Продюсер Кіборгів Іванна Дядюра: З нового року в українському кіно конкуренція тільки посилиться - Культура - останні новини театру, кіно, музики і мистецтва - dt.ua

Продюсер "Кіборгів" Іванна Дядюра: "З нового року в українському кіно конкуренція тільки посилиться"

8 грудня, 2017, 17:38 Роздрукувати

Внутрішній стан людини інколи важливіший за хвацьки закручений зовнішній воєнний сюжет. 

На екрани країни вийшли "Кіборги" режисера Ахтема Сеїтаблаєва. 

У 2017-му в прокаті була і його "Чужа молитва". Продюсером картин Сеїтаблаєва виступає Іванна Дядюра, яка розповіла DT.UA про досвід продюсування в Україні, а також різні характери своїх "кіборгів". 

Фільм уже збирає глядачів у різних кінозалах країни. Офіційна прем'єра відбулася у Києві в середу в кінотеатрі "Україна". Доти був цикл презентацій у Маріуполі, Запоріжжі, Дніпрі, Львові, Івано-Франківську, Тернополі. 

* * *

"Кіборги" — кіно не для слабких нервами. Оскільки події, відображені на екрані, — не "десь" і "колись", а те, що, на наш трагічний жаль, триває — і рани не гояться, і кров не перестає кипіти. Фільм Сеїтаблаєва передбачає свідомий авторський злам на межі художності й документалістики. І навіть манера існування кожного актора в кадрі — це не молодецьке лицедійство, а суворий стиль під кінодокумент. Участь у проекті відомого драматурга Наталії Ворожбит від початку визначила його художню специфіку як "документальний кінотеатр". Оскільки сама Ворожбит давно майстер у засобах виразності саме на території "докутеатру". 

Ось і тут, у кіно, її герої та її діалоги — зовсім не вигадане й не нафантазоване. Ці персонажі й ці тексти — плоть від плоті важких поточних днів. Те, про що постійно говоримо самі. Те, про що регулярно читаємо у ФБ: націоналізм, патріотизм, чий Гоголь, садок вишневий коло хати, батьківщина понад усе. 

У цьому плані сценарій пані Ворожбит не передбачає чітких відповідей на якісь гострі соціально-геополітичні питання сучасності. Сам кінотекст і є одне болюче питання — про день теперішній. 

Драматургові й режисерові, які все ж таки шукають свої відповіді на війні про мир, на щастя, вдається досить майстерно балансувати, не впадаючи в агітпроп, у пафос. Вочевидь усвідомлено вони відступають у своїх "Кіборгах" від внутрішньополітичних і геополітичних — загальних та приватних — накипілих тем. І вочевидь усвідомлено дуже пильно вдивляються тільки в обличчя героїв. 

Власне, ці обличчя, всі актори — безперечна удача картини, художня тканина якої становить трагічну мозаїку чоловічих доль на новій війні нового століття. Сильні й достовірні образи — у Віктора Жданова, В'ячеслава Довженка, Романа Ясіновського, Макара Тихомирова, Романа Семисала, ін. Вони грають не ідеологічні або ура-патріотичні схеми, а грають живих людей — справжніх патріотів, справжніх чоловіків, хай приречених, але сильних. 

Вважаю, різноманітні наші шановані преміальні комісії, на кшталт "орлів", "куріпок" або як там їх… "дзиг", свого часу обов'язково відзначать акторський ансамбль картини. 

Деякі стильові особливості українських "Кіборгів", на мій смак, найближчі і найрідніші американському "Повелителю бурі" (один з оскарівських чемпіонів). Картині, в якій майже документально фіксуються військові будні, але не батальні екшен-"свята". У якій внутрішній стан людини інколи важливіший за хвацьки закручений зовнішній воєнний сюжет. 

***

Іванна Дядюра — продюсер не тільки "Кіборгів", а, практично, всіх гучних фільмів Ахтема Сеїтаблаєва. Загалом, у неї близько 50 продюсерських кінопроектів, у тому числі й телевізійних. Школу життя та іншого творчого виживання вона свого часу пройшла на "1+1", співпрацюючи з Олександром Роднянським. У найближчій перспективі, після "Кіборгів", Іванна візьметься за розробку комедійного та історичного кінопроектів. 

— Іванно, скільки всього копій "Кіборгів" передбачається для прокату на екранах України? 

— 158 прокатних копій. 

— Це мало чи багато для військової драми, якою є "Кіборги"? 

— Якщо порівнювати, то, наприклад, фентезі "Сторожова застава" — 149 кінотеатрів, кінокомедія "DZIDZIO Контрабас" — 154 кінотеатри. 

— Чи всі кінотеатри країни відгукуються на такий складний і явно не розважальний кінопроект як ваш? 

— На жаль, трапляються й прикрі моменти. Наприклад, у Чернівцях є два сучасних кінотеатри — імені Ольги Кобилянської та "Кінопалац". Вони відмовилися брати "Кіборгів" у прокат. 

— Чим мотивували? 

— Нічим не мотивували. Ми їм спочатку писали письмові запити, телефонували. Але там просто перестали брати трубку й відповідати. 

І ось, мабуть, таких відвертих бойкотів "Кіборгів" більше в Україні ніде й не було. 

Ми, наприклад, щиро вражені, що Одеса й Харків перейнялися нашою темою і просили приїхати з презентаціями. Неодмінно там будемо. 

— Два великих фільми за один рік — праця титанічна. Як витягнула цей обоз? 

— Навіть не знаю. Швидше за все, гарт на "1+1". Ну й просте бажання працювати. Бажання робити свою справу. 

— Якщо перескочити від "Кіборгів" до "Чужої молитви" — зворушливої а-ля спілбергівської історії про дітей-євреїв, яких урятувала кримська красуня татарка… Що можеш сказати про касові збори цього фільму, який стартував у прокаті ще влітку? 

— Збори у "Чужої молитви" такі, якими вони, мабуть, і мали бути. З урахуванням того, що готували прем'єру до 18 травня. 

Опісля прем'єру переносили. І потім недостатньо її розкрутили. 

До того ж, як відомо, був дуже важкий знімальний процес. З урахуванням того, що зйомки відбувалися в Грузії, а не в анексованому Криму. 

Власне кажучи, історія в "Чужій молитві" — не для глядача, який іде в кінотеатри тільки на "попкорн" і шукає в кіно тільки задоволення. Зрештою, у Європі є спеціальні кінотеатри, які передбачають системні покази картин такого формату. У нас цього немає. 

— За кордоном до "Чужої молитви" є інтерес? 

— За кордоном інтерес шалений. Оскільки у військовій картині (а це Друга світова) простежуються явні паралелі з нинішньою анексією Криму. 

Цей фільм — як нагадування про те, що вже сьогодні відбувається в Криму. І що навіть сьогодні, хоч би як грубо це звучало, на півострові знову шукають чергові "артефакти" і визначають приналежність Криму до чергової панівної раси. 

Ми такого спеціально не робили, але сама історія коригує деякі сценарії. 

— Що можеш сказати як продюсер про режисера і дуже близьку тобі людину Ахтема Сеїтаблаєва, з яким спільно зроблено багато фільмів? Чи часто виникають конфлікти на зйомках? Який Ахтем у роботі — напористий, зухвалий, стриманий? 

— Оскільки і себе я вважаю людиною творчою, то на території професії ми частенько зіштовхуємося саме у творчих питаннях і часто можемо одне одному щось доводити. 

Уже якщо беремо в роботу проект, то розбираємо її по кісточках: аналізуємо, вибудовуємо, обмірковуємо. 

Але як продюсер і режисер ми не можемо не чути одне одного. Як продюсер я заглиблююсь у матеріал, досконало вивчаю драматургію, сюжетотвірні лінії, кожну сцену. І коли бачу цілісність, то навіть у суперечках завжди знайду з режисером компроміс. 

Безумовно, будь-якому режисерові не можна залізти в голову й до кінця зрозуміти весь його творчий світ. Такому режисерові треба або вірити, або не вірити. Ахтему я вірю беззастережно. 

— А в "доахтемівський" період що дав тобі на "плюсах" Олександр Роднянський? 

— У професійному сенсі, він дав мені самоосвіту, дав відчуття масштабу в кіновиробництві. Можливо, раніше я ніколи не зазирала наперед, але тепер як продюсер завжди думаю про перспективу й дивлюся вперед. 

Безумовно, Роднянський дуже вплинув на мене в тому плані, що завдяки йому максимально цікавлюся всім — новинками кіно, телевізійним продуктом. Стежу навіть за футболом. Учуся вчитися. Вчуся "прокатувати" фільми. 

Ось це він мені й дав — здатність мислити горизонтально і вертикально, об'ємно.

— Тривалий період у нас говорили, що світ порятує тільки наше продюсерське кіно. Мабуть, так воно і є. Та ось минуло досить багато часу, і на кого ти орієнтуєшся вже в Україні на території продюсерського кіно? Твоє ставлення до теми кінопродюсування в нашій країні? 

— Завжди орієнтуюся тільки на себе та на творчий тандем із хорошим режисером. Для мене важливо зібрати команду однодумців, починаючи зі сценариста. Притому, зауваж, не кожен сценарист здатний підняти ту або іншу тему. І не кожен із них здатний працювати в тому або іншому жанрі. 

Тобто для мене продюсування (у тому числі) — це команда. Точність, талановитість і злагодженість кожного гравця цієї команди. Включно не тільки з режисером, актором, а обов'язково і з оператором, звукорежисером. Адже кожен фільм — це очі оператора. Оператор допомагає своїми художніми засобами розкрити характер, тему, дію. У цьому випадку мені пощастило. І я вважаю, що в наших проектах працювали чудові українські оператори. 

— Зараз у питаннях перспектив кінопродюсування для багатьох складається легка й ефектна формула, коли на чолі проекту ставиш високопоставленого клоуна (тобто естрадну маску), налаштовуєш усіх грати під дурника, і в результаті — чудові касові збори. Для тебе така формула прийнятна? 

— Я, мабуть, на жаль, багато читаю хорошої літератури. І в цьому плані я заручниця хороших діалогів на екрані. А також заручниця свого минулого, оскільки виховувалася на хорошому художньому кіно. 

Тому й з'явилася у "Кіборгах" як сценарист Наталія Ворожбит — чудовий український драматург. 

Ми якось зразу відчули одна одну. 

І я вже на наступні проекти буквально стою до неї в черзі. Оскільки Наташа — дуже затребуваний автор. 

Тим часом українському кіно потрібні різні жанри. І вже найближчим часом хочемо робити явно касову комедію, оскільки людям потрібна й такого роду терапія. Комедії у важкі часи завжди зцілювали глядача. Можу тільки відкрити назву майбутнього проекту — "Золотий батон". 

— Це що, фільм про Януковича? 

— У фільмі передбачається й політичний акцент, але тільки тлом. Сподіваюся, фільм буде смішним. Виношуємо ідею також великого історичного проекту. Всі деталі згодом стануть відомі. 

— Що скажеш про динаміку касових зборів саме комедійного попкорнового продукту на наших великих екранах? Хто в цьому плані сьогодні чемпіон? 

— Тут лідер "Слуга народу" —
25 млн, на другому місці "DZIDZIO Контрабас" — 22 млн. Молодці! 

— Але як зробити українське кіно і привабливим для масового глядача, і вигідним для продюсера, і таким, що не принижуватиме глядача навмисною тупістю? Є рецепти продюсерського успіху, є такі формули? 

— На мій погляд, наш глядач катастрофічно не привчений до вітчизняного кіно. І починати, в тому числі, треба й з хороших комедій. Із проектів, які залучать у зали молодняк. Батьки мають за руку дітей водити в кінотеатри на українське кіно. Це має стати звичкою, доброю традицією. 

— Саме зараз багато фільмів дуже далекі від окупності в прокаті... 

— Так, далекі. До того ж конкуренція дуже сильна. Уже в новому році на українське кіно даватимуть мільярд... 

— А раніше скільки давали? 

— Близько 500 млн... І вже наступного року на вітчизняних екранах впритул, один за одним, вишикується лінійка приблизно з 40 вітчизняних прокатних картин. Тобто конкуренція в українському кіно буде дуже жорстка. 

— Але немає ж гарантії, що глядач вибере американський блокбастер, а не талановитий вітчизняний фільм? 

— Безумовно, такої гарантії немає. Тому на українському кіноринку, в тому числі, треба брати і кількістю. Бо з часом кількість переростає в якість. Щось випадкове відсіється, а сильне й талановите залишиться і виживе. 

— У тебе немає відчуття, що наш кіноринок якраз "самоконсервується"? Частіше дивиться тільки на внутрішні ресурси, рідко вибудовуючи ціннісні й касові перспективи — на зовнішній ринок, за кордон?

— Тут два боки однієї медалі. Потрібно робити те, що буде зрозуміле світові. Але потрібні історії, які "наші". 

Зараз у світовому кіно багато локальних фільмів. Іспанія знімає про своє локальне — і збирає вдома хорошу касу, і перемагає на фестивалях. Словаччина випускає успішний фільм "Межа": він про внутрішні проблеми, але фільм супроводжує успіх і вдома, і у світі. 

Стосовно "Кіборгів" — передбачалося завдання, щоб ця історія була зрозуміла і тут, і там. 

— Ось і повернемося до "Кіборгів". Були якісь особливі складнощі в кастингах на цю картину? Як зібрали діючу команду акторів? 

— Ну, по-перше, в нас є чудовий кастинг-директор, яку ми самі й виростили, і яка чудово вміє працювати з акторами, багато їздить по різних містах, по різних театрах, у неї добрий смак та відмінне бачення. 

І, по-друге, що стосується "Кіборгів" — є важливий нюанс: надто медійні обличчя можуть нівелювати довіру до цієї історії, адже історія ця практично документальна. 

Тобто глядач у залі міг би сприймати "маску" якогось популярного актора у фільмі — і на образ персонажа миттєво накладатимуться інші асоціації. 

На щастя, ми змогли цього уникнути. Мені здається, стався той рідкісний випадок, коли в проекті є злагоджений акторський ансамбль. Як у хорошій театральній виставі, як у достовірному фільмі. 

— У цьому чоловічому кіно багато пам'ятних персонажів. Спробуймо — уже з твого боку — дати ємні характеристики хоча б кільком героям фільму. 

— Дуже близька людина для нашої режисерської і продюсерської групи — молодий актор Макар Тихомиров. Ми з ним колись починали працювати в проекті "Чемпіони з підворіття". Це був телевізійний формат, і Макар був ще хлопчиськом. Згодом став студентом курсу Дмитра Богомазова. І ми побачили, наскільки він виріс, розкрився, наскільки в нього шалений творчий потенціал. 

У ньому ніби уживаються і нарваність (у хорошому сенсі), і освіченість. Він і рефлексує, і водночас знає, що робити. 

У "Кіборгах" його герой — на позивний "Мажор". Переконаний, багато хто оцінить роботу Макара. Деякі глядачі й критики називають його одним із головних акторських відкриттів 2017 р. 

Один із наших найулюбленіших і вистражданих героїв — "Серпень", якого грає Слава Довженко. У його віковій категорії не дуже багато сильних та харизматичних артистів. І всі, кого знаємо, вже передбачають якісь прилиплі медійні маски. Слава теж багато знімається, причому достойно знімається, але в "Кіборгах" він відкрився зовсім по-новому. На думку багатьох, для великого кіно Слава Довженко — приголомшлива знахідка. 

У нашому фільмі є два надзвичайно складних персонажі — "Серпень" (Довженко) і "Гід", якого грає Роман Ясіновський. 

Про "Гіда" ми спочатку взагалі нічого не розуміємо. Хто він, звідки, чому саме "так" себе позиціює. У нього настільки різні стани й настільки непередбачувана поведінка, що ми часом услід за ним шарахаємося то в один бік, то в інший. І тільки з часом розуміємо, який злам передбачає доля цієї людини... 

Перед актором тут було неймовірно складне завдання: адже якщо ти скотишся тільки у психоз — то це кінець ролі. Якщо сфальшуєш — не повірять. У цій-таки ролі легко скотитися в історію "блатного", неприкаяного. 

На моє велике щастя, Роман Ясіновський пройшов по цій ролі, як по тонкому льоду. Причому він сам і запропонував спробувати себе у фільмі. Ми подивилися проби й зрозуміли, що він максимально переконливий. 

— "Кіборги", у моєму жанровому відчутті, — військова драма характерів. Яке твоє відчуття жанру? 

— Коли я щойно прочитала сценарій Наталії Ворожбит, зразу зрозуміла, що тут є приголомшливі людські історії, яких на наших екранах не було давно. Наталія просто філігранно розробила ці історії. Тому є чудові діалоги, переконливі характери. 

Про жанр можуть сперечатися критики, для мене ж, повторюся, цей фільм — насамперед людська історія. Це історія, яка визначає справжні цінності в житті. Те, що визначає і справжній патріотизм. І без надриву розповідає про справжній патріотизм, про призначення людини — і в мирний час, і на війні. 

— Які країни зацікавилися просуванням "Кіборгів" — у прокаті, на фестивалях? 

— Є пропозиції з Прибалтики, Польщі, Канади. А далі буде видно. 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №29, 11 серпня-17 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво