Аудіоконцерт Станковичa для скрипки з оркестром

Боязкі, але часом дуже виразні тенденції до оздоровлення вітчизняного музичного середовища не можуть не тішити. Днями директор чернівецької рекордингової фірми «Електрон» Василь Пилипчук презентував випущений разом із видавництвом Ukrainian records диск «Євген Станкович. Твори для скрипки з оркестром», поставивши цим у благому просвітницькому пориві крапку після останньої з трьох знаменитих українських «С» (нагадаємо, що раніше пан Пилипчук записав диски «Мирослав Скорик. Фортепіанна музика» і «Валентин Сильвестров. Медитація для віолончелі з оркестром»).

Диски в нас, виявляється, уміють не тільки професійно записувати, а й достойно оформляти: обкладинку альбому прикрашають репродукції картин народного художника України Івана Марчука. Країна не страждає від нестачі, по-перше, добре написаної (і навіть такої, що приємно звучить) сучасної академічної музики, по-друге, колективів, що її пропагують. Флагманська роль у цьому належить Національному ансамблю солістів «Київська камерата» і персонально її фронтменові Валерію Матюхіну.

Темброві «голосу» скрипачки Богдани Півненко (представниці зіркової плеяди вихованців Богодара Которовича), що остинатно виконує соло, безсумнівно, властиві потужна інтелектуальна енергія та звукова воля. В імпульсі вібруючого тону її інструмента найчастіше вчувається перспектива розвитку всього твору. Оркестрова ж тканина записаних п’єс композиційно виступає то в ролі підпори, що зміцнює шлях солістки до кульмінації, то раптом стає несподіваною драматургічною перепоною, що стимулює азарт скрипачки.

Та й сам CD у цілому являє собою розгорнуту, захопливу (подекуди навіть спроможну розважити) композицію з підкресленою домінантою драматизму, щирого ліризму, відкритої музичної емоції та з безліччю смислових переплетінь. Так, споглядальний акварельний колорит «Української поеми» Станковича знаходить нові, дієво артикульовані риси в його «Скрипковому концерті». А таємничий матеріал «Кількох реплік» без зволікання переходить у вигинисто-ефектний монолог стилізації «У гостях у великого Вівальді».

До речі, останній твір у виконанні головних героїв диска було озвучено на презентації, що відбулася в концертному залі Національної спілки композиторів.

Треба віддати належне скрипачці: її вміння підтримувати себе в бездоганній фаховій формі (Богдана Півненко готується стати матір’ю) заслуговує окремих тривалих овацій. У цьому контексті ніжно-втішлива «Фінська колискова» Євгена Станковича, зіграна на біс (вона завершує CD), звучала обнадійливо. Признатися, під її звучання можна сміливо заходжуватися плекати нові поколін-ня меломанчиків — із музикою там усе гаразд.

— Цей диск — свідчення того, що я вже підходжу до певної межі й починаю міркувати над тим, що правильно робив у житті, а що ні, — зізнавався «ДТ» маестро Станкович. — Так, це трохи егоїстичні думки. Але коли мої твори починають виконувати такі талановиті молоді музиканти, то в мене виникає таке відчуття, що я недарма прожив усі ці роки.

— Здається, це перший ваш диск, що вийшов саме в Україні?

— У мене, зрозуміло, є компакт-диски, але всі вони, на жаль, вийшли не на батьківщині. І це перша робота такого високого рівня якості. Я вдячний і ансамблю «Київська камерата», вони справді постійно виконують музику українських композиторів. Адже Моцарта, Баха грали як до нас, так і після нас гратимуть — це нікуди не дінеться. А ось те, що на престижних підмостках звучить творчість композиторів-сучасників — у цьому, вважаю, мети досягнуто.

— Наскільки різноманітна ваша дискографія?

— Маю близько 15 видань різних дисків, але вони, на жаль, в Україну не потрапляють. Розповсюдженням моїх компакт-дисків займається американська фірма. Я ж опікуюся тільки підготовчим процесом.

— Як нині складається ваш гастрольний графік?

— Я не гастролер-музикант. Тепер живу в Києві. І все залежить від ситуації — куди мене запросять. Є деякі плани. Я їжджу переважно туди, де виконують мою музику. Можливо, відбудеться поїздка в Данію.

— А чому ви обрали саме Богдану Півненко на роль солістки?

— Вона одна з найкращих наших молодих скрипачок, лауреат бага-тьох міжнародних конкурсів. Нещодавно в Австрії мою музику виконувала також Мирослава Которович. Це молоде покоління, і я молю Бога, щоб саме вони після нас визначали культурне та духовне життя.

— За яким принципом ви формували новий диск?

— Принцип простий — твори для камерного оркестру та скрипки. І так склалося, що Богдана вже грала рані-ше ці твори на різних сценах.