АВТОРСЬКЕ ПРАВО, ЯКЕ Є

Поділитися
Презентація «першого в незалежній Україні» (а чому забули чотиритомний словник В.Яременка?) «Великого тлумачного словника сучасної української мови» видавництва «Перун» (м...

Презентація «першого в незалежній Україні» (а чому забули чотиритомний словник В.Яременка?) «Великого тлумачного словника сучасної української мови» видавництва «Перун» (м. Ірпінь) стала чи не найцікавішою подією 3-го Київського міжнародного книжкового ярмарку «Книжковий світ-2001». Вона перетворилася на своєрідний ток-ринг, коли до мікрофона вийшов директор Інституту української мови НАН України чл.-кор. В.Німчук. Спочатку він поставив запитання, елементарне навіть із погляду студента-філолога: «Скільки прикладів слововживань налічує ваша картотека?» В.Бусел, автор і головний редактор словника, впевнено й не без частки іронії над «наївним професором» розповідав про нові технології впорядкування словників із використанням комп’ютерів і опрацюванням електронних варіантів текстів-першоджерел. Але фахівці знають, що для упорядкування такого словника необхідно полічити, скільки разів у якому значенні в текстах якого стилю зустрічалося це слово. Інакше виникає великий ризик унести до словника експериментальні слова, які зустрілися лише раз, або слова-одноденки (на кшталт «тролика», замість «тролейбуса», «вулиціонера», «сміхача» й т.п.). Тому склалося враження, що автор словника має досить приблизне уявлення про роботу лексикографа.

Адже створення тлумачного словника — це праця, для якої необхідний талант, натхнення, а також глибокі спеціальні знання. Тим часом у виданні відсутні згадки про вчені ступені, звання, посади автора й редакторів-лексикографів. Спантеличує і претензія на одноособове авторство словника, що містить 170 тисяч слів! Учений зі світовим ім’ям С.Ожегов, чий словник ми знаємо ще зі школи, зазіхнув лише на 57 тисяч.

Негативне враження посилив і той самий професор В.Німчук. Він повідомив, що працівники Інституту української мови здійснили експертний аналіз презентованого словника. За його словами, тлумачення слів повністю збігаються з тлумаченнями, поданими у виданому в 70—80-ті роки (видавництво «Наукова думка», м.Київ) одинадцятитомному словнику української мови, створеному авторським колективом відомих учених, працівників Інституту мовознавства Академії наук України. Єдина відмінність — відсутність ілюстративного матеріалу, тобто прикладів.

Заперечення В.Бусела, що тлумачення однакові, бо мова одна та слова одні, а «штани залишаться тими самими штанями, незалежно від того, на кого їх одягнуто», викликало сміх і бурхливе пожвавлення серед присутніх. Член-кореспондент не залишився в боргу. Він зауважив, що штани не здатні давати самі собі дефініцію, тобто тлумачення. Цей жарт В’ячеслав Тимофійович парирувати не зміг.

Як розповів В.Бусел, випускаючи словник французької мови, видавництво зверталося по дозвіл до французької сторони. Їм відповіли, що право власності на французьку мову належить французькому народові. Тобто, навіть якщо матеріали словника Академії наук і використовувалися ним під час роботи над створенням свого власного словника, то в цьому немає нічого страшного, бо «авторське право на українську мову належить українському народові».

Облишмо те, що, відповідаючи таким чином, В.Бусел, як нам здалося, непрямо підтвердив звинувачення В.Німчука. Напрошується висновок: які благородні французи і які меркантильні українські вчені! Проте не виключений варіант, що автори одинадцятитомника висловилися б так само, як і французи. Можливо, вони навіть раділи б самій можливості, яку рідко мають нині українські вчені: не за власні гроші видати хорошої якості плоди власної праці. Але в них, здається, ніхто не запитував.

Так, «Перун» — чесне видавництво. У передмові до «Великого тлумачного словника сучасної української мови» можна прочитати, що під час його створення використовувалися й інші словники. Ці інші перераховані. Але за законом термін охорони авторських (майнових) прав на ці словники давно минув. А для одинадцятитомного словника авторські права ще дійсні.

Так, тлумачний словник видавництва «Перун» містить, якщо вірити цифрі, вказаній на титульному аркуші, більше слів, ніж словник Академії наук. До нього внесені неологізми, які з’явилися останнім десятиліттям. Але протизаконним є передрук не лише всього твору, а й його частини, а також будь-яка адаптація, аранжування й т.п.

Отже, якщо вірити заяві, публічно зробленій директором Інституту української мови НАН України членом-кореспондентом НАН України, професором, доктором філологічних наук В.Німчуком, усе виглядає так, ніби праця вчених-лексикографів, які не мають коштів і можливостей перевидати його власними силами, за участі держави чи спонсорів, була привласнена комерційним видавництвом без відома авторів і, отже, без перспективи виплати заслужених гонорарів. Безумовно, остаточне рішення за судом, якщо такий відбудеться. Ми у жодному разі не беремо на себе відповідальність робити висновки про те, чи справді виданий словник є лише плагіатом. Але факти й поведінка учасників цієї дискусії змушують замислитися. В.Бусел так і не спростував висунуте В.Німчуком звинувачення у тому, що дефініції слів у «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» слово в слово збігаються з дефініціями одинадцятитомного Словника української мови, виданого Інститутом мовознавства Академії наук України. Він пояснював (украй непереконливо), чому так могло статися, доводив, що це нормально та припустимо, але не казав, що це не так.

Ми попросили прокоментувати ситуацію автора «Великого тлумачного словника сучасної української мови» В.Бусела:

— Так, справді, матеріали 11-томного словника використовувалися. Але половину з них перероблено — у передмові про це сказано. В агентстві з охорони авторських прав нас запевнили, що дослівне повторення статей словника — нормальне явище, бо мовні нормативи одні — це як повторення законів фізики. А щодо претензій Інституту української мови, то вони взагалі не мають до цього жодного стосунку — адже це вже інша структура. А наше видання пройшло рецензію фахівців кафедри української мови й літератури Національного університету ім.Т.Шевченка.

А на презентації пристрасті навколо авторства словника розгорілися не на жарт. Один із працівників інституту, що вже встиг придбати словник, тепер пропонував представникам видавництва «Перун» віддати заплачені 70 гривень справжнім авторам. Пан Бусел намагався ретируватися, вигукуючи, що ця тема — тема семінару, а не презентації. Андрій Кокотюха із середовища журналістів, підсміюючись, заохочував учасників суперечки до продовження: «А нам подобається! Нам у кайф!»

Хтось із присутніх голосно порадив вирішувати ці проблеми в суді. У натовпі прозвучало: «У нас немає такого закону!»

Є такий закон

1973 року СРСР, а з ним і Українська РСР, приєдналися до Міжнародної конвенції про авторські права. Відзначимо, саму конвенцію підписали 12 країн-фундаторів у Женеві 1952 року й називалася вона Бернською конвенцією. Низку доповнень було внесено в Парижі 1971 року.

1993 року до конвенції за рішенням Верховної Ради приєдналася незалежна Україна. Саме тоді набрав чинності закон про авторські й суміжні права.

Ми попросили прокоментувати цей інцидент юриста — головного фахівця Українського агентства з охорони авторських і суміжних прав Державного департаменту інтелектуальної власності — Сергія Таргонського.

— 6.09.2001 р. набрала чинності нова редакція Закону про авторське право й суміжні права. Відповідно до цього закону авторське право виникає з моменту написання твору, але з однією умовою: автор повинен якимось чином його оприлюднити. Оприлюднення припускає презентації, виставки, словесне нагадування про твір особисто автором на зборах творчих колективів і т.п. Ст. 11 Закону про авторське право передбачає можливість реєстрації авторського права на твір у державних реєстрах за бажання автора. Отримане свідоцтво можна пред’являти замість самого твору підприємствам, організаціям, зокрема й міжнародним, як гарант авторства.

Авторське право охороняється протягом 70 років після смерті автора (с. 28).

Відповідальність за його порушення передбачається статтями 50—53. Таким порушенням вважається будь-яке використання твору: опублікування, прокат, переробка, адаптація тощо. Твір може використовуватися лише на основі авторського договору (ст.ст. 31—34 Закону про авторське право). Є список творів і видів використання, які не передбачають укладання договору й виплату гонорару. Але авторство обов’язково повинно бути зазначене в посиланнях.

Сторона, яка вважає, що її авторські права порушені, має якось реагувати — подати позов у господарський суд м. Києва, якщо організації розташовані у Києві, і виставляти власні вимоги, пов’язані з компенсацією завданого збитку. Автор може подавати позов до місцевого суду, вимагаючи відшкодування моральних збитків. Паралельно в суді може заявлятися клопотання про направлення матеріалів справи до прокуратури.

Наявність або відсутність плагіату, рівень використання, розмір завданих збитків визначає суд. У судовому порядку за клопотанням сторін (однієї зі сторін) призначається експертиза, організація або фізичні особи, що її проводитимуть. Витрати з експертизи оплачує сторона, яка програла.

Якщо порушення авторських прав буде доведено, то, у разі завдавання матеріального збитку в сумі від 100 неоподатковуваних мінімальних заробітних плат, воно передбачає кримінальну відповідальність, якщо шкода була меншою — адміністративну. Таке порушення карається або виправними роботами на термін до трьох років, або штрафом від 10 мінімальних заробітних плат до 50 тисяч. Передбачені й інші санкції: компенсація шкоди, конфіскація або знищення примірників твору і т.п. (ст. 176 Кримінального кодексу України і
ст. 51/2 Адміністративного кодексу України).

Отже, закон є і він діє. Потрібно лише хотіти й уміти ним скористатися. Є Українське агентство захисту авторських і суміжних прав, юристи якого можуть надати необхідні консультації. Саме вони мене й поінформували, що з липня цього року до них по допомогу зверталися вже 180 разів. І цифри свідчать, що з кожним роком кількість тих, хто хоче не просто поскаржитися на образу, а вирішити проблему на свою користь, спираючись на закон, зростає. Серед них багато письменників.

А що ж наші вчені? Вони до юридичного відділу агентства приходять дуже рідко. В Інституті української мови на моє запитання, чи збирається все-таки колектив авторів Словника української мови в 11-ти томах подавати до суду, сказали, що когось із авторів уже немає в живих, а ті, що залишилися, люди похилого віку й не мають сил на судові розгляди.

Я розумію вчених. Їм не хочеться витрачати дорогоцінний час, якого залишилося небагато. Служіння науці не терпить метушні... Справжні вчені — це люди великого розуму, великого серця й іще більшої ліні в усьому, що не стосується безпосередньо їхніх наукових інтересів. Плюс стереотип про власну гідність і марність матеріального. Можна, звісно, обмежитися наріканнями. Але якщо ви вважаєте себе правим, і не хочете за це право боротися, значить на майбутнє розв’язуєте руки тим, хто хоче їх нагріти на чужому розумі.

Але варто нагадати: ідею того, що художні твори повинні вважатися такою самою спадкоємною власністю, як і інші придбання людей (у той час літературна власність переставала бути нею через десять років після смерті автора), відстоював Бальзак, юрист за освітою. Він писав: «Закон охороняє землю, охороняє будинок пролетаря, що гнув спину; і він же конфіскує твори поета, який мислив». У XIX столітті були письменники, які вважали боротьбу Бальзака за авторські права недостойною. Але хтозна, коли ці права було б визнано, якби великий романіст не боявся витрачати на їх відстоювання свою енергію та силу?

Книги, наукові статті, комп’ютерні програми ми пишемо, читаємо й використовуємо. А прибуток від них найчастіше одержує хто завгодно, тільки не автор. У кращому разі видавництво заплатить вам один раз за майнові права на ваш твір, тобто на відсоток від прибутку вже не розраховуйте. Це лише один із численних чинників, які загрожують виродженням інтелекту в нашій країні, де гроші можна заробляти чим завгодно, тільки не власним розумом. Тут вам не казино Володимира Ворошилова. Понад десять років тому західний філософ А.Тоффлер констатував: гряде нова технократична хвиля, головну роль відіграватиме інформація та творчість. Якщо письменники, вчені, програмісти в Україні найближчим часом не змусять змінити ставлення до себе, якщо вони самі не почнуть ставитися до себе інакше, творчість у нас справді вріже... Знаємо що. А нова хвиля нас накриє. Залишиться опускатися на дно, інтелігентно пропускаючи одне одного вперед.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі