Берег пісні Білаша - Культура - dt.ua

Берег пісні Білаша

30 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 30 червня-7 липня

75 років тому козацьке містечко Градизьк поблизу Кременчука подарувало Україні композитора Олекс...

75 років тому козацьке містечко Градизьк поблизу Кременчука подарувало Україні композитора Олександра Білаша, автора більш як 300 пісень (серед яких «Два кольори», «Білий сніг на зеленому листі», «Впали роси на покоси», «Пий, журавле, воду...»). Три роки вже немає композитора з нами, але започатковане ним свято «Пісенні джерела» щороку у червні збирає на горі Пивисі шанувальників української пісні.

Гора Пивиха на березі Дніпра є найвищою точкою Лівобережної України (185 м). Саме тут в останню суботу червня традиційно — вже вшосте — відбулося свято «Пісенні джерела», започатковане шість років тому видатним українським композитором Олександром Білашем.

Нині тому, щоб «Пісенні джерела» й надалі залишалися високою точкою духовності, сприяє родина Олександра Білаша, зокрема й дочка, редактор Українського радіо Леся Білаш, котра очолює фонд імені батька.

— Фонд започаткували я, моя мама — дружина О.Білаша — народна артистка України співачка Лариса Остапенко-Білаш та моя сестра Оксана, викладач столичної музичної школи імені Лисенка, — розповідає Леся Олександрівна. — Найперше завдання фонду — зберегти й видати все, напрацьоване батьком. Не всі знають, що він був не лише композитором, а й поетом, у нього десять поетичних збірок. А його опера «Гайдамаки», написана у 1962 році, ще й досі не бачила сцени. Щороку фонд імені Білаша проводить концерти пам’яті Олександра Івановича. Нарешті, на третій рік, встановили пам’ятник на могилі батька на Байковому цвинтарі. А основна мета фонду — допомагати талановитій молоді з Полтавщини пробиватися на велику сцену. Я вже шостий рік виявляю обдарованих дітей, що виступають під час свята «Пісенні джерела», співають, танцюють, мають дар поетичного слова. І на «Українському радіо» вже прозвучало дуже багато передач з їхніми виступами.

Про те, наскільки важливо підтримувати таланти з глибинки, Леся Олександрівна пам’ятає з батькових розповідей. Ще старшокласником Шурко Білаш (так називали його родичі) настільки добре опанував гармошку, що його нерідко як музику запрошували на весілля. Після школи сільський хлопчина твердо вирішив здобути музичну освіту й вступати до Полтавського музучилища. Батьки продали корову й купили сину акордеон «Хохнер». Але в училище Олександра не прийняли... через відсутність слуху. Пізніше він успішно закінчить Житомирське музучилище. А на Полтаву, певно, затаїв таку образу, що не приїздив до неї аж 48(!) років.

У Градизьку збереглася хата — родинне гніздо Білашів, — куди на літо приїздять із Києва діти й онуки Олександра Івановича. Вони дозволяють туристам зайти до хати, яка має суто «глобинське» планування всередині, сфотографуватися у вітальні біля старого фортепіано маестро, посидіти за довгим столом у дворі під старою грушею-петрівкою.

Леся Олександрівна розповіла, що цій груші 75 років, бо батько Олександра Івановича посадив її з нагоди народження сина. О.Білаш дуже ту грушу любив. У її затінку він писав вірші, під нею стояв, коли нездужав, ніби набираючись хорошої енергетики. А в останні свої дні строго наказував, щоб не сміли ту грушу рубати. Та груша вже була стара й могла зруйнувати дах, тож вирішили спиляти одну лише гілку.

— І що ж ви думаєте? — каже Леся Білаш. — Тріснула та гілляка, мій чоловік упав згори й зламав ребра, а братові розбило голову. Отак якась сила покарала за те, що ослухалися батька...

...Здається, все мале й доросле населення не лише Градизька, а й Глобинщини по обіді в суботу зібралося на Пивисі. Й, затамувавши подих, слухали слова уславленого українського поета Дмитра Павличка, котрий відкрив свято:

— Кучма мене, м’яко кажучи, не дуже любив. Але він любив пісню «Два кольори», яку на мої слова написав Олександр Білаш. І, вручаючи мені Героя України, він сказав, що я заслуговую це високе звання лише за цю одну пісню, яка стала народною. Але я добре знаю, — продовжив Дмитро Васильович, — бог музики старший і могутніший від бога слова. Бо наша нація народилася з пісні, і залишилися ми народом завдяки тому, що у нас була пісня.

Окрасою концерту стали виступи юної градижчанки Наталочки Шинкаренко, чий голос дуже схожий на голос Раїси Кириченко, студента Полтавського музичного училища Руслана Христиченка (надзвичайно сильний тенор), вихованців Градизької гімназії імені Олександра Білаша та самодіяльних артистів місцевого Будинку культури.

Дмитро Павличко висловив ідею, щоб «Пісенні джерела» на Пивисі стали всеукраїнським святом, щоб до найвищої гори на лівому боці Дніпра приїздили артисти з-під Говерли, найвищої гори на правому боці Дніпра, зі сходу, півдня й півночі України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво