Беззахисна краса - Культура - dt.ua

Беззахисна краса

3 вересня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №35, 3 вересня-10 вересня

Красу потрібно захищати так само, як і незалежність країни. Ясунарі Кавабата Жахливе явище — знищення достойних талановитих творів, що представляють високу самобутню культуру України...

Красу потрібно захищати так само, як і незалежність країни.

Ясунарі Кавабата

Жахливе явище — знищення достойних талановитих творів, що представляють високу самобутню культуру України. Лише час визначає належне місце твору: талановиті роботи зникають, їх нищать, і тільки десятки, якщо не сотні років потому їх згадують і дають створеному найвищу оцінку. Таких прикладів чимало в Греції, Італії, Франції й у нас, в Україні. Нові співтовариства знищують твори мистецтва як такі, що не відповідають новому ладу, новій ідеології. Але ж витвір мистецтва допомагає зрозуміти історію, культуру тієї чи іншої держави.

За всіх часів мистецтво було й буде ідеологізованим, за винятком хіба що утилітарного народного мистецтва. Хоча використання народних мотивів у архітектурі теж іноді викликало роздратування в деяких політичних босів. Ми звикли до будинків на Хрещатику, облицьованих орнаментальною плиткою, яку створила чарівниця-керамістка Н.Федорова. А якби свого часу її ідею не захистили президент Академії архітектури В.Заболотний і віце-президент А.Добровольський, чим би ми нині захоплювалися на Хрещатику?

1962 року в Києві було споруджено невеликий відомчий готель «Жовтневий». Для його оформлення відібрали графічні та живописні роботи українських художників. Серед них — чудові карпатські пейзажі художника А.Фіщенка. Однак секретар ЦК КПУ з ідеології А.Стоба запропонував зняти їх як «не характерні» для України. Пропонувалося повісити пейзажі Донбасу, Запоріжжя, тобто промислових центрів. І все ж таки ми відстояли ліричні карпатські пейзажі — символ поетичної України. Пізніше з легкої руки того ж ідеолога знімали, нищили твори Є.Каткова, В.Ламаха в залах ресторану «Метро» як абстрактні.

У 70—80-х роках у монументальному мистецтві, що застосовувалося в інтер’єрах, затверджувались «ідеологічні» твори — обов’язково робітник і колгоспниця з серпом, портрети. Найчастіше їх виконували не дуже майстерні художники за добру платню. Але траплялися ідеологічні творчі роботи високого гатунку. Наприклад, завіса в техніці гобелена О.Владимирової та В.Прядки в Центральному музеї Леніна в Києві (тепер — Український дім): чітка композиція, орнаментально вирішена тема з написів «Ленін» усіма мовами світу. Це достойний твір не лише «тієї» епохи — показово, що нічим рівноцінним його так і не змогли замінити. А от чи могли вижити панно в грубій техніці-чеканці «Слава труду» в Будинку культури будівельників у Прилуках або панно «Учитися, учитися і ще раз учитися!» у фойє Будинку культури колгоспу «Зоря комунізму» на Рівненщині?

Знищення достойних творів у інтер’єрах громадських споруд розпочалося з ресторану та кафе «Метро» в 70-ті роки. У мозаїках Є.Каткова, В.Ламаха, І.Литовченка не було нічого політичного, але певні узагальнення викликали нерозуміння та неприйняття в керівних органів. Незрозуміле беззастережно нищили. Тоді ж з’явилося затишне кафе «Хрещатий яр» на вулиці Прорізній у Києві. Художник Б.Плаксій створив тонкі фрески, які було знищено разом із кафе, а голова Спілки художників Києва Г.Кальченко отримала догану за «недогляд» і «вільності». Захистити достойну роботу тоді, в 70-х, було важко.

1974 року завершувалося будівництво Республіканського будинку кіно (архітектор З.Чечик). Усі художні роботи в інтер’єрах виконували співробітники відділу інтер’єру житлових і громадських споруд Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування (Київ ЗНДІЕП). Художники створили гобелен, завіси для червоного та блакитного залів (до речі, плетена з льону завіса роботи художниці З.Вишневської й нині в чудовому стані). В інтер’єрах використали багато кераміки з майстерні, якою керувала Н.Федорова. У ті роки вона відкрила секрет виготовлення поливи чорного та червоного кольорів. Художники були в захваті від цього відкриття й захопилися чорним. Так з’явився проект чорної стіни для фойє другого поверху. Було виготовлено плитки й декоративні тарілки, кожна з яких — самостійний витвір мистецтва. Загалом створили декоративне панно, яке й тепер, тридцять років потому, вважається зразком високого мистецтва.

Із позицій історії мистецтва можна сказати, що в 70—80-х роках створено чимало високохудожніх творів. Найвищої оцінки заслуговують саме деідеологізовані — позбавлені символіки соціалізму. Часто все це створювали спільно художники-професіонали й народні майстри. Роботи гідно оцінювали й мистецтвознавці, й громадськість. Це були емоційні роботи з чітким національним звучанням — інтер’єри Будинку кіно, готелів «Київ», «Дніпро» у Києві, «Чорне море» в Одесі. Прикладом прекрасної творчої співпраці народного майстра Л.Миронова й архітектора А.Добровольського стали унікальні «Курені» — ресторан на схилах Дніпра в Києві. Він вражав гостей фольклорною екзотикою. У такому ж дусі було вирішено київські ресторани «Млин» і «Вітряк», кожна деталь яких підкреслювала приналежність до високої відшліфованої віками української культури.

1982 року святкували 1500-річчя Києва. Дата, можливо, й сумнівна, але ознаменована цікавим заходом: кожна область України подарувала Києву кафе з творами, виконаними регіональними художниками. Київ став немовби виставковою залою мистецтва всіх регіонів України: кафе «Донецьк» на бульварі Т.Шевченка, «Черкаси» й «Одеса» на Червоноармійській, «Крим» на Оболоні, «Вінничанка» у Голосіївському районі, «Верховина» на бульварі Лепсе тощо. Більшість із них зникла, поступившись місцем японським, китайським, італійським кафе та ресторанам. Причому деякі з них оформлені зовсім без смаку: хибну розкіш, приміром, демонструють ресторани «Наполеон», «Імперія» та низка інших.

Повальне захоплення євроремонтом знищує самобутні інтер’єри та твори, що знаходилися в них. Нові хазяї дуже часто не розуміють важливості їх національної приналежності. Саме високохудожнє декоративне мистецтво й створює неповторну індивідуальну красу інтер’єру.

Жертвою євроремонту став інтер’єр київського магазину «Казка». Чудові розписи народного майстра Марфи Тимченко та її сім’ї було знищено (про це писали «Дзеркало тижня», «Голос України» та інші видання). Марфі Тимченко за цю роботу присвоєно звання народного художника України, також її нагороджено преміями Т.Г. Шевченка та Катерини Білокур. Розумний та обізнаний власник таких цінностей зумів би з їх допомогою примножити своє багатство та підкреслити свій соціальний статус. Але, даючи згоду на знищення унікальних розписів, він не знав і не знає дотепер, хто така Марфа Тимченко, що таке петриківський розпис, і гадки не має про їх значення для світового мистецтва.

Боляче, коли твори мистецтва стають жертвами стихій і катастроф, але умисне знищення дошкуляє найбільше, особливо коли ці роботи створювалися відповідно до певних стилів архітектури, розкривали цінності високої культури народу. Тепер багато з них не вписуються в нові інтер’єри, й їх прибирають. Так сталося з чудовими кованими гратами Київської філармонії, творами О.Рапай в одному з кафе Києва, розписами М.Тимченко в магазині «Казка», декоративним панно в кафе «Одеса», декоративним панно Г.Севрук та гобеленом «Русь» у готелі «Русь», гобеленом «Українська осінь» у готелі «Київ». Останні два гобелени — роботи автора цих рядків, у чому мені не соромно зізнаватися. Але тепер їх прибрали з головних залів: у готелі «Русь» новий хазяїн уважає за можливе використовувати його за своїм розумінням, у готелі «Київ» гобелен поки лежить у підвалі. Тепер у готелі «Київ» велика площина стіни холу, вирішена у кераміці сріблясто-перламутрового колориту за ескізом майстра високого класу Л.Мєшкової, «прикрашена» маленькими безликими роботами з Андріївського узвозу.

Культура поступово знеособлюється, втрачає індивідуальні риси. Будується багато банків, офісів, а нині до фестивалю Євробачення — готелів. І всюди — однотипні чистенькі інтер’єри з однаковими матеріалами та меблями. Якщо ми в 70-х роках виглядали однаково в одязі, інтер’єрах, але тільки біднішими (пам’ятаєте фільм «З легким паром» Е.Рязанова?), то тепер ми однакові на новий лад. Чим різняться оновлені інтер’єри готелів «Дніпро», «Київ», «Національний», «Русь», «Україна» (до 2002 року «Москва»)? Та майже нічим. Ті ж самі оздоблювальні матеріали, розкішні «палацові» меблі. І хоча в готелі «Київ» зал називають «кришталевим», а в готелі «Русь» — «венеціанським», різниці ніякої: та ж сама нікчемна, фальшива розкіш. От, наприклад, «венеціанський» зал у готелі «Русь»: пластикові пілястри та інші архітектурні елементи наліплені на стіні, декоративне пластикове чорне вікно з віконницями, також наліплене на стіні в барі, замість мальовничих полотен і гобелена, що був акцентом у залі, повісили базарні репродукції в «золотих» пластикових рамах. Це вже навіть не кіч, це деградація в архітектурі інтер’єра.

Світові фірми, такі як «Хілтон», при будівництві готелів у кожній країні використовують твори, що розкривають культуру народу. При найсучаснішому устаткуванні та комфорті лише мистецтво надає адресності інтер’єру. Це переконливо демонструють готелі Естонії, Латвії, Швеції, Греції та інших країн.

Мода — складне поняття. Модну спідницю можна через півроку змінити, а мода в архітектурі?.. Є певні стилістичні рішення, й їх потрібно дотримуватися, залежно від функції споруди — театр, офіс, магазин, готель, індивідуальне житло або ж офіційні інтер’єри президентських помешкань. Не можна будуарне рішення своєї спальні переносити в суспільні приміщення. Але ж саме так найчастіше чинять сучасні «генеральні директори».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво