30 ВЕРЕСНЯ: СПРАВЖНЯ МОРСЬКА ІСТОРІЯ - Культура - dt.ua

30 ВЕРЕСНЯ: СПРАВЖНЯ МОРСЬКА ІСТОРІЯ

27 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 27 вересня-4 жовтня

У Лондоні 1703 року було поширено оголошення про розшук сорокарічного чоловіка середнього зросту, сухорлявого брюнета з гострим підборіддям, сірими очима, горбатим носом і великою родимкою в кутику рота...

У Лондоні 1703 року було поширено оголошення про розшук сорокарічного чоловіка середнього зросту, сухорлявого брюнета з гострим підборіддям, сірими очима, горбатим носом і великою родимкою в кутику рота. Шукали Даніеля, сина лондонського м’ясника Джеймса Фо. Сам він називав себе Де Фо, і запевняв, що саме так звали його предків, котрі емігрували з Фландрії наприкінці XVI століття.

Даніель Дефо був авантюристом. Він закінчив духовну академію, непогано знав французьку, іспанську й італійську мови, вивчав філософію, історію, географію. Як і батько, він займався торгівлею, багато їздив, якось його захопили пірати. Дефо брав участь у повстанні герцога Монмутського, а після придушення повстання певний час переховувався. Пізніше він був прибічником голландського принца Вільгельма Оранського — англійського короля Вільяма III. Сам Дефо казав, що він тринадцять разів ставав багатим і знову бідним. У 1697-му, розорившись укотре, Дефо почав писати.

Він виявився блискучим журналістом. Відомо близько двохсот п’ятдесяти статей, підписаних його ім’ям. Скільки він опублікував під псевдонімами вже не визначити. У різний час працював репортером, головним редактором газети, літературним поденником, котрий писав за інших. Він чудово знав життя й умів вигадувати талановито та правдоподібно.

За виданий анонімно в 1702 році памфлет «Найкоротший спосіб розправитися з сектантами» Дефо засудили до ганебного стовпа й тюремного ув’язнення. Три дні він простояв закутим на лондонській площі. Потім Дефо був помилуваний королевою й достроково звільнений. Помилування аж ніяк не можна назвати жестом співчуття чи альтруїзму. Це була угода. Дефо став таємним агентом корони. Він був зобов’язаний обстоювати в пресі погляди й ідеї правлячого кабінету. Незалежно від того, якою партією цей кабінет сформовано. Можливо, коло службових обов’язків Дефо було ширше, ніж заведено вважати й не обмежувався PR-акціями в пресі. Уже в XX столітті серед його епістолярної спадщини знайшлася чернетка рукопису, де він викладав свій погляд на організацію секретної служби в Англії.

Дефо чудово знав життя. Знав він і своїх читачів, англійських буржуа. Вони були енергійні й шукали застосування енергії, яка переповнювала їх. Були впевнені в собі, і хоч старанно молилися Богу, але покладалися лише на власні сили. Вони шукали підприємство, в яке можна було б з вигодою вкласти кошти, і дедалі частіше думали про торгівлю з заморськими колоніями. Про таких читачів і говорив Дефо власнику видавничої фірми «Біля корабля» Вільяму Тейлору, коли приніс йому морську історію. Справжню морську історію, потрібну читачеві.

Про що Дефо не думав точно, так це про особливості реалістичного роману, про те, що він створює новий жанр нового часу. Він просто хотів заробити. Це йому вдалося.

Його «морську історію» — роман «Життя і незвичайні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим» — внесено в книготорговельний список 23 квітня 1719 року. Перше видання розкупили за кілька днів. 12 травня з’явилося друге, а 6 червня — третє видання «Робінзона». По гарячих слідах Дефо написав другу частину, в якій відправив Крузо до Сибіру, а потім і третю. У Англії продовження не мали помітного успіху, але в Європі XVIII ст., друга частина, динамічніша, авантюрніша, сповнена пригод, здобула просто неймовірну популярність.

Особливе місце посідає «Робінзон» в історії видавництва ще з однієї причини. Це був перший роман, який друкувався в журналі частинами, з номера в номер. Єдиною відмінністю від прийнятих нині норм стало те, що «Робінзона» надрукували в журналі після того, як він вийшов окремою книжкою. І до журнального видання, і до книжки, Дефо написав передмови, які хоч зараз можна розміщувати на суперобкладинці.

Чимало в долі його роману могло б здивувати Дефо. Приміром, те, що він став книжкою для дітей. «Дитячою» репутацією «Робінзон» зобов’язаний Руссо. Еміль Руссо в п’ятнадцять років читає не Аристотеля та блаженного Августіна, як тоді було заведено, а саме «Робінзона Крузо». Руссо роздивився в «Робінзоні» педагогічні достоїнства, і з його легкої руки роман Дефо відкрив ще один новий жанр. З нього розпочалася дитяча література Англії.

Вивчення причин успіху «Робінзона Крузо» — справа істориків літератури. Їм і залишимо з’ясовувати, хто був прототипом Робінзона, шотландець Александр Селькірк (Селькрейг), штурман судна «П’ять портів», котрий полаявся з капітаном Страдлінгом і його висадили на безлюдний острів Хуан Фернандес біля берегів Чилі, чи лікар Генрі Пітман, котрого заслали після виступу проти короля Якова II, а пізніше він утік з одного незаселеного острова на інший. За великим рахунком, це вже не важливо.

Важливо, що Робінзон Крузо не загинув, як його товариші, під час шторму біля безлюдного берега невеликого острова. Він боровся зі стихією, він вижив, він має намір жити й далі. На місці свого порятунку Крузо вбив у пісок велику колоду й великими буквами вирізав на поперечині:

ТУТ Я ВПЕРШЕ

СТУПИВ НА ЦЕЙ ОСТРІВ

30 ВЕРЕСНЯ 1659 РОКУ.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво