АРХІВ: ЧЕРКАСЬКІ ТАЄМНИЦІ - Культура - dt.ua

АРХІВ: ЧЕРКАСЬКІ ТАЄМНИЦІ

12 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 12 квітня-19 квітня

Є в Черкасах дивна на вигляд будівля... Чимось вона схожа на замок, тільки закамуфльована під сучасність — стіни і вежа керамічною плиткою облицьовані...

Є в Черкасах дивна на вигляд будівля... Чимось вона схожа на замок, тільки закамуфльована під сучасність — стіни і вежа керамічною плиткою облицьовані. Внизу — вулиця, як рів... Кажуть, такі самі будівлі є в Сумах, Сімферополі, Кіровограді... Виявляється, типовий проект, обласний держархів. Справді, фортеця, що стереже пам’ять.

У мене архів романтично асоціюється зі сховищем загадок і таємниць. Таємничі, справді детективні ниті сюжетів пронизують килим життя, який швидко горить квітами і вогнем і невпинно тчеться у нас під ногами. А в архіві, якщо пощастить, можна реставрувати істотні фрагменти картин життя, що згоріли в часові. (Про те, що час — це вид вогню, ми колись ще поговоримо.)

Одне зі сховищ. Важкі двері, довгі ряди стелажів, на них світлі картонні коробки, усередині зошити і теки, це «одиниці зберігання», яких в архіві мільйон. Ось численні документи Звенигородського суду, починаючи з 1706 року, яких років 200, здається, ніхто не турбував, ось старовинні товстелезні фоліанти, завтовшки сантиметрів 50—60, вагою кілограмів по вісім, ось невеличка за обсягом бухгалтерська звітність прокуратури 1972 року, а ось зошит із написом «Смерть за 1922 рік по Звенигородці». У документах кожної «одиниці» сховані відгомони людських доль, темних пристрастей і таємниць. Але до таємниць і темних пристрастей ми звернемося трохи згодом.

Машина часу

Тетяна Клименко, директор держархіву Черкаської області:

— Наша служба нині дуже затребувана. Це підтверджують святкові дні — Новий рік, 8 Березня, коли до нас надходять привітальні листівки. Їх сотні — від громадських організацій, державних структур, заводів, підприємств, райрад… Хто тільки не звертається до нас із запитами — від адміністрації Президента до колишніх колгоспів. Багато підприємств до своїх ювілейних дат — п’ятиріччя або десятиріччя — проводять пошуки, зараз іде хвиля ювілеїв… Буває, що в день підписую по 200 підготовлених до видачі довідок.

З якими питаннями люди нині звертаються найчастіше?

Сергій Кривенко, начальник відділу інформації і використання документів:

— Саме сьогодні найбільшу кількість людей, які відвідують архів, цікавить документальне підтвердження перебування їхніх родичів у період Великої Вітчизняної війни на території фашистської Німеччини. Це викликано «другою хвилею» виплат компенсацій. За тематикою остарбайтерів у нас є два великих масиви документів. Перший масив — документи, що складалися радянськими спецслужбами у фільтраційних таборах, там, де громадян СРСР, вивезених до Німеччини, застало закінчення війни. Другий масив — списки, що складалися після звільнення нашої території в усіх населених пунктах. Відбувалося це так. Представники сільради ходили по селу, жителів якого добре знали, розпитували людей і складали списки вивезених до Німеччини. До 1995 р. всі ці документи зберігалися в СБУ, яка їх отримала у спадок від КДБ...

Розповідь Сергія Івановича раптом перервали. До кабінету ввійшов кремезний чоловік років п’ятдесяти. Він завітав по довідку про перебування матері в Німеччині. Відвідувач розповів, що приїхав для цього зі Ставрополя. Чи жива мати? Ні, мати нещодавно померла, не дожила до одержання компенсації. В архівній довідці значилося, що громадянка Ч. народилася 1924 р. у Лисянці Черкаської обл., 1943 р. була вивезена до Німеччини, працювала прибиральницею на військовій фабриці в Нюрнберзі, втікала, її спіймали, послали на роботу до «хазяїна», де вона і працювала до звільнення.

Перед очима промайнула доля вже мертвої жінки.

Відвідувач з Росії був балакучий, розповів про життя в Ставрополі, про свою службу в Чечні, про зустріч із Басаєвим. «Я з ним, як оце з вами, розмовляв. Ми, нас було чоловік 30, начебто в полон потрапили…» Проте історія ця, очевидно, для іншого матеріалу; вона, можливо, вже описана і зберігається в якомусь архіві до інших часів.

— Бувають ускладнення, — продовжує С.Кривенко. — У 75% дівчат і в 30% юнаків дати народження в документах змінені. Жінки це робили, можливо, з власних мотивів, юнаки інколи для того, щоб уникнути вивезення до Німеччини. Найчастіше у фільтраційних таборах неправильно або неточно зазначалися імена і по батькові, в одних документах у людини написано, приміром, по батькові «Дронівна», в інших — «Андронівна». У довідці ми показуємо, що це одна й та сама особа, вказавши одне з по батькові в дужках, щоб людина швидше подолала бюрократичні перепони. Ми прогнозуємо, що до нас по такі довідки мають звернутися близько 42 тисяч чоловік. Вивезено було більше. Але хтось давно помер, хтось переїхав…

— З чим ще звертаються до архіву?

— У нас зберігається величезний масив документів, які можуть вплинути на розпаювання колгоспного майна. В архіві люди шукають документальних підтверджень своєї роботи в колгоспі в різні періоди. А нещодавно пройшла хвиля, викликана реабілітацією репресованих. За законом, люди мають право повернути нерухоме майно, незаконно конфісковане в ті роки. Але закон складений у такий спосіб, що повернути його практично неможливо. Ось, приміром, люди документально довели, що до революції будинок у центрі міста належав їхньому дідові. Але якщо тепер у будинку мешкають люди, будинок, за законом, поверненню не підлягає. Не підлягає він поверненню і в тому разі, якщо в будинку проводилася реконструкція — переставили, скажімо, перегородку чи заклали вікно... А віднедавна в архіві бачимо наплив колишніх депутатів: змінився закон «Про видатні заслуги перед державою». Люди, почувши, що депутатам радянських часів вирішено підвищити пенсії, кинулися до нас. Але пенсії підвищуються депутатам не всіх рівнів і не одного скликання. Довідки ж, звісно, ми видаємо... трапляються різні курйози... Ось хтось вичитав у газеті, що в лондонському банку зберігається золото гетьмана Полуботка, яке нібито, за заповітом, має бути передане Україні, щойно вона здобуде незалежність. Людина встановлює свій родовід, шукає доказів козацького походження, на підставі чого, як вона вважає, можна претендувати на частину цього золота.

— Чи вільний доступ до документів архіву?

— Так, людина має право, написавши заяву, самостійно працювати з документами в читальному залі. З документами працюють і краєзнавці, історики. Нещодавно проводилася велика робота з вивчення «справ» репресованих священнослужителів. У результаті чого єпархія видала книгу «Новомученики черкаські»...

Деякі дослідження проводить і сам Сергій Кривенко. Він називає архів «машиною часу». Відкрив сторінку — і перемістився... Ось, приміром, сюжет його дослідження.

Де ж шабля?

У Вільшанському маєтку графа Браницького працював 14-річний хлопчик, солдатський син Юхим Полтавець. Хлопчик, очевидячки, був здібний, тому що у свої юні роки працював помічником садівника і наглядав за чоловіками, які розчищали панський сад. 12 квітня 1864 року в заростях бузини хлопчисько знайшов ящик з револьвером і патронами, неподалік лежав ще один револьвер. Хлопчик порядок знав, сповістив про знахідку сільському голові. Той, у свою чергу, знав ще й грамоту, тому швиденько написав рапорт на ім’я поліцейського пристава. У рапорті вказувалося, що ящик з двома шестизарядними револьверами знайдений за 60 кроків від будинку управляючого маєтком дворянина Жабокицького. Час був, як і належить усякому часу, що шанує себе, цікавий. Місяць тому уряд поклав край черговому польському повстанню. Зрозуміло, незаконне зберігання зброї і тоді не заохочувалось, а вже якщо воно було виявлене в поляка, то цілком могло свідчити про його причетність до антидержавних заходів. Пристав у присутності і, очевидно, за участі 20-ти селян зробив обшук у садибі пана Жабокицького. У сараї було виявлено ще й «чавунні бомби» — «дві круглі, а одна довгаста, шпиляста». Пан Жабокицький пояснив, що їх залишив йому учасник оборони Севастополя, який проїжджав мимо. А зберігав він їх «для рідкісності». При цьому пан сам особисто виніс усі три бомби із сараю.

Можна уявити жах на обличчі пана управляючого, коли він ніс через весняний сад на витягнутих руках бомби. Він простує, почервонівши від натуги, якась гілка дряпає йому щоку, але пан іде прямо, рот його відкритий, очі вирячені; можна на його обличчі навіть вичитати готовність швидше вибухнути, ніж бути запідозреним у польському тероризмі! Тоді ж, мало того, що самого до Сибіру вишлють, ще й маєток конфіскують!

Пристав свою справу знав і під час розслідування встановив, що хлопчик Юхим, крім револьверів, знайшов ще й шаблю. Де ж, питається, шабля?! Виявляється, Юхим вчинив з нею просто: обдер срібні накладки (еге ж, метикуватий хлопець) і все це сховав у кущах.

Слідство тривало дев’ять місяців. І закінчилося нічим. Так і не вдалося встановити особу, якій належала знайдена хлопчиком зброя, а отже, не можна було зробити правильного висновку про те, як планувала невідома особа цю зброю використовувати. Таємниця так і залишилася таємницею. Тут — простір для уяви. Якийсь автор романів неодмінно повернув би справу так, що в пана Жабокицького знайшовся привід севастопольця вигороджувати: «Не знаю, хто такий». І без кохання й убивства тут аж ніяк не обійтись... Одне слово, простір для уяви романіста. Але історик-аналітик на цей сюжет може поглянути інакше. За вісім років до згаданих подій закінчилася Кримська війна, в результаті чого Російська імперія на певний час втратила Крим і позбулася права мати свій флот на Чорному морі. Поразка, не в останню чергу, була зумовлена відсталістю озброєння. Інколи вітрильники протистояли паровим суднам. Гармати все ще стріляли ядрами, як у часи наполеонівських війн. А в союзників, які протистояли Росії — англійців, французів і турків, — гармати заряджалися з «казенної» частини, саме «шпилястими» снарядами, одного з яких було виявлено під час обшуку. Такою самою була відсталість і стрілецької зброї. Пістолети системи «Colt» уже тоді були на озброєнні англійської армії. Виявлені документи, що стосуються справи про револьвери, цікаві дослідникові ще й тим, що вони документально показують, яким чином знаменита зброя, винайдена Самюелем Кольтом, уперше потрапила до України, зброя, що, як заведено вважати, сприяла розвиткові демократії у США.

Привид замку

Народ про що тільки не базікає... Особисто мені доводилося чути, що в облархіві вночі іноді кояться дивні речі. Одного разу нібито після того, як православний священик відслужив в архіві літію, охорона серед ночі почула підозрілий шум, потім включилася сигналізація, невдовзі сама відключилася і знову включилася. Все вило й виблискувало. Що б це могло бути?

Емілія Ладиженська, історик церкви:

Мене також тоді про це запитували. Я нібито жартома відповіла: «Наші архангели ваших демонів ганяють».

Хтось із керівництва архіву сміється над несерйозним питанням про існування примар, а хтось і гнівається: «Наш архів на хорошому рахунку!» Та ніхто й не сперечається. Але сам сюжет нашої статті потребує прояснення цього питання.

Михайло, охоронець:

— Буває вночі…Шуми різні... Тиша. І раптом незрозуміло звідки... То сигналізація включиться... Начебто все нормально працює, і раптом... Але це в нас апаратура чутлива, десь проїде машина — сигналізація й спрацьовує... А для чого це вам? Кому це може бути цікаво? Це надбання нашого архіву, і ніхто вам нічого не розповість...

Ну ось, і тут таємниця.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво