Берлін, сторінки щоденника (47) - Культура - dt.ua

Берлін, сторінки щоденника (47)

29 грудня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №51, 29 грудня-13 січня

Коли на Різдво випадає сніг — то це ще один доказ існування Бога. Приблизно так свого часу написав хтось із моїх друзів, чи не Тарас Прохасько...

Коли на Різдво випадає сніг — то це ще один доказ існування Бога. Приблизно так свого часу написав хтось із моїх друзів, чи не Тарас Прохасько.

У Берліні сніг на Різдво не випав. Це може бути доказом принаймні кількох речей. Наприклад, що берлінський клімат суттєво м’якший від нашого.

Як і всюди на Заході, передріздвяна ейфорія почала набирати обертів ще наприкінці листопада. О цій порі на всіх придатних для цього діла площах починають розгортати цілі «казкові містечка», чи, як назвали б це у нас, «передсвяткові базари». Вони носять на собі безумовні ознаки чогось північного, лапландського і, звісно, чогось дитячого. Усе починається з нічного прибуття Миколая на велетенських полярних оленях. Наші сусіди Вєра і Антон, 4 роки і 7 відповідно, свого листа Миколаєві вивісили на вхідних дверях будинку: «Любий Миколаю! Ти знаєш, як ми Тебе сьогодні чекаємо. Заходь, любий Миколаю!». Судячи з усього, писав Антон, а Вєра лише домалювала власний підпис. Їхнє послання ми прочитали 6 грудня увечері. Оскільки 7 грудня вдень його на дверях уже не було, залишається думати, що Миколай заходив.

Поки світловий день катастрофічно ішов на спад, усе більше відступаючи перед природною грудневою темрявою, анонімні майстри штучного світла невтомно робили свою рятівну роботу, обвішуючи всі можливі завулки і закамарки лампіонами та гірляндами. Це методичне обвішування було водночас оповіщенням, а ще віншуванням та віщуванням. Сигналом і символом водночас. Електро-Світляна Імперія підтвердила свою безмежну енергетичну потужність. На свято в нас буде стільки світла, скільки ми собі забажаємо. І, в кожному разі, значно більше, ніж потрібно.

Кілька вечорів тому я, наче причепливий генерал, робив останній передсвятковий обхід району. Усе це поверхня, бутафорія і блискуча марнота марнот, думав я. А також великий розпродаж дешевших і дорожчих матеріальних об’єктів, які чомусь заведено називати і вважати подарунками. А також обвал цін і ажіотажний попит на все, що не вдається штовхнути протягом решти року. До чого тут Провідна Зоря, Пастушки, Ягнята, Вифлеємська яскиня і Різдво? Коли на Різдво не випадає сніг, це ознака, що нікому вже не потрібні докази. Це ознака, що вкотре переміг атеїзм.

Від таких думок мені робилося веселіше — адже це не зовсім мої думки. Це я пародіював.

Недалеко від Савіньї Плятц я напоровся на Метью Свіні, ірландського поета. Як усі ірландці, він був уже незле вгашений і тут-таки затягнув мене на пиво. «Мен, — казав Метью, — ти навіть не уявляєш, який я тобі вдячний!» Два місяці тому він поскаржився, що ніяк не може подивитися найновішого Джармуша, бо в Берліні його показують виключно німецькою. Я підказав йому кінотеатр на Кройцберґу, де «Зламані квіти» крутили в англійському оригіналі. І ось тепер Метью не міг надякуватися. «Мен, — казав він, — ти навіть не знаєш, хто такий для мене Джармуш! На цьому світі, мен, є дві зірки — Джармуш і Том Вейтс, Том Вейтс і Джармуш!». Я погодився, що вони обидва супер. Ми солідарно тисли один одному руку.

Через годину-півтори Метью таємниче заусміхався і дещо стишено сказав: «У мене для тебе різдвяний сюрприз, мен». Я не міг не поцікавитися, що саме. «Зараз ми можемо побачити Джармуша», — ще тихше сказав Метью. Користуючись моїм онімінням, він ішов усе далі й далі: «Я знаю, де він. Я знаю, де він зараз. Він у Берліні. Він у Берліні в моїй квартирі».

Була друга ночі, ми підходили до його дому на Шторквінкелі. Нас провадило передчуття чуда, котре от-от має збутися. Нас провадила самотня зоря у високому небі над Берліном, нас провадили ангели, що саме в цю мить озвалися з видимих і невидимих вершин світу дзвінкими лютеранськими голосами. Нас провадили тріє царі, що тої ж миті спеціально для нас обернулися трьома бомжами: кельт, перс, негр.

Усе було можливе такої ночі. Любий Джиме, ти знаєш, як ми на тебе чекаємо. У повітрі виразно запахло снігом. Ми підходили майже навшпиньки. Тільки б не сполохати Джармуша, думав я. Це ж усе-таки світової слави режисер.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво