Ось і Літо пройшло - Культура - останні новини театру, кіно, музики і мистецтва - dt.ua

Ось і "Літо" пройшло

6 липня, 15:50 Роздрукувати

Недарма фільм "Літо" отримав приз на Каннському кінофестивалі за найкращий саундтрек.

В українському кінопрокаті — фільм про Віктора Цоя та його епос за назвою "Літо". Режисер картини, Кирило Серебренніков, продовжує перебувати в Москві під домашнім арештом.  

Якщо ви в дитинстві не гуляли з друзями у дворі під пісню "Пачка сигарет" групи "Кіно", то, на жаль, багато чого прогаяли. Музику Цоя нині важко сприймати просто як музику, його пісні — атмосфера, що дарує всьому пострадянському певну красу. 

Варто лишень включити в навушниках групу "Кіно", як раптом, дивлячись на сірі величезні дев'ятиповерхові будинки в спальних районах, на дерев'яні дитячі майданчики з дітьми на гойдалках та батьками, які пиячать на лавах, на ларьки, де неповнолітнім продають пиво, і на засипані пилом спортивні майданчики, де всі ми в клітках грали у дворовий футбол, починаєш надихатися. Цілком імовірно, що не кожний сприймає музику Цоя саме так, ще ймовірніше, що багато хто її попросту не любить, але ось недооцінювати її безцінний внесок у життя мільйонів людей було б, як мінімум, нерозумно. Отже, питання зйомок фільму про особистість Цоя було лише питанням часу. Проблема полягає в іншому: чи такого фільму про культового музиканта, як "Літо", чекали ми? Відповідь на це запитання ще більш неоднозначна. 

І перш ніж розпочинати хвалити картину Серебреннікова, монтаж якої, на секундочку, проходив у режисера під домашнім арештом, варто прийняти та взяти до уваги факт критики фільму з боку багатьох шанувальників групи "Кіно". 

Усі ми пам'ятаємо неприємні висловлювання Бориса Гребенщикова на адресу фільму після того, як він просто прочитав сценарій. Часом обмануті очікування застеляють очі завісою ненависті, через що практично неможливо побачити щось хороше. 

"Ненависть" же в людей викликала повна, ну, або принаймні часткова невідповідність реальності з показаним Серебренніковим на екрані.

І якщо ви готові сприймати фільм як художню історію, а не як документальну хроніку, зіграну акторами, то варто знати, що "Літо" — це насамперед хороший інді-фільм про пітерську, точніше, ленінградську рок-тусовку 80-х років, про радянський "режим", про любов та й взагалі, у нас тут, можна сказати, цілий мюзикл а-ля "ЛаЛа Ленд" у вітчизняній обробці, а вже тільки потім це фільм про Майка Науменка та про Вітю Цоя.

Головним героєм є безпосередньо сам Майк, який таємно від усіх переживає творчу кризу. Він член правління ленінградського рок-клубу, куди люди приходять, щоб сидячи та мовчки "відірватися" під музику, наскільки це дозволяє "режим". 

Там же Майк зі своєю групою "Зоопарк" дає регулярні концерти. У нього є дружина Наташа, з якою він щасливий. Одного разу в його житті з'являється якийсь ПТУшник азіатської зовнішності Віктор і вражає Майка своїми піснями. Між хлопцями народжується дружба. Майк вирішує допомогти майбутній рок-зірці Радянського Союзу зробити свої перші кроки в кар'єрі. Попутно Наташа починає захоплюватися Вітею, затягуючи його в нехай і невинний, але все-таки любовний трикутник. 

Звичайно, перше, за що хочеться похвалити фільм, то це за його атмосферу, яка дарує глядачеві можливість під час переглядів просто-таки проникнути в Пітер (Ленінград) 80-х років. 

Фільм Кирила потрапив до нас на екрани немов з тієї епохи і часто видається вельми документальним в плані стилістики та зйомки, але, що важливо, не менш художнім. 

Місцями навіть починаєш вірити, що перед тобою не актори, які грають музикантів, а самі музиканти в природному для себе середовищі, за якими весь цей час просто спостерігала камера талановитого друга-оператора. До речі, відносно акторів, то тут теж дуже цікава історія. 

Якщо ще не знайомий з російською мовою кореєць — виконавець ролі Цоя, Тео Ю, може в людей викликати якийсь скепсис перших хвилин п'ятнадцять, потребуючи часу для звикання, то Рома Звєрь — стовідсоткове влучення в образ Науменка, причому навіть не стільки зовні, скільки характерно. 

Ніхто й припустити не міг, що Роман зможе не просто зіграти легендарну особистість, а взяти й перевтілитися до невпізнанності для глядача. Будьмо чесними, адже ми всі боялися побачити на екрані конкретно фронтмена групи "Звірі", а натомість, попри наші страхи, отримали розумного, тонкого й багатогранного актора, який тримає ідеальний баланс для кіношної гри. 

Серебренніков же зміг передати контраст між Вітею та Майком, які по суті своїй є протилежністю один одному. Майк, серед іншого, допомагає Віті подолати свій максималізм, який міг би загубити його кар'єру рокера ще на етапі зачаття. Досить показовим у цьому плані став момент, коли Цой вибігає зі студії, бо незадоволений звучанням власного альбому, а Науменко його наздоганяє та абсолютно спокійно вимовляє одну просту фразу, що ставить на місце Вітю та й глядача заодно:

"І взагалі, ось сам подумай, якщо тобі не подобається, як звучить твій альбом, то це гарна проблема".

Однієї цієї репліки вже вистачає з головою, аби повністю та безповоротно полюбити картину "Літо", адже їй вдається змінити твоє особисте світосприйняття. Так і виходить, що у фільмі ми бачимо Майка мудрою, розважливою і багато в чому шляхетною людиною, а Вітю усе ще з душею підлітка-бунтаря, який не бажає слухати нікого, крім себе самого та своїх амбіцій. До речі, коли ми вже торкнулися теми діалогів, то стрічка примудряється приємно здивувати навіть у цьому аспекті. Поки слухаєш, як говорять герої, не раз ловиш себе на думці, що розмови хоча й літературно гарні, але водночас надзвичайно живі. Якщо точніше сказати, то багато цитат героїв звучать так, як у житті ніхто і ніколи не казав би, але при цьому акторам вдається все органічно вимовляти, і ти попросту починаєш вірити, що люди спілкувалися саме так. 

Для любителів же знаходити "неправду" у художньому фільмі, аби можна було похвалитися потім своїм друзям чи ж дівчині, яка сидить поруч у залі, й замість того, щоб сприймати фільм, змушена вислухувати горде, але абсолютно нікому не потрібне: "Це неправда, такого ніколи не було, я читав, я знаю!" — Кирило теж полегшив завдання. 

У картині є якийсь герой, такий собі між глядачем та іншими персонажами фільму. Він з особливим задоволенням в очах протягом всієї стрічки руйнуватиме четверту стіну, аби сказати нам, що такого ніколи не було в реальності, та й те, що кіношний Цой взагалі не схожий на справжнього. Причому, коли я кажу про задоволення в очах актора, то анітрохи не перебільшую, видно, як акторові подобалася роль цього бешкетника й глядацького "троля", тому що він постійно своєю появою перетягав ковдру на себе. До того ж, режисер й тут не проминає нагоди влити нотку критики у бік радянської влади, яку ми, втім, і не бачимо, але її міцну руку над головами героїв чудово відчуваємо. 

До речі, будьте готові ще до того, що саундтрек до фільму "Літо" заб'є плейаркуш вашого плеєра приблизно так на наступний місяць життя як мінімум. Кажучи про саундтрек, маю на увазі не тільки пісні групи "Кіно", хоча вони, звичайно, й звучать здебільшого, а й музику закордонних тогочасних рок-виконавців на кшталт Лу Ріда та Іггі Попа. Про контекст їхнього звучання у фільмі говорити абсолютно не хочеться, щоб не зіпсувати вам враження. Недарма фільм "Літо" отримав приз на Каннському кінофестивалі за найкращий саундтрек, вже повірте. 

Закінчити ж розмірковування про фільм і підбити підсумки всього вищесказаного хочеться невеликим діалогом із самого фільму:

" — ...цілковите марення!

— Так, але якщо, кажучи "досконалий", ти маєш на увазі "Perfect", то про це варто подумати!".

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 14 липня-20 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво