Аборт як рушійна сила балету - Культура - dt.ua

Аборт як рушійна сила балету

25 січня, 2013, 19:20 Роздрукувати Випуск №3, 25 січня-1 лютого

Соціальна тематика пробивається в сучасну українську хореографію 

 Одна з перших київських прем'єр 2013-го — сучасний балет The Door, присвячений гострій проблемі абортів. Постановка хореографа Христини Шишкарьової у виконанні її ж колективу Totem Dance Group — без спроби пафосної "боротьби" зі свободою аборту, але із закликом до усвідомлених дій. Прикметно, що зовсім не дитяча прем'єра відбулася на дитячій сцені — у Київському муніципальному музичному театрі. 

Складна тема для вітчизняного балету — м'яко кажучи, нехарактерна. Однак для країни, котра посідає одне з перших місць у світі за кількістю абортів, більш ніж актуальна. Говорити "про це" зі сцени в нас, як правило, не заведено. Чи — незручно.

Тому два різних за лексикою і змістом балети — The Door і Tetra — нетипові або, швидше, незвичні постановки для української театральної сцени. Проте впродовж кількох десятиліть у світових балетних постановках артикулюється широка тематика: зачіпаються соціальні, політичні теми... 

Фундаторці Totem Dance Group Христині Шишкарьовій соціальної і творчої активності не позичати: вона працює балетмейстером-постановником у Київському музичному театрі, викладає в театрі "Київ модерн-балет", їздить із авторськими майстер-класами… 

— Христино, давайте спочатку визначимося з жанром. В одних анонсах ваші постановки значилися як танцювальні спектаклі, в інших — як балети. 

— З самого початку я заявляла ці постановки як contemporary dance performance. Але врешті-решт вийшов сучасний балет із використанням класичної техніки та прийомів танцю модерн. Є тут, звісно ж, і принципи contemporary dance, і джазова техніка. Це моя гримуча суміш, у якій мені та моїм танцівникам працювати дуже зручно, бо більшість їх навчалися в мене. Тому, думаю, постановки можна сміливо назвати contemporary-балетом: дуже вже багато особливостей, характерних насамперед для балетів, а не танцювальних перформансів.

— З-поміж безлічі соціальних проблем ви вибрали для своєї прем'єрної постановки одну з найболючіших, у злободенності якої не можна сумніватися. Чому саме проблема абортів? 

— Дякуючи Богу, це не пов'язано з особистим досвідом, але тема навіяна досвідом моєї матері, яка недавно пішла з життя після тривалої хвороби. Вона мені казала, що, мабуть, покарана Богом за аборти, які робила у зв'язку з неблагополучним сімейним станом. Я й замислилася: невже за це людина може так страждати? Від думок стало важко, і зрештою народилася ідея цієї постановки. На мій заклик до співпраці відгукнулися професіонали, котрих я поважаю, і, практично, без відповідних матеріальних засобів допомогли мені зробити декорації та костюми. А дирекція театру люб'язно надала можливість репетирувати на сцені і показати там результат. На реалізацію задуму пішов весь мій сімейний бюджет: на жаль, у нашій країні таких проектів ніхто не спонсорує. Сподіваюся ці два балети продати на гастролі, інакше доведеться знову складати свої ж гроші на наступні постановки.

Розпочинаючи роботу над постановкою, я сказала своїм танцівникам, аби їхня гра примусила плакати тих, хто колись робив аборти. Відтак, щоб після спектаклю жоден глядач не посмів надалі вбити ненароджену дитину. Моралізування не було самоціллю, однак коли в процесі репетицій я прийшла до завершення сюжету, то виникла й мораль. Мабуть, це тепер не зовсім актуально в рамках мистецтва, проте я вирішила не відмовлятися від можливості когось повчити. У мене дві дочки: після народження першої я й подумати не могла, що зможу погубити наступну дитину, незважаючи на складні життєві обставини.

— Торік у парламенті лобіювали законопроект про заборону абортів. Підтримали б такий закон?

— Я не люблю крайнощів і підтримала б, швидше, закон про контроль народжуваності. Тому що в даному випадку важливіше питання контролю, а не заборони. Адже одні сім'ї мають по десятеро дітей і тримають їх у злиднях та голоді, а інші сім'ї, більш благополучні, до зрілих років сумніваються в доцільності народження дітей. Забороняти аборти не можна, це мораль кожного, тим більше що ситуації бувають неоднозначні — як, наприклад, у випадку з вагітністю неповнолітніх.

— У The Door оголеність емоцій була досить явною та демонстративною, тоді як Tetra (ще одна ваша робота) — багато в чому аскетична постановка. 

— Я люблю контраст. Не завжди сприймаю відкритий надрив, надмірну рефлексію, але The Door ми ставили насамперед для українського глядача, котрий звик до показових емоцій. У балеті Tetra такий був початковий задум, оскільки все підпорядковано ідеї тетраедра. Я хотіла показати історію однієї секунди життя, одного кристала, на гранях якого перебувають Любов, Розум, Ідея та Воля. Безумовно, це механічна історія. Багато хто мені після прем'єри говорив про нестачу людських почуттів. Відверто кажучи, саме цього я й домагалася півроку від танцівників, наполягаючи грати не "людяність", а лише наповненість свого героя. Ця постановка хороша тим, що на основі своєї структури вона може нескінченно рости, прогресувати, технічно ускладнюватися. 

— Чи є шанс у ваших балетів стати репертуарними?

— Такий балет, як The Door, має шанс. У ньому є всім зрозуміла ідея та моральна складова. Такі постановки і глядачі люблять, і худради приймають. Якщо говорити про балет Tetra, то він призначений для певного кола людей, котрі тямлять у танці і вміють насолоджуватися абстрактним рухом. Такі постановки навряд чи ввійдуть у вітчизняний театральний репертуар найближчими роками, адже всі хочуть, аби показане на сцені було зрозуміле й легко зчитувалося. Тому і свіжу постановку ми намагалися зробити почасти доступною.

— Чи є якийсь "метод" виховання глядача, коли відкриваєш перед ним нові складні теми? 

— А глядача не потрібно виховувати. Його потрібно прикормлювати. Поступово. Адже не можна дистрофіка відразу годувати жирною наваристою їжею, це небезпечно для здоров'я. Якщо ти стверджуєш, що ставиш сучасний спектакль, то відповідаєш за глядача, за його розум і душу. І коли ти просто кидаєш йому кістку, щоб він повеселився, — це безвідповідально. Хай глядачі спочатку не розуміють, чим ти їх нагодував, але цей продукт засвоїться, і надалі вони не дозволять собі піти на погану постановку. 

— Дехто стверджує, що в Україні сучасного танцю немає. А як думаєте ви? 

— Я не згодна з такою позицією й навіть сперечалася з цього приводу. Не завжди видно, що сучасний танець є, оскільки немає підтримки, грантів. Чимало нас сидять по своїх норах і намагаються щось творити, виходячи зі своїх скромних можливостей. Втім, я згодна з іншим: проблема нашої країни — напівосвіченість. Раніше думала, що це необхідний етап розвитку на шляху до освіченості. Однак тепер бачу, що, ставши напівосвіченими, наші танцюристи й хореографи відчули себе богами і не прагнуть розвиватися далі. Врешті-решт, ми тупцюємо на місці, переконані в тому, що знайшли свою нішу і в ній маємо працювати. Рано чи пізно це стає нудним. Є потенційно розумні люди серед танцівників, але й вони не хочуть думати: нічого не читають, крім журналів, і нічого не дивляться, крім телевізора. Та й у танці в них відповідний рівень. На жаль, сьогоднішня тенденція — це чистий рух. Багато хто танцює, не прагнучи щось донести, і від показових почуттів уже відверто нудить. Але є й інший бік проблеми: наприклад, у сучасний танець ідуть танцівники, яких не взяли в класику, тоді як у Європі та Америці сучасним танцем займаються чудові класичні танцівники в спеціальних школах, де цього напряму навчають десятки років. Природно, в них уже кілька поколінь професіоналів. До нас знання про сучасні техніки прийшли порівняно недавно. Потрібен час, щоб з'явилася нова плеяда танцівників. Про що можна говорити, якщо в нашій країні немає повноцінних театрів танцю, крім "Київ модерн-балету". Навіть Раду Поклітару казав, що радий був би з кимось конкурувати.

— Не можу не запитати: як ви уживаєтеся під одним дахом з художнім керівником театру Раду Поклітару? Чи можлива ваша професійна співпраця в майбутньому?

— Раду Віталійович — дуже своєрідна людина, як і чимало творчих людей. Я працюю в нього в театрі викладачем, із якихось питань раджуся з ним, але багато в чому йду абсолютно окремо від Поклітару. Зрозуміло, ми не конкуренти, і наші колективи різні. Його трупі зараз дуже нелегко, оскільки немає початкового фінансування. Для Раду важливо не втратити те, що є. А ж йому ж, як і раніше, хочеться втілювати нові ідеї, котрих у нього дуже багато. До речі, половина складу "Київ модерн-балету" — мої учні, ми дружимо, добре спілкуємося. Раду навіть скасував репетицію, щоб його танцівники прийшли до нас на прем'єру. 

— Переформулюю традиційне фінальне запитання про творчі плани: цікаво дізнатися, які у вас ідеї нових балетів. 

— Коли чесно, я вже почала писати лібрето до балету про молодого Гітлера. Хочеться поставити історію про те, як суспільство, не сприйнявши молодого художника, зробило з нього диктатора... Я боюся порушувати цю тему, тому передбачу, що мене закидають камінням… 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво