Без’язикий рок Білорусі. «Коли тебе душать, з’являється стимул до творчості», — переконані в Мінську - Культура - dt.ua

Без’язикий рок Білорусі. «Коли тебе душать, з’являється стимул до творчості», — переконані в Мінську

26 жовтня, 2007, 12:44 Роздрукувати Випуск №40, 26 жовтня-2 листопада

Фестиваль мистецтв «Слов’янський базар» та певні успіхи на Євробаченні (на дитячому й дорослому) — далеко не весь спектр білоруської популярної музики...

Фестиваль мистецтв «Слов’янський базар» та певні успіхи на Євробаченні (на дитячому й дорослому) — далеко не весь спектр білоруської популярної музики. Це лише «верхівка айсберга», те, що більш-менш пропагується на ТБ і радіоефірах. Складніша — і навіть небезпечна — тема — білоруський рок. Або «рок Білорусі»...

Нещодавно відшумів білоруський рок-фестиваль «Право бути вільними», та тільки не на батьківщині, а в українському Луцьку. Один з організаторів повідомив «ДТ», що головною метою цього форуму було привернути увагу до ситуації з правами людини, адже «музиканти мають право на творчість і на вільне вираження своїх думок, а молодь має право сама вибирати і слухати ту музику, яка їй подобається...» Гурти «Крама», «Нейрон Дюбель», «Тов Маузер» та інші протримали на кордоні шість годин (не пояснюючи причин), перш ніж дозволили прибути до місця призначення. Отож фестиваль таки відбувся. Але багатьом від цього не легше.

На проблемну тему — діалог із Дмитром ПОДБЕРЕЗКІНИМ, упорядником енциклопедичного довідника «Хто є хто в Білорусі». За словами Дмитра, «навіть у Польщі можна частіше почути справжній білоруський рок, ніж на батьківщині».

— Дмитре, розкажіть про свою, без перебільшення, фундаментальну працю. Які особистості, етапи та епохи у ній відбиті?

— Це близько 560 статей, присвячених білоруським діячам популярної музики за період із 1939 року й по наш час, — від Едді Рознера та Юрія Бельзацького, засновника державного джаз-оркестру Білорусі, й до нинішніх музикантів.

А витоки білоруської рок-музики треба шукати в другій половині 60-х років минулого століття, коли в Білорусі сформувалася дуже цікава ситуація: в Мінську відкрилося комсомольсько-молодіжне кафе «Сузор’я», в якому почав грати однойменний гурт, причому так, що його запросили у штат Держфілармонії як перший професійний рок-гурт. Слід одразу зазначити, що це був в основному російськомовний колектив, хоча там і траплялися окремі пісні білоруською мовою. А потім, у 1968 році, з ініціативи ЦК комсомолу Білорусі, в Мінському радіотехнічному інституті (РТІ) відбувся перший рок-фестиваль. Його було проведено у формі конкурсу, до журі якого входив нині знаменитий композитор Ігор Лученок. У цьому дводенному змаганні перемогла група «Алгоритми». Оскільки ж у комітеті комсомолу РТІ тоді працював Євгеній Будінас, згодом відомий письменник опозиційного плану й людина кипучої енергії, то він і став менеджером «Алгоритмів». Протягом трьох років цей студентський колектив гастролював по всьому Радянському Союзу. Цей фестиваль, мабуть, і слід вважати днем народження білоруського року.

Другий аналогічний фестиваль зірвався, бо в серпні 1968 року радянські танки вже гуркотіли на вулицях Праги, і білоруські «ідеологи», природно, вирішили, що рок-музика — це провідник буржуазної ідеології, тому потрібно її утискати. І цей «утискний» період тривав практично десять років. Хоча окремі колективи існували. Наприклад, у 1971 році мінська студентська група «Зодчі» з Білоруського політехнічного інституту виграла конкурс «Алло, ми шукаємо таланти». Після цього хлопці, ще будучи студентами, три роки відпрацювали у штаті Росконцерту, заробляючи, як на ті часи, шалені гроші.

— Повернімося до тих колективів, які співають (або співали) білоруською мовою. Адже всім зрозуміло, що рок — це насамперед тексти, причому досить гострі. І якщо вони можуть звучати англійською або російською, то чому не білоруською?

— Відверто кажучи, я не схильний визначати, чи це білоруський рок, лише на основі мовного принципу, але, мабуть, можна погодитися, що коли люди представляють рок-музику своєї країни, то й співати повинні її мовою. І вже в ті далекі часи народився гурт «Мроя», створений учнями Мінського художнього училища, який виступав лише з білоруськомовними текстами. А лідером його й донині залишається Лявон Вольський — син поета Артура Вольського та онук драматурга Віталія Вольського. Спочатку на колективи, котрі працювали білоруською мовою, дивилися з певним подивом: англійською — зрозуміло, рок виконується, російською — так... А білоруською...

Але явище набирало обертів, і таких ансамблів ставало дедалі більше. Виникла група «Бонда», з якої вийшло три чисто білоруських колективи — «Крама», «Літл плюс Бенд», «Улісс». І ось у 1986 році, знову ж — з ініціативи білоруського ЦК комсомолу, в Новополоцьку відбувся перший огляд популярної музики. Зібрали по три представники від області, і там справді спалахнула «зірка» таких відомих сьогодні виконавців, як Інна Афанасьєва, Саша Солодуха.

— А якщо поставити умовний діагноз сучасній білоруській популярній музиці, то який він?

— Нині в нашій музиці склалася дуже цікава ситуація, аналогічної якій немає ні в Росії, ні в Україні (не кажучи вже про Польщу): тут існує досить чіткий поділ на дві групи, причому одна з них складається в основному з виконавців «шлягерних» пісень (переважно російською мовою) — це і є офіційно дозволена естрада. А представникам другої групи, яка співає білоруською, всіляко вставляють палиці в колеса, забороняють виступати з концертами, на фестивалях, які все ж таки відбуваються у Білорусі (наприклад, «Рок за бобрів», «Рок-коло»), — місцеві чиновники просто викреслюють цих виконавців зі списків учасників. Напевно, тому, що асоціюють їх із національним рухом, рухом відродження тощо. Проте тенденція виконувати рок-музику білоруською мовою дуже сильна — з’являється дедалі більше молодих команд у найрізноманітніших жанрах, це не лише рок, а й реп, регі, металевий рок. Багато хто з них відомий не лише в Білорусі, можна відзначити непогані контакти з Україною, де цікавляться саме білоруськомовною творчістю, на відміну, скажімо, від Росії, де «пробилися» лише кілька російськомовних виконавців, наприклад «Ляпіс-Трубецькой».

— Але ж найдовершенішим явищем стали «Пісняри»...

— Так, з вигляду це був вокально-інструментальний ансамбль. Але мені довелося брати участь у підготовці так і не виданої антології «Піснярів», і коли ми зібрали там понад 230 фонограм і я все це прослухав, то переконався: все ж таки «Пісняри» — це не «Вологда» й «Біловезька пуща», а те, що вони робили (в першу чергу) із народною піснею, та ті речі, які вони нечасто виконували на концертах. Тобто це практично студійні записи таких композицій, як, скажімо, «Ванька-Встанька» на вірші Євгена Євтушенка або «Честь тобі, Маріє» на вірші Максима Танка, пісні Мулявіна на вірші Мережковського. Все це не було записане у професійній студії, але це те, що дозволяє казати: «Пісняри» — це і арт-рок, і прогресив-рок. Недарма, наприклад, «Гібралтарська енциклопедія рок-музики» (є така) присвятила окрему статтю «Піснярам». Правда, йдеться практично лише про одну програму — «Гусляр». Але в цій таки енциклопедії є список 20 найцікавіших альбомів прогресив-року, і там «Гусляр» значиться. Таким чином, «Пісняри» стоять в одному ряду з такими китами світової музики, як Кім Грімсон, як гурт «Ієс».

— То що ж, по-вашому, чекає на білоруських рокерів в умовах «душилівки»? Деградація, забуття, животіння? Чи до цього не дійде?

— Так, у Білорусі — маса проблем для багатьох колективів, оскільки вони залежать від розчерку пера чиновника. Але частково відповідь на це питання дав Лявон Вольський, лідер групи НРМ, висловивши думку, що в ситуації, коли тебе весь час душать, з’являється стимул до роботи. А полегшують життя, хоч як дивно, західні сусіди. В посольстві Литви відбулася зустріч з одним із організаторів рок-фестивалю «Бі тугезер». Це триденний грандіозний фестиваль. «Розбити стіну між Білоруссю та рештою світу» — така ідея форуму.

Формується парадоксальна ситуація: на концерти багатьох білоруських колективів, скажімо НРМ, «Палац», «Крама», «Індиго», «Айкью-48», набагато легше потрапити, наприклад, у Польщі, ніж тут, де їм практично «перекрито кисень». Фестиваль «Басовище» проходить за 18 кілометрів від білоруського кордону під патронатом польського міністерства... внутрішніх справ, оскільки воно відає національними меншинами і виділяє на це гроші. Там почуваєшся у вільній країні: всюди червоно-білі прапори, гасла... Ось таке сьогодні становище білоруськомовних рокерів. Так, у Білорусі є свій фестиваль у Новополоцьку, називається «Рок-коло», але ті колективи, котрі не потрапили до «директивного списку», можна побачити лише «навколо».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво