451 ГРАДУС ЗА ФАРЕНГЕЙТОМ

Перестав існувати останній у Чернігові букіністичний магазин. А разом із ним із життя земляків, які ще не розучилися читати, зникло поняття «недорога гарна книжка».

…Народу там збиралося, як у спеку біля бочки з квасом. Делікатна тиша, шелест сторінок, дзенькіт монет... Тепер книжкові полиці незвично порожні. Як торговельна точка магазин існування не припинив, ні. Просто перестав приймати літературу на комісію. Пов’язано це, як нам пояснили, зі зміною форми власності. Власника, який має контрольний пакет акцій, не влаштовувала невеличка товарна націнка. А може, у нього інші плани щодо приміщення. Так чи інакше, давні покупці сюди більше не прийдуть. Новим — тим паче тут робити нічого (на портретах гаранта Конституції і блокнотах із сірим папером виторгу не зробиш).

Ми не просто дружили з «Букіністом». Один із авторів цих рядків на книжках із нього виріс. Ось вони, придбання різних років. Уоррен і Фолкнер, Єфремов і Ніцше... Покупців і продавців об’єднувало щось невидиме. Те, що не залежало від ступеня наповненості гаманця. Спорідненість душ, чи що?

З томика «Та, що біжить по хвилях» випадали статті — газетні вирізки про Гріна.

— Колишній власник забув?

— Та ні, спеціально залишив. Я, каже, прочитав, а тому, хто Гріна любить, буде цікаво.

Сталося це років п’ятнадцять тому, а запам’яталося.

Залишимо особисті подробиці. Поговоримо про суть. «Букініст» виручав інтелігентних людей завжди. І під час тотального книжкового дефіциту (цілком реально було принести звідти якщо не збірку улюбленого письменника, то принаймні кілька журнальних номерів із його творами). І тоді, коли книжки подорожчали, а бібліофіли здебільшого зубожіли. «Де ще можна купити Уеллса за пару гривень і українські казки за сімдесят копійок?» — дивувався кореспондент обласної газети. Справді — тепер ніде. Випадково на ринку? Проте там — дещо інший асортимент. Переважно детективи та жіночі романи. Винятки рідкісні. І за визнанням продавців, саме той єдиний букіністичний магазин винятками цими (на кшталт Розанова чи Бердяєва) їх торгівлю підживлював.

Про долю же тих, кого необхідність змушує розпродавати власні бібліотеки, тепер і думати не хочеться. Замість того, щоб цивілізовано здати літературу на комісію в солідну установу, доведеться цим бідакам самим паритися на ринку без гарантії, що торг відбудеться, або довіритися базарному посереднику-оптовику.

Дивна річ — але Київ, місто, де життя куди дорожче за чернігівське, надає читачу неабиякий вибір цілком доступних за цінами видань. Той, кому не під силу купити «Гаррі Поттера», цілком може купити своїм дітям недорогі комісійні видання Толкієна і Хайнлайна... Чернігів же, місто, де жили Тичина, Грінченко, Глібов, Коцюбинський, адміністративний центр давнього краю, оспіваного в «Слові о полку Ігоревім», стрімко відірвався від столиці. Зробив крок у напрямі того сумного моторошнуватого світу, прихід якого описав Рей Бредбері. Як це його персонаж, брандмейстер Бітті, говорив? «Дайте людині прочитати кілька римованих рядків, і він вважатиме себе владикою Всесвіту. Ви вирішили, що можете творити дива вашими книжками. А виявилося, що світ прекрасно обходиться без них».

Здається, і «451 градус за Фаренгейтом», звідки ця цитата, перекочував на нашу полицю відтіля, із «Букініста». І «Розрада філософією» Боеція. І — та що казати...

У тому, що сталося, не новий власник магазина винний. Він лише думав про свою вигоду, у чому його дорікнеш? Якщо міськвиконком продає єдину теплицю, де вирощують квіти для міських клумб, а новий господар хоче висаджувати в ній помідори — кого звинувачувати, що зелених насаджень не стало? Ні, не приватна особа, а місцева влада мала б подумати, наскільки потрібні людям у лихоліття гарні книжки. І ще про те, яким років через десять буде життя в регіоні, переважна більшість працездатного населення якого не пройшла сходинками «Івасика-Телесика» — «Дон Кіхота» — «Сто років самітності». Володимир Маяковський стверджував, що не став би поетом, якби не прочитав вчасно «Дон Кіхота». Літературознавці вважають, що Жюль Верн не залишив би ніколи кар’єру юриста й не взявся б за перо, якби не букіністи його рідного міста Нанта. Юрій Гагарін згадував, що якби не романи Жюль Верна, його не опанувала б мрія про космос...

Втім, про зірки чернігівцям мріяти тепер не доводиться. Льотного училища, де пройшли підготовку чимало знаменитих космонавтів, більше не існує. (Зате з’явилося інше, яке випускає тюремних охоронців.) Місцевий завод радіоприладів, який брав участь у різноманітних космічних проектах, перетворився на «фабрику безробітних», яка перебивається складанням іноземної телекомунікаційної апаратури. І магазина, де можна було придбати «Туманність Андромеди», «Аеліту», «Пасинків Всесвіту», у Чернігові більше немає.

Перестав існувати останній у Чернігові букіністичний магазин. А разом із ним із життя земляків, які ще не розучилися читати, зникло поняття «недорога гарна книжка».

…Народу там збиралося, як у спеку біля бочки з квасом. Делікатна тиша, шелест сторінок, дзенькіт монет... Тепер книжкові полиці незвично порожні. Як торговельна точка магазин існування не припинив, ні. Просто перестав приймати літературу на комісію. Пов’язано це, як нам пояснили, зі зміною форми власності. Власника, який має контрольний пакет акцій, не влаштовувала невеличка товарна націнка. А може, у нього інші плани щодо приміщення. Так чи інакше, давні покупці сюди більше не прийдуть. Новим — тим паче тут робити нічого (на портретах гаранта Конституції і блокнотах із сірим папером виторгу не зробиш).

Ми не просто дружили з «Букіністом». Один із авторів цих рядків на книжках із нього виріс. Ось вони, придбання різних років. Уоррен і Фолкнер, Єфремов і Ніцше... Покупців і продавців об’єднувало щось невидиме. Те, що не залежало від ступеня наповненості гаманця. Спорідненість душ, чи що?

З томика «Та, що біжить по хвилях» випадали статті — газетні вирізки про Гріна.

— Колишній власник забув?

— Та ні, спеціально залишив. Я, каже, прочитав, а тому, хто Гріна любить, буде цікаво.

Сталося це років п’ятнадцять тому, а запам’яталося.

Залишимо особисті подробиці. Поговоримо про суть. «Букініст» виручав інтелігентних людей завжди. І під час тотального книжкового дефіциту (цілком реально було принести звідти якщо не збірку улюбленого письменника, то принаймні кілька журнальних номерів із його творами). І тоді, коли книжки подорожчали, а бібліофіли здебільшого зубожіли. «Де ще можна купити Уеллса за пару гривень і українські казки за сімдесят копійок?» — дивувався кореспондент обласної газети. Справді — тепер ніде. Випадково на ринку? Проте там — дещо інший асортимент. Переважно детективи та жіночі романи. Винятки рідкісні. І за визнанням продавців, саме той єдиний букіністичний магазин винятками цими (на кшталт Розанова чи Бердяєва) їх торгівлю підживлював.

Про долю же тих, кого необхідність змушує розпродавати власні бібліотеки, тепер і думати не хочеться. Замість того, щоб цивілізовано здати літературу на комісію в солідну установу, доведеться цим бідакам самим паритися на ринку без гарантії, що торг відбудеться, або довіритися базарному посереднику-оптовику.

Дивна річ — але Київ, місто, де життя куди дорожче за чернігівське, надає читачу неабиякий вибір цілком доступних за цінами видань. Той, кому не під силу купити «Гаррі Поттера», цілком може купити своїм дітям недорогі комісійні видання Толкієна і Хайнлайна... Чернігів же, місто, де жили Тичина, Грінченко, Глібов, Коцюбинський, адміністративний центр давнього краю, оспіваного в «Слові о полку Ігоревім», стрімко відірвався від столиці. Зробив крок у напрямі того сумного моторошнуватого світу, прихід якого описав Рей Бредбері. Як це його персонаж, брандмейстер Бітті, говорив? «Дайте людині прочитати кілька римованих рядків, і він вважатиме себе владикою Всесвіту. Ви вирішили, що можете творити дива вашими книжками. А виявилося, що світ прекрасно обходиться без них».

Здається, і «451 градус за Фаренгейтом», звідки ця цитата, перекочував на нашу полицю відтіля, із «Букініста». І «Розрада філософією» Боеція. І — та що казати...

У тому, що сталося, не новий власник магазина винний. Він лише думав про свою вигоду, у чому його дорікнеш? Якщо міськвиконком продає єдину теплицю, де вирощують квіти для міських клумб, а новий господар хоче висаджувати в ній помідори — кого звинувачувати, що зелених насаджень не стало? Ні, не приватна особа, а місцева влада мала б подумати, наскільки потрібні людям у лихоліття гарні книжки. І ще про те, яким років через десять буде життя в регіоні, переважна більшість працездатного населення якого не пройшла сходинками «Івасика-Телесика» — «Дон Кіхота» — «Сто років самітності». Володимир Маяковський стверджував, що не став би поетом, якби не прочитав вчасно «Дон Кіхота». Літературознавці вважають, що Жюль Верн не залишив би ніколи кар’єру юриста й не взявся б за перо, якби не букіністи його рідного міста Нанта. Юрій Гагарін згадував, що якби не романи Жюль Верна, його не опанувала б мрія про космос...

Втім, про зірки чернігівцям мріяти тепер не доводиться. Льотного училища, де пройшли підготовку чимало знаменитих космонавтів, більше не існує. (Зате з’явилося інше, яке випускає тюремних охоронців.) Місцевий завод радіоприладів, який брав участь у різноманітних космічних проектах, перетворився на «фабрику безробітних», яка перебивається складанням іноземної телекомунікаційної апаратури. І магазина, де можна було придбати «Туманність Андромеди», «Аеліту», «Пасинків Всесвіту», у Чернігові більше немає.