Арт-Шаргород: шок і трепет - Культура - dt.ua

Арт-Шаргород: шок і трепет

25 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 25 серпня-1 вересня

Музей актуального мистецтва і щорічний міжнародний арт-фестиваль — в українській глибинці? А чому б і ні?..

Музей актуального мистецтва і щорічний міжнародний арт-фестиваль — в українській глибинці? А чому б і ні? У провінційному Шаргороді відбувся перший в історії міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «Арт-містечко: Шаргород»...

До Шаргорода — мальовничого містечка у Вінницькій області — з Києва автобусом ми добиралися годин сім. Дорогою заблукали. «До кордону з Молдовою — 30 км, ви туди, звісно?» — не повірили нашим розпитуванням жителі села, назва якого так і залишилася невідомою. «Та в Шаргород! У Шар-го-род». — «А... Ну тоді ще 50 км». Так київський журналістський бомонд ледь не порушив держкордон. Утім, як з’ясувалося зрештою, їхали ми справді в іншу країну. Якої, щоправда, немає на карті — адже патріархальний, глибоко провінційний український Шаргород перетворився на десять днів в окрему небачену світом державу сучасного, сиріч контемпорарі, мистецтва.

Шаргород, який розкинувся на досить високих пагорбах, надвоє розділений річкою Мурашкою. Найвищі будинки Старого міста — старовинні католицький і православний храми і давня, XVII ст., синагога, розміщені майже стіна в стіну. У синагозі, правда, років 50 працює завод із виробництва соків та вин. Ну, і не варто з цього дивуватися: коли незалежна Україна стала віддавати колись перепрофільовані «будівлі» релігійним громадам, у Шаргороді євреїв залишилося три десятки родин. Ось і сьогодні на 8 тисяч населення – стільки ж, багато «єврейських» будиночків у Старому місті закинуті. Та, попри масовий виїзд хасидів на історичну батьківщину, Шаргород залишається надзвичайним взірцем мультикультурності, таким Вавилоном по-українському, в якому, на відміну від біблійного Вавилона, мирно й доброзичливо віддавна уживаються українці, поляки, болгари, євреї та ін. Є, до речі, у містечку і своя Вавилонська вежа — замок, теж зовсім маленький і зруйнований часом, зате не молодший від синагоги.

Чого в Шаргороді немає — то це професійних художників. Богема і всі творчі професії представлені людиною-легендою — чемпіоном СРСР з більярду. Місцеві жителі з гордістю розповідають, що їхній земляк був третім у світовому табелі про ранги більярдистів. Нині легенда в літах відкрила власний бар, у якому шаргородці талановито «живописують» кулями та києм. Зате в місцевій бурсі (нині це, здається, монастир) навчався класик Степан Руданський.

* * *

Заявити протилежне — мовляв, шаргородці хоч коли-небудь бачили актуальне мистецтво — втім, теж неможливо. На цьому й будувався розрахунок москвичів і киян — організаторів «Арт-містечка»: мовляв, дуже цікаво, як на практиці впишеться радикальне експериментальне мистецтво в неторканий патріархальний, консервативний «контекст»? Вписалося, як рідне, і, що найбільш дивно, виглядало органічніше, ніж у просторі галерей.

На відміну від Києва, який досі з великим побоюванням сприймає «збоченців» від арту, контемпорарі на своїх вулицях Шаргород сприйняв як належне. Коли київський автобус в’їхав на шаргородську площу, без особливого подиву мешканці містечка слухали «Проповіді» київської худгрупи «Р.Е.П.»

«Я — ваше мистецтво!» — завивав у мікрофон парубійко, одягнений у комбінезон зі сріблястої фольги й дуже схожий на ліквідатора в розпал катастрофи на ЧАЕС. «Треба ж!» — кивала головами малочисельна статечна публіка. «Я — ваш Ющенко! Я — ваш Янукович!» Вусаті дядьки кивали головами, перезиралися й хитро мружилися. Невдоволення викликала хіба що заява: «Я — ваш Шевченко». На фразі «Я — ваш статевий партнер!» публіка, стиснувши кулаки, рушила до сцени, але... Буря вщухнула не розпочавшись. Коли на сцену несподівано вискочив Ілля Чичкан, Шаргород сприйняв це вже як «так і треба». І, понад те, майже кинувся рятувати бідолаху, коли той нібито затіяв бійку і, знову-таки – не по-справжньому, був битий «репівцями».

* * *

Продумуючи концепцію фестивалю в Шаргороді, московське Товариство підтримки альтернативного мистецтва «Метафутуризм» і його керівник Олександр Погорєльський вочевидь мали на увазі відомий концепт ще того, «справжнього» футуризму початку ХХ ст.: «мистецтво — у маси». Однак свого часу теорія, фактично, так і залишилася теорією. Отже, у плані реалізації ідеї, фестиваль у Шаргороді – і справді акція без аналогів.

Арт-об’єкти, фото, картини авторства киян, москвичів, пітерців, а також художників із Німеччини, Узбекистану (серед учасників — Н.Кадан і Маша Шубіна, Анна Броше, О.Тістол, Н.Маценко, Маша Ша, Боб Михайлов та ін., тобто колишні наші, які зробили собі ім’я і в Москві, і в далекому зарубіжжі) прямо наводнили, як ще недавно – політреклама, стіни будинків та будиночків Старого міста. На відміну від облич політиків, вигляд мають органічний, ніби саме там їм місце. Крім живопису, фото та інсталяцій, окрему «секцію» фестивалю становили роботи відео- і новомодного в московських галереях напряму — графіті. Знімки, відеоролики створювалися безпосередньо в Шаргороді. На пам’ять місту залишиться, наприклад, розписаний графітчиками з України і Росії фасад місцевого кінотеатру.

Атож, якщо люди не знають, що контемпорарі — це «не для всіх» і взагалі «збочення», його, виявляється, сприймають цілком нормально. А перформансові Псоя Короленка чи українських «Хаммерман Знищує Віруси» можна, як з’ясувалося, і взагалі підспівати — навіть якщо ти людина статечна, пенсійного віку і до самої пенсії «пропрацював», скажімо, механізатором. Утім, якщо трохи глибше копнути проблему, як же насправді провінція, що ніколи не бачила контемпорарі, сприймає сучасне мистецтво, – картинка виявиться не такою ідилічною. Наочним свідченням цього стало відео Маші Ша «Кому це потрібно?», зняте москвичкою акурат за дні перебування на пленері в Шаргороді. «Мистецтво — це краса, краса — отже, картини на історичну тематику або з квітами у вазах. А такого, як на фестивалі, я, якщо чесно, не розумію. Воно, напевно, тільки художникам потрібне», — ніяковіючи, каже в камеру практично кожен із опитаних Машею шаргородців — що старий, що малий. Однак тут гріх нарікати на толерантний Шаргород за нерозуміння: по суті, Київ, за поодинокими винятками, стверджує те ж саме. Але набагато агресивніше.

* * *

Містечко, яке в один момент перетворилося на гігантську інсталяцію, — враження справді незабутнє. Хоча передбачити, чи справді «Арт-містечко» буде розгорнуте у Шаргороді і в наступному році, і надалі, як розраховують ініціатор, основний меценат і президент фесту Олександр Погорєльський (нині — москвич, а в минулому — один із жителів цього ідилічного містечка) та співорганізатори акції з українського боку (галерея «L-Art» і міжнародний добродійний фонд «EIDOS»), як на мене, на жаль, не можна. «Ми раді, що в Шаргороді з’явився свій фестиваль — тепер про наше місто довідаються і в усій Україні, і в Москві, — каже мер Шаргорода і колишній головний архітектор району Тимофій Жмурко. — Взагалі, хай до нас частіше приїжджають художники: у Шаргороді — всі умови для творчості!» Час від часу в Україні від «алхімічного шлюбу» російської та вітчизняної худінтелігенції і з благословення місцевої влади справді народжуються неймовірно фантасмагоричні зворушливі фестивалі. Потім гроші в ентузіастів-москвичів закінчуються і... Правда, найчастіше таке бувало в людному курортному Криму.

Утім, даремно я про сумне. Дай Боже довгого життя фестивалю в Шаргороді і, як планують організатори, відкриття в Шаргороді музею контемпорарі та акцій у Берліні, Москві і Києві. Адже про те, як актуальне мистецтво захопило все українське місто, через багато років як легенду згадуватимуть і в Києві, і в Москві, і навіть у Берліні...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво