26 ГРУДНЯ COMENDANTE - Культура - dt.ua

26 ГРУДНЯ COMENDANTE

20 грудня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 20 грудня-27 грудня

26 грудня 1920 року Габрієлє Д’Аннунціо подав у відставку з посад губернатора і військового коменданта вільного міста Фіуме...

26 грудня 1920 року Габрієлє Д’Аннунціо подав у відставку з посад губернатора і військового коменданта вільного міста Фіуме. Після підписання угоди в Рапалло, Фіуме та вся Далмація відійшли до Королівства сербів, хорватів і словенців. Італійські урядові війська, які два роки стояли неподалік, оточили Фіуме, рейд блокували крейсери. П’ятнадцятимісячне правління поета закінчилося. 2 січня 1921 Д’Аннунціо повернувся до Венеції. Час подвигів минув, попереду була старість.

Втім, багатьом так здавалося ще в 1913-му, коли Д’Аннунціо виповнилося п’ятдесят. Так, його слава в передвоєнні роки була приголомшливою. Про нього говорили в Італії, його звеличували у Франції, чекали з віршами та публічними лекціями в Латинській Америці. Легенди, пов’язані з ім’ям Д’Аннунціо, здавалися неймовірними й неможливими. Говорили, що він носить черевики з людської шкіри, п’є вино з черепа незайманої дівчини і щоранку купається верхи на коні в піні прибою. Він брав гонорари за книжки, яких не збирався писати, та аванси за лекції, яких і гадки не мав читати.

«Не відмовляй собі ні в чому, потурай усім своїм інстинктам».

Священна конгрегація відлучила Д’Аннунціо від церкви за паризьку постановку його драми «Мучеництво св.Себастьяна». Музику до спектаклю написав Дебюссі, декорації зробив Бакст, святого Себастьяна зіграла коханка Д’Аннунціо Іда Рубінштейн. Жінка, єврейка, лесбіянка — у ролі святого. Д’Аннунціо не лише відлучили від церкви — всім католикам заборонили читати його п’єси й ходити на постановки.

І, звичайно, дуелі. На одній з них його поранили в голову. Лікар обробив рану перхлоратом заліза, відтак поет у 23 роки полисів. Так склався його хрестоматійний образ: лисий карлик із характерним італійським носом і витрішкуватими очима. Втім, жінці, уваги якої Д’Аннунціо домагався, він, за словами Айседори Дункан, «здавався майже Аполлоном, тому що вмів легко і ненав’язливо дати відчуття того, що вона є центром усесвіту».

П’ятдесятиріччя Д’Аннунціо зустрів у зеніті європейської слави і з відчуттям кінця літературної кар’єри. Йому вже нічого було додати до досягнутого. За нього це зробила війна.

Італія разом із Німеччиною та Австро-Угорщиною входила в Троїстий союз і мала виступити проти Антанти. Натомість у травні 1915 року вона оголосила війну Австро-Угорщині. Д’Аннунціо негайно облишив журналістику, якою в перший рік війни займався у Франції, і виїхав до Венеції. Спочатку він записався у флот, а наприкінці літа перейшов в авіацію. П’ятдесятидворічний капітан авіації літав на Спліт, бомбив Трієст, скидав листівки на позиції противника. У серпні 1918-го без відома командування він здійснив наліт на Відень — першу у військовій історії повітряну атаку столиці противника.

Воюючи, він продовжував писати. Це були не вірші й не п’єси — репортажі про повітряні бої, промови, відозви. У прикладних жанрах відгранювалась риторика, якою трохи згодом скористався Муссоліні, його молодший товариш і учень.

Наприкінці війни Д’Аннунціо — народний улюбленець, кавалер бойових орденів. Його влаштовує це життя, повне яскравих, ефектних подій, відчайдушних вилазок і божевільних вчинків. Він людина миті, солдат удачі. У листопаді, у день укладення перемир’я, Д’Аннунціо записав: «Відчуваю сморід мирного життя».

Італія закінчила війну на боці переможців, але плоди перемоги дісталися іншим. Поки йшов великий політичний торг у європейських столицях, жителі адріатичного узбережжя спробували самостійно розпорядитися своєю долею. Наприкінці жовтня 1918 року у Фіуме, портовому місті колишньої Австро-Угорської провінції Далмації, італійська більшість організувала повстання і захопила владу. Повсталі хотіли приєднатися до Італії. У квітні 1919-го делегація Фіуме запропонувала Д’Аннунціо прийняти владу в місті.

Лише через шість місяців він зважився на цю авантюру. З Венеції до Фіуме вирушила колона вантажівок із солдатами недавньої війни. Вони урочисто ввійшли в місто й зайняли його без стрілянини.

Регентство Фіуме виявилося дивною державою. Основною статтею його доходів стало піратство. Товари з кораблів, захоплених в Адріатиці, ділилися між городянами і йшли на продаж. Міністром закордонних справ Д’Аннунціо запросив бельгійського анархіста, поета Леона Кохницького, міністром культури — Артуро Тосканіні. У Фіумі було більше кокаїну, ніж хліба. Життя в місті повної свободи перетворилося на суцільний карнавал.

Д’Аннунціо як губернатор і комендант (до кінця життя його зватимуть Comendante) склав конституцію — у віршах — і запровадив обов’язкову музичну освіту. Городяни, запрошуючи Д’Аннунціо, найменше думали про музику. Його вже готувалися скинути, коли рапальський договір розставив усе на свої місця. Фіуме відійшов майбутній Югославії і став Рієкою, а Д’Аннунціо повернувся в Італію.

Попереду була старість, інтелектуальне і фізичне згасання на розкішній віллі «Вітторіалє», титул князя ді Монтевозо, посада президента Італійської академії і незліченна кількість нагород і титулів. Муссоліні обставив побут поета з помпезною пишністю. «Вітторіалє» за життя Д’Аннунціо стала музеєм.

Сьогодні патетика його творів здається надмірною, художні тексти — надто літературними, їх естетика — застаріла. Солодкавий псевдогероїчний пафос заважає читати статті та репортажі. І все-таки не можна сказати, що написане Д’Аннунціо цілком залишилося в минулому. Цікавість до його літературної спадщини останніми роками зросла, отже, час ідей Comendante не такий і далекий від нашого.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво