Оксамитовий сезон: запитання і відповіді - Культура - dt.ua

"Оксамитовий сезон": запитання і відповіді

20 вересня, 16:55 Роздрукувати Випуск №35, 21 вересня-27 вересня

"Оксамитовий сезон в Одеській опері" — фестиваль мистецтв уже вп'яте пройшов у нашій південній столиці і як ніколи дав багато приводів для роздумів, висновків та запитань.

Кирило Стоянов

За п'ять років свого існування цей фест устиг зарекомендувати себе як один із наймасштабніших музично-театральних форумів України. Щороку афіша фестивалю демонструє розширення жанрово-стильового контенту, пошук нових форм, певні традиції та власні "фішки". Нинішній рік не став винятком. Відбулися гастролі Національних опер України та Ізраїлю, запрошені зірки опери і балету з Італії, Англії, Австралії та Німеччини виступили у прем'єрних виставах Одеської опери "Турандот", "Мадам Баттерфляй", "Орфей і Еврідіка", камерних концертах та в масштабному концерті зірок балету просто неба. Прем'єра(semi-stage) опери Р. Вагнера "Лоенгрін".Пройшла дискусія навколо проблем музичного театру на тему "Оперно-балетні фестивалі в контексті сучасного культурного простору".

321
Юрій Литвиненко

Борис Блох, екс-художній керівник Одеської опери, а нині професор Університету мистецтв Folkwang (Німеччина), лауреат багатьох міжнародних конкурсів, видатний піаніст і диригент розповідає DT.UA: "Я щасливий, що стояв біля витоків фестивалю і брав активну участь в формуванні його концепції та складанні програм перших двох фестивалів. Одеський театр позиціює свій фестиваль як незвичайний по праву, оскільки він відбувається в одному з найзнаменитіших міст України і всього світу. Одеса має унікальний, рідкісний за красою театр, а "Оксамитовий сезон" має всі підстави сягнути рівня світових фестивалів. Його унікальності сприятиме саме оперно-балетний формат, а також краса міста, його історія, розташування біля моря та благословенний клімат".

Навіщо?

Саме таке питання все ще виникає "подекуди в нас подеколи" в контексті постановок Ріхарда Вагнера. А й справді — навіщо так "мучити" трупу, коли є чудові традиційні (для України) Верді, Чайковський, Лисенко? Керівництво поки що двох українських оперних театрів відповідає для себе на це питання безкомпромісно й однозначно. Так, в одному календарному році у Львові й Одесі з'являються два абсолютно різних "Лоенгріни", оскільки без постановки німецької опери в XXI ст. жоден оперний театр не може вважатися провідним. Наявність Р. Вагнера і Р. Штрауса в репертуарі — питання профпридатності трупи та її керівництва.

321_1
Кирило Стоянов

В Одеському "Лоенгріні", поставленому режисером Павлом Кошкою і диригентом-постановником Ігорем Шавруком у форматі semi-stage (напівконцертне, напівсценічне відтворення), окреслилися всі досягнення, проблеми, можливості інтерпретацій Вагнера в оперній Україні: оркестр і хор (головний хормейстер Валерій Регрут) Одеської опери на сьогодні — найкращі. Є так звані "вагнерівські голоси": одесити меццо-сопрано Тетяна Спаська та тенор Олександр Шульц, соліст Дніпро Опери баритон Олександр Форкушак, сміливий приклад подолання себе та деяких "але" — бас Василь Навротський і сопрано Наталя Павленко. Без "але", за відсутності сталої традиції виконання вагнерівських музичних текстів, поки що неможливо.

Вагнера надзвичайно важко вчити, співати, грати, адже він найскладніший для виконання оперний композитор усіх часів. Важко опанувати німецьку, роками співаючи італійською. Це відчувалося під час прем'єрної вистави (пульти з нотами, певна скутість, напруга й неможливість акторського обігравання). Але шлях через терни до зірок — ознака зрілості трупи, розуміння свого потенціалу та місця в контексті сучасного західноєвропейського театру. Отже, Одеський "Лоенгрін" — чи не найголовніша перемога всього оперного руху України і великий стимул.

Де?

Камерний інструментальний формат у масштабному оперно-балетному фестивалі: рояль — на авансцені, глядач — на сцені, обличчям до виконавця і відкритої порожньої глядацької зали. Силуети балетних танцівників, що делікатно ілюструють фортепіанну музику декількома па в порожніх ложах театру — маленьких експериментальних сценах-балконах.

321_2
Кирило Стоянов

Борис Блох каже: "У пору мого художнього керівництва театром художник зі світла Одеської опери В'ячеслав Ушеренко, який працює в театрі вже понад півстоліття, одного разу поділився зі мною своєю мрією: показати зал театру, яким його бачать артисти, але не бачать глядачі. Так народилася ідея концерту "В силуетах залу. Погляд зі сцени". Перший такий концерт відбувся ще 2016 року в рамках Різдвяного фестивалю. Цього року ми це зробили вдруге. Я підібрав програму, в основу якої увійшли твори, що відображають архітектурну стилістику театру — рококо й ренесанс: Моцарт—Бузоні—Ліст—Шопен—Рахманінов".

Як?

"Орфей і Еврідіка" Глюка — вистава, що увійшла до шорт-листа цьогорічного фестивалю-премії GRA. В Одесі під час фесту партію Орфея виконав італійський співак Раффаеле Пе, якого британська газета The Times визнала найкращим серед італійських контр-тенорів сьогодення. Режисер-постановник Павло Кошка поділився професійною радістю: італієць, як, власне, і всі великі артисти, приїхав в Одесу зі знанням мізансцен і легко ввійшов у репетиційний процес. Сам же співак у захваті констатував: "Це надзвичайно цікавий досвід не тільки для одеських музикантів, а й для мене. Музиканти опери дуже сильні і мають свій стиль. Мене шалено вразив ваш театр. Він вражає своєю красою. Мені запам'яталася перша репетиція, вона була дуже емоційною, нам було чого вчитися і було чим ділитися". Хіба не задля таких слів робляться фестивалі?

321_3
Кирило Стоянов

Торік фестиваль запросив в Одесу колектив Львівської опери зі знаковою прем'єрою Василя Вовкуна "Цвіт папороті" на музику Євгена Станковича. Це був прорив Львівської опери і Одеського фестивалю: масштабні гастролі всього театру з повноцінною постановкою.

Нинішнього ж року в гостях була Національна опера України з балетною версією п'єси Михайла Старицького "За двома зайцями" на музику нашого сучасника Юрія Шевченка. Майже 200 артистів із Києва, оркестр і запрошена зірка народний артист України Олексій Вертинський у пластичній ролі татуся Голохвастого показали першокласний комедійний (!!!) балет. Це був новий щабель формування фестивальної афіші: блискучий хід, музика сучасного українського композитора, першокласна постановка, комерційно виправданий ризик.

Чому?

В'ячеслав Чернухо-Воліч стояв за диригентським пультом опери Джакомо Пуччіні "Турандот", яка закривала фестиваль. Маестро не тільки творчо підсумував його, а й як новий головний диригент театру закцентував: "По-перше, фестиваль, який проводиться в такий час, на самому початку сезону, — дуже мобілізує трупу і заряджає на весь сезон. Прем'єра "Лоенгріна", інші вистави — одразу серйозна робота, що впливатиме на якість вистав упродовж усього сезону.

Це надзвичайно важливо: висока творча планка, яку неможливо опускати, а надалі — тільки піднімати. По-друге, фестиваль — це стимул до пошуків, до максимального вияву можливостей трупи, ознайомлення з іншими стилями й почерками музичного виконавства.

По-третє, це здорово, коли в театру є фестиваль такого серйозного рівня, який охоплює всі сторони театрального життя — і оперного, і балетного".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво