А РАВЛИК ПОВЗЕ... - Культура - dt.ua

А РАВЛИК ПОВЗЕ...

19 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 19 вересня-26 вересня

Форум видавців зі своїми зворушливими равликами, що підтримують, як можуть, горопашну українську книжечку, залишив у мене враження, геть не сентиментальні...

Форум видавців зі своїми зворушливими равликами, що підтримують, як можуть, горопашну українську книжечку, залишив у мене враження, геть не сентиментальні. Найперше, попри всі розмови про відсутність державної підтримки видавничій справі, слабку задіяність місцевої влади в організації найпрестижнішого зібрання письменників, видавців і навкололітературної публіки, врешті, замалу площу Палацу мистецтв, де протягом років товчеться щоразу більша кількість шанувальників друкованого слова, ювілейний Львівський форум був організований, проведений і вкотре своїм існуванням довів, що робити будь-що суспільно-значуще в Україні варто лише незважаючи на всі перераховані вище труднощі. Інша справа — скільки це вимагатиме додаткових зусиль, часом гротескних у своїй безглуздості. По-друге, повертаючись до символу форуму видавців, як не дивно, зовні безпорадні равлики-книголюби виявилися достатньо впертими і живучими, щоби доповзти-таки до десятої виставки досягнень українського книговидання.

Зазвичай зі Львова тягнуть цілі стоси книжок, що назбируються після численних презентацій, власне відвідувань стендів і приватних спілкувань з учасниками процесу й авторами. Це гарна традиція, та вона втрачає сенс для людини, яка має звичку і без цього стежити за новинками. Бо ж, як я сам собі зауважив, зовсім нового було не так уже і багато, а з того, що видавці намагалися підгадати під форум, далеко не все встигло потрапити на конкурс. Шкода, що члени журі так і не побачили «Енциклопедію постмодернізму» («Основи»), збірку перекладів Еліота, обіцяну «Критикою», Винничуковий переклад «Вар’ятів» Грабала («Класика»). Щоправда, нові твори Андруховича, Жадана, Мідянки, видані в серії «Критичні тексти» («Критика»), «Феномен Швейка» («Наутілус») чи «Наш Станіславів» («Лілея-НВ») ані оминути, ані не помітити було неможливо.

Були книжки, що не потрапили до числа лауреатів, та це аж ніяк на їхню подальшу читацьку долю не вплине. Скажімо, «Короткий словник жаргонної лексики» Лесі Ставицької автоматично приречений на читацький успіх, хоча у номінації «Довідкова література» визначальної прихильності журі він не здобув. Проте здобув прихильність Олександри Коваль, яка президентським рішенням присудила словникові диплом від себе особисто. А вже наступного дня, під час презентації серії «Інший формат» («Лілея-НВ»), Юрко Іздрик дотепно тлумачив власний виступ і загальну атмосферу заходу, послуговуючись поважним тлумачником жаргонізмів.

Книгу Григорія Грабовича «До історії української літератури» («Критика»), яка ледь не стала книжкою десятиліття (цю номінацію вирішили залишити на розсуд членів журі наступного форуму, бо цього разу спільної думки дійти не вдалося), попри всі чесноти цього видання, відхилили, оскільки це хоч і виправлене та доповнене, але перевидання. Загалом номінація «Наукова і фахова література», куди цілком доречно потрапила книга Грабовича, стала чи не найскладнішою, бо ж містила понад десяток книжок, достойних відзнаки чи, принаймні, диплома лауреата. Саме з цієї номінації на Гран-прі обрали видавництво «Акта» з «Історичною фонологією української мови» Юрія Шевельова — працею, звичайно, не новою як на англомовного лінгвіста, але для тутешнього читача — та й фахівця — досі майже недосяжною. Так само і з книжкою Олега Ільницького «Український футуризм. 1914—1930», перекладеною та виданою «Літописом». Сталося так, що перші місця взяли праці українців із діаспори, хоча номенклатура номінації містила чимало книжок сучасних науковців: Тамари Гундорової, Євгена Нахліка, Ярослава Царука тощо. Окремої згадки варті зібрання Миколи Зерова («Основи»), Михайла Драй-Хмари («Наукова думка»), які з поліграфічного боку жодних нарікань не викликали та дещо засмутили недостатньо ґрунтовним, як для академічних видань, науковим апаратом. Тож із цього переліку «поверненої спадщини» диплом отримало лише «Вибране» Сергія Єфремова («Наукова думка»). Під час визначання лауреатів у цій номінації помітно було, що гуманітаріям, з яких переважно складалося журі, достатньо важко оцінити, скажімо, видання з фізики, інформатики, медицини, які, найпевніше, також були гідні дипломів. Цілком доречно виникла пропозиція розмежовувати у майбутньому ці напрямки, створивши для них окремі номінації.

Наступною ідеєю стало визначати найгіршу книжку конкурсу, так би мовити, переможницю у номінації «кітч». На це звання з відривом претендували декілька видань з історії України, підписаних поважними академіками зі вдалим політичним сучасним. Згадані книги були сумішшю розкішної поліграфії, совєтської методології та ідеологічної плутанини з елементами національного первня. Ідея кітчевої номінації викликала пожвавлення та за межі зали засідань не вийшла.

Запропонована на конкурс художня література поділялася на дві категорії: нові твори сучасників і різною мірою впорядковані дбайливими видавництвами класичні здобутки для школярів. Друга категорія особливої уваги не привернула, проте перша містила деяку інтригу. Скажімо, я пропонував на лауреатів, окрім «Дванадцяти обручів» Юрія Андруховича та «Снігові та вогню» Олега Лишеги, збірку Василя Голобородька видавництва «Акта» (відкрию таємницю: голосувати в номінації можна було лише тричі). Проте книжка Голобородька диплома не отримала, як і не менш ошатно виданий Іван Андрусяк чи Сергій Жадан, який виступив одразу з двома книжками прози і віршів, і Петро Мідянка чи Тарас Федюк із новими збірками. «Лексикон таємних знань» Тараса Прохаська («Кальварія»), складений ще зі смолоскипівських «Інших днів Анни» з додатком кількох невеличких текстів, також навряд чи міг розраховувати, що журі цього не помітить. Проте воно помітило укладену ним серію «Інший формат», тож Прохаська відзначили, зокрема, і як журналіста. А ось Василь Герасим’юк, обраний головою журі, сам для себе вирішив зняти з обговорення свою збірку «Була така земля» («Факт»), аби вберегти від незручностей інших членів журі, які мали визначатися стосовно неї, дивлячись у зажурені очі Шевченківського лауреата.

На жаль, довелося поїхати зі Львова практично в перший день форуму, одразу після урочистого відкриття, яке, зокрема, запам’яталося дещо несподіваним, як на чемну львівську публіку, хамським захлопуванням виступу талановитої співачки Наталки Половинки. Їй так і не дали завершити виконання композиції, сказати б, дещо складнішої, ніж, приміром, «Несе Галя воду». Та це вже були дрібниці, що загального враження свята попсувати не могли.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво