Безмежність мистецтва - Культура - dt.ua

Безмежність мистецтва

3 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №21, 3 червня-10 червня

«Всесвіт єдиний, безмежний». Чому ці висновки із споглядання неба привели Джордано Бруно на вогнище інквізиторів?..

На виставці «Перевірка реальності»
На виставці «Перевірка реальності»

«Всесвіт єдиний, безмежний». Чому ці висновки із споглядання неба привели Джордано Бруно на вогнище інквізиторів? Може, церква боялась, що людство масово закине щоденну працю і втратить віру і розум, намагаючись усвідомити поняття, яке абсолютно непридатне до усвідомлення — безмежність. Справді, мабуть, найпростіший шлях до безумства — вмістити негабаритний простір і час в кубічний дециметр мозку. Мабуть, добре, що більшість людей вибудовують свої локальні світи, не забираючись у мегагалактичні далі, — не може ж цивілізація триматися виключно на філософах-споглядачах.

«Блакитна планета». 1975 р.
«Блакитна планета». 1975 р.

Правда, існує тонка, мов озоновий шар, каста митців, котра поєднує в собі вправність простого трударя-ремісника із прагненням злетіти над суєтою кожного дня.

Два роки розділяють останні київські виставки художника Володимира Шпанька. Тому нова експозиція, відкрита щойно в Українському фонді культури, викликала інтерес у поціновувачів творчості цього живописця. Які нові краєвиди відтворив він на своїх полотнах? Виявляється, митець, як і належить робити час від часу справжньому філософу, залишив міський мурашник та майстерню і гайнув аж на Алтай. Результат пречудовий. Я завжди із почуттям якогось невловимого єднання із вічністю спілкувався із відтвореними пензлем художника наддеснянськими краєвидами. Хвилі спокою, гармонії охоплюють ваше єство у віддзеркалених у душі митця і відтворених його рукою величних горах та небесах. Не здивуюсь, коли Володимир Шпанько знову щезне на якийсь період із гамірного Києва і подарує нам, приміром, тибетську серію.

Нечасто вдається в нашому мистецькому житті зустріти подію, організовану абсолютно бездоганно. Але таки буває — у Київському музеї російського мистецтва відкрилась виставка творів Олександра Клименка. Нехай Євросоюз до нас їде вчитись презентацій. Багато трансцендентного (я постійно забуваю, що це слово значить, і постійно перечитую статтю про цей термін у філософському словнику) живопису, струнний квартет, виданий на чудовому поліграфічному рівні альбом, чи, вірніше, півпудова книга репродукцій робіт Олександра та його культурологічних есе. Чомусь страшенно хотілося, щоб довгоногі красуні, котрі були на відкритті виставки, викроїли свої шати із тканин, на які перенесені кольори і композиції експонованих робіт. Уявляєте — по залах ходять метафізичні та трансцендентні дівчатка. Не так давно в центрі Відня я бачив велетенський плакат виставки Кандинського. Заздрість трохи погризла душу, адже в нас такого формату можна побачити хіба що рекламу розчинної кави. Не здивуюсь, якщо незабаром в столиці Австрії ми побачимо велетенський напис «Виставка Олександра Клименка».

Не соромно за організацію та технічну якість виставки Олександри Жумайлової-Дмитровської CitiCode. Київ. Париж. Амстердам. Лондон. Венеція. Добра освіта. Майстерний живопис. Уявляю, скільки днів художниці довелося простояти перед мольбертом, щоб відтворити панораму пагорбів Монмартру. Ще й туристи заважають, з-за плечей зазирають. Правда, можна вставати рано-вранці — Париж ще спить, лише африканці із зеленими синтетичними мітлами прибирають сліди нічного життя. Втім, сучасна техніка вже дає можливість не тупцювати під сонцем і дощем, намагаючись вловити дихання міста.

Галерея «Коло» відкрила чергову виставку живопису Юрія Химича. Творчий доробок цього майстра не дозволяє говорити про нього в минулому часі. Адже кожна зустріч з його роботами є завжди новою і відкриває все нові грані в його безмежному таланті. Архітектор за освітою, він усе життя малював архітектуру, поєднану із природою, із всесвітом. Мені, як і багатьом студентам, зодчим та живописцям, довелося працювати поряд з Юрієм Химичем. Я впевнений, в кожній душі він залишив іскру свого божого дару.

Море букетів, які принесли до великого залу Спілки художників України поціновувачі мистецтва гобелена Людмили Жоголь, все ж не змогли перевершити буяння квітів і трав, які є основою мотивів більшої частини художнього текстилю цієї видатної майстрині. Енергії й таланту Людмили Жоголь вистачило б на дюжину майстрів. І без будь-якої іронії можна говорити про те, що текстильне мистецтво України останніх п’ятдесяти років розвивалося в епоху Жоголь. Щиро сподіваюся, й наступні п’ятдесят також.

Жаль, що немає з нами композитора Георгія Майбороди, бо лишень його талант спромігся б створити ще одну оперу «Арсенал», вірніше, «Мистецький Арсенал». Пристрасті навколо дислокації та ідеології культурного бастіону поки що вилились у зелений паркан навколо майбутнього українського Ермітажу (чому не Лувру, наприклад?) та будівельний кран без кранівника.

Витіснений із високих заводських цехів у зв’язку з новими обставинами благодійний фонд Віктора Пінчука таки продовжує веселити, шокувати або лякати новими мистецькими акціями. В Українському домі відкрилася виставка постмедійного мистецтва «Перевірка реальності».

Знайомі все обличчя: Василь Цаголов, Олег Тістол, Микола Мащенко, Арсен Савадов, Сергій Чайка, Ілля Чічкан, Ігор Гусєв. Враження? Різні. Дещо дуже майстерно, дещо схоже на римейки, кавери чи, простіше кажучи, граблі, на які мистецький світ уже наступав. А загалом атмосфера, мов на студентському капуснику, на якому дозволені будь-які вибрики і заборонене сприйняття їх із занадто серйозним обличчям. Трохи гнітить культурно-векторна війна. За роки незалежності в Києві не побудували жодного музею, а будь-який навіть натяк викопати котлован умить перетворює його на траншею для протиборства. Нічого не розумію.

День Києва створює враження того, що столиця населена лише митцями та щирими прихильниками їх праці, і сконцентровані вони виключно на Андріївському узвозі. Ілюзія. Але приємна ілюзія. Випливаю з людського моря. В затишку музею-майстерні Івана Кавалерідзе спокій і прохолода такі, як будь-якого дня. З приємністю розглядаю виставку автентичного петриківського розпису із колекції Наталії Тігіпко. Хороше завершення мистецького місяця. За вікном на бруківці спритно торгують псевдопетриківкою. Не хочу туди. І в маленькому напівпідвалі може вміститись безмежний всесвіт.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво