7 ЖОВТНЯ: СТАРИЙ, СОЛДАТ, ІДАЛЬГО, БІДНЯК - Культура - dt.ua

7 ЖОВТНЯ: СТАРИЙ, СОЛДАТ, ІДАЛЬГО, БІДНЯК

4 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 4 жовтня-11 жовтня

7 жовтня 1571 року в міста Лепанто (нині Нафпактос, Греція) відбувся останній великий бій в історії веслового флоту...

7 жовтня 1571 року в міста Лепанто (нині Нафпактос, Греція) відбувся останній великий бій в історії веслового флоту. З’єднані морські сили Іспанії, папи та Венеції — «Священної ліги» (211 галер і 6 галеасів), якими командував Дон Хуан Австрійський, буквально знищили біля входу в Корінфську затоку величезний флот Османської імперії (210 галер і 65 галіотів). Дон Хуан спочатку завдав сильного артилерійського удару по турецьких кораблях, домігся значної кількісної переваги, а потім віддав наказ перейти до абордажних сутичок, і виграв бій.

На одному з іспанських кораблів знаходився того дня двадцятичотирирічний Мігель де Сервантес Сааведра, солдат полку Мігеля де Монкади. Він був хворий, але зажадав, аби йому дозволили брати участь у бою, сказавши, що воліє навіть хворим битися, як і належить доброму солдату. Під час бою Сервантеса двічі поранено в груди, третя куля пошкодила йому передпліччя. Відтоді він не володів лівою рукою.

«Якщо рани мої й не прикрашають мене в очах тих, хто їх бачив, — писав Сервантес через сорок із лишком років у передмові до другої частини «Дон Кіхота», — то принаймні вивищують мене в думці тих, хто знає, де я їх одержав... Шрами на обличчі та на грудях солдата — це зірки, які вказують усім іншим, як піднестися на небо пошани й похвал заслужених...»

На жодному з відомих портретів Сервантеса в нього немає шрамів. Це не дивно: найбільш ранній із його портретів був написаний через більш як сто років після смерті Сервантеса. Ліценциат Маркес Торрес, цензор, котрий дозволив друкувати другу частину «Дон Кіхота», згадував, як приблизно за рік до смерті письменника на запитання одного кавалера з почту французького посла про Сервантеса, йому довелося відповісти, що «він старий, солдат, ідальго, бідняк». Кавалер говорив про повагу, яку здобули у Франції й у суміжних королівствах твори Сервантеса, він був вражений, що Іспанія не утримує таку людину за державний рахунок.

Сервантесу справді було не до портретів. Його життя пройшло в нестатках, і сам він писав про себе, як про людину, змучену злиднями. Якщо ж зрідка здавалося, що удача нарешті посміхнулася йому, це означало лише те, що нові нещастя вже чатують на нього за першим поворотом.

Так було 1575 року, коли, вилікувавшись від поранення та закінчивши військову службу, Сервантес повертався з Неаполя до Іспанії. Він узяв рекомендаційні листи від Дона Хуана Австрійського, віце-короля Неаполя, герцога де Сеси й розраховував на високу посаду на батьківщині. Але до Іспанії Сервантес не дістався — галеру «Сонце», на якій він плив, захопили алжирські пірати й саме вони, а не адресати, прочитали рекомендаційні листи Сервантеса. Пірати призначили за бранця викуп, який і без того бідна родина Сервантеса збирала п’ять років, але так і не зібрала. Гроші за Сервантеса заплатили й вивезли його з Африки ченці-трінітарії. До Іспанії він повернувся в жовтні 1580 року.

Так було й 1594-го, коли Сервантесу доручили збирати податкові недоїмки в районі Гранади. Банкір, котрому він передав для переказу до Мадрида 7400 казенних реалів, оголосив себе банкрутом. За цією справою Сервантеса заарештовували двічі: спочатку 1597 року, а потім ще раз у 1602-му.

«Бути бідняком притаманно ідальго». Навіть після видання першої частини «Дон Кіхота» письменник ледве зводив кінці з кінцями. Утім, на той час він уже ставився до цього філософськи. «Я добре знаю, що таке диявольські спокуси і що одна з найбільших спокус — це навести людину на думку, що вона здатна створити й видати книжку, яка принесе йому стільки ж слави, скільки й грошей, і стільки ж грошей, скільки й слави...» Сервантес уже чітко бачив: нужда залишиться з ним до самої смерті, а Іспанія ніколи не візьме його на утримання, хоч як би дивувалися з цього кавалери з почту французького посла.

Сервантес був солдатом. У певному сенсі залишався ним і після того, як зняв мундир. Він провів життя на державній службі й нічого не заробив. Тверезо оцінював дійсність, його складно було збити зі шляху. Він твердо знав, що брав участь у великій битві і знав, що написав великий роман. Можливо, він бачив зв’язок між цими подіями.

У поемі «Подорож на Парнас», написаній за два роки до смерті, є епізод, у якому Сервантес знову опиняється на березі Іонічного моря та, звісно, згадує бій у Лепанто. Раптом бачить галеру з Меркурієм. Меркурій, бог торгівлі, але також покровитель мистецтв, знавець таємниць магії й астрології милостивий до Сервантеса. Він не проти побалакати про давній морський бій і, віддаючи належне заслугам Сервантеса, каже (переклад — російською мовою):

«Сравнялся ты
с храбрейшими в бою

И в этот день
для вящей славы правой

Утратил руку левую свою».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво