Арт-ринок під час війни: погляд Павла Гудімова - Культура - dt.ua

Арт-ринок під час війни: погляд Павла Гудімова

28 листопада, 2014, 20:24 Роздрукувати Випуск №45, 28 листопада-5 грудня

Гудімов: Ситуація з галереями на Заході досить сумна. Адже у своїй традиційній формі галереї — просто нудна торгівля картинками чи скульптурками. При тому що загальний клімат у світі змінився. Як змінився й колекціонер.

Павло Гудімов — справжній "свій серед чужих, чужий серед своїх". "Своїм" його вважають відразу кілька непоєднуваних між собою арт-груп. Більшість українців досі згадують про нього як про гітариста "золотого" складу "Океану Ельзи". Для бізнесменів Гудімов — бізнесмен. Для дизайнерів — успішний модний дизайнер. Нарешті, у професійному художньому середовищі Павло відомий насамперед як галерист, що створив провідний в Україні арт-центр "Я Галерея", а також як куратор. Знаючи звичку пана Гудімова називати речі своїми іменами, DT.UA запропонувало йому поміркувати над перспективами виживання та розвитку українського арт-ринку в сучасних складних умовах.

— Тим часом коли багато галерей закриваються, ви продовжуєте відкривати по кілька проектів на місяць — як куратор і як засновник арт-центру "Я Галерея". Як це вдається? Зважаючи на економічну кризу, війну...

— Галереї почали закриватися ще до революції й до війни. Причин цього багато: і криза, і нерозуміння, що робити далі. 

Що стосується мене... 

"Я Галерея" — не комерційний проект. Тому продовжуємо працювати попри все. Арт-центр функціонує на мої приватні кошти, які я заробляю на дизайні і вкладаю в нього. 

Відповідно, "Я Галерея" незалежна від спонсорів, грантів і т.п. 

Дніпропетровський арт-центр "Я Галерея", своєю чергою, практично повністю спонсорує бізнесмен і колекціонер Павло Мартинов.

— Що можете сказати про ситуацію на Заході? Там теж галерейна "криза"?

— Ситуація з галереями на Заході досить сумна. Адже у своїй традиційній формі галереї — просто нудна торгівля картинками чи скульптурками. При тому що загальний клімат у світі змінився. Як змінився й колекціонер. Сьогодні він частіше хоче щось підтримувати, а не купувати. За ним поступово змінюється й ринок. Ставка тільки на комерційні проекти вже не відповідає реаліям. Тому я вважаю, що з часом галереї перетворяться на культурні, експериментальні майданчики, тобто на повноцінні арт-центри.

— Як, на вашу думку, далі розвиватиметься галерейний бізнес в Україні?

— Та ніяк... Це утопічна ідея — триматися за старі форми другої половини ХХ ст. Ось була чудова комерційна галерея "Колекція", з хорошою якістю проектів, видатними художниками. І немає її — вже третій рік! 

Інший приклад — безліч непрацюючих арт-інституцій, які існують лише номінально. Тому що або працівникам не платять зарплату, або немає ідеї для розвитку. 

У нас ситуація інша: в арт-центрі "Я Галерея" працюють 10 людей, і вони не сидять склавши руки. 

Мабуть, річ у тому, що ми, повторюю, не просто "галерея", а щось більше. Ми — творча організація, яка працює і з художниками, і з "середовищем", і з музеями. Більшість наших проектів — меценатські. Наприклад, уже 5 років я займаюся програмою "Сучасне мистецтво у традиційному музеї". Час такий... Треба розуміти, що робиш.

— Далеко не всі можуть, як ви, заробляти гроші в одній сфері і вкладати їх у справу "для душі". У такому разі, де, по-вашому, шукати гроші галеристам на утримання своїх інституцій?

— Якщо основна професія не дає достатку, потрібно здобувати другу освіту. Або ж просто консультувати приватних колекціонерів, як робить сьогодні багато хто. Бо в недалекому майбутньому галереї будуть закриватися, закриватися й закриватися. І в нас, і на Заході. 

А "життя" залишиться там, де збережеться інтелектуальний рух. Звісно, залишаться й "лавки", які просто продаватимуть картинки. Комусь потрібні й вони. 

У Парижі й тепер повно галерей, які продають мистецтво ХХ ст., оскільки нагромадилися цілі поклади. 

Ось і в нас будуть такі собі магазинчики: заходиш, вибираєш...

— Засмутили...

— Ну що ви! Я просто називаю речі своїми іменами. Можливо, звісно, я й не маю рації, але ця моя особиста думка. 

— І все-таки — повернуся до попередньої теми, — як позначилася війна на українському арт-ринку? Недавно мені розповідали, що в анексованому Криму, щойно він став російським, аукціонні ціни на картини місцевих художників різко впали. 

— Я про таке не чув. Припиніть, це якась містифікація! Взагалі, я вважаю, що будь-які такі події мають пройти перевірку часом, перш ніж можна буде робити висновки про їхній вплив на мистецтво. 

Після революції теж було багато скороспілих проектів. І я вже достатньо говорив, що не можна так швидко щось "репрезентувати". 

Нині ж можна сказати тільки одне — мистецтво справді відіграє певну роль у соціальних процесах. І це плюс. 

Ми побачили, що художник — громадянин, причому з великої літери. Попри які-завгодно зовнішні умови, він має свою позицію і сміливість її висловлювати. 

Сьогодні в нас, як і раніше, є свобода слова, свобода самовираження. І те, що ми з вами зараз вільні, — це, мабуть, одне з найбільших досягнень останнього часу. Дай Боже, щоб ми — адже свобода може бути не тільки творчою, а й руйнівною — змогли скористатися цим правильно. І не робили скороспілих висновків. На кшталт того, що роботи художників "упали в ціні"... В якій "ціні"? Ринку ж як не було, так і немає (в Україні). 

Тоді де — "впали"? На аукціонах? Таж це тільки іграшка для бізнес-тусівки, не більше того.

— Виходить, галерей в нас "уже" немає, а арт-ринку — "ще" немає...

— Арт-ринок виникає там, де для цього є передумови. У нас є тільки продукт. Так, хороший продукт, причому багато. 

Але зовсім немає всього іншого, наприклад репрезентації. 

В Україні немає навіть державного музею сучасного мистецтва. А як може працювати ринок без музеєфікації? 

У нас немає і впливової Асоціації колекціонерів. Кілька серйозних колекціонерів є, але що буде далі з їхніми колекціями — невідомо... 

Та що там казати. У країні залишився один-єдиний діючий аукціон... Решта — як галереї: таблички залишилися, а дій немає. 

Тому зараз неможливо робити якісь висновки щодо ринку. Говорити можна виключно про конкретні факти художнього життя: виставки, концерти, події у світі мистецтва. 

Якщо ми збережемо Україну, мистецтво буде важливим чинником вивчення та популяризації нашої країни в усьому світі. А це класний інструмент. Крім того, у майбутньому мистецтво дасть безліч підказок, за якими дізнаватимемося інформацію про нас самих. 

— Чи можливо, що "чудасії" з вартістю картин пов'язані із загальною практикою українських галерей зазначати, м'яко кажучи, завищені ціни? І чи не є ця практика, а також "непрозорість" роботи галерей загалом, однією з причин відсутності в країні арт-ринку?

— Повторюю: без арт-ринку — а це ситуація "гри без правил" — ми взагалі не можемо говорити про "ціну". Ось коли в нас з'являться десятки арт-інституцій, представлені сотнями художників, які стежитимуть за всіма процесами; коли виникнуть музеї та конкуруючі аукціонні доми... Тоді почнеться процес вивчення, структурування мистецтва. 

І тоді з'являться видатні спеціалісти, які виключно аналізуватимуть арт-ринок, а не лізтимуть у кураторство та роботу музеїв. Усе це разом — від галерей до аналітиків — і буде "арт-ринком", завдяки якому з'являться і критерії оцінки робіт у грошовому еквіваленті. Нині ж ми маємо просто умовні цифри, за які продаються й купуються картини. 

— Як позначиться нинішня політична ситуація на культурному обміні з Росією? Ще недавно наші галереї їздили на "Арт-Москву", а художники — у Перм до Марата Гельмана. Сьогодні мало того що війна, то ще й різко змінилася культурна політика...

— За моїми спостереженнями, останні 7 років українські художники були мало "інтегровані" в Росію. В арт-центрі "Я Галерея" ніколи особливо й не було з нею відносин. Так, ми робили виставку "Якщо" у Пермі, на якій презентували українське сучасне мистецтво. А 3 роки тому мене як куратора запросили на "Арт-Москву", де я робив спецпроект "Родичі Уорхолла" — про сучасне мистецтво Західної України. І це могло б стати початком якихось нових взаємин із сусідньою країною, але... 

Політична ситуація стосовно України в сусідів докорінно змінилася. І не тільки у візуальному мистецтві. Наприклад, моїх колишніх колег, "Океан Ельзи", сьогодні практично не пускають у Росію. Тур на честь 20-річчя там, м'яко кажучи, заборонений. 

Але це почалося давно: українську музику стали серйозно витісняти з ефірів РФ ще в часи Ющенка. 

— Чи означає це, що після помаранчевої революції українські художники цілком переорієнтувалися на Європу?

— Ні, але культурні зв'язки між нашою країною та Росією доведеться вибудовувати по-новому. А в кліматі, який панує там тепер, звісно, не до культури. Спочатку треба почекати вирішення політичної ситуації. 

З іншого боку, я проти запровадження "цензури", тобто заборони виступів окремих російських культурних діячів в Україні. Звісно, мені дуже прикро, що Башмет підписав відомого листа Путіну. Але забороняти йому в'їзд, як це робить Росія стосовно українців?.. Я проти. Бо ми не повинні чинити як імперія — як це робить Росія зараз і як це робив СРСР. 

Звичайно, якщо пан Башмет агітуватиме за сепаратизм — це привід видворити його з України. 

Люди самі мають робити вибір, приходити на концерт чи ні. А проводити "дзеркальну" політику в культурі не варто. Коли йдеться про держбезпеку, включно з ідеологічним захистом, — тоді так, тут потрібно діяти надзвичайно чітко.

— Яка, на вашу думку, доля чекає сучасне мистецтво найближчими роками?

— Відповім іронічно, зате правду. Майбутнє будь-якого сучасного мистецтва завжди плачевне, оскільки з часом воно стає просто "історією". Що ж до майбутнього українського контемпорарі, з упевненістю скажу таке. Перші
50 років нашої незалежності сучасне мистецтво буде неймовірно значущим для країни. А потім, можливо, ми станемо досить успішними. І тоді мистецтво може перетворитися на звичайний ринок, де все вирішуватиме ціна на роботу. І тоді наші діти запитуватимуть: "Тату, чому ти не купив такого-то художника? Як можна було не розуміти, що він — геній?".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво