АВТОГРАФ ГАШЕКА ЧЕСЬКОЮ І ШВЕЙК УКРАЇНСЬКОЮ - Культура - dt.ua

АВТОГРАФ ГАШЕКА ЧЕСЬКОЮ І ШВЕЙК УКРАЇНСЬКОЮ

7 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 7 травня-16 травня

Коли Ярослав Гашек повернувся з російського полону, то сильно бідував. Тоді він почав продавати авторські екземпляри своїх книг, що зібралися в його видавців за час полону, просто на вулицях...

Коли Ярослав Гашек повернувся з російського полону, то сильно бідував. Тоді він почав продавати авторські екземпляри своїх книг, що зібралися в його видавців за час полону, просто на вулицях. Книги він продавав по двадцять крон, а з автографом — уже за шістдесят. Якось до нього на вулиці підійшов комівояжер і почав звертатися на «ти», хоча Гашек не був із ним знайомий. Він захотів купити книгу, але неодмінно з дружнім автографом. Письменник щось написав на книзі, вручив її комівояжеру й одержав гроші. Той розкрив книгу і прочитав: «Книга — 20 крон. Автограф — 40 крон. Усього — 60 крон. З вдячністю одержав Ярослав Гашек».

Подібних історій про Ярослава Гашека не менше, ніж про його славнозвісного персонажа. І часто важко визначити, які з цих історій цікавіші й дотепніші — ті, які потрапили у книгу, чи ті, які залишилися тільки в біографії.

«Пригоди бравого вояка Швейка» в українському перекладі Степана Масляка не видавалися не просто давно, а таки дуже давно, не кажучи вже про повне видання, без цензурних купюр радянської доби. І якось ніхто цим фактом особливо не обурювався і не переймався. Читали російською, та й годі. А могли б обуритися бодай ті патріотичніші з галичан, бо який російський переклад зможе настільки адекватно відтворити специфіку галицької багатомовності й діалекту австро-угорської доби, що ними досі захоплюються дослідники. А наслідувати галицьку говірку в літературних творах, як і робити «галицькі» українські переклади, модно й досі. Переклад Степана Масляка не належить до «галицьких», він виконаний літературною українською мовою. Але досконало передає атмосферу часу і місця, описаного в романі. І в ньому достатньо зносок і приміток, аби зорієнтувати навіть тих східняків, які зовсім нічого не знають ані про Галичину, ані про Австро-Угорщину, ані про історичні реалії описаного періоду. І це тільки збільшує цінність перекладу. А вийшов він нещодавно у серії «Бібліотека світової літератури» харківського видавництва «Фоліо» з використанням ілюстрацій Йожефа Лади. Видання збіглось одразу із двома круглими датами Гашекової біографії: 30 квітня виповнюється 120 років від дня народження Ярослава Гашека, а 3 січня виповнилося 80 років від дня його смерті.

Найбільше місця серед різноманітних публікацій про Гашека займають:

а) історії про його пияцтво;

б) історії про його стосунки з обома дружинами;

в) його смерть;

г) історії, пов’язані зі Швейком;

д) просто різні історії з життя Ярослава Гашека.

Той, хто позбирає усе це докупи й дотепно опише, ризикує стати автором твору не менш безсмертного, ніж «Швейк». Але поки що ніхто не потрафив. Можливо, це пов’язано з тим, що в чеському середовищі творчість Гашека тривалий час уважалася «низьким стилем», признаватися до читання якого у вишуканому товаристві було не прийнято. А крім того, вважалося, що описаний у «Швейку» портрет стереотипного чеха надто вже примітивний і негідний поваги. Серед празьких інтелектуалів
20-х років минулого століття відкрито зізнавалися у своїй симпатії до Швейка лише нечисленні, зате серед них були Макс Брод і Франц Кафка. Подейкують навіть, що Гашек і Кафка колись зустрічалися. Але точних даних про таку зустріч не зафіксовано.

Зараз Швейк посідає своє заслужене культове місце в пантеоні літературних персонажів, у його Швейкові давно побачили сатиру не лише специфічно чеську, а й загальнолюдську, хоча багато хто із чехів і зараз надає перевагу гумористичним оповіданням, яких Гашек написав понад 1500. А в містечку Липниці, де помирав Гашек, створено його музей. Щоправда, ініціатива створення такого музею належить не державі, як воно пасувало б у випадку письменника такого рівня, а внукові Ярослава Гашека, Рихардові, який зараз вже набагато старший за дідуся, що помер ще до того, як йому виповнилося 40. Онук зовні дуже схожий на дідуся. Рихард — перший із нащадків Гашека, хто почав збирати речі, які залишилися після письменника: видання книг і переклади, меблі — стіл, за яким писався «Швейк», крісло, книжкову шафу, різні малюнки та дрібнички. «Я почав усе це збирати після смерті батька у 80-х рр., і так створив колекцію, яка стала інтер’єром музею. У цьому я бачу своє призначення. А ще в тому, щоб продовжувати традиції дідуся. Я — співголова міжнародного товариства Ярослава Гашека. Але про те, щоб самому писати, і мови бути не може — ці гени я не успадкував», — розповідає онук Гашека в одному з інтерв’ю.

У 1911 році в празькому шинку «У Звержину» Ярослав Гашек заснував «Партію повільного проґресу в рамках закону», яка існує й досі, а онук письменника є співголовою цієї партії. Має партія свій гімн і статут. Після 1989 року вона вийшла з підпілля, туди входять актори, письменники, художники. Ця партія пародіює всі інші партії та політичну боротьбу в країні. Одне з її гасел: «Не обирайте нас!» Під таким лозунгом партія одного разу навіть вступила у виборчу кампанію. Члени партії повинні бути членами інших партій, аби на зборах підривати свої партії зсередини, а головне її завдання — розігнати будь-які партійні збори. Тому становище організації змінюється щодня, і не існує точного обліку членської бази. Що більше політичних нападок на партію, то більше в неї членів. Вступати можуть цілі організації, як, наприклад, Університет повільного проґресу з Варшави. Церемонія прийняття нових членів відбувається, ясна річ, у ресторані. Неофіт стає на одне коліно, і його кроплять пивом. Філії партії також є вже в Ісландії та Угорщині.

З легенд про Гашека та жінок найбільш популярними є історії про обох його дружин, що, враховуючи кількість і соціальний статус (письменник одружився з обома, але не розлучився з жодною, за що його мало не притягли до суду), виглядає на досить цнотливу картину. Зате епізоди, пов’язані з обома шлюбами, досить колоритні. Перша дружина, чешка Ярміла Маєрова, походила із заможної родини, і її батьки були проти одруження із чоловіком без постійної роботи. Щоб завоювати право на одруження, Гашек навіть тимчасово влаштувався працювати редактором журналу «Світ тварин». У 1912 році дружина подарувала йому сина Рихарда. Коли її розчулені батьки прийшли миритись із зятем, той вийшов за пивом, а повернувся через кілька днів.

Інший епізод розповідає про те, як щасливий батько захотів показати новонародженого сина в шинку своїм друзям. Він приніс дитину, і вся компанія весело відсвяткувала подію. Потім усі піднялися і, як було в них заведено, вирушили до наступної кнайпи. А дитину забули. Через три дні Гашек повернувся до першого шинку і почав шукати там сина. На щастя, власниця відразу ж віднесла немовля до матері.

Другою дружиною Гашека була росіянка Олександра Львова, яку він привіз у 1920 році з Росії. Ця проста і неосвічена жінка із селянської родини працювала в друкарні, але була дуже терплячою і відданою Гашекові. Одного разу Гашек зустрів старого друга й після тривалого походу по кнайпах обоє виїхали до іншого міста. А за кілька днів Гашек згадав, що залишив свою російську дружину, яка не знає чеської, без засобів до існування в чужому місті. Тоді він надіслав їй листівку: «Приїжджай», і вона приїхала. Сім’ю було відновлено. Переважно Шура ходила за чоловіком по кнайпах, тихенько сиділа в куточку і чекала, коли ж можна буде забрати чоловіка додому. Коли він помер, їй виповнилося лише 25 років. Останні роки життя Гашек провів у Липниці, де здійснилася, за його словами, найзаповітніша його мрія: він жив у шинку, де й диктував розділи «Швейка». У Липниці йому належав будиночок, на нижньому поверсі якого справді була кнайпа. Здоров’я письменника було дуже слабким, але замість того, аби дотримуватися за порадами лікаря дієти та лікуватися, Гашек навіть в останній день життя замовив собі добрячу порцію пива й улюблену страву, яка складалася з сосисок, зварених «на твердо» яєць і вареної картоплі. Останні розділи книги він диктував, уже не встаючи з ліжка. А потім відвернувся до стіни і помер.

Ярослав Гашек ніколи не приховував, що майже всі персонажі його книги мають своїх прототипів, або взагалі описані під власними прізвищами. В архівах дослідникам вдалося знайти документи реального поручика Лукаша, прапорщика Дауерлінга, кадета Біглера...

Існує версія і про те, що Гашек зустрічався в реальному житті зі справжнім Йозефом Швейком, який мешкав у Празі, працював пекарем і знав Гашека зі спільних пиятик. Під час війни Швейк нібито потрапив у російський полон і служив у контррозвідці. Коли в полон потрапив і Гашек, Швейк не видав його і допоміг втекти. Після повернення до Праги, вони більше не зустрічалися. Інша версія постаті реального Йозефа Швейка — як власника шинку «Під келихом».

Перший задум роману виник у 1911 році. Однієї ночі, коли Гашек повернувся з чергової пиятики, він узяв аркуш паперу і написав заголовок: «Дурень у компанії». Потім додав ще кілька фраз, після чого викинув аркуша у смітник і заснув. Наступного дня перша дружина Гашека Ярміла витягла цю сторінку і зробила з неї сімейну реліквію, яка довго висіла в їхньому помешканні на стіні. Так виникли перші оповідання про персонажа, якого тоді ще не звали Швейком. І, на думку Рихарда Гашека, справжній Йозеф Швейк міг їх прочитати.

Передували написанню книги, ясна річ, пригоди самого Гашека, які лягли в основу роману. І велика частина цих пригод відбувалася в Україні. Зокрема, 1915 року, коли він потрапив у російський полон, то пройшов разом із іншими полоненими довгий шлях від Дубна до Києва. Потім його було відправлено на Волгу, а далі Гашек знову повернувся до Києва, де працював як блискучий фейлетоніст у газеті «Чехослован», підписуючи частину своїх статей українським псевдонімом «Володимир Станко». У Києві восени 1917 року вийшла повість Гашека «Бравий вояка Швейк у полоні». У ній цей «дурень у компанії» вперше отримує ім’я. Але в тому вигляді, у якому знає роман сучасний читач, Гашек почав писати книгу тільки в 1921 році.

На жаль, прямого підтвердження жодної з цих історій, як і ще кількох легенд, пов’язаних із Гашеком, не існує. Наприклад, є версія, що він закопав у землю два свої романи. Але ніхто не знає, де і коли.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво