Світла особистість - Культура - dt.ua

Світла особистість

10 серпня, 15:52 Роздрукувати Випуск №29, 11 серпня-17 серпня

Ігор Славинський був тихим, спокійним, урівноваженим. І максимально зануреною у свою професію творчою людиною. 

© ТСН

Пішов з життя чудовий український режисер і актор Ігор Славинський (1952—2018). Багато років він служив у столичному Театрі на Подолі. І водночас ніби хотів обійняти й усю театральну Україну — його вистави живуть і збирають аншлаги в багатьох українських містах. 

 

В офіційних довідниках та інтернет-гідах про нього не дуже багато статей. І тільки ця трагедія — велика втрата, його відхід — неначе підірвала інформаційний простір. Про нього заговорили, почали писати навіть у тих ЗМІ, які ніколи не цікавляться театральною тематикою. 

Ігор Славинський не був обділений театральними преміями (кілька разів він отримував "Київську пектораль" за свої талановиті постановки), а цього року був удостоєний звання народного артиста України. 

І однаково він був якимсь… немедійним. А був тихим, спокійним, урівноваженим. І максимально зануреною у свою професію творчою людиною. 

Його невгамовний азарт — ставити, ставити, ставити, не тільки в Києві, а й у різних українських містах — далеко не всі розуміли, не всі розумно пояснювали це нестримне прагнення: мовляв, навіщо ж гнати коней і чому не можна себе пощадити, тим більше що не дуже здоровий, переніс складну операцію на серці… 

Та, мабуть, усі пояснення його театральної пристрасті — в ньому самому. Ці пояснення — в ефросівській формулі: "Репетиція — любов моя". Бо репетиція як передчуття вистави і є тією справжньою миттю художнього блаженства, яку справжньому режисерові, такому як він, хотілося утривалити якнайдовше… 

На жаль, тільки доля визначає, скільки жити такому диву. 

Славинський — один з учнів легендарної Фаїни Соломонівни Ковалевської, яка викохувала своїх творчих пташенят іще в студії художнього слова в столичному Будинку піонерів. Випускники різних років завжди згадували цю жінку з теплотою і вдячністю. Кожному з них вона відкривала магічні особливості Слова, авторського тексту. Ці відкриття вони несли з собою на драматичні сцени, на естрадні підмостки. 

І ця якась неймовірна пристрасть до Слова, його магічних властивостей і вирізняла Ігоря з-поміж його колег. Тексти — класичні й зовсім нові — у кожному він хотів дійти до самої суті. У театральній адаптації сучасної прози Славинський був таким же чудовим майстром, як і в своїх сценічних взаєминах з високою поезією. Серед його улюблених поетів, перед якими розкривав простір сцени, — Бродський, Висоцький, Мандельштам, Цвєтаєва, Окуджава. І фактично Славинський відкрив для української сцени талановиту прозу Анатолія Крима. І, до речі, свою останню виставу в Миколаєві він ставив теж на основі тексту Крима. У спеку, зі слабким здоров'ям, він їхав з Києва до іншого міста, у цей мертвий сезон, щоб знову й знову репетирувати. 

У цьому була не тільки його творча потреба, це була ще й особлива відповідальність перед колегами, акторами, які чекали його практично в кожному українському театрі! Бо дехто й сприймав його як акторського режисера. Майстра, котрий знає глибинні сховки душі будь-якого лицедія. Як він розпізнав душу Олексія Вертинського, з котрим зробив уже легендарний "Синій автомобіль". Як знав вдачу, характер і потенціал своїх прекрасних колег у рідному Театрі на Подолі, де щойно почав ставити булгаковський "Біг" (прем'єру було призначено на жовтень). 

Сценічний стиль Славинського, те, що явлено в його найліпших постановках (у "Мертвих душах", "Льовушці", "Синьому автомобілі", "Люксембурзькому саду", "У Барабанному провулку") — багатослівна й багатоярусна тема, яку ще мають розкрити театрознавці. Відзначивши в цій темі і його особливий потяг до епічного театру Брехта, і витончене почуття театру поетичного. 

Усе це обов'язково буде, про це неодмінно напишуть. 

Тепер же, у скорботні дні усвідомлення цієї великої людської і художньої втрати, чомусь найбільше хочеться говорити про те добре й тепле світло, яке постійно випромінювала дивовижна людина театру, неповторна світла особистість — Ігор Славинський. 

Звичайно, в театральному світі в кожного є клан ворогів, клан друзів. Так і живуть між кланами. Ігор, світла особистість, навіть своїми виставами в різних містах і на різних сценах неначе зшивав нитками людської любові, терпіння й співчуття наш розсмиканий і стомлений театральний світ. Він сам і зігрівав цей світ своїм людським світлом. 

Світла пам'ять — світлій людині. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво