Сезон буде голодним і злим - Культура - останні новини театру, кіно, музики і мистецтва - dt.ua

Сезон буде голодним і злим

31 серпня, 16:06 Роздрукувати Випуск №32, 1 вересня-7 вересня

Однією з прикмет цього театрального сезону стане помітне підвищення цін на квитки. 

В Україні стартував новий театральний сезон, а водночас — і нові передчуття-побоювання. Зовсім не про творчу частину цей мій "блог". 

Понад 80 років тому Федеріко Гарсія Лорка виклав свою гучну промову про театр, одна лише цитата з якої все ще для всіх актуальна — "Калічний театр, що відростив копита замість крил, здатен розтлити і приспати цілу націю".

Як ви розумієте, невпинна боротьба між копитами й крилами, тобто між бісами й ангелами в мистецтві театру, не має початку-кінця, вона вічна, як монолог Гамлета, як похорон Офелії, як батьківські зойки короля Ліра. 

Тільки не про них, безсмертних, цього разу. 

Цього раз про такі собі примарні, а то й абсолютно реальні тенденції в нашому театральному господарстві, які не так уже важко спрогнозувати. 

Тобто у полі зору — тільки базис. І поки що жодної художньої надбудови.

Однією з прикмет цього театрального сезону стане помітне підвищення цін на квитки. Якщо раніше театр міг перевербувати якусь частину глядачів на свій бік, вирвавши їх завдяки дешевизні квитків із кінозалів, то надалі буде трохи інакше. 400, а то й 500 гривень за один квиток — далеко не межа для того чи іншого муніципального театру. І навіть національні театри, в яких більші державні дотації, теж будуть вимушені підвищити вартість квитків на свої касові хіти. 

Це стосується і Національної опери, і Театру ім. І.Франка, і Театру ім. Лесі Українки. 

Касові хіти в цьому випадку — балети Чайковського, опери з участю Людмили Монастирської, постановки з участю Анатолія Хостікоєва та Наталії Сумської, популярні вистави з участю Анни Варпаховської тощо. 

Природно, подорожчання може відбуватися не різко, не відразу. Але, з урахуванням геометричної прогресії цін на комуналку, в глядача завжди залишається вибір — бути чи не бути. 

Це зовсім не означає, що неодмінно очікується глядацький спад у провідних театрах. Просто надалі глядач буде більш вибірковим і ощадливим, визначаючи куди, на що й на кого йому йти. 

Тому виживуть на аншлагах усе ті ж стовідсоткові вистави-хіти, а репертуарні вистави-аутсайдери ще більше просядуть зі зборів, і невдовзі їх тихесенько спишуть. 

Така театральна реальність, се ля ві. 

З іншого боку (і мені від цього аж ніяк не легше), якщо раніше я принципово купував квитки тільки в один столичний театр, тепер же таких передбачається два, а то й три. 

І це не межа. 

Вільнодумство театрального оглядача передбачає високу ціну за мниме мистецтво. 

У сезоні, що стартував, безперечно, буде ще популярнішим "фідбек" — швидкий, миттєвий, оперативний відгук на ті чи інші прем'єри. Коли традиційна преса трохи поступиться оперативним лідерством тим-таки блогерам, хейтерам, миттєвому хайпу й ситуативному славослов'ю.

Утім, у традиційної преси є свої переваги — контекстуальна ґрунтовність, така собі підсумковість зробленого на сцені великими й маленькими художниками, а також спосіб "увічнення в історії" тієї чи іншої постановки, оскільки пости гаснуть швидко, а мемуари залишаються, іноді навіть палахкотять. Утім, не тільки "мемуари", а й адекватні професійні аналітичні тексти цінні для історії.

І ще одна нехудожня прикмета цього сезону — так звана "націоналізація" багатьох наших театрів. Щодо цього Мінкульт уже постарався відкрити шлюзи, — і ринув потік охочих, спраглих. Попри те, що раніше статус національного театру передбачав такий собі суворий ліміт, мало не на державному рівні. З цього ж сезону все бадьоро піде второваною колією "академічних". Національними захочуть стати всі і в масовому порядку, збудившись тими чи іншими маневрами тих чи інших муніципальних або регіональних колективів. 

Наскільки мені відомо, вже зараз напоготові освоювати-пробивати національний статус театри з Дніпра, Миколаєва, інших міст. У столиці теж заворушилися, бо виявили, що один із муніципальних театрів, переписавши на свій лад "Вікіпедію", якось рухається до заповітного фінансового статусу. 

Наполягаю, саме фінансовий статус — причина всієї цієї підкилимної боротьби. Боротьби за гроші. Бо багато борців так само далекі від мистецтва, як склад Кабміну від справжніх подробиць вітчизняної театральної історії. 

І в цьому плані навіть не варто суворо лаяти театральних керівників, які хочуть утримати творчі сили великими грішми. 

Та все-таки повторюся: нинішня боротьба сезону за звання національних лише девальвує сам цей статус, якщо він набуде масового й непрогнозованого характеру. Зрештою, статус національного треба присвоїти всім — і одночасно. Можна подумати, в нас за цей час виявився свій "Глобус"? 

Та й потім — не все ж у театрі вирішують тільки гроші й тільки високі зарплати. А пограти на килимку, відпочивши від серіалів? 

Ще один пункт нехудожності, який мені здається особливо тривожним у цьому й наступному сезонах, має барви і відтінки медіакрії, тобто влади посередності, влади сірості. Але, знову-таки, тут об'єктивні процеси: кількість театральних спеціалістів, яких щорічно викидають на ринок праці творчі ЗВО, така масова й часом безглузда, що в такому ось хаосі саме і є місце тотальній перемозі сірості над рідкісними творчими індивідуальностями, яких у будь-якому театрі світу завжди лише одиниці. 

На продовження цього пункту заїкнуся все-таки не про розквіт, а про репертуарну кризу "нової драми", нових текстів від наших сучасних активних драматургів, яких усі чекають, а вони не приходять — як Годо. Попит на нові українські п'єси явно перевищує пропозицію, і кількох успішних наших авторів на цій території вочевидь замало. Але це, до речі, у певному сенсі й відчинене вікно для перформативного театру, інших театральних проектних явищ, у яких постать автора (драматурга) вже менш апріорна, ніж у традиційному театрі. 

Очевидно, годиться щось сказати і про передвиборний контекст, із яким римуватиметься наш новий театральний сезон? 

У певному сенсі, цей перманентний "театр абсурду" буде чудовим конкурентом для театрів репертуарних, незалежних, комерційних. Але, знову ж, людська втома від такого ось театру абсурду, можливо, поверне глядача "зіницями в душу" — примусить знову втекти від політики в якийсь театральний зал. 

Отож сезон передбачається голодним — цінова політика, спраглість нових текстів і нових авторів. І цей же сезон передбачається злим: театр ще більше зануриться в мережевий простір, де слів не добирають, де вищий суд — "а мені так хочеться". 

І, звісно ж, це далеко не всі симптоми сезону. Про решту — згодом, у такому ж суб'єктивному "блозі". 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 22 вересня-28 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво