Океан пам'яті, голоси любові - Культура - dt.ua

Океан пам'яті, голоси любові

6 вересня, 18:29 Роздрукувати Випуск №33, 7 вересня-13 вересня

У Національному музеї Голодомору-геноциду до 22 жовтня. експонується створена спільно з Союзом українських організацій в Австралії фотовиставка "Голоси з-за океану".

© Василь Артюшенко, DT.UA

Це — 26 історій, 26 доль наших співвітчизників, які пережили Голод-32–33, 26 листів-спогадів, на які кожен із нас може відповісти власним листом-розповіддю, листом-подякою. Голоси, які перемогли смерть, час і сам Світовий океан, не дадуть спокійно спати жодному серцю, вимагають одного: пам'яті.

Вбивство голодом і наступна заборона навіть згадувати про це — тема невичерпна й така страшна, що травму, заподіяну Голодомором 86 років тому, самим українцям доведеться долати ще десятиліття, не роки. Втім, є один наслідок, якого вочевидь не очікували кати України. Спільна пам'ять про пережите й подолане віддавна гуртує українців, розкиданих по всьому світу, краще за будь-що. Свідченням чого стане, до речі, й ваша особиста реакція на виставку "Голоси з-за океану" в Національному музеї Голодомору-геноциду. Експозиція, в якій лише чорно-білі фотопортрети усміхнених, чепурних людей похилого віку, та перекази їхніх життєвих історій — хто і як з них вижив в Україні в часи Голодомору-32–33, — справляє приголомшливе враження, 

Ідея створити "особистісну" виставку виникла в кураторок-австралійок українського походження Галини Костюк та Яніни Грін, коли вони вирішили по-особливому увіковічнити пам'ять людей, котрі жили в часи Голодомору. Портретний жанр завжди передбачає заглиблення в долі. А всі герої Галини з Яніною ще й усміхнені. 

Голоси з-за океану. Музей голодомору_11
Василь Артюшенко, DT.UA

— Неможливо здогадатися, яка трагічна історія життя в кожного з цих людей, — запевняють завідувачка експозиційно-виставкового відділуНаціонального музею Голодомору-геноциду Яна Гринько та методистка Ірина Курганська.

Фотопроєкт "Голоси з-за океану" 2018 року експонувався в галереї "SpASE GALLERY" в австралійському Мельбурні. "Київська" виставка "Голоси з-за океану", створена спільно Національним музеєм Голодомору-геноциду і Союзом українських організацій в Австралії, трохи відрізняється від нього. "Наша" експозиція складається не лише з фотопортретів австралійських українців, які пережили геноцид в Україні 1932–1933 рр., а згодом — переважно під час Другої світової війни — виїхали до Австралії. До кожної візії додано заново зібрані свідчення, які з англійської переклали вже в Музеї Голодомору. Ці розповіді очевидців оформлені у вигляді листів у поштових конвертах. Ніби люди похилого віку (з фото), які більшу частину життя прожили поза межами Батьківщини, надсилають їх до України, особисто до кожного з нас. 

Голоси з-за океану. Музей голодомору_14
Василь Артюшенко, DT.UA

— Будь-хто з відвідувачів Національного музею Голодомору-геноциду також може написати тим, чия історія їх особливо "зачепила", — каже пані Гринько, — Напишіть, а ми згодом неодмінно передамо ваші листи до Австралії. До речі, вже за перший тиждень роботи виставки відвідувачі залишили в музеї більше двох десятків листів. У них — свідчення та свої родинні історії. 

— Коли ми планували цю виставку в Києві, дуже хотілося, аби українці торкнулися одне одного через океани й кілометри. Отож основним посилом "Голосів з-за океану" стала думка: де б не жили наші співвітчизники, куди б не закинула нас доля — завжди залишаються спільні речі, які й роблять нас українцями. Зокрема, це — наша історична пам'ять і пам'ять про Голодомор. Особисто мене дуже вразив лист від нашої відвідувачки на ім'я Надія Верховод до героїні "Голосів з-за океану" з таким самим прізвищем, котра теж родом із Донеччини... — каже пані Яна. Її слова миттєво підхоплює колега Ірина:

Голоси з-за океану. Музей голодомору_10
Василь Артюшенко, DT.UA

— Пані Надія розповіла, що вона сама — з-під Краматорська. Оселя жінки, чий портрет вона побачила в нас на виставці, стояла за кілька кілометрів від її власного будинку. Та й прізвище Верховод — доволі поширене в її рідному селі. Ви уявляєте, яке диво! Ці люди живуть за тисячі кілометрів одне від одного. А виставка в Києві — і спільна пам'ять — поєднала їх! Сам щирий відгук на "листи" свідчить, що, хоча трагедія Голодомору сталася 86 років тому, зв'язок різних поколінь українців неперервний. Літні, за 90-то, співвітчизники, котрі живуть у далекій Австралії, і наші молоді сучасники з України відчувають одне й те саме, — додає Курганська.

Музейниці кажуть, що завдяки австралійцям (до речі, Союз українських організацій в Австралії об'єднує аж 24 осередки українства) в Музеї-меморіалі дізналися про нові місця поховань жертв Великого Голоду. Разом із іншими матеріалами ті надіслали до Києва відповідні дані.

Голоси з-за океану. Музей голодомору_7
Василь Артюшенко, DT.UA

— А для самих героїв виставки вона стала способом виговоритися, — зауважує пані Ірина. — Адже люди жили з цим болем дитинства, якого не можна було позбутися. Та нарешті відчули себе не сам на сам зі своїми спогадами: з ними — вся Україна.

— Аби звільнити душу від болю, свідки Голодомору мають "проговорити" все, що пережили, і бути почутими, — пояснює Яна Гринько. — Дуже гірко розуміти, як поглумився Радянський Союз над тими, в кого відібрав саме право пам'ятати.

Не змовляючись молоді музейниці переходять до розповіді про свій музей узагалі. 

— Місія нашого музею й цієї конкретної виставки — не просто оживити, а ще й унаочнити пам'ять. Ті ж кияни, котрі приходять до нас, із жахом та подивом дізнаються про "іншу" історію знайомих з дитинства місць. Один чоловік — герой "Голосів з-за океану" — розповідає, що в дитинстві мешкав поблизу Поштової площі. Коли йому було п'ять років, разом із такими самими хлопчиками вони щодня бігали до річвокзалу, зустрічали пароплави. Та з них щоразу виносили мертві тіла, — помітно хвилюючись, переповідає пані Яна.

Голоси з-за океану. Музей голодомору_5
Василь Артюшенко, DT.UA

— Бабуся, якій він усе розповів, пояснила, що це — селяни, котрим нічого їсти, у відчаї тікають до Києва. Але не всі доживають навіть до сходження на причал. Тож живі їдуть разом із мертвими. Сьогодні, коли гуляємо біля Річкового вокзалу, хіба ми здогадуємося, що відбувалося там колись?..

— Ми сподіваємося, наша виставка спонукає багатьох сучасних українців надіслати свої спогади, а можливо — й матеріальні свідчення епохи, до Музею Голодомору-геноциду, — каже Ірина Курганська. — В нас усе ще є можливість розпитати своїх дідусів та бабусь про минуле, дізнатися правду. 

На жаль, троє героїв уже й "австралійської" виставки померли за рік, що минув від її презентації в жовтні 2018-го. "Принаймні їхня пам'ять та живі голоси залишилися з нами", — зітхає пані Яна. Після Києва "Голоси з-за океану" поїдуть Україною. В усі 13 областей, звідки родом самі австралійські українці. 

Голоси з-за океану. Музей голодомору_13
Василь Артюшенко, DT.UA

— "Життя — то найвища цінність" — гасло "Голосів з-за океану". Дивлячись на щасливих, попри все, людей на фото, розумієш, чому це так, — кажуть мої співрозмовниці і в унісон додають: — дуже сподіваємося, що, дізнавшись про виставку, люди по всій нашій країні відгукнуться власними історіями, як їхні родини пережили Голодомор. Це потрібно для нашого спільного майбутнього. Адже Україну об'єднує і правда, і пам'ять. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво