Ати-бати йшли магнати - Культура - dt.ua

Ати-бати йшли магнати

28 квітня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 28 квітня-12 травня

Важко прогнозувати, як після довгої зими й нудних виборів у країні пройде посівна «кампанія». Але те, що кіноврожай на наших гектарах уже почали збирати, — факт...

Важко прогнозувати, як після довгої зими й нудних виборів у країні пройде посівна «кампанія». Але те, що кіноврожай на наших гектарах уже почали збирати, — факт. У Макарівському районі Київської області колишні зерносховища оперативно переобладнано під знімальні павільйони: там знімають безрозмірну «Вовчицю». Розпіарений «твір» відомих бізнесменів братів Константиновських — ніби «український Голлівуд» — наразі начебто чекає на свого виконроба... Зате в Житомирській області, кажуть, уже розпочали будівництво століття — також «наш Голлівуд». І це не «кінець фільму». Бо є плани великого будівництва кінопавільйонів і у Влада Ряшина (під Києвом), і в Олександра Ткаченка (на Одеській кіностудії, де він зараз господар). Деякі експерти оцінюють ці будівництва майже в один мільйон доларів кожне.

І ще про «виробничі показники»... Свіжа «Штольня» лише за прем’єрний уїк-енд зібрала 50 тис. доларов (для першого «млинця» результат). Бюджети кількох уже запущених українських фільмів розпухають до одного-двох мільйонів доларів (про це в інтерв’ю). Гонорари деяких відомих українських артистів підстрибують до 4 тис. доларів за один знімальний день (імена через коректність не афішуємо). Кількість прокатних екранів у країні до кінця цього року має різко зрости — до 150 уже наявних додасться ще 50.

...«Кінобум» це чи бізнесовий «кіноБунт» — майбутнє визначить точніше. Але вже очевидно (без знижок на художність): споконвічне українське поетичне кіно за останній час не те щоб спочило у бозі, а просто несміливо поступилося стовповою дорогою своєму побратиму-мутанту — прагматичному кіно. Для котрого набагато важливіше тільки «мані, мані, мані», як співали Abba й герої «Кабаре». Недавній «Кінофорум України-2006», що проходив у Києві, консолідував під своїми прапорами майже 40 «суб’єктів кінофедерацій» (серед найвідоміших і Асоціація «Сприяння розвитку кінематографу в Україні», і «Артхаус Трафік», і «Школа Голлівуду в Україні», і «Союз Кіноринок» і т.д.). Спостерігати за новим співтовариством вершителів кінодоль — чи то в «Баттерфляй-Ультрамарині», чи то в «Кінопалаці», чи то в «Україні» (де проходили триденні заходи форуму) — нестерпне задоволення... Оскільки на наших очах оформлюється нова «каста» і залізний кіноклас. Хлопчики, котрі раніше грали у війну за мотивами радянських художніх фільмів, враз перетворилися на «магнатів» — серйозних, амбіційних, спритних кіноменеджерів, у чиїх руках, вони переконані в цьому, майбутнє вітчизняного кіно... Із деякими з них — діалоги на злобу дня (без коментарів).

Уже восени на ринку складеться несподівана конфігурація

Із досьє «ДТ». Влад Ряшин, як відомо, залишив посаду голови правління «Інтера», мотивуючи своє рішення «незгодою з запропонованими власником змінами в структурі каналу». Якийсь час він спілкувався з іншими власниками — із представниками корпорації СМЕ (у котрих 60% акцій «1+1»). Та дотепер питання про його перехід на цей канал у статусі генпродюсера чи то відкрите, чи то вже закрите. Тим часом Ряшин створює нову компанію — «Стар Медіа», яка має намір наситити вітчизняний і російський кінотелеринки різножанровою продукцією. За Ряшиним — творчо-виробничий триптих: Юрій Мінзянов, Сергій Амелічев, Олексій Гончаренко. Офіс «Стар Медіа» — на Туманяна, 15 — займає праве крило «Укртелефільму» й різко контрастує вишуканістю фешенебельного євроремонту зі старими коридорами старої радянської кіностудії.

— Чи немає у вас відчуття, що нині на українському кіно- і телеринку більше «замовників», ніж «виконавців» — обдарованих режисерів, які нарозхват, та й акторів теж?

— Я сказав би — багато теоретиків. А ось практиків, власне, й немає. Цих самих «теоретиків» вистачає і на деяких телеканалах, і в продакшн-компаніях... Та розмірковувати, філософствувати — тут усі майстри. Я знаю не одного продюсера, які з року в рік гучно розповідають про свої проекти, а проектів насправді немає. Та час все одно розставляє все по своїх місцях. І видно, хто чого вартий і хто що може створити. Я, скажімо, згадую деякі нескінченні засідання в Мінкульті, куди мене часто запрошували як керівника телеканалу «Інтер». Теорій тоді було багато. А про практичну користь цих засідань можна довго сперечатися.

— Які ваші стартові кроки на посаді керівника нещодавно створеної продакшн-компанії «Стар Медіа»? Народження такої структури — ваш вимушений маневр після звільнення з «Інтера» чи реалізація якогось перспективного плану?

— Узагалі ми не стартуємо. Ми продовжуємо. Команда та сама й з великим досвідом. «Стар Медіа» займається виробництвом телекіно, в основному. Хоча на даному етапі є проекти, які будуть цікавими й для кінопрокату. Попередня назва одного з них — «Дикі ігри». Є ще кілька форматів нашого кінопродукту, що розробляються в рамках «Стар Медіа». Це й телероман («100 серій плюс») — у зв’язку з цим уже підписаний контракт щодо його продажу в Росії. Ще один наш жанр — міні-серіал — знімаємо разом із Віктором Приходьком, це фільм «За все тобі дякую-2». Буде й вісім серій фільму «Смерть шпигунам» за сценарієм Марка Греся, режисер Сергій Лялін, який успішно зняв «Ігри дорослих дівчаток» (його недавній серіал «Сліпий» теж не пройшов непоміченим) — у даному разі буде «воєнний хорор».

— Мабуть, ваші головні замовники і споживачі — все-таки в Росії.

— Так, російський ринок для нас, як і раніше, первинний. І це не на догоду якимось амбіціям. Просто ми з багатьох причин економічно пов’язані з цим ринком і ситуацією на ньому. Якщо вибудувати послідовну схему ринкової затребуваності нашого продукту, то після Росії на другому місці буде Україна. Далі — ринок СНД. Ще далі — ринок російськомовних каналів (міжнародних версій). Потім — ринок кабельних телемереж в Ізраїлі, Канаді, США, Німеччині. І нарешті — продаж дубльованих серіалів на ринок інших країн (наприклад, Китаю). А ті проекти, про які я сказав вище, уже фактично затребувані російськими телеканалами. Адже вирішення багатьох питань щодо «довгограючих» серіалів приймається ще й на рівні синопсиса. А оскільки наш творчий і виробничий потенціал відомий, то якісь питання вдасться регулювати заздалегідь.

— Залишившись без свого, сказати б так, базисного, каналу («Інтеру»), не боїтеся зіштовхнутися з очевидними виробничими і технологічними труднощами?

— «Стар Медіа» має кілька базових майданчиків. Щось знаходимо самостійно. Щось орендуємо, щось є на кіностудії Довженка. Тому не бачу в цьому проблеми.

— Крім Горова, Паперника чи Лисовця — хто ще може поповнити творчу обойму вашої компанії?

— Юрій Мінзянов разом із Мариною Медниковою організували потужну райтерську команду. Раніше виробництво багато в чому залежало від російських авторів. А ось у роботі над проектом «Сестри по крові» (це великий телероман — мелодрама, елементи кримінальної драми) уже будемо працювати самотужки й саме тут. Якщо про режисерів, то в нашій команді, крім згаданого Ляліна, буде й Сергій Крупін, який зняв фільм «Мертвий. Живий. Небезпечний» (його картину, до речі, купив російський Перший канал).

— Як оцінюєте перспективи «Інтера» щодо власного кіновиробництва — уже без вас і ваших людей?

— Майбутнє покаже.

— Хто входить до складу засновників «Стар Медіа»? Простіше кажучи, «хто за вами стоїть»?

— Про засновників? Це наші партнери... Зокрема європейські. Ми були з ними давно знайомі. І раніше тісно співпрацювали. Це все.

— У чому конкретно полягала ваша функція консультанта «7 каналу» і «Гравісу» — каналів, що їх, як відомо, очікує переформатування? І кого ви консультували вже на московському (лужковському) каналі «ТВЦ»?

— Про два українські канали наразі можу сказати таке... У зв’язку з одним із них розглядається варіант назви (і тематичного наповнення) «1+1. Кіно». Це буде мережний канал. А другий — «1+1. Ситі» — міський канал: економіка Києва, погода, анонси культурного життя, ввечері — позитивні емоції, вночі — фешн, музика, еротика. Та це проекти… У мене підписаний контракт до 31 травня. А після цього говоритимемо чи про подовження контракту у зв’язку з моєю діяльністю, чи виникне щось інше. Те саме в Росії з ТВЦ. Там, як відомо, помінявся менеджмент, гендиректор — Олександр Пономарьов, генпродюсер — Олександр Алейников. Розглядаю нові формати, програми, беру участь в обговоренні мережі мовлення. Мені здається, майбутній телесезон у них має бути дуже цікавим. Та й у нас, в Україні, гадаю, майбутній телесезон теж не обійдеться без сюрпризів, оскільки можлива дуже цікава й навіть непередбачувана конфігурація на вітчизняному телепросторі вже у вересні-жовтні.

— Не знаю, чи доречно сьогодні знову запитувати про вашу можливу дислокацію на «1+1» як генпродюсера... Адже стільки про це сказано.

— І справді, поки тут більше домислів і мильних бульбашок. Буде пожива — поговоримо конкретно. Якщо ви звернули увагу, мені й так є чим займатися.

— Чи зберігаєте, як і раніше, ділові-товариські взаємини з керівництвом Першого телеканалу, паном Ернстом, із каналом «Россия», паном Златопольським?

— Звісно! Можу сказати, що з Антоном Златопольським у нас давно склалися теплі людські стосунки. Та російський ринок справді дуже непростий. Ввійти туди, не зіштовхнувшись із різними протиріччями, теж важко. Тому наше завдання — зробити якісний продукт, щоб саме й не ввійти в такі протиріччя. Наприклад, як ви, сподіваюся, помітили, у Костянтина Ернста дуже великий інтерес до повноцінного прокатного кіно. І його роль у цій справі сьогодні величезна. Успіх «Дозорів» немов перевернув уявлення про прокатний ринок. Ожили інвестори, виросла кількість проектів.

— Як ви сприйняли постанову про дублювання кінопродукції українською мовою. І коли для вас це проблема, то як її розв’язуватимете?

— Багато в чому це проблема каналів, які купують наш продукт. Та й самі рахуватимемо гроші. Якщо казати про український кінопрокат, то наразі поки це лише 10% від російського. У кращому разі. Коли ж буде доцільно робити звукову доріжку українською мовою, то, зрозуміло, зробимо. Однак і державі потрібно керуватися економічними чинниками.

— Ви готуєте деякі свої проекти для «плюсів». Чи не виникне у зв’язку з цим конкурентних протиріч із «Українською медійной групою», яка також активно націлена на цей канал?

— Жодних протиріч не буде й не може бути. Для нас первинне завдання — вихід на закордонні ринки, на весь російськомовний ринок у світі. Так склалося, що сьогодні канал «1+1» зацікавився нашими великими проектами, зокрема кінороманом «Сестри по крові». Та й інші канали можуть цікавитися... На підході технологічно складна картина «Ситуація-2002» ... Цей проект згодом може вирости у фільм із продовженням на кшталт «Коломбо».

— Яка з колишніх пострадянських республік, крім України, має такі самі очевидні «барвисті» обрії в телекінобізнесі?

— Підтягуються потихеньку багато країн СНД (хоч би в якому вигляді ця співдружність існувала). Після України на умовному третьому місці незабаром можуть опинитися Казахстан, Прибалтика, Білорусь.

Інвестори зрозуміли: в кінобізнесі можлива рентабельність

Із досьє «ДТ». Відносно нового й амбіційного гравця на вітчизняному кіноринку — кінокомпанію «Паноптикум» — очолює Олексій Сєрков. Він же — глава асоціації українських продюсерів. Пан Сєрков досить успішно працював на каналі «Інтер». Недавні передвиборні кампанії теж не обійшлися без його креативу: майже античні масові сцени, підняті руки, зведений хор трудящих (ці епохальні ролики забути неможливо). Сєрков очолює рекламну структуру «Стиль-С» і водночас активно розширює кінополе своєї діяльності, оскільки в реальному запуску налічується з десяток художніх кінопроектів.

— Які особливо помітні зрушення, на ваш погляд, сталися в нашому кіно між «Кінофорумами» номер один і номер два?

— По-перше, з’явилася якісніша техніка, привезена в Україну. Значно вищим і технологічнішим став рівень кінотелеобладнання. Багато нових інвесторів цікавляться темою кіновиробництва, і, як наслідок, відбулося помітне технологічне зрушення в цьому питанні. Чимало інвесторів уже зрозуміли, що в кінобізнесі можлива рентабельність вища, ніж у промисловій галузі, а це запорука їхнього інтересу в кіноіндустрії.

— Попри досить обмежену кількість кінозалів у країні — раптом сезон усеукраїнських прем’єр і гучні заявки на майбутні прем’єри... Це не парадокс?

— Ні. Річ у тім, що збільшення кількості кінозалів після певних історичних «катаклізмів» призупинилося через тиск на окремих власників кінотеатрів... Деякі зали попросту відібрали...

— На що ж їх перепрофілювали? На партійні штаби?

— Кінотеатральний бізнес не менш привабливий... Але мені здається, наразі все стабілізувалося. В Україні з’являться нові кінотеатри. Причому тішить, що більшість їх — у регіонах.

— Ваш марш-кидок із рекламного бізнесу (де, як кажуть, ви почуваєтеся дуже впевнено), скажімо так, у КІНОхащі — чиста випадковість, усвідомлений бізнес-маневр чи ж певне замовлення, яке могло надійти вам від якихось фінансових кіл?

— Хто вам сказав, що я збираюся здавати свої позиції в рекламі? Навпаки, зміцнюватимусь і розширюватимусь. Уже створено комунікаційну групу, в неї амбіційні плани збільшення рекламних ресурсів, послуг і, відповідно оборотів. А кіно не може бути ні випадковістю, ні чимось похідним у цій справі. Тому що продактплейсмент багато в чому формує бюджет кінокартини. Над цими питаннями я працював ще на «Інтері». Отож досвід є.

— Чи є в структурі вашої компанії орган, який виконує функції, так би мовити, худради: фільтрує сценарії (впевнений, найчастіше графоманські), обговорює кандидатури акторів, режисерів?

— Звісно... Все це професіонали своєї справи. Продюсери в рамках кінокомпанії, дистриб’ютори іззовні, які знають, що буде цікаво глядачу подивитися завтра в кінотеатрах і на телеекранах. А в рамках асоціації продюсерів є відомі мас-медійні особистості, які рекомендують напрям руху. Це і Олександр Богуцький, і Влад Ряшин, і Олександр Ткаченко, і Денис Іванов (із «Арт-Трафика») — про таку «худраду» можна лише мріяти.

— Ви очолюєте асоціацію українських кіно- і телепродюсерів. У чому конкретно полягають ваші повноваження?

— Це не комерційна, а громадська організація, яка об’єднує справді продюсерів, які працюють. Правління асоціації складається з 15 чоловік, відповідальних за певні напрями, — зовнішньоекономічні зв’язки, інвестиції, страхування, навчання персоналу, турбота про акторське та режисерське поповнення (цим займається, наприклад, Ганна Чміль). Я як президент асоціації організовую роботу правління і є ньюсмейкером.

— Який вступний внесок в асоціацію?

— 200 доларів. Потім — поквартальний суто символічний членський внесок.

— У назві вашої кінокомпанії — «Паноптикум» — вловлюється якийсь парадокс, трохи неоднозначний відтінок...

— Чому? Паноптикум — зібрання рідкісних речей. Як колекція творів різного жанру та особливої цінності.

— А чому тоді особливої цінності твір — фільм Олександра Шапіро «ХеппіПіпл» — повернувся з Берлінського кінофестивалю без жодної нагороди, провалився, чи що?

— Дозвольте не погодитися. Ми, за великим рахунком, перемогли. З тисячі картин, які прагнуть потрапити на фестиваль, ми ввійшли в шорт-лист. «ХеппіПіпл» стала лауреатом. У Берліні на наші сеанси важко було купити квитки, люди стояли у проходах — скучили за смисловим кіно. Але трофеї переможця на Берліналі, уявіть, здобула картина з бюджетом 40 млн. доларів. Бюджет нашої картини — півмільйона доларів. Це теж має значення. Навіть для арт-хаузу. Спочатку стосовно «ХеппіПіпла» мені здалося, що Саша цитує якісь речі з кінокласиків... Я йому навіть про це сказав. Але згодом зрозумів — Шапіро робить суто авторську роботу, зі своїм особливим поглядом на світ, який відрізняється від мого.

— Ви могли б знятися в одній із головних ролей у нього? Адже в «ХеппіПіплі», як відомо, пересичені герої-мажори вже навіть не знають, чим їм зайнятися, і починають небезпечні ігри...

— На щастя, я бізнесмен. Мені не до ігор. А в Сашка своя філософія, і мені цікаво подивитися, як живуть люди не такі, як я. Чи окупиться ця стрічка в прокаті? Прем’єра в середині червня... Мій прогноз: відсотків 20 бюджету відіб’ємо в українському прокаті, далі буде продаж ТБ-прав, випуск DVD у Європі, прокат у Росії... Отож, думаю, зробимо навіть прибуток. Тому що це «повний метр» із гарною картинкою без особливих спецефектів, але зі змістом і особливою авторською інтонацією.

— Тоді поговорімо ще про деякі ваші нові картини. На підході — «Здобич», «Повернення блудного чоловіка», «Випадкова зустріч». Якщо можна, докладніше про жанр картин, імовірну адресність.

— «Здобич» і «Випадкова зустріч» уже запущені у виробництво, це «повний метр». Перша стрічка — фільм жахів. Однак не «перший український трилер», а просто страшилки. Друга картина — мелодрама, яку знімає молодий режисер Олександр Кірієнко...

— Постановник «Помаранчевого неба» і «Королеви бензоколонки»?

— Так.

— Зрозуміло.

— Є міні-серіал — вісім серій — «Повернення блудного чоловіка». Тут ми поки що на етапі розробки сценарію, а запуск передбачається у вересні. Вже готова і навіть вийшла в DVD-версії романтична комедія «Мости сердечні» за мотивами комедії Гольдоні «Трактирниця» з участю Остапа і Богдана Ступок.

— Скажіть, хто вам придумує такі «чудові» назви — «Мости сердечні», «Блудний чоловік»... Якась замшілість 50-х чи не дуже дотепний гумор Задорнова.

— Хто дивиться кіно? Широка аудиторія. Думаю, такі назви аудиторію зацікавлять більше, ніж вас. І кіно для нас — не тільки творчість, а й бізнес передусім. ТБ-прем’єра «Мостів» запланована на осінь. А потім — новорічне кіно: «Квіти для Снігової королеви» і «Сам новорічної ночі».

— Наскільки мені відомо, в одному з цих проектів мали зніматися чи то Кіркоров, чи то Стоцька...

— Були плани. Але в результаті в «Самітнику» в головних ролях знімалися Стичкін, Стицьковський, Азарова, Глушко (Тарзан), Верник, Письменний, Андрієнко. Досить зоряна сімейка. Можу сказати, що деякі російські канали вже дуже зацікавилися цими роботами, подивившись робочий матеріал.

— Які бюджети на виробництво сьогодні освоюєте, який із фільмів найдорожчий, які стрічки малобюджетні?

— ТБ-муві, тобто односерійні чи двосерійні телевізійні фільми, ми знімаємо з бюджетом 300—400 тис. доларів. «Здобич» — у межах одного мільйона. «Випадкова зустріч» — 1 млн. 200 тис. доларів. Бо в першому випадку великі витрати на спецефекти, а в другому — широка географія зйомок: Крим, Париж...

— Наскільки втаємничений у деталі кіновиробництва і чи формує перед вами якесь надзавдання пан Прутник, якого інколи називають вашим партнером, навіть куратором деяких проектів?

— Не знаю, про які надзавдання кажете ви... Але, гадаю, Едуард неминуче змушений буде займатися кіноіндустрією. Хоча б тому, що він власник телеканалу. І це усталена світова практика, коли канали замовляють, роблять, показують. І Едуард, і його менеджмент, впевнений, прийдуть до цього найближчим часом. Він людина широких зацікавлень, у нього є маса інтересів, пов’язаних не тільки з промисловістю. Телеканал, до речі, – це теж яскравий і, безперечно, помітний приклад. Але про це, зрозуміло, міг би розповісти тільки він.

— А ви могли б розповісти чи бодай припустити, коли якось структуруються певні закони нашої кіноіндустрії і обійдемося, нарешті, без «циганщини», самодіяльності?

— Це станеться однозначно. Серйозні інвестиції дають можливість займатися кіновиробництвом, як ви кажете, без циганщини. Буде 100 млн. в обороті — а це можливий річний кінооборот — будуть результати.

— Як глава продюсерської асоціації, ви контактуєте з кимсь із держчиновників безпосередньо? З тим-таки Голинським, наприклад? Грошей просите? Чи вистачає своїх?

— Розумієте, тим-таким держчиновникам уже давно набридли постійні обвинувачення, буцімто вони ніколи й ні на що не дають коштів. А цих коштів інколи попросту немає... Тому, як я розумію, вони сприяють переведенню кіноіндустрії на продюсерську схему. Продюсер бере гроші — і він же за них відповідає. Не сумніваюся, що ті ж таки чиновники активно борються за розвиток українського кіно. Але, знову-таки, річ у механізмах.

— Ви плануєте прокат Шапіро на російському кіноринку. Думаєте, сьогодні туди легко втиснутися, враховуючи, скільки «забійної сили» та іншого «спецназу» там випускають щокварталу?

— Телебачення Росії потребує більш ніж півтисячі годин відео та кіно. З виробничого боку, Україна досить добре про себе заявила. Проекти Роднянського і Ряшина дуже популярні в росіян. Ми розраховуємо на прихильність глядача і відносний комерційний успіх. А для повного комерційного успіху ми сегментуємо кінокомпанію на чотири напрями. Одна знімає «повний метр», друга — ТБ-муві, третя — міні-серіали, четверта — «мильні опери». Де знімати? Теж запитання. Так, є чудова Ялтинська кіностудія та інші павільйони. Однак і тут інвесторам варто замислитися — безперечно, треба думати про кінофабрику. Чим більше павільйонів, технічних потужностей, тим більше можливостей.

— Сьогодні під силу й по кишені нашим компаніям, скажімо так, перекуповувати деяких особливо засвічених закордонних кіноремісників, оскільки своїх бракує?

— Бракує і сценаристів, і режисерів, і операторів, і акторів... Українські продюсери запрошують росіян, фінів, естонців і, звісно ж, виховують нове покоління, що дуже перспективно для вітчизняного кіно.

Можу бути «спонсором» державного перевороту

Із досьє «ДТ». Віктор Приходько — керівник «ПроТВ». Створив близько 30 телевізійних проектів (серед них «Шоу Довгоносиків» і «Прихована камера»). Працював у Великобританії, Австрії. Стояв біля витоків створення каналу СТБ. Яскрава смуга кар’єри — директорство на кіностудії імені Довженка (скандали, відкриті листи, гучне звільнення). Дистанціювавшись від довженківців, заявив про створення свого «Голлівуду» під Києвом, який, як з’ясувалося, навіть будується. Сьогодні компанія Приходька готує помітні і рейтингові фільми (на майбутній сезон заплановано прем’єри фільмів «Утьосов», «Махно», що знімалися в Україні). У «ПроТВ» є також великі плани роздобути для зйомок в Україні голлівудських зірок, зокрема Ентоні Хопкінса і Джессіку Ланж.

— На якому етапі втілення вашої світлої мрії про будівництво власного «Голлівуду»? Чи не завадили цьому задуму конкуруючі фірми, зокрема американці, які продюсували «Оранжлав» і поспішно заявили про своє будівництво?

— Будівництво кіностудії йде за планом. Перший корпус буде готовий наприкінці серпня. Наприкінці вересня плануємо знімати нові проекти вже на новому місці. Вже сьогодні нашими павільйонами цікавляться американці й найуспішніші російські кінодіячі, творці «9 роти» — Бондарчук, Роднянський та інші. І конкуренти завадити не можуть. Ми робимо кіностудію для себе, а не на продаж чи під оренду. Тому ніхто не може перешкодити знімати НАШІ фільми за НАШІ гроші на НАШІЙ студії.

— Скоро буде рік, як ви залишили посаду директора кіностудії Довженка. Чи стежите за роботою своїх колишніх підопічних? Що, на ваш погляд, змінилося відтоді у довженківців і в який бік — у кращий чи в гірший?

— Змінився директор кіностудії — він став нижчим на зріст і брюнетом. Ця зміна у кращий бік. Змінилося моє самопочуття — я знайшов спокій і знову отримую задоволення від роботи. А на кіностудії навряд чи щось зміниться в найближчі 100 років. Доки вона не стане приватною, як у всьому світі, вона буде музеєм радянського кіно.

— Чому сьогодні так несміливо виходять на кіноринок, тобто у власне виробництво, телеканали, які йдуть за рейтингом після «Інтера» й «1+1» — ICTV, «Новий», СТБ, «Україна», «ТЕТ»? Тільки з фінансової причини?

— Основний дефіцит у кіно — не гроші. Основний дефіцит — професіонали. Усі, хто вміє працювати, вже працюють на великих студіях чи в Москві. А маленьким каналам уже майже нічого не залишилося.

— Чи немає парадоксу в тому, що виробнича кількість у нас постійно неадекватна сценарній якості?

— Сценарії — найбільша проблема. Всіх учили писати «літературні сценарії». Як у школі — «тема, ідея, опис природи...» Це для кіно не підходить! Потрібні драматургія й характери. А цих слів майже ніхто не розуміє! «Про-ТВ» готове брати сценаристів скільки завгодно — потреба величезна. Пишіть прямо зараз...

— Наскільки, по-вашому, можливе найближчим часом реальне, а не віртуальне фінансування кінопроектів?

— Державне фінансування кінопроектів — основний ворог кіно. Бо жахливо забюрократизований апарат Мінкульту пройти може тільки бюрократ. Справжній режисер чи сценарист гине від самого вигляду міністерства. А виживають і отримують фінансування тільки кон’юнктурники — «Вам про що зняти? «Три пісні про комуніста»? З величезною радістю! Про Кучму документалочку? Я готовий! Тепер про гетьманів і кобзарів незрячих модненько? Давно мріяв!»

Я повторюю, однак... У США немає ні Міністерства культури, ні Держкіно, ні віце-прем’єра з культури. І при цьому вони не тільки не почуваються обділеними, але й, невігласи, знімають 500—600 фільмів на рік.

Гадаю, державна політика в галузі кіно має будуватися на системі грантів — додавати (а не фінансувати повністю!) гроші на ті проекти, які держава вважає важливими. Проте фільм має бути для глядачів, а не для чиновників чи комітету. Тільки тоді, коли фільм заробить гроші на виробництво наступного, можна стверджувати — кіно живе. Інакше це нікому не потрібна жебрачка, готова на все.

— Які проекти зараз перебувають у виробництві під вашим безпосереднім керівництвом?

— Проекти у виробництві — природно, серіали: «Повернення Мухтара-2» (100 серій). Його нам замовили після успішного другого «Мухтара». А другого, у свою чергу, — після вдало доопрацьованого першого. Річ у тому, що росіяни запороли виробництво і серіал погано пішов в ефірі. Після серій, зроблених в Україні, рейтинг «Мухтара» на РТР підвищився до часу в праймі. Це, погодьтеся, прецедент. Такий, який був із серіалом «За все тобі дякую», що його так само робив «Про-ТВ» для Першого каналу. Нині в запуску також продовження «За все тобі дякую-2» (24 серії). А на замовлення «1+1» знімаємо «П’ять хвилин до метро» (100 серій). Ще кілька проектів готуються до виробництва.

З фільмів — як і раніше, не полишаємо ідею виробництва «Бабиного Яру», разом із США, про який я неодноразово говорив. З українського боку обережну зацікавленість висловили канал «Інтер» і Віктор Пінчук.

У кожному разі, плануємо розпочати знімальний період вже у вересні. Попередню згоду зніматися дали Джессіка Ланж і Ентоні Хопкінс. Але відбулася ротація в режисерах. Замість Сіднея Люмета тепер запрошений Вільям Фрідкін, «оскароносець» за фільм «Французький зв’язківець». Його попередній візит до України має відбутися наступного тижня. Ще один цікавий проект — є ідея спільно з поляками й американцями зняти римейк «Чотири танкісти і собака». Поки що думаємо... Є проекти комедійного та містичного жанру. Але замовлень багато і доводиться від чогось відмовлятися.

— Чи визначилися канали — «споживачі» ваших досить амбіційних серіалів з історичними особами в сюжетному центрі — «Махно» і «Утьосов»?

— Наскільки мені відомо, «Махно» буде на НТВ найближчим часом. А «Утьосов» – на РТР. В Україні ще жоден канал не придбав права на ці фільми.

— А чи не дискредитує повальна мода на «біографічні серіали» («Єсенін», «Зірка епохи» і т.п.) самих героїв епох, про яких фільми... Адже поки що не з’явилося жодного гідного матеріалу?

— Поганий серіал дискредитує своїх авторів, а не героїв. Від того, що був знятий поганий серіал «Майстер і Маргарита», роман гіршим не став.

— Чи стежите ви за сучасним українським літературним процесом? Якщо так, то книжки яких авторів чекають свого екранного втілення?

— Якщо чесно, то літературний процес бачу дуже вузько — тільки сценарії чи синопсиси. До речі, книжки в усьому світі стали інакшими — їх усі пишуть як заготовки під сценарії. І я не впевнений, що це добре.

— Як, на ваш погляд, сьогодні вибудувався пасьянс найвідоміших і найперспективніших гравців на вітчизняному кіноринку?

— Я не назвав би це пасьянсом. Швидше, це скидається на японський сад каміння: кілька великих валунів і навколо розсип дрібної гальки. Є великі виробники, які роблять сотні годин на рік, такі як «Про-ТВ», канал «1+1» («Українська медійна група»), «Інтер», Влад Ряшин і його компанія «Стар Медіа», «Ілюзіон»...

І з’являється безліч «одноразових» компаній — вони потім або виростуть у великих виробників, або пропадуть безслідно. Це нормальний процес, як і в усьому світі. Ця нахабна молодь – і є головна надія на майбутнє кіно.

Однак потрібно бути обережним — уже була спроба продавати акції на «національний блокбастер».

— Володіє ваша компанія необхідною й надійною технічною базою для втілення ідей – чи все на оренді?

— Наша телекомпанія має найбільшу технічну базу в країні. У нас одночасно працюють 3 знімальні групи, повністю укомплектовані камерами, світлом, звуком, транспортом тощо. Одночасно працюють шість відеомонтажних, чотири звукові студії, музична студія та ін. Після фільму «Махно» у мене самих кулеметів «Максим» із тачанками разом — штук десять. Не враховуючи сотень рушниць і шабель із чобітьми й портупеями... Можу бути спонсором державного перевороту. Але це не головне. Найголовніше — професіонали. Найсучасніша техніка в руках дикунів — брухт.

Готовий поміняти будь-яку техніку на хорошого режисера чи сценариста. Такий сценарист, як наш Саша Щербаков, який написав «За все тобі дякую», коштує мільйон, як десять професійних камер чи середній футболіст. А режисер Микола Каптан («Махно») тягне на три 600-х «мерседеси». Я б сам таких авторів і режисерів прикупив парочку. Жаль, немає їх.

Орієнтація тільки на наш кіноринок комерційно невигідна

Із досьє «ДТ». Кінокомпанія «Українська медійна група» (Ukrainian Media Group) заснована 2004 року. На сьогодні UMG найактивніше співпрацює з каналом «1+1» та московським СТС. За участі UMG, наприклад, створювалася
«9 рота», екранізувалися детективи Тетяни Устинової. Поширена думка кінокіл: «За UMG стоїть Роднянський!» На посаді гендиректора компанії Микола Шевченко. Він випускник ВДІКу, свого часу працював над картинами «Яма», «Жінка для всіх» та ін. На думку пана Шевченка, масштаб бюджету на кіновиробництво рівносильний можливості подарувати глядачеві максимальну радість від кінопродукту...

— Чи має, на ваш погляд, «Українська медійна група» якусь особливу «художню платформу», яка відрізняється від платформ компаній-конкурентів?

— Розпочавши роботу у кіновиробництві, UMG разом із партнером, каналом «1+1», зробила ставку на дві позиції. По-перше, кращі вітчизняні режисери, серед яких В’ячеслав Криштофович, Володимир Попков, Анатолій Матешко, Андрій Праченко, Андрій Дончик; по-друге, принцип розвитку компанії — виробництво власної продукції на власній виробничій базі. Цих напрямів дотримуємося й тепер, запрошуючи кращих працівників, максимально наповнюючи свої плани власними проектами. Серіал від серіалу відрізняється. Серіальний формат різноманітний. Криштофович, Попков, Матешко, Праченко знімають телевізійні художні фільми — це якісні, цікаві постановочні стрічки, які, хоч і не мають рекордного касового успіху (та й касовий успіх — явище не завжди адекватне, адже найчастіше жаданих високих рейтингів домагається посередня, низькопробна продукція), але завжди тримають стабільно високу рейтингову планку і привертають увагу глядачів. Андрій Дончик знімав «Украдене щастя» на кіноплівку, це стовідсотково художня чотирисерійна кінокартина — дуже гарна, по-українському колоритна.

— Окрім Криштофовича, Матешка, Праченка, Ітигілова, кого ще з вітчизняних режисерів, більшою мірою молодих, бачите серед потенційних партнерів компанії?

— Плануємо співпрацю з молодими, серед яких Олександр Стеколенко, Олександр Кирієнко, Артур Новиков. До речі, Олександр Ітигілов — теж молодий режисер, наш недавній проект «Давай пограємо» — його перша повнометражна робота.

— Які бюджетні планки сьогодні під силу UMG і які найбільші бюджети деяких ваших картин?

— Зрозуміло, що насиченість будь-якого фільму спецефектами, хорошими, відомими глядачу акторами, яскравими локаціями перебуває у прямій залежності від бюджету фільму. Відповідно, чим більший бюджет, тим більша можливість потішити глядача захоплюючим, видовищним кіно. Ось конкретні суми: вартість нашого останнього проекту «Давай пограємо» (до якого залучені такі актори, як Стас Дужников, Любов Толкаліна, Андрій Чернишов, Анатолій Бєлий, Євген Воскресенський, зйомки проводилися в Ляльковому театрі, Музеї води, у кількох дорогих особняках, на етапі постпродакшна не обійдеться і без комп’ютерної графіки) — трохи менше 2,5 мільйона гривень.

— Ваш прогноз на найближче майбутнє: які бюджети на кіновиробництво можуть освоюватися нашими компаніями?

— Прогноз дати складно, адже все залежатиме від розвитку кіноринку, причому не тільки українського, а й російського. На жаль, продукт, орієнтований виключно на український ринок, не окупається.

— Окрім російського каналу СТС, із ким ще плануєте вибудовувати лінію партнерських відносин?

— Чотирисерійний художній фільм «Украдене щастя», дубльований нами російською мовою, успішно пройшов на телеканалі «Росія». Недавно нашими проектами зацікавився Перший канал.

— Чи поділяєте думку, що український кінотелеринок уже практично розділений, сегментований і «новачкам» сьогодні сюди важко втиснутися?

— Якісному, талановитому продукту є місце й на більш досвідчених та встояних кіноринках. І питання тут не лише в грошах — згадайте Тарантіно, який зняв свій перший фільм за кілька тисяч доларів. У Росії, попри безліч великих і маленьких кінокомпаній, усе ще бракує матеріалу вітчизняного виробництва для ефірного заповнення. Сучасний український кіноринок — юний, гадаю, тут знайдеться місце кожному, хто зможе випустити у світ гідний продукт.

— Наскільки райдужна чи песимістична ваша думка з приводу заявок деяких ваших партнерів про будівництво в Києві і під Києвом так званих голлівудів? Чи немає в такому масовому пориві великих фінансових структур прагнення лише «відмити» гроші, не турбуючись про творчу складову?

— У кожному разі, якщо з’являться кіностудії такого розмаху, — виграють глядачі. Виграють глядачі — виграємо й ми.

— У релізах UMG стосовно творчих задумів згадуються деякі досить скандальні тексти. Чи означає це вашу орієнтацію на «бульваризацію» кінопродукту?

— Перш за все ми звернули увагу на те, що книжки однієї свого часу «найскандальнішої журналістки» — дуже добре продаються серед сучасних українських письменників (за твердженням видавництва «Фоліо»). Книжку «Київські відьми. Меч і хрест» складно зарахувати до «бульварного» продукту, вона насичена цікавими історичними фактами і дихає любов’ю до Києва... Більше того, за книжкою пишеться сценарій (над ним працює Алла Сніцар — талановита письменниця з чуттям такту, ми вже працювали з нею над проектами «Обережно, блондинки!» і «Давай пограємо»). У результаті ми хочемо отримати матеріал для захоплюючого серіалу, розрахованого насамперед на молодіжну аудиторію (але не тільки!), віддалено схожого з форматом відомих Charmed («Усі жінки — відьми»), але замішаного на добротній київській основі.

— У новорічному фільмі «Давай пограємо», над яким уже працює Олександр Ітигілов-молодший, є неприховані запозичення з хіта «Сам удома». Це художня адаптація, куплені права чи?..

— Насправді запозичень тут немає. Так, синопсис фільму може викликати асоціації з комедією «Сам удома» або з «Вождем червоношкірих» О’Генрі. Але дочекайтеся виходу фільму — ви зрозумієте, що це абсолютно самостійний сценарний матеріал.

— Якою мірою сьогодні на вас впливає безпосередньо пан Роднянський? Що можете сказати про співпрацю з новою менеджерською командою «плюсів», чи працюєте ви з ними в безпосередній зв’язці?

— Олександр Роднянський — розумний, досвідчений керівник із разючою інтуїцією. Його думка для нас дуже важлива. З командою «плюсів» ми тісно товаришуємо, підтвердженням чого може бути наш останній спільний проект — новорічна комедія «Давай пограємо».

— Що для вас означає «власна продукція на власній виробничій базі»? Наскільки складно створювати і тримати цю базу в стані лише «власного виробництва»?

— Власна продукція на власній базі — це свій сценарій, свої права, своя техніка і команда, що працює над фільмом, своя реалізація. Це можливість створювати продукт відповідно до власних амбіцій і уявлень про успішне кіно.

Щоб досягти такого рівня виробництва, потрібно пройти кілька етапів. Ми нині на етапі підготовчому, коли напрацьовується творча і технічна база, йде пошук сценаріїв, виховуються кадри, залучаються близькі за духом і метою партнери. На цьому етапі ми в основному працюємо на замовлення, як виробнича база. Зупинка виробництва — смерть будь-якого підприємства. Не останню роль тут відіграє той факт, що орієнтація кіно- і телепродукту виключно на український ринок — комерційно невигідна.

— Хто стояв біля витоків компанії? Який капітал «замовляв музику», і наскільки він задоволений сьогодні її «виконанням»?

— Ідея заснування такої компанії виникла ще під час роботи над разовими проектами, одним із творців яких був телеканал «Студія 1+1». Це такі проекти, як «День народження Буржуя-1, 2» і «Критичний стан» Анатолія Матешка, «Два місяці, три сонця» Романа Балаяна, «Схід—Захід» Режиса Варньє. У кіновиробництві тоді був період застою. Щойно виявилися зачатки «кіновідродження», з’явилася наша кінокомпанія. Біля її витоків стояла відома група компаній «Відео інтернешнл».

Дуже багато залежить від сценаристів

Із досьє «ДТ». Через два роки Ялтинська кіностудія може відзначати 100-річчя. Саме 1908 року французька фірма «Пате» зняла тут видові фільми. Ялтинська студія — преспокусливе місце для натурних зйомок, це «декорації», які не треба ні будувати, ні малювати. У різний час тут знімали фільми «Садко», «Діти капітана Гранта». Зовсім недавно — «9 роту» Бондарчука і «Майстра і Маргариту» Бортка. 2000 року було створено ЗАТ «Ялтинська кіностудія» — спільне російсько-українське підприємство. А 2003-го це ж ЗАТ повністю перейшло у власність російської компанії «ПолікомВест». Нинішній гендиректор студії Дмитро Таран для «ДТ» спробував у вигляді «квітневих тез» структурувати апріорні завдання з відродження української кіноіндустрії.

— Вас, вочевидь, не дивує, що нашим кіновиробникам часто перепадає на горіхи? Адже найчастіше те, що так активно рекламують, не можна сприймати всерйоз. Подивившись, хочеться тільки руками розвести.

— На цю тему, до речі, я з інтересом прочитав у «Дзеркалі тижні» матеріал Олександра Рутковського «Фокстрот із продюсером». Якщо відкинути емоції, то в статті цілком чітко вимальовувалися больові точки вітчизняного кінематографа. Тим більше що в нинішніх умовах щось виробляють тільки люди, які дуже люблять кіно.

— Самої лише любові мало. Потрібна професія.

— Не сперечаюся — «Хвороба зростання», звісно, може дратувати. Але, як правило, вона дратує тільки тих, хто сам нічим не хворів. Ні виробництвом, ні просуванням. Але ж і за радянських часів знімалася величезна кількість відвертого непотребу, про яку згадують сьогодні рідко. А на слуху лише шедеври, що співвідносяться із загальним валом посереднього кіно як 1:10. Так було за всіх часів. Тому кількість наших нових фільмів свідчить про те, що ще не все втрачено в цій індустрії й усе тільки починається.

— А вам не здається, що багато речей і багато людей рухаються навмання, методом тику...

— Спробую структурувати низку проблем нашого кінематографа в межах більш відчутної ієрархії. І спробую сформулювати деякі, як мені здається, конструктивні висновки і шляхи розвитку індустрії на найближчі два роки...

Сучасне вітчизняне кіно, яке може бути цікавим нинішньому глядачу, тільки зароджується. Минулий рік приніс чимало досить цікавих проектів, персон, перестановок на ринку, які свідчать: наше кіно, нехай скромне в обсягах і темах, не лише телевізійне, створюване придворними «продакшнами» при каналах, а й справжнє, на початку замовне і не розраховане на повернення грошей, — українське кіно буде розвиватися. І зростання це дуже скоро назвуть українським кінобумом.

— Вже тепер називають. Та поки більше буму, а кіно, певне, ще доведеться почекати.

— Але ж поки індустрія у важких умовах і, немов дитячий організм за браку кальцію, страждає на різні хвороби. Проте і це лікується. У виробництві кіно, як відомо, є чотири основні етапи, що визначають долю проекту: 1) вибір теми, створення сценарію, творча група; 2) пошук інвестицій; 3) безпосередньо виробництво; 4) продаж готового продукту і, як наслідок, очікуваний резонанс.

Однак і деякі проблеми нашого кіно можна теж подати тезово, для короткості.

— «Квітневі тези», значить.

— Можна й так.

Перше. Занадто складна «зарегульована» система держфінансування українського кіно і фактична відсутність державної підтримки українських кіновиробників. Державні гроші отримують одиниці, але, як правило, ці проекти лежать на полиці.

Друге. Обмежена кількість сучасних кінозалів у країні. Навіть за умови успішного проекту ці зали не здатні відбити вкладені кошти. Низькі ціни купівлі прав на прем’єрний показ в Україні на телеканалах. Тому бюджети українських фільмів завжди мають граничну «стелю» і в них завжди мається на увазі Росія з її залами та телеканалами.

Третє. Зміна поколінь в індустрії. На наших очах відбувається прецікава ломка поглядів на те, що таке «цікавий фільм», у що необхідно вкладати гроші, як знімати успішне кіно. Нові люди приходять із різного бізнесу, з рекламних агенцій, де рівень організації праці на кілька порядків вищий, ніж у кіноіндустрії. Це чудово. Новим людям тільки б навчитися розповідати історії, бо фільми з яскравою картинкою — це ще не кіно.

Четверте. Недостатня кількість професіональних сценаристів. Це проблема не тільки України, а й Росії, і багатьох інших країн. Значно більше від половини російськомовних фільмів останніх років зроблено ніби для «даунів». Індустрія страждає на жорстокий брак сценарних кров’яних тілець, і для виходу з цієї кризи необхідний час і прецеденти. Прецеденти якісних реалізованих історій, після яких знімати фільми С-класу стане вже просто не модно.

П’яте. У зв’язку з цим індустрія ще не здатна запалювати зірок серед наших акторів. Талановиті українські актори є, але їх можна перелічити по пальцях. А зірками вони стали завдяки участі в російських чи спільних проектах. У нас багато театральних талановитих акторів, яких ще потрібно буде «запалити».

Шосте. Вторинність мислення продюсерів і сценаристів. Це найголовніший, я навіть сказав би, національний бич українського кіно. Це, швидше за все, хвороба зростання, проте ми наслідуємо американські та російські теми в кіно і не шукаємо нових і унікальних підходів. Утім, це не тільки в кіно.

— Припустимо, гарно. Навіть точно. Але одна річ — тези, а інша річ — кінематографічна практика і державна тактика.

— Вважаю, що багато хвороб можна лікувати, й ефективно. Почати слід зі сценарних проблем. З того, у чому відчувається велика потреба. З нових імен у літературі та драматургії. З нових тем.

— Легко сказати «лікувати». Це тільки здоров’я не заразне, а від хвороби не так уже легко спекатися.

— Потрібно моделювати і стимулювати теми сучасні, продумані, динамічні, без логічних «затиків», із харизматичними героями, здатними закохати в себе глядачів, із конфліктним сюжетом, із високою щільністю подій за одиницю часу, із нормальними людськими діалогами сценарії — то є основа основ всієї індустрії.

Саме на ці сценарії, на ці зовні неяскраві документи, як на черв’яка, ловляться гроші, як на червону ганчірку збираються актори, режисери й оператори. Саме це ключова проблема нашої індустрії. Сценарій — нутро цього бізнесу. І саме тому Ялтинська кіностудія разом із Міністерством культури, Асоціацією продюсерів України й Українською медійною групою оголошує конкурс серед сценаристів України з кількох жанрів і напрямів.

Ми хочемо знайти з допомогою молодих імен у кінодраматургії ту необхідну кількість сценарної крові, яка вилікує всі хвороби зростання молодого українського кінематографа.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво