Авторське право в Україні: порушення без покарання

Уже котрий місяць в Україні лунає «стогін» авторів (драматургів, композиторів etc.), чиїми правами просто знехтувано. Замість одного ліквідованого ДП УААСП наші спритні чиновники наплодили півтора десятка фірм та фірмочок, які вносять хаос і плутанину в крихке й делікатне питання прав інтелектуальної власності.

Комусь, можливо, моя тема здасться «крамольною». Адже проблема порушень прав людини в Україні вже досить-таки починає набридати. Не минає й дня, щоб наші ЗМІ не оповістили про ще одне порушення цих прав у рідній країні, яка впевнено посідає призові місця в кінці різноманітних рейтингів та досліджень незалежних міжнародних агентств. Ось і новий парламент розпочав свою роботу зі старої музики у виконанні невмирущих «піаністів».

Проте все-таки хотілося б торкнутися історії, що перебуває «у тіні» міліцейських та корупційних скандалів. Історії, яка стосується, здавалося б, вузького кола громадян, але є досить значимою.

Йтиметься про порушення у сфері авторського права.

Аби зрозуміти предмет розмови, досить повернутися в недавнє минуле, коли автор «Червоної рути», при тому що не був членом шановної Спілки композиторів, справно отримував багатотисячні гонорари за одну тільки пісню, яку співала вся радянська країна. Радянська держава, яка ретельно оберігала свою ідеологічну цноту, так само уважно оберігала і права авторів. Оберігала зовсім не через велетенську любов до творчої інтелігенції, а в силу звички контролювати всі доходи держави, чудово усвідомлюючи, що одна пісня може бути для скарбниці прибутковішою, ніж два-три застарілих промислових підприємства.

Корупція й розкрадання в тоталітарній державі менш помітні. Візьміть хоча б Китай, де чиновників-крадіїв не пісочать на партійних зборах, не відправляють «у резерв» до кращих часів, а... Природно, ніхто не закликає до реінкарнації! Але хто сказав, що «демократія» - синонім розбещеності? І якщо наші вожді на всіх міжнародних висотах клянуться у вірності демократичним ідеалам, що заважає Україні захищати свою державну кишеню? А заодно й кишені вітчизняних творців - драматургів, композиторів, поетів, режисерів, художників?

Двадцять років тому, відколовшись від всесоюзного корабля, українське агентство з авторських та суміжних прав (ДП УААСП) зі скрипом, але все-таки розпочало свою діяльність. Чомусь його куратором стало Міністерство освіти. В особі Департаменту з питань інтелектуальної власності. Але це, так би мовити, вже справа десята. Тільки б акуратно збирали авторські відрахування. І після сплати податків та витрат на утримання «інтелектуальних митарів» виплачували авторам належний гонорар.

Та ба... За прикладом вітчизняної економіки, яка місцями сховалася «у тінь», туди ж, частково, поспішила сховатися й вітчизняна культура. Знадобився не один рік, щоб установи, підконтрольні Мінкульту, несміливо вийшли з-за лаштунків і стали працювати цивілізовано. Якщо таке взагалі можливе в нашій країні.

Однак автори, як і раніше, залишалися невдоволені. І, наважуся думати, річ зовсім не у «фригідності» творців трагедій та симфоній. Наш автор згоден інколи й на мізерний гонорар, якщо йому доведуть, що він заробив у цьому місяці саме стільки й ні на копійку більше. Адже в «старі добрі часи» до гонорару додавалася рапортичка з розшифровкою всіх творчо-грошових досягнень. Природно, у багатьох авторів стали виникати підозри, що ДП УААСП веде нечесну гру, а значні суми авторських гонорарів справно осідають у кишенях якогось «дяді».

Спроби визначити, який театр перерахував тобі енну суму - за твій же твір, - рішуче обривалися. Як і спроби визначити бодай приблизну картину в цій організації. На всій діяльності Департаменту інтелектуальної власності та його дочки ДП УААСП лежала печать суворої таємності, якій позаздрила б будь-яка контррозвідка.

Вітчизняні автори стали нарікати, вимагати пояснень. Пригадую, і я, з огляду на свою провінційну наївність, одного разу попросив керівництво організації показати мені рапортички театрів із сумами нарахувань за спектаклі за моїми ж п’єсами, пояснивши, що в 70-80-х роках такі операції проводили кілька працівниць авторського агентства вручну, без спеціальної обчислювальної техніки і досить прозоро. Переконував заступника директора ДП УААСП Григорія Михайловича Котенка, що мені й на думку не спало сумніватися в чесності шановної організації, але все-таки хочу знати відповіді на три казкових запитання: хто? коли? скільки? У відповідь шановний Григорій Михайлович заявив, що не може показати «картину» моїх драматургійних досягнень, оскільки всі дані по театрах закладаються в комп’ютер, а він уже самостійно вирішує, скільки кому нарахувати...

Осоромлений таким «прогресом» у питанні захисту своїх же авторських прав, я не позбувся сумнівів. І не тільки я. Щоб розвіяти наші тривоги стосовно ознак корупційних дій ворожого комп’ютера, керівники агентства створили авторську раду, яка стала вивчати алгебраїчні формули нарахувань гонорарів в Україні. Аби в них розібратися, була потрібна не консерваторська, а математична освіта. Та де ж її взяти? Закрадалася думка, що комп’ютер проковтнув не «ту» програму, його потрібно почистити й налаштувати на зрозумілі правила гри.

Однак тут-таки - раптово - зникло керівництво агентства... А замість нього на сцену вийшов новий в.о. глави департаменту інтелектуальної власності й повідомив, що держава послуг авторів не потребує, оскільки ми, автори, «збиткові», і взагалі ми - «не нафта й не газ»...

Останні слова я взяв у лапки, бо сказані вони були не в анонімній курилці, а шановним авторам безпосередньо. Це сталося на урочистому автодафе з нагоди майбутньої ліквідації ДП УААСП. Визнати творчу «ущербність» усе-таки не дозволяла цифра - п’ятнадцять мільйонів гривень, які залишалися на рахунках ДП УААСП і після ліквідації цієї організації мали бути розподілені між авторами. Не дозволяло також питання про приміщення ДП УААСП на вул. Б.Хмельницького, яке «розчинилося» в апетитах майнових департаментів КДМА...

Втім, «сиротами» українські автори залишалися недовго. Рідні чиновники відразу заопікувалися нашою долею! І видали півтора десяткам фірм ліцензії на право займатися діяльністю із захисту авторських прав! Факт безпрецедентний... Те, що ці агентства не мають необхідного досвіду і навчених кадрів, те, що вони не обізнані зі специфікою цієї роботи й не є членами міжнародної організації із захисту авторських прав СЕЗАК, схоже, нікого не бентежило взагалі. Надзавданням українських чиновників було тихе й швидке затоплення ДП УААСП - і, як кажуть, кінці у воду. Тобто 15 мільйонів гривень - і справу зроблено. До речі, один із попередніх керівників цієї організації відмовив авторам у проханні здійснити аудит ліквідованої організації, як того вимагає наше законодавство. Він послався на відсутність грошей для проведення аудиту. А те, що вартість аудиту в сотні разів нижча від заниканих 15 мільйонів, до уваги не бралося.

Правда, деякі чиновники забули, що серед нас є й автори детективних романів, котрі можуть розплутати будь-яку справу не гірше від професійних слідчих. На світ божий, і не з власної волі, виліз горезвісний комп’ютер, що грабував авторів, як бандит із широкого шляху, з’явився в той момент, коли авторські нарахування стали кульгати, а потім і зовсім припинилися.

Як зізналося нове керівництво, воно не може повноцінно працювати без комп’ютера, що його колишній керівник нібито відніс додому. Точніше, не сам комп’ютер, а горезвісну комп’ютерну програму, без якої неможливо проводити нарахування авторам.

Понад те! Згодом з’ясувалося, що цей пан, як власник приватної фірми, котра створює такі програми, примусив ДП УААСП купити цю програму в себе любимого.

Тобто попередній представник ДП УААСП виклав 3 мільйони(!) авторських гривень на стіл приватного підприємця (з таким же самим прізвищем), і обидва виявилися досить задоволені один одним.

Справді, про яку таку корупцію тут може йтися? Саме лише переживання за милих серцю драматургів і композиторів.

А що ж куратори з департаменту інтелектуальної власності? Проспали? А коли дізналися, так би мовити, постфактум, що зробили? Та нічого. Мабуть, міркують, де знайти аналогічну програму, здатну проковтнути 15 мільйонів, що залишилися...

Тим часом горезвісна комп’ютерна програма, яку успішно «позичили» в авторів, продовжує працювати на благо тих-таки авторів. Як саме? Не маючи іншої можливості нараховувати авторські гонорари в період ліквідації, нинішнє керівництво ДП УААСП, зібравши вихідні дані, йде на поклін... правильно! До того самого пана, який, уже за окрему плату, без образ, можливо наступивши на горло скривдженому самолюбству, робить авторські нарахування кустарним способом, тобто вдома.

Чудовий поворот для п’єси Маяковського, Ердмана та інших майстрів жанру...

Буваючи у своїх справах у таких постсоціалістичних країнах, як Польща, Болгарія, та й та ж таки Росія, я цікавився тамтешніми процесами реформування старих інституцій і структурами, які виникли на місці колишніх соціалістичних авторських агентств. На наш сором, у сусідів усе відбувалося цілком цивілізовано. Державні агентства було плавно заміщено їхніми правонаступниками в особі громадських організацій авторів. Авторські збори багатократно зросли. До того ж почали працювати закони, які передбачають кримінальне покарання за порушення в галузі авторського права. У нас же замість ліквідованого ДП УААСП наплодили півтора десятка фірм, які вносять хаос і плутанину в крихке й делікатне питання прав інтелектуальної власності. Наприклад, у тій-таки Польщі авторські збори становлять понад 200 мільйонів доларів на рік. В Україні - у двадцять разів менше. Ми що ж, менш талановиті, чи наше мистецтво остаточно зруйнувалося в епоху динозаврів?

Оголошена ліквідація ДП УААСП примусила згадати вічну істину про те, що «порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих». Я вирішив працювати з театрами прямо. І, слід сказати, багато директорів театрів пішли на таку співпрацю охоче. У ланцюжку автор-театр зникав посередник, стурбований бажанням відщипнути кусок пирога, до якого він має досить віддалений стосунок. Однак ця практика абсолютно не підходить, скажімо, композиторам, чиї твори транслюють сотні радіостанцій і телевізійних каналів. Вона обтяжлива і для авторів, доки в країні не з’явиться цивілізований ринок літературних, музичних та театральних агентів. Вона загрожу нашій державі величезними неприємностями. Бо, крім вітчизняних авторів, на афішах театрів і кіноконцертних залів значаться імена нині живих авторів зарубіжних і дуже іменитих, включно з Нобелівськими лауреатами.

У розмові зі мною один із керівників польського агентства авторських прав (ЗАІКС) попросив передати українським чиновникам «привіт» напередодні близьких неприємностей... Поляків (як, утім, французів, англійців, американців тощо), можливо, мало хвилює боротьба українських авторів за свої права в рідній державі, але «момент істини», коли міжнародні суди буде завалено позовами зарубіжних авторів, котрим Україна забуває виплачувати авторську винагороду, вже не за горами!

Наважуюся запевнити, що суми, які наша держава виплачує українцям за рішеннями європейських судів із прав людини, видадуться потішною дрібничкою, порівняно з багатомільйонними штрафами та всіма супутніми санкціями, що їх наша країна муситиме заплатити за нерозторопність своїх чиновників, які навіть до іноземних авторів ставляться наче до тимчасового непорозуміння у вигляді погодних опадів.

В Української держави залишився єдиний шанс - це негайне відновлення цивілізованих відносин у напрямі авторського права. Один із найближчих розумних кроків - проведення круглого столу з участю авторів, директорів театрів, чиновників Міністерства культури, спеціалістів у галузі права, зокрема й права міжнародного. Де, з урахуванням юридичного аналізу буде визначено правонаступника авторських і суміжних прав, який стане працювати чесно й прозоро, позбавивши і авторів, і споживачів їхньої продукції головного болю та всеєвропейської ганьби.

З досьє DT.UA. Анатолій Крим - відомий український драматург (один із найбільш касових авторів сучасного театру). Його твори для театру широко представлені не тільки в Україні (Національний театр імені Лесі Українки, Театр драми та комедії на Лівому березі, Театр на Подолі), а й за кордоном. «Льовушка», «Заповіт цнотливого бабія», «Осінь у Вероні», «Лист Богу», «Дзвінок із минулого» та інші. Недавно у Венеції Анатолій Крим став лауреатом престижної італійської премії з літератури Adelina Della Perdola. А в міланському видавництві Spiralli у перекладі італійською вийшли його книжки.