… БУТИ РАСИСТОМ?

Нещодавно на порозі однієї кав’ярні ми з приятелем зіштовхнулися з абсолютно неестетичним на вигляд індусом з брудним нечесаним волоссям та в засмальцьованій одежі типу «хакі», такого гігієнічно страшного й недоторканного, що, здавалося, торкнись його — і тисячі смертельних болячок перейдуть до тебе. Але був якраз той вогкий, холодний, з неприємним вітром листопадовий вечір, коли тільки й хотілося що якомога швидше сховатися всередині та випити гарячої кави… І єдине , чого просив індус, — це трохи дрібних грошей на каву, щоб зігрітися.

Вже пізніше я оформив для себе словами те, що тоді відчував… Серце зомлівало від співчуття до чужинця, який невідомо як забрів сюди і не міг приховати свого нестримного бажання якнайшвидше «легітимно» потрапити до теплого приміщення, — й водночас від абсолютно напівінстинктивного неприйняття його кричущого антигігієнічного існування-пересування. Мабуть, кожен із нас відчував щось подібне при надто щільному контакті вже з нашими рідними бомжами…Звичайно, кожен з нас розуміє, що не від хорошого життя з’являється той чи інший конкретний бомж. Але не тільки і не стільки на хронічну невирішеність соціальних проблем у нас та в світі хотів би звернути вашу увагу.

Річ, радше, в тому наскільки далеко ми готові зайти в толерантності до «внутрішніх» і «зовнішніх» чужих. Ми, хай навіть і напівосвічені, та жителі все-таки європейської окраїни чи хоча б з орієнтацією на європейськість. Чужих, які інколи самим своїм існуванням заперечують наш стиль життя, традиції повсякденного співіснування. Адже такі чужі є не тільки більмом на оці «власть імущих», та й нас самих як знак нагадування, що не все так чудово в «датському королівстві», що «маємо те що маємо» і що навіть коли й хотіли як краще, але вийшло як завжди.

Але хіба не належимо до цих внутрішніх чужих — і це , мабуть, найстрашніше — і ми як внутрішні варвари. Хіба не як варвари ми поводимося, дозволяючи «опускати» з року в рік, скажімо, наших учителів — від яких, хоч би які були вони консервативні, а можливо, саме тому — залежить передача новим поколінням на якомусь шкірному, дотиковому рівні елементарних устоїв нашого співіснування, нашої ідентичності — на якийсь тваринний рівень існування.

Справа ускладнюється тим, що потрібно завжди бути на чатах і стежити — постійно піддавати сумнівам та обговорювати, а якщо потрібно — діяти, в ситуаціях — коли необхідно бути «расистом» — тобто нетерпимим до проявів того чужого, що загрожує самим умовам нашого існування, і в ситуаціях — де ми просто перетворюємося на справжніх фашистів-расистів, нетерпимих до чужих способів отримання насолоди, до чужих стилів життя, нечутливих до чужих страждань. Ми мусимо бути на сторожі, щоб розрізняти, де ми просто ігноруємо страждання чи насолоду інших-чужих, а де ми заздримо їм чи просто намагаємося пробратися до них зі своєю брудненькою зацікавленістю. Що ж інше змушує захоплено переглядати декого всі ці «Куші» та «Стирки», як не нагода зайвий раз вигукнути: «А я завжди говорив вам, що світ такий брудний та цинічний!» Скажімо, не так просто та, мабуть, і непотрібно називати тих циган, які агресивно чіпляються до вас на вулицях з метою покращити своє чи ваше життя, просто «рома», вони, мабуть, усе-таки цигани, люди, поведінку яких ви незгодні прийняти ні за яких умов. Але навряд чи можна погодитися з тим, як майже міфологічний Пожежник (постать, що своєю архаїчною силою вже дорівнює приговському «Милиционеру») ганяє по наших установах бідних курців (не плутайте з курдами), виконуючи настанови начальства, що не встигає за новітніми західними віяннями нібито у справі охорони нас та довкілля. Те ж саме, мабуть, стосується і нашої моральної та фахової толерантності до «Інших», коли ми дозволяємо всіляким профанам верзти бозна-які дурниці, починаючи від медіа до монографій, під грифом уже, мабуть, сумнівного інституційного прикриття (щодо цінності там викладеного) на титульній сторінці — «Академія наук».

Варто вже, мабуть, прислухатися до тих, хто давно пропонує відмовитись від ярликів, що часто надто легковажно наклеюються нами одне на одного — консерватор, ліберал, демократ, фашист, расист, і т.д. і т.п. — та конкретно аналізувати кожну важливу для суспільства ситуацію з огляду на всі можливі для нас наслідки і не боятись інколи все-таки відмовлятися від таких милих нашому серцю упереджень, які так інколи перешкоджають ясно і по-новому поглянути на ситуацію, що давно змінилася, хоч би як сумно це нам було усвідомлювати.

Звичайно, приклади, наведені мною, не найпоказовіші, хтось наведе сильніші й кращі…

Та індуса все одно жаль.