Вірменське радіо - Культура - dt.ua

"Вірменське радіо"

5 липня, 15:58 Роздрукувати Випуск №26, 6 липня-12 липня

Анекдот — учора, сьогодні й завжди.

Як усе починалося? 

Усні анекдоти циклу "Вірменське радіо" з'явилися в шістдесяті роки минулого століття, коли радіо було найпопулярнішим і наймасовішим з усіх радянських ЗМІ, а одним з найпоширеніших жанрів були передачі з відповідями на листи радіослухачів. 

При цьому всім було відомо, що більшу частину запитань вигадують автори передач, щоб мати можливість дати на ці вигадані запитання ідеологічно правильні відповіді. Але "вірменське радіо", на противагу радянському, мовило про все, нічого не приховуючи. Воно обговорювало найгостріші теми, вирішувало складні питання, і могло собі дозволити те, що не прозвучало б на радянському радіо. "Вірменське радіо" — відкрито й вільно — пародіювало радянське, скуте цензурою, підпорядковане державі. 

Уперше "вірменське радіо" заговорило в хрущовську відлигу. Воно — одноліток КВК. Анекдоти, звісно, розповідали й раніше, але трансформувалися вони в радіожанр саме в цей час. 

Ілля Еренбург згадував, що, анекдоти розповідали завжди, навіть у найстрашніші роки репресій. Коли восени 1937 року він повернувся з Мадрида до Москви, то зустрівся з Михайлом Кольцовим у редакції "Правди", розповів про бої за іспанське місто Теруель: "Навіщось він повів мене у велику ванну кімнату, що примикала до кабінету, і там не витримав: "Ось вам свіженький анекдот. Двоє москвичів зустрічаються. Один ділиться новиною: "Взяли Теруель". Інший запитує: "А дружину?"

Історична батьківщина радянських анекдотів — кухня, анекдоти розповідали пошепки. З народженням циклу "Вірменське радіо" вірмени, як персонажі усної народної творчости, повністю витіснили грузинів у кепках-аеродромах, азербайджанців у тих самих головних уборах і осіб середньоазіятської національности в тюбетейках…

Яке тоді було радянське життя? П'ять-шість десятиліть без радіоперехоплення громадської думки, без радіомаяка вільного слова, без радіопереклику веселих і дотепних співрозмовників. Це, повірте, щось на кшталт передачі для глухонімих, радіогри із суспільством у мовчанку. І суспільство вирішило протиставити державній брехні — дотепну правду. 

Цілий гумористичний пласт з національним колоритом — "Вірменське радіо" — пережив усі катаклізми перебудов, повальної бідности й тотального бандитизму, продовжуючи благополучно жити й сьогодні. Очевидно, він існуватиме, видозмінюючись, і завтра…

Одразу скажемо, що до справжнього вірменського радіо це унікальне явище стосувалося лише побічно. Його історія почалася з того, що єреванський диктор одного разу 1961 року обмовився в ефірі: "При капіталізмі людина експлуатує людину, а при соціялізмі все відбувається навпаки". Усього одного випадкового ляпу вистачило, щоб дотепний радянський народ зробив "вірменське радіо" персонажем спонтанно народжуваних анекдотів. Початок у цього нескінченного потоку анекдотів був завжди однаковим: "У "вірменського радіо" запитали" або "Запитання "вірменському радіо". Ну а далі йшло саме запитання і відповідь на нього. Причому відповідь обов'язково мала бути безглуздою до абсурду. Що безглуздіше — то смішніше. Відповідь, звісно, з чималою порцією сатири на реалії радянського життя.

Популярність анекдотів із циклу "Говорить "вірменське радіо" була величезною. Настільки величезною, що представникам справжнього радіо Вірменської РСР було важко працювати над серйозними програмами: усі чекали від них жартів і хохм. Щодо цього показовий випадок, коли в травні 1971 року в московському Будинку Спілок проходила чергова Всесоюзна нарада працівників телерадіомовлення. Коли голова оголосив: "Слово — представникові вірменського радіо товаришеві Акопу Айвазяну", — зал вибухнув таким нестримним сміхом, що збентежений представник — маленький, опасистий чоловік, сам, очевидно, не позбавлений гумору, довго не міг почати виступ. Коли ж зал нарешті заспокоївся, він узяв мікрофон і не знайшов нічого кращого як сказати: "Нас часто запитують…" Після цих слів роботу наради довелося призупинити — присутні просто заходилися від сміху… 

Історики фольклору вважають, що "вірменське радіо" бере свій початок від так званих "вірменських загадок", які з'явилися на початку XX століття. Ось приклад: "Що це таке: зелене, довге, висить у вітальні й пищить? — Оселедець. — А чому він зелений? — Мій оселедець, як хочу, так і пофарбую. — А чому він висить? — Мій оселедець, захотів і повісив. — А чому він пищить? — Сам дивуюся". Або ще приклад: "Що це таке: червоне, кругле, смачне, лежить на столі, а з'їсти не можна? — Яблуко. — А чому його не можна з'їсти? — Мама не дозволяє".

Так це чи ні, але у "вірменському радіо" справді використовувався діялог оповідача й слухача, і запитання — це загадка, яку оповідач загадує слухачеві. Але відповіді й не очікується, а сам оповідач анекдоту, часто навіть не роблячи паузи, дає несподівану дотепну відповідь, наприклад: "Скільки міліціонерів треба, щоб вкрутити лампочку? — П'ять: один, щоб тримати лампочку, і четверо, щоб крутити стіл, на якому він стоїть".

Класика жанру

"Вірменське радіо" поводилося, як персонаж, що має, з одного боку, низку рис, властивих типовому анекдотичному вірменинові (кавказький акцент, любов до пишнотілих білявок, вірменський патріотизм), з іншого — типова радянська людина, яка скептично ставиться до радянської влади, страждає від дефіциту продуктів і товарів першої потреби, сміється над абсурдністю життя в Радянському Союзі. Радянська людина, яка протестує нишком, підсміюється в кулачок і крутить у кишені ту ще дулю.

Ось запитання й відповіді "вірменського радіо", присвячені "не політиці".

"Яка різниця між чоловіком і космонавтом?

— Космонавт знає свого дублера, а чоловік — ні".

"Що таке дієта? — Це вмирання від голоду, аби пожити трохи довше".

"Який найголовніший орган у жінок? — Журнал "Работница".

"Хто такий дипломат? — Чоловік, здатний переконати дружину, що шуба її повнить".

"Навіщо існують газети? — Газета — це портативна ширма, за якою чоловік, сидячи в трамваї, ховається від жінки, що стоїть поруч".

"Чи можна збільшити дітонародження? — На це запитання важко відповісти, бо знаряддя виробництва перебуває в приватних руках".

"Чи може жінка допомогти чоловікові стати мільйонером? — Може, якщо він мільярдер".

"Чи правда, що шахіст Петросян виграв у лотерею тисячу карбованців? — Правда, тільки не шахіст Петросян, а футболіст "Арарату" Акопян, і не тисячу, а десять тисяч, і не карбованців, а доларів, і не в лотерею, а в карти, і не виграв, а програв".

"Що робити, якщо хочеться працювати? — Полежати, і все минеться".

"Чому одні люди товсті, а інші — худі, хоча їдять ті самі макарони? — Тому що одні їдять їх уздовж, інші — впоперек".

"Що означає економія? — Економія — це мистецтво витрачати гроші, не отримуючи від цього задоволення".

А ось політичні анекдоти "вірменського радіо", у них — боротьба з радянськими ідеологемами. Зверніть увагу — багато з них звучать цілком свіжо.

"Що таке бізнес? — Це спосіб відбирати гроші без допомоги грубої сили".

"Скільки відчуттів у радянських людей? — Шість: зір, слух, нюх, дотик, смак і відчуття глибокого задоволення".

"Хто перший передбачив перемогу євреїв у шестиденній війні з арабами? — Київський міськвиконком. За 23 роки до того він перейменував Євбаз на площу Перемоги!"

"Як боротися з великою лисиною? — На політичні запитання вірменське радіо не відповідає" (Анекдот часів М.Хрущова).

"У Програмі КПРС записано, що до кінця поточної п'ятирічки кожна радянська сім'я буде забезпечена окремою квартирою, до кінця наступної п'ятирічки у кожної сім'ї буде холодильник, ще через п'ять років — телевізор, а до побудови комунізму кожна родина матиме вертоліт. — А навіщо вертоліт? — А от ви уявіть собі, наприклад, що десь в Одесі або Полтаві у продаж раптом викинули копчену ковбасу…"

"Чи повинен комуніст сплачувати партійні внески з хабара? — Повинен, якщо він чесний комуніст".

"Чим відрізняється песиміст від оптиміста? — Песиміст стверджує, що гірше не буває, а оптиміст вірить, що буде!"

"Чи правда, що при комунізмі дітей вироблятимуть за допомогою електрики й пари? — Так, братимуть пару, вимикатимуть електрику, а все інше — як при соціялізмі".

"Чи добре у Вірменії з м'ясом? — З м'ясом у Вірменії добре, а от без м'яса дуже погано!"

"Що було раніше: курка чи яйця? — Раніше все було: і кури, і яйця".

"Яка різниця між демократією і диктатурою? — При демократії народ відкрито проявляє невдоволення своїм урядом. А при диктатурі — чужим".

"Чи будуть при комунізмі гроші? — Югославські ревізіоністи стверджують, що будуть. Китайські догматики стверджують, що ні. Ми ж підходимо до питання діялектично: у когось будуть, у когось — ні".

"Що в Радянському Союзі найпостійніше? — Тимчасові труднощі".

"Чи можна прожити на одну зарплату? — Не знаємо, не пробували".

"Чи можна побудувати комунізм в Ізраїлі? — Навіщо такій маленькій країні таке велике щастя?"

"Що потрібно, щоб "Арарат" виграв чемпіонат СРСР з футболу? — Мунтян, Поркуян і ще дев'ять киян".

"Яка з мов найважча для вивчення: китайська, арабська чи іврит? — Українська, бо половина самих українців досі не може її вивчити".

Ще "свіжий" анекдот: "Чи може Клінтон стати президентшею? — Може. Якщо терміново розлучиться з Біллом і вийде заміж за Трампа".

Запитання з Америки: "Скільки отримує простий радянський інженер?" Після тривалого мовчання вірменське радіо відповіло: "А у вас негрів лінчують!"

"Вірменське радіо, чому вас стало погано чутно? — Раніше ми вели передачі з Єревана, а тепер — з Магадана!"

Але були запитання, на які не могло відповісти навіть усезнаюче "вірменське радіо". Наприклад, запитання: що буде, коли ми переженемо Америку, яка котиться в прірву? І ще запитання, на яке "вірменське радіо" не змогло відповісти: якщо всі країни стануть соціялістичними, то де ми будемо купувати зерно?.. 

З особистих спогадів. В 1960-ті роки власним кореспондентом нашої газети "Известия" у Вірменії був Рафаїл Мартиросян (для всіх нас — Рафік). Він кожні два-три місяці прилітав на тиждень у Москву — треба було погодити план роботи, проштовхнути "довгограючі" статті, отримати завдання від заввідділів, обов'язково побувати на "планірці", щоб (як казав наш головний) "відчути гарячий пульс газети".

Рафік прийшов в "Известия" ще в 1950-х роках і, вирушаючи до Москви, щоразу брав з собою дюжину пляшок коньяку "Арарат", який у редакційній їдальні вживали всі, хто впродовж тижня приходив обідати. Але з появою анекдотів "вірменського радіо" поїздки Рафіка до Москви зазнали серйозних змін. Прилетівши у Внуково, Рафік спершу їхав не в рідну редакцію, а до земляка — відомого артиста Армена Джигарханяна. Це йому вручався ящик "Арарату", а від Армена Борисовича натомість… Коротше, Рафік приїжджав у редакцію в другій половині дня. Усі його чекали, адже 15–20 анекдотів з "вірменського радіо", "ну найсвіжіших!", він обов'язково розповідав. Про це лукавство Рафіка знали всі наші журналісти, але підігрували йому, тому що захоплено слухали й записували його анекдоти. Щоб розповісти вдома, у колі близьких… 

Виявилося, у той час, коли вся країна сміялася слухаючи анекдоти "вірменського радіо", у самому Єревані й у Вірменії взагалі таких анекдотів не розповідали. Тим більше що в листопаді 1965 року Пленум ЦК Компартії Вірменії "категорично засудив нездорові, антирадянські тенденції у вірменській народній творчості…" Але Рафік, усупереч усьому цьому, років 10–15 забезпечував нашу журналістську братію чудовими анекдотами "вірменського радіо". До речі, 1990 року народний артист СРСР Армен Джигарханян почав вести на радіо "Гумор FM" програму "Вірменське радіо" запитують...", у якій розповідав анекдоти упродовж 15 років. А потім артист переніс цю програму на концертні майданчики, створивши музично-гумористичну виставу "В гостях у "вірменського радіо".

Анекдоти "вірменського радіо" були відомі не тільки в нашій країні, а й в інших соціялістичних країнах. Цьому сприяв журнал "Спутник", що видавався в Москві багатьма мовами. Він мав служити пропаганді відкритости й вільнодумства радянської держави. Щоправда, демонстрація цього вільнодумства виявилася надміру широкою, і в 1987–1988 роках "Спутник" заборонили у Польщі, Болгарії, Угорщині й НДР.

Анекдоти в "Спутнике" завжди були тільки політичні, а відповіді завжди починалися фразою: "У принципі так…" Приклад. "Правда, що в Радянському Союзі кукурудза росте як телеграфні стовпи? — У принципі так, але вона не така міцна й не така висока, просто росте так само далеко одна від одної".

У Болгарії, приміром, структуру анекдотів "Спутника" було змінено, і вся "сіль" подавалася у вигляді інформаційних повідомлень. Приклад. "Група китайських агресорів вчинила раптовий напад на радянський трактор, коли той мирно орав ріллю. Трактор відповів на агресію масованим ракетним залпом, потім злетів і полетів у глиб країни. Міністерство сільського господарства СРСР попередило: якщо провокація повториться, то на наших полях з'являться сінокосарки вертикального злету й посадки".

Про природу смішного

У радянський час, особливо у брежнєвську епоху, політичних анекдотів ходило дуже багато ("Мати Брежнєва приїхала до сина в гості, подивилася, як він живе, і розплакалася. — "Що з вами, мамо? — Та як же, синку? А раптом червоні прийдуть?")

У цей самий час з'явилися анекдоти про чукчу. Причини виникнення цих анекдотів пояснити досить важко. Є гіпотеза, ніби анекдоти про чукчів з'явилися 1978 року, після видання підручника англійської мови для технічних вишів. У ньому було кілька текстів про щасливе життя радянських чукчів — на відміну від "знедолених і нещасних" ескімосів Аляски. Ці тексти так розвеселили майбутніх інженерів, що ті почали складати анекдоти з життя чукчів.

Як конструювався анекдот про чукчу? Природна людина потрапляє в чужу цивілізацію, вона здається не дуже розумною лише тому, що й у місті продовжує жити за законами тундри. Полює на дельтаплан, звертається до телефона як до живої істоти: "Телефона, телефона, чукча їсти хоче". Чукча по-своєму хитрий і розумний. Особливо яскраво це проявляється в анекдотах про те, як чукча сприймає радянські гасла й реалії. Анекдот про те, що все у нас у країні робиться на благо людини, і чукча знає цю людину (йдеться про Брежнєва), або про те, як чукча на демонстрації несе плакат: "Мир. Труд. Травень. Червень. Липень. Серпень"… Мовлення чукчі легко відтворити шляхом заміни деяких букв: цюкця, холосо. Крім того, є чудове слово "однак". У чукчів воно означає подив, здивування, розгубленість людини в незвичній обстановці або просто здивування перед навколишнім світом. Сусіди підбігають до чукчі, який сидить на березі моря і курить люльку, з криками: "Твій олень у море впав!" Чукча продовжує незворушно курити люльку. Сусіди кричать: "Ще один олень упав!" Чукча курить люльку. "Ще один!" Чукча виймає з рота люльку і каже: "Тенденція, однак".

Ще про природу смішного. Є люди — напрочуд кмітливі, які не розгубляться в жодній ситуації. Наприклад, на репліку "По-моєму, у когось з нас дах поїхав?" незмінно відповідають: "У тебе. Я свій іще восени черепицею вкрив". Я, на жаль, так не вмію…

Про анекдоти взагалі. Нині анекдоти друкують усі видання, навіть вельми поважні, анекдоти виходять книжками, збірниками, серіями… А читати не хочеться. Бо найкращий час для анекдоту — глухий. Коли цензура лютує, влада найменшої критики не допускає. Для анекдоту важлива жива оповідь, він переходить з вуст у вуста, обкатується, щось відкидається, щось додається. Якщо ж його можна придумати і фразу надрукувати, він стає "несмачним", як непропечений хліб. 

Але гострий політичний анекдот житиме завжди. Бо він — найкраща концентрація в одній-двох фразах зразків народної дотепности. Ось чому так багато чудових смішних і гострих анекдотів в українському фольклорі. Адже код української нації — оптимізм і веселість, іронія й самоіронія. 

Відбулися вибори президента України і… є вже в нашого народу свіжі й поки ще досить добродушні анекдоти на цю тему: 

"Після перемоги Зеленського на президентських виборах учителі в школах перестали казати своїм учням: "На своїх хихоньках та хахоньках далеко не заїдеш".

"Зеленський прийшов на інавгурацію пішки, склав присягу, розпустив Раду і ще встиг на зворотний автобус".

"Але ж у когось новий президент тамадою на весіллі був"…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво