Війна химер. Прокат і доля - Культура - dt.ua

"Війна химер". Прокат і доля

15 вересня, 2017, 16:26 Роздрукувати Випуск №34, 16 вересня-22 вересня

В рамках проекта DOCU/ХІТ в украинский прокат выходит документальный фильм "Война химер".

Кадр з фільму "Війна химер"

В рамках проекта DOCU/ХІТ в украинский прокат выходит документальный фильм "Война химер". Це історія кохання під час війни. Це наш із донькою серйозний досвід — і творчий, і дуже особистий. 

Коли "Війна химер" виходить на екрани, мені хочеться зупиняти кожного зустрічного й розповідати, що йому неодмінно треба йти в кінотеатр — і дивитися. Бо інакше кожен зустрічний не дізнається, що відбувається сьогодні саме з ним. 

І з усіма нами. 

Не знаю, чи повірять мені перехожі. Тому не ризикую. Просто розповім, що наше з донькою, Анастасією Старожицькою, життя склалося досить дивним чином, аби цей фільм з'явився. 

А якщо він — і є те щеплення від війни, яке зараз необхідне, то важливо, щоб його побачили якомога більше людей. І в Україні, і в усьому світі. 

Настав час зізнатися: ми не знімали саме це кіно. Ми просто жили тим життям, яким жила країна, і приблизно рік, з весни 2014-го по весну 2015-го, час від часу фіксували на камеру фотоапарата події навколо себе. 

321
Кадр з фільму "Війна химер"

А була вже війна. 

І був на Майдані хлопець, Валерій Лавренов, сам із хутора Яремівщина на Полтавщині, котрий, як і Настя, став називати мене мамою. 

Він утеплював пінопластом чергову квартиру на горішньому поверсі, коли стали бити дзвони Михайлівського собору, так і залишив висіти на стіні своє спорядження промальпа й пішов на Майдан. 

А потім, коли Майдан переміг, але почалася війна, пішов у батальйон "Донбас", добровольцем із позивним Лавр. Визволяв Артемівськ, Попасну, Часів Яр… 

321
Зйомки фільму, Пески, "Республика міст"

У той момент Настя поїхала до нього, добралася тільки до Слов'янська й околиць, дорогою вислуховувала місцевих жителів, поїхала у Дніпропетровськ, куди вивозили поранених. Там саме відзначали День незалежності святковим концертом. 

А Лавр був у котлі, в Іловайську. Втратив найближчих друзів. Потім виходив кілька діб з оточення. Освідчився Насті в коханні. І вийшов. 

І залишився між двома світами — своїми побратимами та реальністю, в якій треба ховати їхні знайдені тіла. І не вийшло ніякого мирного життя. 

Настя ревнувала до війни, до смерті, про яку він говорив постійно, не тверезіючи, потягнула Лавра знову на передову, щоб самій побачити, що ж це таке — війна, і все-таки зрозуміти, що він пережив, переживає, але це була вже не та війна. Й інші бійці були вже не тією його фронтовою родиною, яка загинула під Іловайськом…

321
Кадр з фільму "Війна химер"

А потім вони обоє зважилися на ще сильніший хід, ніж поїздка в Піски під час жорстких обстрілів навесні другого року війни. Зуміли зібрати все, що знімали самі, що передали побратими та друзі — військові фотографи й оператори, у тому числі
відео виїзду під час розстрілу колони в "зеленому коридорі", поранення комбата й допиту полонених російських військовослужбовців, і разом відтворили все, що говорили одне одному, розповіли за кадром. І в кадрі. Особисту, інтимну, далеко не райдужну хепіендову історію. Всьому світові. 

І мені нічого не лишалося, крім як повністю зануритися в роботу. 

Тим більше що весь цей час була поруч із Настею й на зв'язку з Лавром. І ще тому, що рішення робити кіно, залишивши журналістику, склалося в нас із Настею ще 2012-го, коли в неї вийшла перша дебютна короткометражка "Deadline", а в мене — збірник сценаріїв "МашКіно".

"Кіно — це напівправда, напів — ні", — так авторитетно заявляє, влізаючи в кадр, хлопчик років дванадцяти, якого Настя зустріла у Слов'янську біля підніжжя гори Карачун: він обов'язково хоче розповісти, як Росія стріляє "Смерчами", котрі втричі сильніші за "Гради".

"Я, буває, занурюся в себе, перед очима знову Красносільське, переді мною по пожежній машині постріл танка, і думаю, що це все кіно, всі мене розігрують, — так розповідає Валерій Лавренов. — І я сиджу й чекаю титрів. Знаєте, що я за ці роки зрозумів? У кожної людини — своє кіно, настане час — вона його побачить, як належить, уповільнені кадри й окремі кадри, і тоді себе нарешті зрозуміє". 

Весь час монтажу, до весни 2017-го, коли прем'єра фільму відбулася на міжнародному кінофестивалі DOCUDAYS.UA, ми робили усвідомлений вибір між кіношністю та правдою, на користь останньої. Бо можна було б дозняти відео, якого не вистачало, а не інкрустувати кадри, які ми мали, пояснюючи, що назвали свій жанр печворком, клаптиковою ковдрою. Але не стали цього робити. Бо важливі були відгуки головних глядачів, бійців батальйону "Донбас", які знають Лавра й Настю. 

321
Кадр з фільму "Війна химер"

"Я дивився фільм "Війна химер", — написав Сергій Міщенко, позивний Яр, що пройшов поруч із Лавром весь бойовий шлях, — він не схожий на жоден фільм про війну, як не схожий на жоден фільм про кохання. Фільм важкий і неоднозначний. Після перегляду я кілька днів намагався зрозуміти: хороший він для мене чи поганий. Трохи пізніше дійшло: фільм не можна розглядати як художній або документальний, він просто реальний. Тому він просто не може бути хорошим чи поганим, як і будь-яка життєва ситуація. За час фільму глядач проживає з його героями їхню історію реальної війни і реального кохання. Цей фільм однозначно нове явище в українському кіно. Мабуть, він зміг би здивувати й оскарівських академіків. Міг би стати успіхом, рівно настільки, як міг би — і повним провалом. Але я впевнений, що байдужим він не залишить нікого. Не впевнений, що українська кіноіндустрія готова прийняти й зрозуміти цей фільм. Він не дає готових відповідей, хоча залишає в голові десятки запитань. Фільм "Війна химер" обов'язково знайде свого глядача, але тепер його шлях буде трохи більш тернистим".

321
Кадр з фільму "Війна химер"

Це коментар Яра до підсумків відбору номінанта на "Оскар" від України ("Війна химер" була серед восьми фільмів, із яких зрештою вибрали "Рівень чорного" Валентина Васяновича). Тенденція у вітчизняному кінематографі знімати те, що хочеться, і буквально без грошей, насправді тішить. 

Бо саме зараз, коли переживаємо катаклізми революції й війни, має з'явитися багато нових імен, багато фільмів, а з ними — той новий глядач, який зрозуміє й оцінить відвертість розмови з екрана саме з ним. А з глядачем прийде й фінансування, причому з дуже різних джерел.

Нам сильно пощастило з тими, хто допомагав. Режисер монтажу Микола Базаркін пройшов із нами досить складний шлях відбору матеріалу, коли з майже трьох годин початкової версії залишилося всього півтори. 

І значною мірою його бачення матеріалу зробило фільм таким, яким він є. 

Звукорежисерові Василю Гудзю вдалося звершити буквально диво: з його допомогою звук, записаний вбудованим мікрофоном нашого фотоапарата Canon 600 D, набув необхідних для показів у кінотеатрах об'єму та глибини. 

321
Кадр з фільму "Війна химер"

Композитор Антон Байбаков створив музичне оформлення історії — стільки треків, скільки вважав за потрібне, і там, де відчув у цьому необхідність. 

Оператор Юрій Беденко знімав з нами ще в червні 2014-го в навчальному центрі в Петрівцях, де ми за кілька днів подружилися з усією розвідротою, з усіма, хто в серпні загине від пострілу танка по пожежній вантажівці під час виїзду з Іловайська, — Восьмий, Тур, Ред, Банні, Ахім... 

А першим із наших друзів, під час розвідки в іловайському депо, загине Вадим Антонов (позивний Самольот), він разом із Лавром ішов на війну з Майдану, і його пам'яті ми присвятили "Війну химер". Найстрашніші, як на мене, кадри фільму — з похорону Вадима, коли тіло знайшли через півроку й привезли в закритій труні, а мати голосить над викопаною ямою: "Де ж мій хлопчик, де його ручки, ніжки, голівонька…" 

"Фільм має не те що там навіть "відкритий" або "неоднозначний", а, швидше, навіть містичний фінал. Хоча накладене війною прокляття може бути яким завгодно могутнім, проте і таку любов, що має найблагородніші з можливих — революційні — гени, теж же фіг знищиш", — написав про "Війну химер" естонський літературний і кінокритик, великий Павло Соболєв. 

Так, це те таємне, що хотілося донести режисерам: пережите на війні нікуди не подінеться з пам'яті, але його осмислення може зробити нас усі сильнішими і, зрештою, зупинити, припинити потік смертей та руїн, у тому числі особистих.

Ми вже наслухалися, що фільми про війну непотрібні. 

Усвідомили, що цей-таки глядач, про якого всі говорять, ходить у кіно відпочивати, сміятися, бо життя його й так непросте. 

321
Зйомки фільму, Пески, "Республика міст"

А війна — важко й неприємно. І хай про неї — потім. Найкраще років через тридцять, коли, як відомо, історія все розставить на свої місця. Або закордонні режисери, які точно вміють. А якщо хтось поспішив уже щось зняти, то це, звісно ж, кон'юнктура… Ах, усе зробили власним коштом?.. Однак — не варто було… Одне слово, хай у кінозалі вибухає тільки попкорн.

Отож, краще один раз побачити, ніж читати, чути й обговорювати, не побачивши. 

Відчути те нинішнє, що ми постаралися зберегти й розповісти, бо життя йде далі й вимагає наступних фільмів. 

Сценарій кінокомедії вже є. Але в наступному фільмі, художньому, хочемо спробувати розібратися: для чого був даний Майдан, спочатку — мирний протест, і як, власне, творчість здатна змінювати світ. 

Так, поки що ми самі собі продюсери, і спонсорів немає, але є впевненість у тому, що все вийде. 

Бо, як сказав Лавр, ідучи на війну з Майдану, створення нової країни — це й моя робота, яку слід закінчити, тільки треба добре подумати, що і як тепер робити. 

Так, ми тепер розповідаємо, що, зрештою, не ввійшло у фільм, коли скорочували початкову збірку, отож уперше згадаю ще одну з таких сцен. 

Настя, коли працювала моделлю, за кілька років до війни, знялася для обкладинки суспільно-політичного журналу, ілюструючи текст "Що ж таке бренд "Україна". 

Два обличчя великим планом: одна й та сама дівчина у вишиванці з віночком і без них. 

Ішлося про те, що занадто легко ми здобули незалежність, просто перевдяглися, не змінившись внутрішньо, залишивши всі попередні зв'язки з Росією і відповідні радянські рефлексії. 

Лавр, коли побачив цей журнал, узяв його до рук зі словами "Виходить, я полюбив Україну… і воював за її свободу". 

Так-так, правильно викинули, будь-якому глядачеві сцена здалася б постановочною. А не була такою. Як і сцена, що увійшла-таки у фільм (здолавши мій материнський опір), де Настя після чергового похорону побратима, який загинув в Іловайську, невміло пробує закурити, тримаючи в руках сулію з вином, — може, й справді так полегшає, — але зрештою кривиться і віддає сигарету... 

321
Кадр з фільму "Війна химер"

Фільм у прокаті. У прекрасній компанії найкращих документальних фільмів, знятих за рік: "Головна роль" Сергія Буковського, "Діксіленд" Романа Бондарчука і "Ленінопад" Світлани Шимко. Київ, Дніпро, Львів, Одеса, Харків, Суми, Херсон. Чекаємо, щоб глядачі прийшли на фільм. Бо вже бачили очі тих, хто подивився картину на DOCUDAYS.UA в Києві й на ОМКФ в Одесі. 

Ці очі все сказали. 

Без слів. Саме так, як має говорити кіно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво