БЕЗ ТЕАТРІВ ПОДІЛ НЕМОЖЛИВИЙ - Культура - dt.ua

БЕЗ ТЕАТРІВ ПОДІЛ НЕМОЖЛИВИЙ

18 червня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 18 червня-25 червня

Кожному з нас відоме не поясниме і дивне відчуття аури певного простору, де почуваєшся затишно, добре, комфортно...

Кожному з нас відоме не поясниме і дивне відчуття аури певного простору, де почуваєшся затишно, добре, комфортно. Будь-який куточок нашого чарівного міста має своїх прихильників. Та впевнена — більшість киян люблять старовинний Поділ.

Сплав часів, історії, архітектур, стилів... Тисячолітній Поділ виразніше, зриміше, ніж інші райони Києва, символізує міст із далекої минувшини через сьогодення у майбутнє. Тільки Поділ зберіг в основному архітектурне «обличчя» початку минулого століття. На Подолі, або ж, як його називали, на відміну від Верхнього, — у Нижньому місті збереглися старовинні назви вулиць та урочищ часів Київської Русі: Щекавицька, Хорева, Дегтярна, Кожум’яцька. Історія Подолу — це тисячі сторінок відомостей про кожен куточок, вуличку, кожну пам’ятку, будинок.

Культура — невід’ємна частина історії, понад те — найважливіша її складова. Пропоную подивитися на Поділ саме з погляду культури, мистецтва. Зокрема театрального. Мабуть, не випадково на мистецькій мапі Подолу — стільки театральних об’єктів. Духовна атмосфера Подолу якнайкраще сприяє творчій життєдіяльності театрів. Отже, запрошую помандрувати театральними стежками Подолу.

Сьогодні кияни та гості міста їздять на центральний Поділ як на зустріч зі старовинним містом. І розпочинається подорож із вулиці Петра Сагайдачного. Колись ця вулиця становила одне ціле з Володимирським узвозом та вулицею Грушевського і звалася Олександрівською. То був шлях із Подолу на Печерськ. У липні 1811 року майже весь Поділ знищила страшна пожежа, яка не вщухала два дні. Згоріло 1240 садиб, три монастирі, близько двадцяти церков, загинуло багато людей. Після пожежі Поділ повністю перепланували. Головною стала Олександрівська вулиця. Вона забудовувалася в основному у 30-х роках минулого століття. І саме на цій вулиці, в затишному подвір’ї будинку № 29/3 ми опинимося перед мініатюрною брамою казкового будиночка. Як дороговказ — емблема — величезні блискучі очі і велике любляче серденько казкового П’єро. Далі — маленьке театральне фойє з дитячими стільчиками та ляльковими мешканцями-персонажами, які дозволяють себе добре роздивитися. Це — Театр маріонеток. Його унікальність насамперед у тому, що він — єдиний в Україні. Театр існує з 1989 року, був створений багатою фантазією і талановитими руками режисера, художника, актора Михайла Яремчука та його однодумців. За ці роки Театр маріонеток набув популярності не тільки в Україні, а й у багатьох країнах світу, він — учасник двадцяти міжнародних театральних фестивалів і завжди повертається з них із нагородами. Творчий пошук колективу зосереджено на створенні оригінальних вистав для дітей за творами світової літератури та українського фольклору. На репертуарній афіші можна побачити такі дитячі вистави, як «Котилася торба», «Хто розбудить сонце?», «Червона Шапочка», «Потішки». Існує ще один цікавий творчий напрям — вистави для дорослих. Звертаючись до серйозної літератури, Михайло Яремчук, а він є режисером усіх вистав, прагне довести, що в ляльці таяться величезні можливості емоційного впливу, лялька може «зіграти» все. І глядачі, які збираються у затишному камерному залі театру, в цьому переконуються. Чеховський сюжет «Вишневого саду», розіграний маріонетками, не менш пронизливий і трагічний, аніж виконаний справжніми артистами. Цю виставу було достойно поціновано, вона має нагороду Вищої театральної премії «Київська Пектораль». Не менш винахідливою вийшла і друга вистава для дорослих — «Дім, який побудував Свіфт». Можливо, для когось факт існування у Києві такого театру буде відкриттям, але всі, хто побував там один раз, назавжди стають прихильниками цього театру, глядачева зала якого з мініатюрною сценою, завдяки таланту маленької трупи, може «розгортатися» до всесвітніх масштабів.

Мандруємо далі... Прямо? Ні, нагору. На одну з найфантастичніших вулиць нашого міста — загадкову, легендарну, романтичну. Певно, здогадалися? Так, Андріївський узвіз.

Андріївський узвіз здавна був найкоротшим шляхом, що з’єднував князівське Верхнє місто з ремісничо-торговельним Подолом. Сучасну назву узвіз отримав у 1740 роках, а нинішня його забудова складалася вже наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Сьогодні Андріївський узвіз зберігся у неповторній своїй мальовничості. З багатьма спорудами на цій старовинній вулиці пов’язані важливі сторінки історії на культури міста. Вулиця оновлена й стилізована у дусі ХІХ століття.

Неспішно спускаємося Андріївським узвозом, який уже зажив заслуженої слави київського Монмартру, минаємо численні художні галереї, величний Замок «Річарда Лев’яче серце», відомий далеко за межами Києва та України, Будинок під номером 13 із барельєфом Михайла Булгакова, і нарешті знову те, що нас цікавить у цій подорожі, — Андріївський узвіз, 8. Кафе-театр «Колесо». У травневий День Києва 1988 року було відкрито кафе-театр «Колесо». Його засновник, директор і художній керівник, заслужена артистка України Ірина Кліщевська взяла за взірець французькі кафе-театри і зерна запозиченої ідеї посадила у наш, український грунт. Невелике приміщення театру використовується раціонально й зі смаком. На першому поверсі — зал кафе, на другому — камерна глядачева зала на 70 місць. Репертуар театру приваблює глядачів своєрідністю, неповторністю та оригінальністю. Відчуйте хоча б за назвами вистав: «Дама-примара», «Генерали у спідницях», «Азалія», «Шантрапа», «Уявно хворий», «Скандал з публікою», «Пристрасті дома пана Г.-П.», «Кавказька рулетка». На кожній із них панує неповторна театральна атмосфера. Відсутній умовний бар’єр між глядачами й акторами, адже відстань від сцени до першого ряду — трохи більше одного метра, природа акторської гри така, що можна зовсім поруч відчути дихання актора, — все це робить вистави органічними і щирими. Колектив театру багато подорожує, його вистави представлені на численних міжнародних театральних фестивалях. Найкращим свідченням любові киян до театру «Колесо» є той факт, що протягом 15 років на виставах театру — постійні аншлаги.

Ось уже можна кинути прощальний погляд на Андріївський узвіз, що гарно лине вгору. Його чистенькою бруківкою зосереджено дріботять голуби... Чомусь мені здалося — вони відчувають, де перебувають...

Залишаємо мікросвіт Андріївського узвозу. Він відпускає нас у гамір і метушню Контрактової площі. Її простір перетинають прямі трамвайних колій, мчать автомобілі. Велична споруда Києво-Могилянської академії поважно дивиться на свого візаві — Гостинний двір.

Багато назв було у Червоної площі, однієї з найстаріших у нашому місті, чия «біографія» сягає часів Київської Русі. Не всі вони збереглися, та ми знаємо такі: Магістратська, Ратушна. Олександрівська, Контрактова... Комплекс споруд, що її оточують, навіть у реконструйованому вигляді дихає сивою давниною — Контрактовий будинок, Гостинний двір, фонтан «Самсон», Братство. Щорічні контрактові ярмарки, які проходили спочатку у Львові, потім у Дубно, з 1797 року були перенесені до Києва, що стало досить важливою для економічного життя міста подією. Адже на контракти, тобто для укладання угод на купівлю чи продаж сільськогосподарської продукції, ремісничих та промислових виробів, з’їжджалися купці з багатьох європейських країн.

Саме тут, на Контрактовій площі, — останній пункт нашої театральної подорожі, її цікава й вишукана крапка — два театри. Один із найцікавіших київських театрів — Театр на Подолі, його глядачева зала розміщена у Гостинному дворі. Власне, тут театр, можна сказати, в гостях. Його приміщення на Андріївському узвозі, 20 — багато прикрашений будинок ХІХ століття купця Івана Шатрова, майже відреставрований. У проекті тут вирішено спорудити сучасний театральний комплекс. Але то процес не такий швидкий, та й глядачі вже звикли до зали у Гостинному дворі, тому залюбки відвідують вистави театру — «Ніч чудес», «Фараони», «Дядя Ваня», «В степах України», «Таїна буття», «Як вийти заміж?», «Опера Мафіозо», «...Любви старинные туманы...». Театр на Подолі — незмінний учасник багатьох престижних міжнародних театральних фестивалів. Колектив побував в Америці, Мексиці, Великобританії, Фінляндії, Греції та Єгипті, Единбурзі та Німеччині. Художній керівник і директор Театру на Подолі, заслужений артист України Віталій Малахов, людина, яка створила театр, належить до найпомітніших постатей сучасного українського театру. Ось лише одна цитата з численної преси про Театр на Подолі: «Театр — це особливе відчуття краси, правди, відтворення її як життєвої реальності, найбільшої цінності в людині. Поетичний театр Віталія Малахова — як виклик вульгарності. Його корені — в гуманістичному, видовищному театрі Ренесансу. У малаховську концепцію театру не вкладається проповідь, для нього органічна сповідь, сенс його театру — пробудження й вияв ігрової сутності життя, його імпровізаційної природи. Це особливий талант — перетворювати повсякденне життя у свято».

У 30-ті роки ХХ століття на Контрактовій площі було споруджено Будинок профспілок працівників харчової промисловості. Сучасникам цей будинок більше відомий як Центр мистецтв «Славутич». За часи свого існування він був рідним для багатьох організацій, із 1998 року тут розмістився Київський академічний музичний театр для дітей та юнацтва. Цей театр — унікальний не лише в Україні, а й у загальному контексті європейської театральної культури. Його мистецтво спрямоване на найширшу аудиторію — від маленької дитини до школярів, юнацтва і дорослих глядачів. Історія музичного театру започаткувалася 1982 року, його фундаторами стали Іван Дорошенко, який очолив колектив, відомий диригент, народний артист України Євген Дущенко, видатний хормейстер, народний артист України Михайло Кречко. У 1985 році театр дебютував трьома виставами — дитячою оперою «Зима і весна» М.Лисенка, балетом «Хлопчиш-Кибальчиш» М.Сільванського, оперою-казкою «Чарівна музика» М.Мінкова. Відбулося офіційне відкриття першого в Україні, другого в колишньому Союзі і другого у світі Дитячого музичного театру. Назви перших вистав театру визначили творчі орієнтири нового колективу на вітчизняну класику, твори сучасних композиторів, написані для дитячої аудиторії різного віку, а також на першопрочитання. На сьогодні в репертуарі театру понад 50 вистав — опер, балетів, мюзиклів, музичних казок, симфонічних та вокально-симфонічних творів, які стали значним внеском у скарбницю національного музично-театрального мистецтва, а казкова опера «Пастка для Відьми» (творчий склад постановників: лібрето — Г.Конькова, композитор — І.Щербаков, диригент — М.Мороз, режисер — М.Мерзлікін, хормейстер — Г.Горбатенко, художник — Л.Нагорна, пластика — О.Льовушкін) у 1999 році була удостоєна Національної премії України ім.Т.Г.Шевченка. Рік у рік зростає міжнародний авторитет театру. Імпресаріо охоче співпрацюють із творчим колективом, який з успіхом репрезентує українське музичне та хореографічне мистецтво у багатьох країнах світу. В театрі завжди радо зустрічають маленьких, юних і дорослих глядачів. Ці зустрічі з прекрасним здатні відкрити чудовий світ музики і магії театру.

Вважаю, до певної міри я виконала роль театрального гіда — провела вас, друзі, мальовничими тисячолітніми пагорбами Подолу і познайомила з театрами цього старовинного київського району. Впевнена, багато мешканців Подолу знають і люблять свої театри. А для когось, можливо, ці відомості стануть відкриттям. Саме до них звертаюся у першу чергу — визначайте свої духовні орієнтири, приєднуйтесь до численної армії прихильників театрального мистецтва і патріотів рідного міста.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №15, 20 квітня-25 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво