Баришники під чорним стягом - Культура - dt.ua

Баришники під чорним стягом

25 січня, 2013, 19:35 Роздрукувати Випуск №3, 25 січня-1 лютого

Радості правовласникам ці зміни навряд чи додадуть, а ось  знайти бажаний текст незаможним книголюбам стало значно важче, дарма що   з'явилося безліч багатих, змістовних і  добре оптимізованих під запити пошукачів онлайнових бібліотек.

 Схильність до крадіжок  книжок на наших просторах  давно вважається певною ознакою інтелігентності. Здавалося б, із такими культурними стереотипами "чесному" книжковому піратству тут саме  роздолля. Так воно й було донедавна. Але останні два роки змінили ситуацію в пострадянському секторі Інтернету радикально. Радості правовласникам ці зміни    навряд чи додадуть, а ось  знайти бажаний текст незаможним книголюбам стало значно важче, дарма що   з'явилося безліч багатих, змістовних і  добре оптимізованих під запити пошукачів онлайнових бібліотек. І все тому, що вони всілякими  способами намагаються викачати гроші з користувачів, тоді як їхні власні права на торгівлю текстами уявляються більш ніж сумнівними.

Останнім часом, заходячи   на російський, український і будь-який інший пострадянський портал, нерідко   потрапляєш у дивні сутінки. Наводити конкретні адреси зі зрозумілих причин не будемо, але переконатися в існуванні та  розмноженні  "дивних піратів" нескладно емпірично. Ніби і бажані книжки в них є — від підручників-довідників до новітніх художніх бестселерів, а не отримаєш. Одні чесно й відкрито пропонують купити код для доступу. Інших не влаштовує чомусь звичайна капча, а тому вам запропонують підтвердити належність до роду людського з  допомогою SMS — зрозуміло, не безплатно. Трапляються  портали, які  вимагають при реєстрації зазначити паспортні дані (!). 

Гаразд, коли книжку дуже хочеться, можна й заплатити. Ось тільки результат не гарантований. Добре, якщо  користувачеві вдається купити бажаний контент. Однак  множаться сумні історії про тих, хто за свої гроші отримав... ну, кому як пощастить. У найкращому разі — нічого, тобто порожній файл — порожній, зрозуміло, "з технічних причин". У найгіршому — троян або рут-кит. Що буває з тими, хто зазначив свої паспортні дані, не знаю. Самі не пробували й іншим не радимо. На пропозицію поспілкуватися з журналістом такі ресурси чомусь відповідають категоричним мовчанням.

Можна, звісно, розцінювати ці ресурси як своєрідну пастку для дурнів. Якщо хтось готовий заплатити гроші невідомо кому або навіть здати конфіденційну інформацію – то  вічна   йому пам'ять. Але, на жаль, річ найчастіше не в дурості, а в недосвідченості,  — на цей гачок ловляться не дуже  вмілі користувачі й   багато  дітей із не  надто розвиненими критичним мисленням та  навичками роботи з пошуковою машиною. 

Домогтися правди навіть в українських компаній вдається далеко не завжди. А опротестувати дії, наприклад, російської комерційної структури, живучи  в Україні й не маючи жодних притомних  документів про платіж, неможливо абсолютно  і в принципі. 

Складно припустити, що мобільні оператори   ні сном ні духом не відають про специфічний "книжковий бізнес", але боротися з джерелом власного прибутку вони, природно, не будуть. Особливої уваги ніхто не звертає навіть на більш відверті лохотрони, — а тут і користувачеві, що спробував купити "нелегальний" контент, скаржитися не з руки, він і сам начебто трошечки злочинець. Хоча розбиратися в тонкощах авторських прав пересічний громадянин не зобов'язаний, але dura lex може вирішити й інакше.

І, можливо, закон матиме рацію, оскільки йдеться фактично про купівлю-продаж краденого. Важко припустити, що такі ресурси старанно діляться з правовласниками, а не затискають у пітній долоньці копійки від SMS. Утім, може, якісь символічні відрахування й практикуються — аби  мати подобу виправдальних документів на випадок украй малоймовірного інтересу з боку правоохоронців. Типу  бухгалтерії, популярної в пострадянських видавництвах, більшість   яких веде окремі підрахунки — для авторів, для податківців, для власного користування і для відповіді  на Страшному Суді.

Саме час  повірити розгніваним правовласникам — ось воно, щире обличчя пірата, який тільки те й робить  що наживається на краденому. І вже відтираються в задні лави "чесні" пірати, котрі  справді забезпечують відкритий доступ до контенту й — уявіть собі, — на відміну від своїх комерційно налаштованих "молодших братів",  регулярно зазнають  усіляких  санкції,  аж до повної ліквідації ресурсів. Колись флагман книжкового "вільного доступу" бібліотека Максима Мошкова хоч і зберегла обличчя, але для давнього користувача вираз цього обличчя рік у рік стає  все  сумнішим, — очевидно, намагаючись відвести караючу долоню, Максим знімає будь-які тексти за першим сигналом, що дуже збіднює бібліотеку: копії ресурсу десятилітньої  давності  містять сотні текстів, тепер недоступних. До ще одного флагмана — Лібрусека — недавно було закрито доступ   росіянам (тобто більшій частині його аудиторії) через нібито наявність у бібліотеці "екстремістських матеріалів". 

Є й інші ресурси з "чесною піраткою", але на просторах пострадянського Інтернету їх залишилося небагато, та й знайти такі за купою прилизаних і оптимізованих під пошукові машини "барижних" сайтів непросто.

А тепер — про нашу "духовність", цей фірмовий знак, що відрізняє нас від решти  благополучного, але такого раціонального, бездушного світу, в якому чимало готових за копійку повіситися. Отож, дикість ситуації з пострадянськими "книжковими баригами" особливо помітна, коли порівняти їх із західним книжковим Інтернетом. Так, тут багато продають, і в пошуках потрібної книжки ви потрапляєте передусім на сайти, що торгують контентом. Але, по-перше, на будь-якому англо-, німецько- чи  іспаномовному порталі відразу зрозуміло, куди ти потрапив. По-друге, ніколи не виникає запитання, звідки "дровішки" — "комісійок", які  торгують краденим, тут не знайти. Це відверто легальні ресурси, що пропонують контент у будь-якому вигляді, — хоч книжку з доставкою, хоч електронну копію. Хороший дизайн, доступність текстів у будь-якому форматі на вибір користувача, ефективний пошук — і сотні тисяч книжок. На таких  ресурсах можна натрапити на знижки чи  навіть на повну шару, але в оточенні чесного платного контенту. Сумнівів у тому, що належна частина відрахувань із продажів іде від цих магазинів на рахунки правовласників, не виникає.

Тим часом  є ресурси іншого штибу, де без належної класифікації розкладено гігантські гори книжок. Останні протоколи з лікування раку сусідять із детективами та  куховарськими книжками. Формати будь-які (у сенсі,  які вдалося роздобути власникові  сайта) — хоч естетські PDF, хоч каламутні скани, яких  ніхто й ніколи не розпізнаватиме. Але й грошей робін  гудам брати не пасує, тому жодних прохань з приводу   SMS-оплати,  номера кредитки чи  групи крові там не надибаєш. Так, хіба   банерок-другий-третій по кутках приліплять — хостинг же оплачувати всім треба.

Що цікаво, у їхньому бездуховному меркантильному секторі таких ресурсів значно більше, ніж у наших, колись "найбільш читаючих Пікуля" країнах. Мабуть, тому, що їхній сектор великий. Або тому, що через свою убогу фантазію вони   не можуть додуматися   продавати крадене. Припустити, що їхня піратська душа ширша за нашу, ми, звісно, не посміємо. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво