Англійський режисер Керолайн Стейнбейс: навіть працюючи з новою драмою, все одно повертаюсь до Шекспіра - Культура - dt.ua

Англійський режисер Керолайн Стейнбейс: "навіть працюючи з "новою драмою", все одно повертаюсь до Шекспіра"

20 вересня, 2013, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 20 вересня-27 вересня

Мені здається, той, хто має дар, а може, інстинкт — як працювати з людьми, — може спробувати себе в режисурі. Адже щойно ти починаєш працювати з артистами, вже вони виступають твоїми вчителями, у них можеш багатого чого навчитися.   

Як уже повідомлялося на наших сторінках, до Києва з Британії приїхала режисер Керолайн Стейнбейс, щоб поставити українську п'єсу на сцені столичного Молодого театру. Це п'єса молодого драматурга Оксани Савченко "І мені вже не цікаво, як ти там...". Однак у репертуарній афіші вистава називатиметься більш привабливо: "Бери, люби, біжи!". 

Керолайн із наснагою працює з українськими акторами, поруч із режисером часто присутній і драматург. Як зізнається наша гостя з Туманного Альбіону, "команда в Києві складається багатоголоса, учасники проекту хоча й розмовляють різними мовами, але розуміють одне одного". 

— Наші репетиції проходять різними мовами — українською, німецькою, англійською, російською, — каже Керолайн. — Один з акторів розмовляє німецькою. А це моя рідна мова! Намагаємося порозумітися. Я бачу, що в Україні репетиційному процесу приділяється набагато більше часу, ніж у нас, в Англії. У нашій практиці це не більше чотирьох тижнів. Тому тут я намагаюся працювати якомога повільніше, аби дійти до глибини п'єси.  

— Керолайн, а чому все-таки в Британії так цікавляться національними п'єсами з різних країн? Зокрема з України? 

— Театр Royal Court спеціалізується на "новій драмі". До того ж у нас є підрозділ "міжнародна п'єса". Співробітники театру шукають цікавих нових авторів на всіх континентах. 

Торік у нас був спільний українсько-грузинський проект. Оксана Савченко була одним з драматургів, відібраних до цього проекту. Її п'єса "І мені вже не цікаво, як ти там" написана спеціально для театру Royal Court. 

Ми в Англії запитували в драматургів: "Яка проблема найактуальніша для вашої країни сьогодні? Покажіть нам саму суть!". 

І ось Оксана вирішила написати п'єсу про борги, кредити. Про те, на що люди готові піти в екстремальних ситуаціях, аби остаточно не впасти на дно. І наскільки це все ускладнюється, коли в дію вступає кохання. Так, ця п'єса не охоплює всіх сьогоденних проблем України. Але таке бачення драматурга — що важливо сказати про країну саме тепер. 

Так, можливо, ви живете в цих реаліях, і вам не хочеться, щоб хтось про це ще раз нагадував? Я ж побачила в українській п'єсі комедію абсурду. У жодному разі не іронізую і не глузую з персонажів. Навпаки — співчуваю їм. Але коли люди намагаються всіма силами й засобами виборсатися зі складної життєвої колізії, повірте, це може бути смішно. Адже теми, які зачіпає п'єса, — універсальні. 

— Сьогодні ви ставите п'єсу молодого українського драматурга, а які англійські драматурги нового покоління особливо затребувані у вас дома?

— О! Їх багато. Наприклад Дункан Макміллан, Іві Кроу, Саймон Стівенс, дуже подобається Нік Пейн. Це наймодніші й найбільш трендові драматурги на британській сцені. 

Складно сказати, хто з них мені більше подобається. Всі вони пишуть по-різному. Мені дуже близькі роботи Майка Бартлета, Клер Лізімор. 

— А наскільки сьогодні Україна як культурний простір узагалі цікава Британії? "Простим" людям? 

— Саме тому й виникла ця ініціатива, щоб Англія дізналася про українських драматургів. До того ж цікавість Британії постійно поширюється за її межі. Але це надто глобальне питання. Я не можу відповідати за всю Британію. 

— Цікаво, британці вашого покоління вважають Україну все-таки самостійною державою чи... за інерцією... усе ще частиною колишнього СРСР? 

— Гадаю, чимало людей мого покоління не дуже добре знають світову історію останніх 50 років. Тому справді деякі британці досі щиро вважають Україну частиною СРСР. Тут я знову узагальнюю. 

— А які символи, імена, найчастіше асоціюються в Британії з нашою країною? Що ви знаєте, наприклад, про FEMEN, футболіста Шевченка, боксерів Кличків? 

— Так, так, так! Усе, що ви назвали! Наприклад, FEMEN — це грандіозна медіа-сенсація, яку складно була проґавити. Також у Британії в новинах часто показують бійки в українському парламенті. 

— Чому часто? 

— Адже це зовсім інший спосіб ведення справ у політиці, ніж у нас в Англії... Кажу про це, звичайно, з іронією. 

— Скупа інформація все ж доносить відомості про те, що вам удалося попрацювати в багатьох престижних англійських театрах. Наприклад у Королівському Національному театрі, Шекспірівському "Глобусі". 

— У театрі "Глобус" я була асистентом режисера. Мені пощастило працювати в чудових театрах, насамперед у Royal Court. Також у Королівському Національному театрі. Ще я пов'язана з театром "Янг Вік". А моя кар'єра фрилансера раніше була пов'язана з оперою. 

Так що я брала участь у багатьох яскравих проектах.

— Який з них був найгучнішим?

— Це, напевно, "Землетрус у Лондоні". П'єсу написав Майк Бартлет. Ми поставили спектакль у Пасажі: публіка могла вільно переміщатися, і вся дія відбувалася навколо. Тема цієї постановки — людяність, гуманність. 

— Як на батьківщині Шекспіра ставляться до активних нині новаторських переосмислень його п'єс? Якою мірою саме англійський театр сьогодні "нещадний" до текстів Шекспіра? 

— О, нині це повсюдно! У театральній спільноті деякі люди втомилися від традиційних постановок Шекспіра. Але британська преса часто в гніві від таких інновацій. А публіка цього вимагає, їй подобається новаторство. 

— В Україні багато хто із захватом відгукується про дуже високий рівень англійської акторської школи, згадуючи Джуді Денч, Хелен Міррен, Бенедикта Камбербетча, Джуда Лоу, багатьох інших. А хто з сучасних британських акторів найбільше подобається вам? 

— У нас багато чудових акторів. Продовжу ваш список. Це й Шинед Метьюз, і Джон О'Ніл. І, звичайно ж, Бенедикт Камбербетч, знаменитий Шерлок у кіносеріалі Бі-бі-сі. 

Наскільки важлива й принципова у Британії фахова освіта для театрального режисера? Чи режисером може стати харизматична талановита людина лише на основі свого досвіду роботи? 

— Мені здається, той, хто має дар, а може, інстинкт — як працювати з людьми, — може спробувати себе в режисурі. Адже щойно ти починаєш працювати з артистами, вже вони виступають твоїми вчителями, у них можеш багатого чого навчитися. 

Режисерська робота — це постійна конкуренція. Що більше ти дивишся цікавих талановитих постановок, то більше розумієш, як складно бути оригінальним у своїй роботі. 

І в цьому полягає складність — як знайти свій голос, метод роботи, як краще інтерпретувати текст? 

Я багато працюю з новою драмою, із сучасними п'єсами. Але завжди повертаюся до класики... Тому читаю багато класичних п'єс. Ці автори — мої вчителі в роботі. 

Нещодавно перечитувала Шиллера. Ще мої улюблені автори — Чехов, Ібсен. І, звичайно ж, Шекспір. 

— А що би ви як режисер поставили собі в заслугу з уже зробленого? 

— Мабуть, я пишаюся всіма своїми роботами. Хоча раніше це було далеко не так. Адже поставити п'єсу — досить складне завдання. Дехто навіть не підозрює про це. Багато хто полюбляє лише критикувати, просто-таки спеціалізується на цьому, мовляв, тут мені подобається, а тут — ні. Тому останнім часом я стала менш критична до себе. 

З успішних робіт була п'єса Керіл Черчілл "Божевільний ліс". Дія п'єси відбувається в Румунії незадовго "до", "під час" і "після" падіння режиму Чаушеску. Я одержала за цю постановку дуже престижну нагороду для молодих режисерів. І преса, і публіка добре сприйняли мою роботу. Певно, саме ця вона й поклала початок моїй кар'єрі в Британії. 

— І, якщо можна, кілька слів про сім'ю. Чи не вона вплинула на вас, і згодом ви обрали саме театр?

— Я народилася в Мюнхені. Тож за походженням я німкеня. Наша родина дуже велика. І всі активні в мистецтві, на художній сцені. Серед моїх родичів багато художників, режисерів, композиторів, музикантів, письменників. Тому я вже з дитинства була залучена в мистецтво. 

Переїхала в Британію, коли мені було 12. Але продовжувала контактувати з батьківщиною. 

Найголовніше — це досвід, який я одержала від режисерів, яким допомагала, коли тільки починала працювати в театрі. Це Джеймс Макдональд, Роберт Вудрафф. І, звичайно, Сара Кейн — знаменитий драматург, у якої було коротке й трагічне життя. Моя офіційна освіта — університет Роял Холловей і магістратура в Центральній школі мовлення і драми. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво