стати самодостатньою структурою, яка не потребує великого фінансування з держбюджету», — видаються майже єрессю.

Слід віддати належне Ігорю Ліховому попри сумніви і тривалі роздуми офіційна позиція у нього таки з’явилася і втілилася у формі наказу щодо перевірки фактів, встановлених КРУ. Нагадаємо: серйозних порушень в результаті перевірки не виявлено, вказано лише на низку недоліків. В тексті Акта перевірки є ще одна доволі прикметна фраза: «…з боку МКТ до ДП «Мистецький Арсенал» не доводився у письмовому вигляді порядок організації виконання функціонального призначення ДП по стверенню Комплексу Мистецького Арсеналу». Це пояснюється тим, що ДП є госпрозрахунковою структурою і не фінансується з бюджету, тож виходить всі дії щодо складання катологів мабутніх колекцій і консультації з міжнародними експертами ДП робило на власний розсуд. Хоча, як повідомили у відділі зв’язків з громадскістю підприємства вони все ж регулярно інформували МКТ про свої дії щодо опису колекцій. Ситуація склалася якась дивна — майже нештатна і явно незручна для всіх учасників процесу. Отже, подальші кроки міністра, за його зізнанням, можуть виглядати так: 1.) перекрити всі шляхи витрати коштів (йдеться передусім про гроші меценатів); 2.) існування ДП «Мистецький Арсенал» недоцільне, його слід або ліквідувати або реорганізувати. Що називається — далі буде.

А поки що лише попередні висновки. Дуже схоже, що сама ідея під кодовою назвою «Мистецький Арсенал» стала приводом до жорсткого закулісного суперництва між кількома впливовими бізнесовими і політичними угрупованнями. Причому предметом суперництва, звичайно ж, є аж ніяк не концепція музейного і культурного комплексу, а лише доступ до ресурсів — передусім до ресурсу уваги з боку глави держави. За деякими підрахунками, будівництво культурно-художнього і музейного комплексу може вилитись у 700—800 млн. бюджетних гривень, хто даватиме їм раду, якщо такі проблеми виникли із сумою 10 млн.? Зрештою, існуватиме чи не існуватиме ДП «Мистецький Арсенал» — не основне питання. Важливо, аби хтось тримав стратегічну лінію і забезпечував системний менеджмент. Однозначно, це має бути не політик, але й не обов’язково людина з культурного істеблішменту. І, може, нарешті варто запровадити процедуру обов’язкового громадсько-експертного нагляду за всіма великими культурницькими проектами, ініційованими державою?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво