Багато Фройда із нічого - Культура - dt.ua

Багато Фройда із нічого

4 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 4 березня-11 березня

Кузен Тарантоги не вірить ні в Фройда, ані в фройдистів, бо від Фройда можна довідатися, що має на д...

Кузен Тарантоги не вірить ні в Фройда, ані в фройдистів, бо від Фройда можна довідатися, що має на думці той, кому на яву або уві сні являється вежа, телеграфний стовп, поліно, передок від воза з дишлом, паля і так далі, але вся мудрість закінчується, коли хтось спить без будь-яких сновидінь.

Станіслав Лем. «Локальне бачення»

На жаль (чи на щастя), я набагато частіше буваю в художніх галереях, ніж у психіатричних клініках. Тому мій практично нульовий досвід спілкування із фахівцями, що вивчають химер, які живуть за тонкою мембраною, що розділяє розум і безумство, не дає мені права говорити, наскільки наукові праці Зігмунда Фройда є настольними в сучасних «бедламах». Але маю сумнів, що люди в білих халатах ведуть там із нещасними пацієнтами багатогодинні бесіди про едіпові комплекси, лібідо та танатос.

Та кому вмастив Фройд, це митцям і мистецтвознавцям. Яка ж бо пречудова штука «психологія підсвідомого». Будь-яка творчість — від високого Відродження до «мукання» дадаїстів — завжди може зручно лягти в універсальне ложе, створене видатним австрійцем.

Навчений досвідом відвідування виставок новітнього мистецтва, ще на порозі Спілки художників України я провів із сином інструктаж, суть якого зводилася до того, що він уже дорослий хлопчик і повинен усе побачене сприймати філософськи...

Чи ба, знайомі все обличчя! Олександр Гнилицький, Ігор Гусєв, Сергій Зарва, Жанна Кадирова, Максим Мамсиков, Микола Маценко, Олег Тистол, Василь Цаголов, Аліна Якубенко, Сергій Чайка, Марія Шубіна — художники з Києва, Одеси, Тернополя об’єднані в проекті «Інституція нестабільних думок. Рік Мавпи». Хто б там що говорив, та коли художник має добру академічну школу, йому можна погратися в авангард, вправна рука виявляє себе навіть у відвертому блазнюванні. Ігор Гусєв використовує мистецький хід Енді Ворхола з його дубльованими різнокольоровими портретами Мао Цзе Дуна та Мерелін Монро — батоптих «Юля», звісно, присвячений нашому прем’єр-міністру.

Філософ-веселун Олександр Гнилицький не дав назви своєму полотну, але портретна схожість виключає помилку — об’єкт, що пливе в каламутній воді, занурившись по самий ніс, — незабутній Леонід Кучма. Тепер маоподібний заплив через янцзиподібну річку експонувати не страшно — «тиран» на пенсії. Втім, робота датована 2003 роком... «Салют» Максима Мамсикова — це справді якісний салют, відтворений з допомогою живопису. І не треба в ньому шукати сублімації невдоволених прагнень.

«Дискотека» — багатофігурний витвір Сергія Зарви викликав скандал і навіть бешкет із ознаками вандалізму. Один із художників (не учасників виставки) вгледів у роботі образу оранжевої народної ідеї, примудрився зірвати частину полотна і навіть потоптати. Але є підозра, що сплеск емоцій був викликаний більше Бахусом, ніж болем душі. І взагалі «Дискотека», окрім габаритів, не має жодних ознак великого мистецького досягнення. Не варто на неї кидатися.

Зойки та стогони, що лунали із наступного залу, нагадали: є ще лібідо в наших порохівницях. Так і є — відеомонітор демонстрував витвір «Народження» Оксани Чепелик. Я не знаю, яке місце зайняла авторка в цій інсталяції. Але, попри свій творчий лібералізм та позицію безбожного дарвініста, я вважаю процес народження людини справою дуже інтимною — навіть у дикій природі кожна жива істота в цей момент ховається від чужих очей — а тут прямо кіноролик «акушерство для допитливих».

Гра пропорціями та масштабами — річ звична в мистецтві, але я ніяк не осягну глибину думки, закладену в пару гіпсових величезних, мов у викопного бегемота, людських щелеп, поєднаних із відразливими садистськими фотографіями. Назва роботи Миколи Рідного «Реальність кусається» нічого не прояснює. Апофеозом виставкового немистецтва є купа старих смердючих матраців, що зайняли цілу залу. Єдине бажання, яке виникає при спогляданні цього лахміття — подзвонити в санепідемстанцію, щоб вона забрала цю гидоту та спалила її десь на звалищі.

Страшенно втішила нова робота Миколи Бабака «Діти твої, Україно». Епіграфом до цього проекту автор узяв слова кінорежисера Мілоша Формана: «Не кричи про весь світ, скажи про своє село, але так, щоб почув увесь світ». Поєднання речей, які, мабуть, можна знайти в кожному домі — старих дитячих фотографій, народних ляльок, вишивок, — в нестандартній, але надзвичайно гармонійній композиції. Який до біса тут Фройд — це просто світла туга за дитинством, за світом, що зникає з такою невблаганною швидкістю. Коли ця робота Миколи Бабака, як планується, в повному обсязі дістанеться до Венеціанського бієнале 2005 року, можна бути певним, що вона займе одне з найпочесніших місць на цьому всесвітньо відомому мистецькому форумі. Гей, хто там відповідає за фінансування української участі у Венеціанському бієнале? Хутко ставте підпис у чековій книжці!

Тіло в мистецтві було темою лекції, чи радше дискусії, мистецтвознавця із Стокгольма Інгели Лінд із українськими колегами, що відбулися в «Арт-центрі на Костьольній». Без сумніву, людська оболонка разом із нутрощами, м’язами, кістками та інстинктами завжди була і буде основою творчості митців. Але півтисячолітній шлях від Леонардо да Вінчі до сучасного авангарду свідчить — препарування, вівісекція, що мали своєю метою в часи Відродження вивчення та пізнання людини, в сучасному мистецтві (на щастя, лише в окремих її течіях) перетворилися в еквівалент середньовічного балагану, що за гроші демонструє людські патології і намагається переконати: існування — це лише плутанина безрадісних комплексів.

Але головною метою відвідання України Інгелою Лінд була презентація спільного проекту «Монумент», над яким вона працювала разом із фотохудожником Михайлом Педаном, вихованцем харківської мистецької школи, котрий вже п’ятнадцять років живе в Швеції. Тактовний, розумний погляд на місто, без пошуку туристичних принад і без копирсання в смітниках. Що ми створили, що нас поєднує з минулим, що залишимо ми нащадкам. Хороший симбіоз поглядів митця і публіциста.

Скульптурний салон «Зимовий сад». Не жахайтеся — сад це саме сад, а не «маркіз де...». «Український дім» — цілком доречне місце для цієї виставки. Хороші витвори краще почувають себе в добрих інтер’єрах. Бронза, камінь, дерево, шамот — роботи понад двадцяти київських авторів, серед яких дуже відомі Олексій Владіміров, Олександр Дяченко, Микола Перепелиця, Аліса Забой, Анатолій Кущ, Олег Пінчук та ін. Тіло завжди домінувало в праці скульпторів. Здається, розгулятися психоаналізу на скульптурному салоні є де. Звісно, і сюди можна за вуха чи за якийсь інший орган притягнути старого Зігмунда. Але абсолютна більшість робіт, і авангардних, і досить традиційних, виконана з такими любов’ю, теплом і майстерністю, що тлумачити їх як результат нічних кошмарів та давнього дитячого енурезу означає морочити людям голову. Єдине, що трохи муляє в підсвідомості, — ознаки комерціалізації мистецтва. Та хто не любить гроші, хай першим кине в митця золотий зливок.

Творчого доробку народного художника України, лауреата Національної премії ім. Шевченка Івана Марчука вистачило б на дюжину видатних митців, і кожен із них міг би презентувати якийсь окремий сегмент, напрям живопису цього універсально-талановитого творця. Бажаєте реалізму — будь ласка, сюрреалізму — без проблем, абстракції — скільки завгодно, пейзаж — найвищої якості, портрет — глибокий та психологічний. Велика виставка Івана Марчука, що відкрилася в Галереї мистецтв Національного університету «Києво-Могилянська академія», презентує лише дещицю його творів, але й у ній сконцентровано цілий світ. Мабуть, якщо скласти всі мазки та лінії із всіх полотен художника в одну вервечку, то вона сягнула б до Місяця, а може й у безмежність, у якій існує лише довершеність і не відоме слово патологія.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво