Зникла натура - Культура - dt.ua

Зникла натура

21 червня, 15:38 Роздрукувати Випуск №24, 22 червня-25 червня

У "Мистецькому Арсеналі" відкрилася виставка "Олег Голосій. Живопис нон-стоп" — друга цього року й наймасштабніша з присвячених творчості художника.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Тут, у десяти залах, можна побачити понад 70 полотен (з 280 відомих на сьогодні!), 50 графічних творів, 

40 фотографій і архівних матеріялів з 20 музейних і приватних колекцій України.

Олег Голосій (1965–1993) — не просто український член сумно відомого світового "клубу 27-річних". І не тільки фактично лідер покоління наших художників-вісімдесятників, "нової хвилі", яка змела звичний соцреалізм. Він той, хто легко й зовсім не нарочито змінив вітчизняну історію мистецтв, і нині дедалі виразніше сприймається як символ інтелектуальних пошуків свого часу, середини 1980-х — початку 1990-х. Епоха розпаду СРСР і становлення нової України відходить від нас усе далі. Невдовзі треба буде розшифровувати зниклі реалії вже для нових поколінь. І "археологізувати" недавнє минуле найзручніше буде, зокрема, саме за Голосієм. 

голосий_6
Василь Артюшенко, DT.UA

— Коли ми зі співкураторами від "Арсеналу" — Олександром Соловйовим, Ігорем Оксаметним і Соломією Савчук — тільки почали говорити про майбутню виставку, то не були впевнені, що в Україні знайдеться достатня кількість творів Олега Голосія, — розповідає гендиректорка "Арсеналу" Олеся Островська-Люта. — Але коли до пошуків долучилися колежанки Оксана Баршинова й Тетяна Жмурко, для нас стало прекрасним відкриттям, що творів художника в Україні багато.

Створюючи цей проєкт, кураторська група не розраховувала зібрати весь пазл життя й творчости Олега. Хотіли домогтися цілісного відчуття. Експозицію допоміг створити сам простір "Арсеналу". В анфіладі з десяти залів вибудувалася і "велика історія" (ретроспектива), й "історії в історії" (тематичні добірки). Пройдімо нею разом із кураторами. Послухаємо. Згадаємо все. 

Аванзал 

Аванзал передує хронологічній лінії. Тут представлено роботи зламу 1980-х — 1990-х, що ілюструють лейтмотиви творчости Голосія: замкнені простори, картаті підлоги.

— Картини в аванзалі поєднує тема простору, — каже кураторка Тетяна Жмурко. — Для Олега Голосія взагалі було характерним конструювати не дуже комфортні для людини замкнені простори... Ключова картина в залі — "Жовта кімната", вона вважається однією з хрестоматійних у художника, поряд із "Психоделічною атакою блакитних кроликів". На ній зображено постаті, що блукають з кімнати в кімнату шаховою підлогою. Інтерпретувати роботи Олега Голосія складно. Бо ці образи запозичені з книжок, мультфільмів, кіно. Живопис цього художника романтичний. Адже він постійно переймався питанням: "У чому сенс життя? Що є Велике Ніщо? У чому сенс творчости?" У різних залах виставки ми розмістили цитати самого художника. На початку 1990-х перед художниками постало питання: що робити з живописом і як його експонувати? У Москві був концептуалізм, і живопису взагалі не було. А в нас усі вийшли з академії і за інерцією продовжували робити академічний живопис. 

голосий_4
Василь Артюшенко, DT.UA

Куратор виставки Олександр Соловйов знав художника особисто. Тому й може розповісти про нього більше за інших…

— Тоді були розмови про "смерть живопису", — каже Олександр Соловйов. — У моді був трансавангард, який, звісно, теж дуже вплинув на стилістику тогочасних робіт. Цитатність, іронія, "естетика Діда Мороза", як її тоді називали ("дитячість" робіт, запозичена з арбрюту). Усе це є і в Олега Голосія. Наприклад, картина "Діти, які тікають від грози" в нашому аванзалі — це класичний приклад трансавангарду. Як свідок можу точно сказати: Олега надихнули італійські трансавангардисти, особливо Енцо Куккі. 

1987—1988 роки

У цьому залі представлено ранній період творчости Олега Голосія. На перший погляд, те, що ми бачимо тут, дуже далеке від "класичних", усім відомих його робіт. Ідеться про пошуки власної творчої манери. Розглядаючи картини в цьому залі, можна побачити, наскільки різним міг бути художник. І водночас усі його роботи цілком упізнавані. 

Період становлення Голосія-художника був пов'язаний з Київським художнім інститутом (нині — НАОМА). У середині 1980-х "перебудова" вже вирувала в суспільстві, але ще ніяк не позначилася на системі художньої освіти. Соцреалізм нікуди не подівся, а його живі класики — Шаталін, Пузирков, Лопухов — були серед учителів Олега Голосія. Перед молодими художниками, які вже відчули вітер змін, гостро постало питання спадкоємності: на яку школу, на чию художню мову рівнятися? 

— Орієнтирами для молоді в стінах худіну був Марко Гейко, який випустився 1985-го, — розповідає кураторка виставки Оксана Баршинова. — І Василь Цаголов, котрий написав дипломну роботу, що справила дуже велике враження на студентів. Тому рубані форми (між собою ми називали це кам'яним стилем) "Автопортрета" Голосія — це вплив, безперечно, Марка Гейка. Щодо інших робіт у залі, побудованих на сплесках кольору, то тут можна говорити про вплив Цаголова. 

"Я десь читав про людей, що сплять ночами"

Злам епох — це не тільки мода на все містичне й ірраціональне. Він запам'ятався тотальним розширенням свідомости. Поки одні медитували, інші відчиняли двері сприйняття за допомогою безлічі інших методів. Звідки в тогочасному Києві взялася мода на блакитних та інших різнобарвних кроликів і зайців? (Утім, творчість Йозефа Бойса, яку кияни змогли перший і останній раз у сучасній історії побачити завдяки Соросівському ЦСМ, теж, безумовно, вплинула на українських художників.)

голосий_3
Василь Артюшенко, DT.UA

— На початку зали ви бачите завіси з фотодруком "Психоделічної атаки блакитних кроликів", — каже Олександр Соловйов. Між собою ми так і називаємо цей зал психоделічним. Сни, галюцинації та інші візуальні свідчення розширеної свідомости представлено в більшості тутешніх робіт. Ось, наприклад, "Добре" (1991). Тут призахідне море, пальми, медузи, якісь гібридні бджоли… Взагалі творчість Олега Голосія дуже суголосна епосі романтизму й символізму. Саме наприкінці 1980-х ми відкривали для себе Ніцше — і Ніцше став настільною книжкою в Олега. Дуже близький йому був Новаліс, "Гімни до ночі". Голосій, до речі, як багато хто тоді, працював ночами. Вдень усі відсипалися, потім був час тусовок, бесід. А потім він міг усамітнитися. І не виходити з "шахти" три ночі й більше, був увесь у фарбі. Його картини здебільшого й були створені так, інсайтом, імпульсивно.

"Лабораторія"

Життя — це творчість. А може, життєтворчість. Або наратив, нескінченний текст. Цього юного сучасника навчали перші переклади постструктуралістів, теоретиків мистецтва другої половини ХХ століття, що одночасно вивалилися на голову, включаючи статті з трансавангарду, а також спішно й величезними тиражами видані в СРСР статті й книжки символістів та інших модерністів. У цьому залі представлено найраніші роботи Олега Голосія, створені ще в Дніпропетровському художньому училищі (нині — Дніпровський художній коледж). А також — незакінчена робота 1992 року, з якої видно, як писав свої картини Олег.

— Ми бачимо "школу" Олега Голосія, як створювалися його картини, — каже кураторка Тетяна Жмурко. — Для Голосія сам процес створення картини був важливішим за результат. Він працював так швидко, що згодом народилися міфи, ніби за ніч міг написати кілька робіт. Кріпив полотна прямо на стіни майстерні, залишаючи картину на тому етапі, коли йому здавалося, що її завершено.

"Життя і смерть Миколи Березкіна" 

"З усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно", — полюбляли в СРСР цитувати слова Леніна. Наприкінці імперії кіно — артхаусне, недавно заборонене або просто недоступне радянським людям — ненадовго стало практично новою релігією молоді. Кінематографічності творчости Олега Голосія присвячений і великий зал виставки в "Арсеналі". 

голосий_2
Василь Артюшенко, DT.UA

— На роковини смерти Голосія московський галерист Овчаренко зробив виставку "День і ніч змінюють одне одного", — розповідає Олександр Соловйов. — І попросив відомих режисерів "паралельного кіно" (суміші короткого метра з артхаусом) братів Ігоря й Гліба Алейнікових зняти фільм "Життя і смерть Миколи Березкіна" за мотивами творчости Олега Голосія. От Ігор Алейніков оскільки самого Голосія, на жаль, уже не було в живих, звернувся до його картин. Фактично він їх анімував. І створив історію в дусі ранньої прози Володимира Сорокіна. Озвучив кіно Борис Юхананов. Невдовзі після прем'єри, що відбулася приблизно навесні 1994-го, Ігор Алейніков з сім'єю загинув в авіякатастрофі…

Дитячі запитання Олега Голосія

Передостанній зал виставки — найбільш онтологічний. Тут куратори прямим текстом намагаються відповісти на "крайні" запитання, що завжди цікавили художника Олега Голосія. Дитячі образи в його творчості, як з'ясовується, є відсиланням чи то до дзенбуддизму, чи то до даоської філософії. І те і те, до слова, дуже поважали хіпі — ще одна найбільш "модна мода" кінця 1980-х в СРСР. Уже на початку 1990-х, із розпадом Союзу, хіпівська система занепала.

— Дитячі образи у творчості художників Паризької комуни, включаючи Олега Голосія, всіх цих слоників, зайчиків запозичено з тогочасних радянських дитячих журналів і мультфільмів, — каже Тетяна Жмурко. — І вони є знаками постмодерністської іронії. Крім того, у постмодерністській художній Москві початку 1990-х був модним так званий дитячий дискурс. Звернення до дитячої мови дозволяло уникнути якоїсь нормативности, давало максимальну свободу самовираження. Але якщо почитати "Казки" самого Голосія, його дитячі образи, то це — засіб, за допомогою якого можна сховатися, втекти від страшно великого Змісту життя.

"Очі" і мультимедійна реконструкція

Останній свій цикл робіт Олег створив під час перебування в Мюнхені напередодні 1993 року. Вони помітно відрізняються від попередніх. Зображення стали примарно-прозорими. А сам художник — немов спостерігач, що дивиться на краєвиди (в основному представлено цей жанр) з боку. На початку 1993 року художник Олег Голосій трагічно загинув у Києві. Епоха закінчилася. Починалася зовсім нова епоха.

голосий_1
Василь Артюшенко, DT.UA

— Ми експозиційно замкнули виставку, — продовжує екскурсію Олександр Соловйов. — У фіналі знову повертаємося до "Жовтої кімнати". І до ще однієї виставки Олега Голосія. Назву передостанньому залу в Арсеналі дала картина "Очі" — одна з останніх робіт художника, недомальована. Виставка "Постанастезія. Діялог із Києвом" у мюнхенській галереї на Лотрінген-Штрассе (грудень 1992), мультимедійною реконструкцією якої завершується нинішній проєкт в "Арсеналі", всім дуже запам'яталася. Тоді протягом чотирьох місяців різні українські художники жили на резиденції в будівлі старого Мюнхенського аеропорту. Куратор Крістоф Відеманн особливу увагу звернув на Олега Голосія. Адже той увесь час нічого не писав, а тільки розмірковував про щось. Але потім протягом усього трьох тижнів із фантастичною швидкістю створив відразу багато робіт. І сам же запропонував нетривіяльно їх розмістити в експозиції. "Я хотів змусити їх (його полотна. — Г.П.) літати. Що й віддзеркалилося в просторовій інсталяції, яка складається з живописних полотен, що ширяють у повітрі", — писав пізніше Відеманн.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво