Юджин Чаплін: Одного разу в наш будинок явився якийсь росіянин разом із ведмедем - Культура - dt.ua

Юджин Чаплін: "Одного разу в наш будинок явився якийсь росіянин разом із ведмедем"

16 квітня, 13:35 Роздрукувати Випуск №14, 14 квітня-20 квітня

Інколи Юджин називав батька тираном, перфекціоністом, мучителем молодого Марлона Брандо.

© Béres Attila

Син геніального Чарлі Чапліна — Юджин Чаплін — розповів про свою роботу з Девідом Боуї та Фредді Мерк'юрі, а також поділився думками з приводу протестів проти використання тварин у цирку. 

Юджин Чаплін прибув до Одеси як званий гість — як член журі міжнародного фестивалю клоунів і мімів "Комедіада". Формат фестивалю якраз і передбачає візит такої людини, котра максимально привертає увагу і глядачів, і учасників, і ЗМІ. Юджину Чапліну — 65. Він — п'ята дитина Чарлі Чапліна і Уни О'Нілл. Народився в Лозанні 1953-го. Родина Чапліна в середині ХХ ст. саме й жила у Швейцарії. Згодом Юджин навчався в Лондонській королівській академії драматичного мистецтва, працював у Женевській опері, у театрі Ковент-Гарден. Його захоплювали і продюсерування постановок, і звукорежисура — як віртуозне художнє, а не тільки технічне ремесло. У різних інтерв'ю він неодноразово розповідав про свого великого батька, про те, яким суворим він був із дітьми, про те, яким запам'ятав його на знімальному майданчику фільму "Графиня з Гонконгу". Інколи Юджин називав батька тираном, перфекціоністом, мучителем молодого Марлона Брандо.

— Юджине, ви закінчили знамениту Королівську академію драматичного мистецтва в Лондоні, ставши менеджером сцени. Що "вберегло" вас від спокуси продовжити знамениту акторську династію? 

— Майже всі мої численні брати й сестри стали акторами. Але мене ця професія ніколи не вабила. Може, тому, що я завжди був тихим і сором'язливим хлопчиком? А артист має бути екстравертом. 

До того ж досить скоро зрозумів, що влада в театрі належить зовсім не акторам, а режисерам. 

— І все-таки ви вибрали театр, а не кіно? 

—Мене завжди вабив театр. Подобалося, коли на сцені багато людей, багато музики, гарні декорації. Моєю першою виставою після закінчення академії була опера Гектора Берліоза "Троянці" в Ковент-Гардені. 

Уявляєте, в ній було задіяно 150 артистів, і я, можна сказати, керував усіма ними, підказував, коли кому виходити на сцену, коли повертатися за лаштунки.

Правда, на час мого приходу в театр уже настала епоха мінімалізму, багато що спростилося, часто постановники не використовують завіси, декорацією ж може бути один стілець. Однак робота в театрі — чудовий досвід.

— Свого часу ви працювали з легендарним балетмейстером Джорджем Баланчином. Які залишилися враження? 

— У Женевській опері, де я працював після Лондона, Баланчин ставив балет Прокоф'єва "Ромео і Джульєтта". Мені тоді було 20 років, я був із покоління Вудстока. Природно, я не любив класичної музики. Але те, що робив Баланчин, перевернуло мої уявлення про класику! 

Виявилося, що класичний балет може бути дуже захопливим видовищем. Це був справжній модерн, який примусив мене трохи думати й інакше дивитися на світ. 

— Ковент-Гарден, Женевська опера. Славетні театри, престижні місця роботи. А ви йдете в мало кому відому студію звукозапису Mountain! Невже передбачали, що невдовзі ця студія стане такою популярною, що її купить рок-група Queen?! 

— Як я міг це передбачити, коли студія тоді тільки відкривалася? Скажу більше: на той момент я взагалі не мав поняття про звукозапис! Мені просто потрібна була робота. Звісно, пощастило, що першими клієнтами виявилися Rolling Stones.

Півроку роботи з такими музикантами, як Мік Джаггер, Кіт Річардс, Чарлі Воттс, стали приголомшливою школою!

— Вам доводилося ставити звук на концертах найбільших майстрів — Елли Фіцджеральд, Діззі Гіллеспі, Каунта Бейсі. Як із ними працювалося? 

— Це були чудові майстри. Але найбільші враження в мене від Девіда Боуї. Мені було 14 чи 15 років, коли я став членом фан-клубу Боуї — єдиний раз у житті. 

Добре пам'ятаю момент нашого знайомства. Вдосвіта, коли студія була ще зачинена, хтось постукав у двері й запитав, чи можна ввійти… 

— Даруйте, — відповів я, — але ми відкриваємося пізніше. 

Незнайомець ще певний час потоптався під дверми, а потім каже: 

— Та я — Девід Боуї! 

Ми з ним невдовзі дуже подружилися.

Якось ми працювали в студії в мій день народження. У перерві я покликав усіх його відзначити. Були там Фредді Мерк'юрі й Девід Боуї. На той момент вони ще не були близько знайомі, але потім усамітнилися й за вечір і ніч написали пісню Under Pressure. 

— … яка відразу ж посіла перше місце у британських чартах. То вас можна назвати хрещеним батьком цієї знаменитої пісні?

—Ну не зовсім. Просто інколи буває так, що ти опиняєшся в потрібному місці в потрібний час. 

— Ви неодноразово говорили, що якість звуку має велике значення, але почуття набагато важливіші. 

— Музика — продукт творчості людини. Навіть якщо людина під час виконання трохи помилиться, все одно це надасть записові особливого звучання. 

Тепер із допомогою комп'ютера можна робити просто ідеальний звук. Але він буде неживим, не людським.

У мого батька була близька подруга, Клара Хаскіл. Вона часто бувала в нас удома і для мене досі є взірцем музиканта. У неї був артрит, тому вона грала, практично, рівними пальцями, у зв'язку з чим виникав абсолютно особливий, неповторний звук.

— Тепер ваша діяльність переважно пов'язана з цирковим мистецтвом. Як давно цирк увійшов у ваше життя? 

— Коли я був маленьким, то цирк часто приїжджав у місто Веве (тоді ми жили у Швейцарії). Тато завжди мене брав із собою на вистави. І дуже часто після вистави він запрошував циркових акторів до нас у гості. Вони приходили з мавпами, крокодилами. Одного разу, пам'ятаю, якийсь росіянин прийшов до нас із ведмедем. 

Мене, маленького, вражало, що я тільки-но бачив цих артистів на манежі, а тут вони приходять до тебе додому й виявляються "звичайними людьми". Та ще й тварини навколо! Це було класно… 

— Як ви ставитеся до протестів проти використання в цирку тварин? Ця тема нині дуже актуальна!

—Треба розуміти, що є велика різниця між тим, як тварини потрапляли в цирк раніше і як — тепер. Раніше найчастіше їхали в Африку, купували там диких тварин, привозили їх у цирк, де тваринам доводилося звикати жити в умовах неволі. Але тепер багато тварин народжуються й ростуть у зоопарках, цирках. Отож це питання не стоїть так гостро. 

Принаймні в цивілізованих цирках Європи для тварин створено прямо-таки "людські" умови утримання. 

Крім того, подумайте, де ще діти можуть побачити живого слона або тигра? Тільки в зоопарку або в цирку. Я, наприклад, слона в природі ніколи не бачив! 

— Попри всю банальність цього запитання, було б дивно, якби я не поцікавився вашими враженнями від Одеси, "Комедіади"… 

—На Одеському фестивалі відбувається багато цікавих подій, крім концертів і конкурсу молодих артистів. Мені сподобалося, що тут багато майстер-класів. Цікаво працювати в журі й дивитися на яскраві номери. Важко було тільки одне — ставити оцінки виконавцям. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 8 грудня-14 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво