БИТВА СТАТЕЙ ПО-ФІНСЬКИ - Культура - dt.ua

БИТВА СТАТЕЙ ПО-ФІНСЬКИ

19 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 19 грудня-26 грудня

Дні кіно Фінляндії в Києві новий посол цієї країни в Україні пані Лаура Рейніля відкрила вельми непоганою українською мовою...

Дні кіно Фінляндії в Києві новий посол цієї країни в Україні пані Лаура Рейніля відкрила вельми непоганою українською мовою. І це, і приємні манери дипломата якось відразу створили в Червоному залі столичного Будинку кіно ледь не по-домашньому довірчу атмосферу. Ніби нам доведеться зазирнути на вогник у затишний фінський будиночок... Тим часом програма з п’яти ігрових картин різних років залишила враження швидше фронтових зведень. Здалося, що згустилися на гендерних полюсах ворожі потенціали й от-от хтось голосом Левітана чи Забужко грізно оголосить: «Сьогодні ввечері без оголошення війни противник віроломно порушив усі припустимі межі...»

Глядачі побачили дві екранізації романів, в основі яких криваві розбірки фінських інь і янь. Фільм «Юха» (1998) знятий Акі Каурісмякі, живим кінокласиком постмодерну. Це іронічний стосовно літературного першоджерела Юхані Ахо (датований 1911 р.) виклад історії адюльтеру, що закінчився взаємознищенням чоловічої складової трикутника. Хоч у стилі смішно спародованої поетики німого кіно, сюжетний факт залишається фактом: «людина з рушницею» (точніше, із пістолетом і сокирою) — це, звісно ж, чоловік. А от «Географія страху» (2000) Аулі Мантіла розвертає мізансцену поєдинку на 180 градусів: йдеться про роль фінки в гендерному бою. Тут організована банда панянок і дам мочить мужиків. Причому в найбуквальнішому сенсі. Фільм починається з видовища напіврозкладеного трупа потопельника, котрий за життя був забіякуватим чоловіком, за що гад і поніс заслужену кару від невловимих месниць. Око за око, а за згвалтування — контрзгвалтування. Та ще й гуртом, усім жіночим колективом і з особливим збоченням. Зрозуміло, інтим (контр)терористок забарвлений у лесбійський колір. Тим часом секс-джихад містить у собі і рід ідеології, котра викладається в «постільних» же термінах: «Повага спить зі страхом, і прокидаються вони разом... Наш вибір — не боятися більше ніколи!.. Ми підемо ще далі: у світі повно членів!..» І т.д. і т.п. Фінал алегоричний: «опущений» феміністками мужик опаски пробирається у свій власний дім, спішно зачиняє двері і з пістолетом у руці готовий відбити будь-яку атаку нових амазонок...

Самотнім, загнаним у лісові хащі звірком постає чоловіче начало у фільмі «Рік Зайця» (1977) Рісто Ярва. Щоправда, тут сюжет передбачає насамперед екологічну вмотивованість робінзонади героя, котрий йде жити в ліси, відмовляючись від гніту цивілізації. Проте саме дружини-жінки виступають тут головним агентом «нормального життя», тобто джерелом поневолення вільного духу самітника. А нерозтрачені теплі почуття трепетного чоловічка знаходять сурогатне застосування — вони беззавітно віддані натуральному сірому зайчику.

Житіє суто чоловічого клану змальовується в «Поганих хлопцях» (2003) Алексі Мякеля. Патріарх-батько — представник старої, кулачної, школи маскулинного гніту. У молодості, добряче хильнувши, любив він це діло: віддубасити дружину і синів, навіть серпом замахувався. А нині вже геть з глузду з’їхав, тоді як чотири його симпатичні хлопці лише приступили до освоєння прилеглих до них територій буття. Грабують автозаправки, але битися не люблять, бо недобре це, не по-християнськи. Те ж і з дівчатами: лише один хлопець занурений в інтим-практикум, захоплення іншого — собака, третього — піротехніка... Усі разом — цілком самодостатня чоловіча громада, уже не ворожа, як у батьківські часи, але принципово окремий від жінок колективний суб’єкт буття. Навіть добре збалансований потік сучасної фінської реальності, відтворений у новелістичній «Ріці» (2001) Ярмо Лампела, виглядає гендерно нерівноцінним. У мозаїці персонажів усе чоловіче явно представлене егоїстичним, амбітним, байдужим або навіть смертоносним. Все жіноче, навпаки, — душевне, дружелюбне, життєрадісне чи, знову ж, страждає по милості все тих же чоловіків. У фіналі ми бачимо матір-одиначку, покинуту коханцем, яка хоче втопитися разом із дитиною у річці... Хто винний? Кого за це мочити?

Автор цих рядків уже не раз принагідно заявляв, що у війні статей він страшенний дезертир. Хоча таким і дістається більше від інших — з окопів обох ліній. Правозахисний пафос, адресований прекрасній половині людства, яка нудиться в катівнях чоловічої цивілізації, у мене складається тільки в один заклик: «Ув’язнені моїх обіймів, об’єднуйтеся!» Однак передчуваю, що настають для подібних відщепенців-відмовників тяжкі часи. Їхній пацифізм дедалі недоречніший. На кіноекрані «основний інстинкт» дедалі частіше реалізується у формах «мочиловки» з наростаючим соло жіночих партій. Привид Нікіти бродить по світу і йому дуже потрібно «вбити Білла». От і до милої затишної Суомі, певно, докотилася пошесть. Ніби акомпануючи ситуації, наш телеканал «Тоніс» днями показав жахливі документальні кадри перебіжки зі статі в стать: на довгих великих планах трансвеститу ампутують, перетворюючи на криваве дрантя, ненависні чоловічі «достоїнства», а на їхньому місці формують жіночі органи. Реклама? Пропаганда капітуляції?

…Отже, перевіряю особисту зброю. Займаю кругову оборону. Для підняття духу включаю запис старорежимної пісеньки: «Мальчишки-девчонки, мальчишки-девчонки, нам всем подружиться пора…» Чому б і ні, проти-и-ивні?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво