Почути голоси Майдану - Культура - dt.ua

Почути голоси Майдану

30 березня, 16:15 Роздрукувати Випуск №12, 31 березня-6 квітня

Це документ, який має психоемоційну силу.

© Василь Артюшенко, DT.UA

"Майдан. Свідчення. Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність" — книжка, в якій зафіксовано один з найдраматичніших періодів сучасності.

Видання містить дві частини: 1 — "Організації медичної допомоги Майдану"; 2 — "Міжнародна солідарність". Водночас кожна частина має свої топ-блоки, як-от: "Медична служба Майдану", "Парамедики і Автомайдан", "Безпечне транспортування, збір інформації про постраждалих", "Притулки і шпиталі", "Психологічна допомога", "Допомога благодійних фондів та ініціатив"; друга частина представлена підрозділами, згрупованими навколо свідчень представників міжнародної спільноти, які допомагали Майдану: США, Канада, Польща, Чехія, Литва, Ізраїль, Німеччина, Франція тощо. Крім того, видання містить іменний, географічний покажчики, а також покажчик організацій та ініціатив. На внутрішніх сторінках обкладинки книжки подано карту-схему центральної частини Києва, яка стала авансценою розгортання кривавих подій, що змінили історію Європи і світу в ХХІ столітті, а також карту-схему розташування лікарень і підпільних шпиталів, які й визначили успіх Майдану. Система порятунку людських життів була надзвичайно дієвою. 

У французькій історіографії на потребі фіксувати повсякденність наголошували представники школи "Анналів". М.Блок, Л.Февр, Ж.ЛєҐофф написали чимало праць, у яких історія набула антропологічних параметрів, перетворившись на форму пропрацювання родинних або й приватних людських історій; візуалізації індивідуальної та колективної пам'яті. Історія — це не лише осмислення давніх документів, а й фіксація голосів часу теперішнього. "Майдан. Свідчення…" — видання саме з такої категорії; воно містить величезний інформативний масив, позаяк серед "очевидців" і "побутописців времені лютого" — Олег Мусій, Ольга Богомолець, Олег Картавий, Олена Ганцяк-Каськів, Уляна Супрун та ін. 

Відкриває видання вступ "Замість прологу", який написала Олександра Матвійчук, очільниця правозахисної організації "Центр громадянських свобод". Ця книжка — виклик історіописанню, у ній зібрано голоси людей різних куточків України та світу, людей різного соціального статусу, які під час тих подій працювали як "елементарні частинки" величезної клітини, що наповнювала навколишній простір життям і протистояла смерті. 

Книжка посвідчує, що Майдан 2013—2014 рр. — приклад самоорганізації людських спільнот, які керувалися внутрішніми морально-етичними спонуками, а не ідеологіями та вказівками "згори". Лише так, коли прагматика поступається моралі й етиці, духові й вірі, можна подолати будь-яку, навіть найпотужнішу антилюдяну систему. 

Серед голосів видання — різні люди й осередки соціального та духовного життя: Михайлівський монастир, волонтери, які працювали в лікарнях (17-й, Опіковому центрі, 9-й, Інституті нейрохірургії, 8-й, Олександрівській лікарні та ін.); записано свідчення координаторів у регіонах (Наталії Іжицької, Ярини Боренько — Львів; Ірини Кельнер — Тернопіль; Сергія Шараєвського — Луцьк; Юрія Ороса — Ужгород). 

Видання виконує важливу функцію уже нині, через кілька років після того, як Майдан перетворився на факт історії: воно показує, що людське серце у єднанні з серцями інших людей здатне творити дива. "Я розуміла, що не можу зупинити це насильство, але спроможна допомогти тим, хто це може", — зауважує волонтерка Валентина Варава. І таких голосів було безліч; люди приходили на Майдан після роботи, аби спершу просто зустрітися з друзями; це було визначене історією місце зустрічі тих, хто любить свою землю і хто прагне жити у відкритому світі, де система служить людині, а не навпаки. 

"Привіт! Давно не бачилися. Привіт! І ти тут! Привіт!... Я простояла, скільки змогла, до глибокої ночі, поки не змерзла, бо не готувалася в той день на нічні стояння, і поїхала додому. Потім, впродовж наступного періоду, я і мої колеги з Центру громадянських свобод намагалися приходити на Майдан у певні години, як і інші кияни…", — згадує Олександра Матвійчук. 

"Я приїхав робити Революцію. Приїхав на тиждень, а залишився на два з половиною роки", — каже Мар'ян Присяжнюк. "Нам удалося врятувати сотні, а може, й тисячі людей завдяки правильній організації лікарів, медсестер, фельдшерів, студентів, волонтерів…", — наголошує Олег Мусій. Система медичної допомоги, яка сформувалася на Майдані, була значно ефективнішою від того, що могли запропонувати звичайні травмпункти та "швидкі", зауважує Сергій Харіска. Медична "інфраструктура" нагадувала роботу серця: постійний рух, жодної зупинки, взаємодопомога, жертовність заради життів інших. Благодійні організації на кшталт "Фонду громадян Приірпіння", ініціативи "Родина Майдану", Міжнародного фонду "Відродження" домовлялися з лікарнями, зокрема й з приватними клініками, аби здійснювати оперативну допомогу постраждалим, на чому у своїх свідченнях наголошує Ксенія Шаповал. І водночас після прочитання цих документів виникає враження, що все це діялося з провидіння вищих сил. "Пан випадок — друге ім'я Святого Духа. Він нами опікувався", — вважає Ольга Чуйко. Олена Ганцяк-Каськів, на той час очільниця Патріаршого товариства, громадської організації, яку відродив Любомир Гузар, пригадує свою зустріч зі Святославом Шевчуком і Філаретом: "Я до нього приїхала, він дуже гарно мене прийняв, все вислухав і каже: "Я даю благословення. Робіть це"... І я пам'ятаю, я швидко організувала зустріч через своїх друзів з Філаретом, ми до нього поїхали, привітали його і також отримали благословення і контакти тих владик, які відповідають за монастирі, Видубицький монастир, Михайлівський і так далі…" Чимало генеральних консулів, дипломатів, навіть попередник нинішнього нунція погоджувалися надавати території посольств, щоб там надавати допомогу постраждалим. Це було всупереч міжнародним протоколам і правилам, проте багато з них брало персональну відповідальність на себе.

У медичній системі Майдану є щось "надлюдське", ніби скеровуване провидінням. Здається, навіть сьогодні медична система знову пробуксовує порівняно з тим, що вдалося створити впродовж того моторошного часу. Випробування, екстремальність погодних умов, збройне протистояння, максимальне акумулювання людських сил (фізичних і духовних) дало можливість створити унікальну систему порятунку людей. Ця система не мала аналогів і, на жаль, вона досі належним чином не осмислена. 

Політики й громадський сектор, фахові лікарі й "парамедики" працювали злагоджено й ефективно. Вони відкидали конфлікти й непорозуміння з колегами, не давали волі амбіціям. 

Ця книжка видавництва "Дух і Літера" потверджує принцип, який у сучасній культурі, зокрема на пострадянських теренах, утвердила Світлана Алексієвич: потрібно дати можливість почути кожного, важливо, аби кожен розповів свою правду. І цей жахливий і водночас прекрасний за силою духу документ показує, що "можна зламати тіло, але ніколи дух". 

Це вже другий том "Бібліотеки Спротиву. Бібліотеки Надії", яку підготувало могилянське видавництво "Дух і Літера" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Подібного рівня видань у нас досі не було: ідеться не лише про фіксацію "живих" людських голосів, а й про формування ментальної мапи Майдану очима медиків, які рятували людські життя. 

У книжці показано роль людських спільнот, локальних осередків, сформованих з людей, які були об'єднані спільним світоглядом, які змогли витворити інакшу модель майбутнього. 

Водночас "Майдан. Свідчення. Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність" — це приклад сучасного гуманізму, що постає антиподом прагматичної політичної реальності. 

Подеколи у свідченнях, які представлені в цьому виданні, виникають страшні образи. Чого тільки варта фраза Ольги Богомолець, винесена в назву свідчень: "Я з 18 до 21-го числа (тобто лютого 2014 р. — Д.Д.) не пам'ятаю жодного живого обличчя — я пам'ятаю тільки мертвих". Можливості здорової людської свідомості, психіки відмовляли під впливом побаченого і пережитого. Майдан став символом апофеозного знущання влади з людини, символом інфернального перетворення політики з мистецтва управління людьми на форму знищення людей. 

Книжка "Майдан. Свідчення. Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність" — це документ, який має психоемоційну силу, позаяк він спрямований не лише на раціоналізацію абсурдної дійсності, що потопала в крові, а й на збереження того людського акме, яке набуло оприлюднення на той момент. Книжка тільки потверджує тезу, що ми живемо в епоху нон-фікшн, де подібні "хроніки", фіксації людської пам'яті можуть мати величезний вплив на свідомість, занурюючи читача у світ недалекого від нас минулого. 

Майдан. Свідчення. Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність. За редакцією Леоніда Фінберга, Ірини Берлянд, Олени Андреєвої. — К. : Дух і Літера, 2018. — 816 с.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво