Відкрита Брама: баба Пріся вирушає в похід зі Славою - Культура - dt.ua

Відкрита "Брама": баба Пріся вирушає в похід зі Славою

20 липня, 16:40 Роздрукувати Випуск №28, 21 липня-10 серпня

З 26 липня — старт у кінопрокаті нового українського фільму "Брама" від режисера Володимира Тихого. 

Автори фільму, зокрема драматург Павло Ар'є, актори Ірма Вітовська і Віталіна Біблів, розповідають про гучний амбіційний кінопроект. 

Під час зйомок "Брами" кілька шарів вікового гриму до невпізнання змінили обличчя відомої української актриси Ірми Вітовської. Її героїні бабі Прісі — майже 90. Кілька зайвих десятків років допомогли додати художники-гримери Ірина Беліна і Катерина Струкова.

Уже напередодні прем'єри в соцмережах розгорнувся бурхливий флешмоб: молода актриса в образі старезної баби запрошує українців на фільм, який обіцяє людям миті катарсису, певного "зцілення", причетність до високого й вічного, а ще — гарний настрій і незабутні враження! 

Як відомо, Ірма Вітовська грає цю роль і на театральній сцені. І за свою Прісю у виставі Стаса Жиркова актриса отримала "Київську Пектораль" як найкраща драматична актриса. 

В історії вже знаменитої баби, яку майстерно виписав драматург Павло Ар'є (п'єса "На початку і наприкінці часів"), — віддзеркалення історії України. Бо життєвий шлях його героїні пролягає через справді історичні випробування — війни, колективізацію, "совєтизацію". І, нарешті, — Чорнобиль, зона відселення, де баба опиняється разом із родиною…

— Пані Ірмо, як змінив актрису образ баби-чаклунки, який вона створила спочатку на театральній сцені, а тепер і на екрані? — це перше запитання Ірмі Вітовській. 

— Власне, баба Пріся мене ніяк не змінила, бо я, в принципі, дуже солідарна із цим персонажем. Насправді я й сама народжую певні змісти в трактуванні героїні. 

Так, можливо, Ірма й бачить "інструментарій" для досягнення тих чи інших цілей по-іншому, ніж баба Пріся, якій драматург Павло Ар'є вже дав у руки певний "інструмент". Можливо. Але і її, і моє бачення змісту йі сенсу буття справді дуже подібне. 

— Якщо говорити про цю героїню, то в чому між двома образами — театральним та екранним — найбільша різниця, а в чому найбільше точок дотику? 

— Усе ж таки це доволі різні героїні, різні баби. Хоча актриса — одна. Знаєте, мені би хотілося, щоб на це запитання відповідав глядач, який бачив (чи ще побачить) нашу виставу, а також побачить та оцінить фільм. Очима глядача і треба сприймати бабу — тобто образ на сцені й на екрані. 

— А ваш виразний грим у "Брамі" допомагав у творенні екранного образу, чи, можливо, варто було грати відкритим обличчям? 

— Зрозуміло, що мова кіно зовсім інша, ніж мова театру. І без гриму інколи не обійтися. До того ж графік зйомок передбачав надзвичайне фізичне навантаження: чимало часу йшло саме на грим, далі — напружений період на майданчику. Але, попри певну жертовність, я щаслива, що дотична до цього проекту. 

— Нещодавно ви гастролювали зі "Сталкерами" в Чехії. Кажуть, там дуже тепло приймали історію про Прісю. А є плани щодо подальших фестивальних поїздок цієї героїні і цієї вистави? 

— Знаю лише одне — прекрасна й успішна вистава Стаса Жиркова продовжить своє сценічне життя, обов'язково будуть нові фестивальні й гастрольні подорожі. Доки живу я — доти житимуть і наші "Сталкери". 

— Відомо, що після "Брами" з'являться кілька прем'єрних кінопроектів з вашою участю. 

— Так, насамперед це "Таємний щоденник Симона Петлюри" режисера Олеся Янчука. Прем'єра стрічки — на початку вересня. Це дуже важливий фільм, який для багатьох відкриє постать Симона Петлюри та його сучасників у важкі часи. Я граю його дружину Ольгу. Образ надзвичайно відповідальний, адже ця жінка була поруч з людиною, яка творила українську історію, на плечі якої ліг надзвичайний тягар випробувань. Намагалася зробити образ дружини Петлюри живим, неплакатним, щирим, теплим, навіть попри трагізм її долі. 

Ще одна стрічка, вихід якої очікується у 2019-му, теж, сподіваюся, буде цікавою глядачам — це робота молодого режисера Антоніо Лукіча "Мої думки тихі". 

* * *

У баби Прісі (у п'єсі, сценічних версіях і на екрані) є неспокійна донька на ім'я Слава. Знову ж таки на театральній сцені і на кіноекрані її грає актриса театру "Золоті Ворота" Віталіна Біблів. Вона вже бачила стрічку і ділиться враженнями. 

— Особисто мені фільм дуже подобається. А що вже скаже глядач — почуємо-побачимо. Адже прем'єра незабаром. Втім, я переконана, що глядачів наша історія зачепить і схвилює. Кожен знайде в сюжеті Павла Ар'є щось особисте, своє. І, безумовно, для кожного буде зрозумілим і важливим меседж, який є у п'єсі, виставі й у фільмі, — "Бездіяльність — найстрашніший гріх!". Я теж так вважаю!

За те, що роль Слави спочатку народилася на театральній сцені, за те, що її дуже полюбили глядачі, звісно, я дуже вдячна режисерові Стасу Жиркову, який ніколи не "вимагає", а творчо допомагає створити сценічний образ. Він відчуває актора і відштовхується від його природи. 

До ролі Слави в мене на сцені взагалі не було подібних персонажів! Якраз у цьому і є "специфіка" творення ролі — я відкривала новий світ нової для себе героїні. 

У фільмі режисера Володимира Тихого є унікальна можливість показати не один певний вік героїні, а ніби прожити кілька її життів… І це теж особлива відповідальність, бо є екран — великий план. 

Попри все, мені здається, що Слава — жінка досить слабка. Вона не може самостійно щось вирішити. Насправді таких жінок у нас в Україні дуже багато. І якщо запитаєте, чи є в цього образу якийсь певний прототип, то я скажу: "Ні! Моя Слава — тільки і тільки моя!" Просто на інтуїтивному рівні я додала до її портрета риси тих українських жінок, яких бачу постійно.

* * *

Жанрові особливості прем'єрної "Брами" передбачають доволі широкий спектр — від комедії до містичного трилера. І, очевидно, у цьому одне з надзавдань, які ставив перед собою кінорежисер Володимир Тихий, працюючи над кіно-проектом. 

"Наше кіно — історія про апокаліпсис, який відбувався з пострадянським простором, — розповідав іще перед зйомками картини в інтерв'ю нашій газеті режисер Володимир Тихий. — Попередньо була навіть ідея, щоб бабу грав у фільмі мужчина. Образ Прісі для мене взагалі римується з кастанедівським Доном Хуаном. Тобто це персонаж, який вийшов на формат існування "поза часом", коли енергетика не збігається з віком.

Основна локація зйомок "Брами" не в самій Зоні, а в селищі Лучанки Житомирської області Овруцького району. Це місце близьке за енергетикою до того, про що писав драматург. У зв'язку з Чорнобилем ситуація останнім часом змінилася… Чорнобиль став "популярним". І тамтешні бабусі-самоселки — як "зірки"! Їм живеться навіть краще, ніж у Лучанках!

У Чорнобилі — нормальна дорога, до них регулярно їздять туристи, допомагають. Одне слово, в них абсолютно цивілізований формат життя.

А що стосується нашої локації — то в Лучанках цивілізація повністю відступила. Маршрутка йде в один бік зранку і ввечері повертається назад. За півтори години селищем проїжджає лише одна машина.

Лучанки — на 60 відсотків полишені хати. Рівень радіації нормальний. Але село свого часу потрапило в зону відселення. Це село вимирає з інших причин.

Полісся взагалі унікальне! Приїхавши в ту місцевість, відразу побачили всіх наших героїв — і Вовчика, і місцевих баб Прісь, і Славу.

Ми купили там будиночок, у якому кілька років ніхто не живе. Трошки його "підняли". Саме в хаті відбувається багато ігрових моментів. Наприклад, коли Слава згадує, як вони опинилися на виселенні.

Взагалі, ця історія досить камерна, але епічна. Буквалістики майже немає. У "Брамі" навіть не поетичні образи, а, швидше, певні елементи бурлеску. Але не бурлеск для еліти, а такий, який буде зрозумілий людині з Європи чи Америки".

* * *

Драматург Павло Ар'є довго йшов до своєї на сьогодні головної п'єси — "На початку і наприкінці часів". Було кілька версій, було різне бачення сюжету. На створення цієї історії дуже вплинула подорож автора в Чорнобильську зону.

— Павле, "Брама" напередодні прем'єри в Україні вже була на кількох фестивалях…

— Світова прем'єра фільму відбулася в грудні 2017-го на Талліннському міжнародному фестивалі, який є одним з провідних кінофестивалів. І мені пощастило побувати саме на фестивальному показі "Брами" (фільм демонстрували на кіноекрані якості IMAX розміром із п'ятиповерховий будинок). Звісно, мене цікавило, чи зможемо донести до іноземців, а не тільки до нашого глядача суто українську тематику. Сказати, що я хвилювався — це нічого не сказати! Мене турбувало, чи "зайдуть" наш фільм і моя історія в серця фестивального глядача, міжнародної аудиторії. 

І вже на перших хвилинах перегляду небо віддячило за всі хвилювання і за всі муки при написані п'єси, а потім і сценарію "Брами". Тому що глядачі в Таллінні миттєво повірили нам. Сміялися, зітхали, знову сміялись і сумували разом із героями. Це були моменти щастя й єднання з глядачем. За це, звісно, дякую і режисеру Володимиру Тихому і всьому бомбезному акторському складу. 

— Офіційних нагород фільм на тому кінофестивалі не отримав… 

— Можливо, зіграло свою роль невдоволення окремих представників "русского мира", які також впливають на фестивальні розклади. Можливо… Зате наша картина отримала іншу надзвичайну нагороду: "Брама" — чи не єдиний фільм, на всі покази якого квитки були розпродані повністю. На нього неможливо було потрапити! 

— Якщо кількома словами, з позиції драматурга, — про найсуттєвіше. Вже не в "Брамі", а в сценічних версіях на основі вашої п'єси — у виставах Жиркова, Віктюка, Кравчука? 

— Складне запитання! Точно не для кількох слів. Але спробую. Наприклад, у виставі Романа Григоровича Віктюка найсуттєвіше — незмінність і дотичність усіх часів. Його вистава схожа на грецьку трагедію, в якій ти з першої миті знаєш, що доведеться в кінці плакати. Але й тут Майстер тримає глядачів у напрузі, змушує не відпускати далеко свої сподівання: "А раптом цього разу все закінчиться не горем, а щастям… А раптом ось зараз станеться диво — і..." І справді, диво у виставі Романа Григоровича відбувається. 

У режисера Стаса Жиркова, звісно, є його унікальна сценічна майстерність "поселити" смішне біля трагічного, а трагічне — біля смішного. Стас — театральний маг, він уміє розкрити "біля" одного реального світу ще й безліч інших світів (паралельних), які й передбачають у собі сутність Тексту. Навіть ту сутність, яку, як мені здавалося, я зумів ретельно приховати, залишивши ключі від цієї таємниці лише самому собі. Стас знайшов ці ключі! 

Олексій Кравчук поставив виставу про бабу Прісю у Львові. І цю постановку я люблю не менше, ніж дві перші, ще й тому, що там грає видатний український актор Олег Стефан. Це актор, рівних якому у Львові нема і нескоро будуть. Режисер Кравчук точно і "харизматично" підійшов до тексту п'єси, її мови та візуалізації авторського бачення. Це велика чеснота режисера, бо його вистава примудряється не програти в поєдинку з автентичністю тексту. 

— Кажуть, ваші "Часи" є рекордсменом за кількістю постановок. 

— Уже навіть важко порахувати, скільки театрів узяли в роботу цю п'єсу. Мабуть, театрів п'ятнадцять по всьому світу. До речі, незабаром прем'єра у Кракові. 

— А якщо повернутися до фестивальної долі "Брами", то де ця стрічка була крім Таллінна? І чому фільм Тихого так і не потрапив до жодної з програм нинішнього Одеського міжнародного кінофестивалю? 

— Так, після Таллінна в березні був Віденський кінофестиваль. А Одеський мав би стати третім. Але команда творців "Брами" й оргкомітет Одеського кінофестивалю розійшлися у своєму баченні рівня участі фільму у фестивальних програмах. Коротко кажучи, нам запропонували бути "на розігріві". І ми попросили "поцілувати" нас самі знаєте куди. На тому й розійшлися. 

З того, що знаю, нібито намагалися вмовити команду фільму приїхати в Одесу в якості "посміховиська", таких собі "бідних родичів". Слава Богу, нікого не вмовили! Адже режисер Володимир Тихий — людина досвідчена, обдурити його не так легко. Звісно, переконаний, у зв'язку з нашим фільмом була ще й певна політика. Але вникати в те не дуже хочеться. 

Як на мене, було би самовбивчо погодитися брати участь у нестатусному, хоча й пафосному кінофестивалі. І це після того, як фільм потрапив на престижний Талліннський фестиваль. До того ж фільм створила непересічна творча команда. Зокрема Тихий — цьогорічний лауреат Шевченківської премії. А ще є незбагненні Ірма Вітовська, Віталіна Біблів і один з найпотужніших львівських акторів Ярослав Федорчук. 

— Якими іншими вашими п'єсами цікавиться кінобізнес? Чи є в планах робота над оригінальними кіносценаріями? 

— Оце якраз ідеться про сценарій "Слава Героям", але поки що нічого не можу сказати конкретно. Ну, і вже взимку, дасть Бог, побачимо на українських телевізійних екранах сюрприз — дуже несподіваний серіал. Знімальний процес ось-ось стартує. До створення цього сценарію великою мірою доклався і я. Але говорити про все докладніше поки що не маю права. Хай знімуть спочатку.

 

Титри "Брами" 

Режисер — Володимир Тихий. У фільмі знімались: Ірма Вітовська, Віталіна Біблів, Ярослав Федорчук, Дмитро Ярошенко, Дмитро Тубольцев. 

Оператор-постановник — Слава Цвєтков, художник-постановник — Володимир Любий, композитор — Антон Байбаков, художник з костюмів — Олена Гресь, режисер монтажу — Ігор Косенко.

Продюсери фільму — Ігор Савиченко, Марко Супрун, Володимир Тихий, Володимир Філіппов. Постпродакшн-продюсер — Олексій Москаленко.

Бюджет стрічки — 17,44 млн грн.

"Брама" — переможець 8-го конкурсного відбору Держкіно. Фільм створено компанією "Directory Films" за підтримки Держкіно спільно з компанією "Бедлам Продакшнс" і "Mental dRive studio".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво