Як все круто повернулось… - Культура - dt.ua

"Як все круто повернулось…"

12 липня, 16:07 Роздрукувати Випуск №27, 13 липня-19 липня

Перший музичний театр країни завершив свій 151-й сезон, продемонструвавши під його завісу одну зі своїх вдалих, оригінальних постановок. 

Національна опера України

Під цією фразою Розіни з "Севільського цирульника" Джоаккіно Россіні, — сміливо підписуюсь, адже вона стосується не тільки перипетій сюжету, а й самої прем'єри в Національній опері України (режисер Анатолій Солов'яненко). 

Отже, перший музичний театр країни завершив свій 151-й сезон, продемонструвавши під його завісу одну зі своїх вдалих, оригінальних постановок. 

Цій опері-buffa понад 200 років, і вона з розряду "популярні твори світової класики". Проте це не означає, що до неї треба підходити тільки на "ви" й на напівзігнутих: опера комічна, і тут можна сміливо подорожувати в часі та просторі, не порушуючи специфіки жанру. Що й зробив режисер-постановник Анатолій Солов'яненко, відпустивши свою фантазію (згідно з першоджерелом  П'єра де Бомарше) і давши волю художникам-постановникам Андрію Злобіну та Ганні Іпатьєвій (художниця з костюмів). Усі вони відчайдушно і з очевидним задоволенням поринули у вир із головою. В результаті, театр отримав аншлагову й дуже дотепну, в усіх сенсах, постановку.

Граф Альмавіва — велике цабе з "корочкою", карабінери — сучасні поліціянти, Дон Бартоло — лікар дорогої приватної практики, Фігаро — пройдисвіт, мачо та "рішала", декорації — впізнавані атрибути сучасного неонового мегаполісу з брендовими вивісками та характерним стилем лофт, костюми — перебільшено кічевий світ нуворишів із вишивками по гобеленових тканинах, стразами, люрексом та іншою доречною тут мішурою. І ще безліч смішних і тонких родзинок, натяків, знахідок — із серії Дарта Вейдера з "Зоряних воєн", що, замість залізної статуї з замкового антуражу XVIII ст., прикрашає сучасне помешкання "дорогого" лікаря, чи електронної гітари, під яку граф Альмавіва співає серенаду під балконом Розіни. 

Севильский цирюльник-3
Національна опера України

Артисти — виконавці голових ролей Ольга Фомічова—Розіна, Анатолій Погрібний—Альмавіва, Дмитро Агєєв—Бартоло, хто — більш легко, хто — менш, — намагаються потрапити на одну хвилю з постановником. Це непросто в театрі, в якому досі трактували оперу суто академічно. І це теж виклик режисерові — змінити свідомість та психофізику артистів. Але ж і на початку XIX ст. комічну оперу теж грали й співали гротескно. У цьому стиль Россіні. Якщо розшифрувати його іскрометні речитативи, темпи, смисли — виходить феєрверк. Хоча насправді ця опера для постановки вельми підступна — дуже докладна: в кожній ситуації, в кожному такті є подія.

Россіні — це показна легкість, за якою стоять майстерність і важка праця. Тому музична інтерпретація має бути віртуозною. Оркестр Нацопери під орудою диригента-постановника Миколи Дядюри вловлює майже всі россінієвські акценти й штрихи, його прочитання музичної партитури — один із кроків до успіху, тим більше в поєднанні з сучасними візуалом і хуліганством режисера.

Отже, історія першого сезону міні-серіалу про Фігаро (другий — "Весілля Фігаро" В.-А. Моцарта) обросла доречною буфонадою і клоунадою. Причому клоунадою нашого часу. Чого вартують не тільки музичні, а й акторські втілення образів домоправительки Берти у виконанні блискучої Анжеліни Швачки та Дона Базиліо — Сергія Магери, з його високою вокальною культурою, які заслуговують "пекторалей" за краще виконання чоловічої та жіночої ролей другого плану. Дуже смішно, віртуозно й винахідливо. Мабуть, лише ці двоє артистів взагалі не замислювались, як вони виглядатимуть з висоти свого статусу: вони просто поринули у стихію юнацької фантазії Солов'яненка, віддалися стрімкому вирові подій і музиці, в якій усе це написано. Ще й Фігаро — Ігор Євдокименко, який співає знамениту каватину "Largo al factotum", перетинаючи легендарну сцену на електросамокаті, — знімає всі вершки на свою адресу. Високий на зріст, але з гнучким баритоном Євдокименко та його невичерпний оптимізм, як і має бути в цій ролі, — з перших хвилин появи на сцені закохує в себе різноманітного глядача: молодь і зрілих, залітних іноземців і наших завсідників опери.

Севильский цирюльник-4
Національна опера України

Навіть знайшовся влучний режисерський хід для чоловічого хору (хормейстер-постановник Богдан Пліш), що завдяки маленьким кіношним прийомам теж отримав свою частку слави і сміху в залі. Та й звучав хор збалансовано й опукло.

Анатолій Солов'яненко досить точно прорахував необхідність появи саме зараз такої вистави в суто експериментальній, вигадливій для цієї сцени інтерпретації. Вистава вийшла. І хоч куди перенось сюжет, хоч як його колобродь — він все одно злободенний, адже йдеться про любовну авантюру, майже анекдот ("Дайте мені рахунок з пральні, і я покладу його на музику"). Та й саме мистецтво Россіні, яке є синонімом веселощів і невимушеної дотепності в музиці, — це вже класика жанру. Щоб утілити його так легко й невимушено, потрібні неабиякі далекоглядність і талант.

P.S. Українського "Севільського цирульника" нещодавно запросили на Міжнародний оперний форум у Мінську. Успіху!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво