Банкіри, до бар’єра! У кабінеті Ківалова — «чеховські мотиви» - Культура - dt.ua

Банкіри, до бар’єра! У кабінеті Ківалова — «чеховські мотиви»

22 лютого, 2008, 14:37 Роздрукувати Випуск №7, 22 лютого-29 лютого

На Одеській кіностудії знімають фільм, як мовиться, у кращих вітчизняних традиціях. Одноактна п’є...

На Одеській кіностудії знімають фільм, як мовиться, у кращих вітчизняних традиціях. Одноактна п’єса Антона Чехова «Ведмідь», написана в лютому 1888 року (тобто рівно 120 років тому), екранізувалася в СРСР у 1938 році (знову вісімка!) з Михайлом Жаровим і Ольгою Андровською в головних ролях. Пригадуєте, як поміщиця Попова (Андровська) неперевершено дражнила свого агресивного гостя, крутячи кулачком прямо перед його носом: «Ведмідь, бурбон, монстр!»

Зворушлива історія зустрічі двох самотніх душ надихнула сценариста Тетяну Гнєдаш і кінорежисера Вілена Новака на створення сучасного варіанта. Робоча назва фільму — «До бар’єра!»

Звичайно, герої одеської вер­сії зовсім інші, але в запалі сварки теж можуть вирішувати свої проблеми з допомогою дуельних пістолетів. Дуель Григорія Смирнова з Оленою Поповою могла б завершитися шаленим коханням як сто двадцять років тому, так і нині. Мимоволі згадуєш інший фільм Новака під назвою «Дика любов», що розповідає про те, як легко в наші дні Ромео зраджує свою Джульєтту. Або гучну «Принцесу на бобах», історію кохання немолодої Попелюшки і нувориша. Можна тільки жалкувати, що такий професійний режисер, як Вілен Новак, що вміє знімати глядацьке кіно, за роки вимушеного простою не подарував нам тих фільмів, які могли б бути. Але повернімося до наших героїв...

Богдан Ступка
Богдан Ступка
Грізний директор банку, якого грає Богдан Ступка, навантажив завданням свого підлеглого, і справа пішла. Очевидці сцени, яка знімалася в кабінеті ректора Одеської Національної юридичної академії Сергія Ківалова (дорогі меблі, розкішний інтер’єр, ікони в золочених окладах), стверджують, що популярний російський актор Юрій Степанов («Жмурки», «Штрафбат», «Перший після бога») не приховував свого захоплення самим фактом роботи в кадрі з українським метром. Довго спілкуватися їм не довелося, оскільки роль у Богдана Сильвестровича невелика. Після зйомок він вирушив відпочивати, пославшись на втому, й відхилив можливість спілкування.

На жаль, Григорію Смирнову не судилося впоратися зі своїм завданням. Боржники уникають відповідальності хто як може. Один, наприклад, виїхав із великими грішми з особняка, залишивши по собі формений тарарам і покоївку в сльозах (у ролі якої знялася Наталя Бузько). Цікаво, що для цього епізоду група орендувала особняк одеського бізнесмена на Дев’ятій станції Великого Фонтана, отримавши дозвіл «усе потоптати ногами». Люблять в Одесі мистецтво. Інший бізнесмен надав свій двоповерховий особняк на березі Хаджибеївського лиману для зйомок сцени в будинку Попової. Він дозволив виконавцеві ролі Григорія Смирнова занурити черевики в тазик із лиманським болотом і наслідити на дорогому паркеті, накидати мішури, серпантину та конфетті всюди, тому що мистецтво вимагає жертв…

Після зміни розмовляю з Юрієм Степановим.

Юрій Степанов
Юрій Степанов
— На щастя, навіть якби я цього не хотів, усе одно я є одним із чеховських героїв, так само як і ви, — всміхається актор. — Усе залежить від свідомості, яка визначає, що та чи інша людина означає в цьому світі. Сподіваюся, в мені живуть герої Чехова. Дуже хочеться сподіватися, що живуть і герої Достоєвського, і Гоголя. Гадаю, треба користуватися тим спадком, який нам залишили класики, але й відтинати з їхньою допомогою наносне, непотрібне... Мені симпатичний «ведмідь, бурбон, монстр». Завжди люблю вади у своїх персонажах. Не те щоб зумисне роблю людину недолугою за структурою — ні, ні, я до цього не прагну... Так само не прагну до ідеалу. Тішить сценарій, його якість і можливість побачити себе в цій ролі. Захоплює Вілен Захарович, людина, котра належить до тієї старої школи, яку я люблю, вітаю й на даному етапі вважаю єдино необхідною для кінематографа, — у моїй слушності можна переконатися, вкотре подивившись, як тепер кажуть, «старе» кіно... Імпонує докладний розбір тих чи інших сцен. Приємно працювати з чудовою партнеркою в особі Олі Красько — це надзвичайна людина, талановита акторка. Поєдную зйомки зі спектаклями в Москві. Днями граю у спектаклі «Вовки і вівці». Це наш шлягер, якому вже шістнадцять років. Ми в студентські роки його «зібрали». І його структура виявилася настільки щільною, що досі глядач не втрачає інтересу до роботи Петра Фоменка, нашого майстра. Мені відомо, що деякі люди дивляться цей спектакль більш як сорок разів! Уже приходять до нас діти перших глядачів цього спектаклю.

Зірка фільму «Турецький гамбіт», акторка Ольга Красько грає Олену Попову, багату, мрійливу, навіжену вдову останнього кредитора. Її чоловік залишив цей світ, а вона згодна заплатити його борг, але не так швидко, як того вимагає Смирнов.

Цікаво, що сцена похорон знімалася на Таїровському цвинтарі. А спеціально найнята ворона з Одеського зоопарку зловісно каркала в потрібний момент у всіх дублях на всю воронячу горлянку...

На стінах вітальні — фотографії чоловіка героїні. Акторку гримують трохи у стилі «Трьох сестер», роблять пишну зачіску з каскадом локонів, повністю змінюючи дівчину «наших днів».

— У нас начебто сучасна історія, але немає відчуття сучасності, — розповідає Ольга Красько. — І водночас немає спеціального наголосу на тому, що ми граємо чеховських героїв. Граю із задоволенням. З Юрою легко. Він із самого початку був мені цікавий, імпонував своїми акторськими здібностями. Я люблю людей, у яких є чого повчитися. Крім того, він чарівний чоловік, який багато знає про все на світі. Напевно, послідовність наших стосунків була такою самою, як у чеховських героїв.

Акторка розповіла, що фінальний «поцілунок у діафрагму» був дуже навіть справжній, але спочатку під час кожної спроби поцілунку в кадрі виконавці реготали хвилин двадцять, і на них гнівалися за те, що марно переводили плівку.

Ольга віддає належне професіоналізмові одеської групи:

— Тут усе професійно навіть в адміністративному плані, з організаторської точки зору. Все спокійно. Немає зайвої напруги. З самого початку ми йшли з випередженням плану. Як з’ясувалося, на Одеській кіностудії працюють набагато кваліфікованіші люди, ніж у багатьох багатих російських кінокомпаніях.

Слід зазначити, що у фільмі з’являється багато персонажів, або тільки трохи окреслених у чеховському сюжеті, або придуманих сценаристом. Так, фронтмен комік-трупи «Маски» Георгій Делієв став продавцем магазину зброї (стрілятися то стрілятися!), а знаменита Сіма з «Джентльмен-шоу» Ірина Токарчук — покоївкою. У Чехова є старий лакей Лука, а тут ми бачимо досить молоду покоївку Луківну, яка заміняє своїй пані і мамку, і служницю, і подругу, і все-все-все...

— Моя Луківна — хуліганка, я її за це дуже люблю, — зізнається Ірина. — Не скажу, що вона весь час підслуховує, але завжди в курсі всього, з нею всім ділиться хазяйка. Без неї Попової просто не було б, бо тільки-но що — вона відразу до Луківни. Покоївка може багато чого стерпіти, але виходить так, що вона — друга господиня в домі.

Прем’єра нової кіноверсії чеховського «Ведмедя» очікується наприкінці 2008-го. Частину коштів на її виробництво виділило Міністерство культури і туризму України. Частину зібрала Одеська кіностудія. Єдине, що турбує групу, — повна відсутність снігу. Мабуть, доведеться вдатися до технічних хитрощів, адже режисер хоче показати на екрані класичний Новий рік зі сніжинками, заметами, а також із любов’ю, яка виникає за іронією долі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 14 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво