Театр з химерами - Культура - dt.ua

Театр з химерами

26 червня, 14:16 Роздрукувати Випуск №25, 27 червня-5 липня

20 червня в Міжнародному центрі культури і мистецтв (Жовтневий палац) авторський театр Раду Поклітару "Київ Модерн-балет" показав балет "Вій" за мотивами повісти Миколи Гоголя.

© Сергій Левін

На останній сторінці програмки глядачі могли побачити монтаж з двох портретів "братів-близнюків": майже ровесників — хореографа Раду Поклітару і композитора Олександра Родіна. У реальному житті їх навряд чи сплутаєш, але тут, на змонтованому фото, ця схожість вражає: поголені голови, бороди, звернені донизу трохи демонічні погляди, які не зустрічаються один з одним. І нехай у новій виставі "Київ Модерн-балету" Поклітару і Родін не конкуренти, а співтворці, проте навіть їхнє партнерство віддзеркалює той самий антагонізм реального і віртуального, що досі примушує нас здригатися від імені ватажка гномів зі звислими до землі повіками і заповнювати театральні зали, щоб побачити щось таке, що дасть нам змогу ліпше зрозуміти самих себе.

Лише тому, хто дуже давно перечитував Гоголя, могло здатися, що Раду Поклітару просто адаптував хрестоматійний сюжет до структури двохактного балету. Насправді ж, як і в усіх попередніх постановках класиків, він зберіг його дух, але не букву, а конфлікт, якщо так можна сказати. Зробив реальнішим і навіть соціяльнішим, де на особисті стосунки завжди накладається належність до сучасних гібридних "класів", кожен з яких для іншого є свого роду потойбіччям.

Вий_1
Сергій Левін

Художник костюмів Дмитро Курята створив направду гоголівське вбрання: ватага семінаристів і бурсаків, у центрі якої філософ-протагоніст Хома Брут (Владислав Детюченко) і двоє його побратимів-відчайдухів — богослов Халява (Андрій Чаплик) і ритор Тиберій Горобець (Дмитро Кондратюк), вдягнені в темні довжелезні сюртуки ("по сие время: слово техническоє, означавшее — далее пяток"). Дівчина Хоми Василина (Катерина Глоба) з тієї ж компанії, і стосунки в них радше жартівливо-дружні (у Гоголя цей прохідний персонаж з'являється вже після першої ночі Хоми в церкві, коли він намагається з'ясувати, з якої матерії пошито її сорочку і плахту, й у відповідь дістає лопатою по спині).

Проте ще суттєвіше Раду переграв лінію старого козака Сотника (Артем Шошин) і його доньки — красуні-відьми Панночки (Олена Салтикова), а відтак і Вія з його численною челяддю. У балеті вони коханці чи то з вищого, чи то з потойбічного світу, вторгнення до якого коштує життя самому Хомі. Цей світ — яскраво-червоний на колір, неймовірно еротичний (і Сотник, і Панночка танцюють напівоголені), здатний спокусити не лише наївного Брута, а й усю масовку бурсаків, що в другій дії змінюють людські обличчя на потворні маски і переходять на темний бік. Де, до речі, два ватажки: цілком реальний Сотник і "тіньовий" Вій, з очних западин якого Панночка повільно витягає дві червоні смужки матерії — ті криваві сльози, якими вона сама плаче в труні у повісті Гоголя.

Вий_2
Сергій Левін

У цій виставі немає сценографа і як такої традиційної сценографії. Є лише немаленькі валізи, за якими бурсаки навчаються, випивають і співають пісень. А головне — величезний куб посеред сцени, на який проєктується об'ємний відеоряд Ольги Нікітіної. Та віртуальна реальність, "акваріум", у якому Хома Брут спостерігає свої еротичні сни, — ідеальний матеріял для сучасного балету. (Зрештою, чим як не статевим актом є гоголівська сцена з відьмою, що осідлала Брута, а наприкінці їхнього спільного польоту перетворилася на красуню-панночку, і всі ті пронизливо солодкі відчуття, які Хома не може собі пояснити? І навіть після першої ночі в церкві Хомі й далі здається, що всі нічні події — це лише сон.) 

Вий_3
Сергій Левін

І ще одну річ час від часу спостерігаємо на відеопроєкції — віртуальну руку, яка то вкидає персонажів у "кубічну" паралельну реальність, то висмикує їх звідти, вже вкотре ставлячи питання про межі і свободу нашого вибору.

Чому вибір Раду впав саме на композитора Олександра Родіна, пояснити легко. Співпраця нині 44-річного композитора з "Київ Модерн-балетом" почалася з вистави "Видіння Рози". Її 2014 року поставив Олексій Бусько, вихованець театру Поклітару, на сцені київської Муніципальної опери для дітей та юнацтва — і формально це вистава саме цього театру, Муніципальної опери. Два роки тому, у квітні 2017-го, Раду показав прем'єру балету "Вгору по річці". В його основі — фіцджеральдівська "Загадкова історія Бенджаміна Баттона", але як завжди трансформована, і музика для струнного квартету Олександра Родіна. 

Вий_4
Сергій Левін

Цього разу Родін написав великий двохактний балет для симфонічного складу з додатковою перкусією. І треба сказати, що такі партитури, на створення яких ідуть місяці ретельної роботи, тепер велика рідкість. У цій музиці є докладно прописані характери, сильні емоції, є вміння час од часу надягати маску композитора-романтика, але залишатися при цьому на сучасній хвилі, йти цілком у ногу з тим, що на своїй частині поля робить Раду Поклітару. На щастя, ані першому, ані другому не доводиться тут змагатися із класикою — канонізованого балетного "Вія" просто не існує. Точніше — не існувало досі. Тепер ми його маємо.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво