Нова антиутопія: містер Бен та "1984" епохи Web 2.0

Поділитися
Нова антиутопія: містер Бен та "1984" епохи Web 2.0 © abebooks.co.uk
Усе життя кожної людини викладається в Інтернет.

Понад 10 років тому, в знаковому 2007-му (тому самому, який інтернет-молодь часто ностальгічно просить "повернути") з'явився роман британця Бена Елтона "Сліпа віра". Цей твір, цілком у дусі часу, можна назвати генно-модифікованою версією "1984", в яку органічно вживили ДНК "451 градуса за Фаренгейтом", а також трохи "Дивного нового світу" О. Хакслі.

Нещодавно стаття Дениса Семенова "Гра в диктаторів" (DT.UA № 16 від 28.04.2018), як стверджують у соцмережах, розкрила тему потенційної кібердиктатури - більш ніж повністю. Однак було прикро, що, згадавши і обов'язкового в таких випадках Орвелла, і менш відомих загалові Дейва Еггерса та Мойзеса Наїма, автор випустив з уваги сучасного британського письменника Бена Елтона. Тоді як саме його роман "Сліпа віра" можна сміливо назвати "1984"-м епохи Web 2.0.

Хоча, здавалося б, після орвеллівського "1984" писати антиутопії більше немає сенсу - бо грунтовніше й страшніше не напишеш. Але ж пишуть і далі, вигадують усе нові "лякалки", правда, серйозно налякати читача вже мало в кого виходить. Востаннє це переконливо вийшло хіба що в Рея Бредбері, який намалював світ найближчого йому майбутнього не злиденним та кровожерливим, як в Орвелла, а ситим і абсолютно байдужим - і від того теж дуже неприємним. Але й календарний 1984-й, зовсім не такий, як він малювався в 1948-му, і умовний рік майбутнього, в якому пожежники не гасять пожеж, а палять книжки, - давно настали і геть не справдили поганого передчуття авторів. "Великий Брат", звісно ж, стежить за тобою з мільйонів телекамер - але він же став просто назвою глобального реаліті-шоу, розгубивши весь свій пафос. Та й книжки цілком собі видаються, на будь-який смак, бери - не хочу. Оскільки ж більшість вибирає "не хочу", то доводити книжковий папір до 451 градуса за Фаренгейтом просто не потрібно. Однак бажання лякати обивателя в літераторів не зникає - бо ж причин боятися не поменшало. Тому цілком логічною стала поява у книжковому світі ще однієї антиутопії, яку я б поставив у один ряд із двома вище згаданими зразками класики жанру.

У 2009-му переклад "Сліпої віри" з'явився в російському журналі "Иностранная литература", трохи згодом - у книжковому вигляді. Але дивним чином твір не набув належної популярності на наших теренах. Настільки, що в українськомовному сегменті Інтернету елтонівська "Сліпа віра" практично не трапляється.

Про переклад годі й казати, - автору цих рядків довелося чекати не один рік у надії прорекламувати новинку вітчизняної перекладної літератури, і намарно. Може, після виходу цієї публікації справа зрушить з місця? Адже книжка заслуговує розтягнення на цитати, а новоспечені слова й імена, за умов адекватного перекладу, мають усі підстави ввійти в сучасний вокабуляр.

Бен Елтон
Бен Елтон
celebritypix.us

Беру на себе сміливість донести слово письменника українській публіці.

Його ім'я навряд чи багато що каже навіть затятим читачам. Тим більше книголюб здивувався б, дізнавшись, що Бен Елтон у Британії славиться аж ніяк не похмурими романами, а передусім авторством комедійних серіалів, у тому числі й відомого нам "Містера Біна". А ще - він написав лібрето до мюзиклу We wіll rock you на пісні групи Queen (вийшов мюзикл про борців за волю в недалекому похмурому майбутньому). Але й у власне літературі цей гуморист залишив свій слід, видавши більше десятка уїдливих сатиричних книжок про сучасне суспільство. На цьому матеріалі побудований сюжет і в романі "Сліпа віра", дія якого перенесена в майбутнє, умовно кажучи, у 2084-й. Чи 2184, не суть важливо, адже технічний прогрес в уявному світі майбутнього, після Потопу (викликаного глобальним потеплінням), завмер на рівні наших днів. У космос літають лише супутники, що підтримують глобальні комунікаційні мережі, зате історія про людей, котрі побували на Місяці, видається за нахабний міф минулого, вигаданий богоборцями, які посміли кинути виклик Всевишньому. Він, мовляв, і покарав мавполюдей (які, повіривши єретику Дарвінові, пишалися, що походять від мавп), наславши на них Великий Потоп, - та ті не вірили у свою долю нових Содому з Гоморрою, звинувачуючи в потеплінні людський фактор! Але гріхи Допотопної ери в новому світі країн Блоку Істинної Віри не повторяться. За мораллю громадян суворо стежить Храм, чудернацька церква, що з'єднала віру в Ісуса Христа з вірою в карти Таро та астрологію; що зарахувала в ряди святих апостолів Елвіса, а леді Діану називає дщер'ю Марії та покровителькою всіх жінок планети. Уряд і таємна поліція - всього лише прислужники всемогутнього Храму з його земними намісниками Бога-і-Любові та жахливою Інквізицією, яка зі свого давнього минулого принесла в майбутнє весь асортимент катувань, а також автодафе та розп'яття грішників. (Тут містер Бен демонструє свій фірмовий чорний гумор, являючи читачеві образ "районного інквізитора"). Багаття з єретиками палять на стадіоні Уемблі, там-таки розпинають і бичують відступників, і там же шляхом прямої демократії (чвертю мільйона голосів одностайної юрби) під керівництвом мудрих служителів Храму приймаються всі закони, і все це вдало поєднується з гала-концертами та феєрверками. Серед основних гріхів, за які можна дуже болісно розпрощатись із життям, є читання заборонених книжок (за великим рахунком, будь-яких із Допотопної ери, і наукових, і художніх), таємна вакцинація дітей та будь-які інші вияви нелояльності. Багато злочинів, за які винного чекають диба та смерть (або, в кращому разі, моторошна в'язниця) привнесені Елтоном із нашого часу: це звинувачення в расизмі, сексизмі, сексуальних домаганнях, педофілії, жорстокому поводженні з дітьми тощо. І в цьому, вочевидь, одна з головних ідей роману: все, з чим люто борються в ім'я благих цілей, здатне стати страшним знаряддям контролю над незгодними. У вигаданому світі майбутнього, як і тепер, є й расова сегрегація, й насильство над жінками, й злочини проти дітей. Але таких речей не помічають одержимі фарисеї, що перетворили боротьбу за чужі права на боротьбу зі своїми опонентами.

Як і в попередника Орвелла, дія "Сліпої віри" відбувається в Лондоні, - щоправда, тепер це напівзатоплений перенаселений мегаполіс із озером посередині, з тропічним кліматом та малярією. Умови, ідеальні для хвороб, - тому життя містян є безперервною боротьбою за порятунок дітей. Діти мруть постійно, половина не доживає до року, і ще менше - до п'яти. Молитви й примочки слабо допомагають від холери, правця, віспи та кору, але тих, хто таємно рятує своїх дітей підпільними вакцинами (кидаючи виклик богові), невпинно ловить інквізиція. Тому жінки нового світу постійно зайняті пологами, виношуванням та оплакуванням дітей. Про вакцинацію не можна й думати, як не можна думати над тим, чи варто взагалі народжувати дітей для такого життя. Стримування від вагітності - великий гріх, що суворо карається. Скажете, надумано? Але ж уже тепер від радикальних політиків можна почути, що для порятунку нації від вимирання з жінками треба просто перестати церемонитись, і якщо про насильне запліднення ще не договорилися, то на право самій вирішувати, народжувати чи ні, зазіхають доволі наполегливо. Не кажучи вже про вакцинацію, яка, скомпрометувавши себе корупцією в медичному середовищі, в суспільстві стала жупелом і предметом надзвичайно гострих суперечок, далеко не завжди конструктивних по суті. Власне, більшість вигадок зі "Сліпої віри" або вже втілюється в життя, або ідейно опановує маси: якщо у 2184-му вчення Дарвіна офіційно оголошено головною єрессю, то сьогодні - причому в найрозвиненіших країнах у тому числі - дедалі наполегливіше просять якщо не видалити його зі школи, то принаймні розглядати не більш ніж альтернативну версію розвитку життя на Землі.

Ну, а побут жителя Лондона XX ст. точно списаний з життя сучасного "офісного раба" - насамперед його безглузда робота з обробки даних та божевільні маркетингові дослідження (все реальне виробництво, як і тепер, розміщене в "другому світі", злиденному й іновірному, який доводиться стимулювати і стримувати військовою силою). Правда, через перевантаженість транспорту робота "планктону" переважно дистанційна, надомна; обов'язкові тільки "фізиприси" - дні фізичної присутності. На фізиприсах нікому не уникнути "гробів" (групових обіймів), покликаних допомагати громадянам емотувати (ділитися з оточенням усіма емоціями, не залишаючи жодних інтимних таємниць), та корпоративних веселощів із пожиранням синтетичних продуктів у величезних кількостях. Зла карикатура на сучасні офісні джунглі з їх моббінгом та демонстрацією корпоративного духу доповнюється сатирою на політкоректне суспільство: в офісі неодмінно присутні старий дід і неходячий інвалід, від яких потрібно одне - демонструвати, що соціальна рівність суворо дотримується. Зведена в абсолют, ця рівність (боронь боже когось скривдити за расовою, статевою, віковою чи й іншою ознакою!) поширюється навіть на зовнішній вигляд: більшість мешканців аж ніяк не чудового нового світу товсті та кволі від постійного переїдання, а жінки просто зобов'язані мати грудні імплантати вражаючих обсягів, якщо природа їх не нагородила відповідною груддю. При цьому всі стурбовані боротьбою за здоров'я і симулюють його в оплачених Храмом фітнес-центрах.

У таких декораціях і відбуваються головні події "Сліпої віри", які автор не мудруючи, практично, переніс із антиутопії Орвелла. Як і в "1984" (про нього, аби нікому й на думку не спало звинуватити Бена Елтона в плагіаті, він прямо згадує словами одного з підпільників), є три головних герої - повсталий проти системи гвинтик на ім'я Траффорд ("Сміт Вінстон"), його кохана жінка, що втілює сексуальну опозицію тоталітарному суспільству, - Сандра Ді ("Джулія") та Інквізитор, який уміло видає себе за підпільника (в Орвелла це О'Браєн, а хто в Елтона - задля інтриги не казатиму). Аналогії з Орвеллом проходять також по лінії "новомови" - "фізиприс", "гроби", "розвакрани" (розважальні екрани) чи "б'ютифікація" (насильницька імплантація грудей дівчатам, які не бажають носити силікон), сексу (схвалені суспільством обов'язкові зносини проти щирої любові) і навіть їжі (справжню їжу замість жалюгідних сурогатів у світі "1984"-го купують на чорному ринку, справжню їжу у "2184"-му замість нудотної жрачки з солодким майонезом можна поїсти тільки в небезпечних емігрантських кварталах). І навіть геополітична карта не дуже змінилася, - Блоку Істинної Віри (читай - Океанії) протистоїть розлючений мусульманський світ (Євразія). За орвеллівською схемою піде й розвиток роману, але закінчиться інакше, - а як саме, про це читач нехай дізнається сам. Проте чого зовсім немає в Бена Елтона - то це паління. Очевидно, цю заразу, як занадто уразливу, інквізитори перемогли остаточно. Можна купити заборонені наркотики й контрацепцію та навіть крадькома вакцинувати дитину - але не можна непоміченим покурити в перенаселеному місті, напханому камерами спостереження. На тлі сучасного переслідування курців, що динамічно посилюється, починаєш їм дедалі більше співчувати...

Що до Бредбері, то, крім його книголюбів-підпільників, у роман "Сліпа віра" внесений уміло передбачений фантастом шум, який оточує сучасну людину. Але в містера Рея фігурували тільки плоскі телевізори на всю стіну, а містер Бен підсилив картину вуличними розвакранами, обідніми столами зі стільницею-плазмою та рекламними рядками, що біжать по сніданкових коробках із пластівцями. Та головне- Бен Елтон логічно продовжив розвиток інфосфери, званої нині соціальними мережами. Нинішнє марнування часу в недозаборонених "Однокласниках" та очманілому від цензури "Фейсбуці" прозірливий автор перетворює в найдосконаліший інструмент контролю над індивідуумом. Ви вже зробили пост-звіт про поїздку на море? Виклали фотосесію своєї крихітки? Виклали в Ютуб відео з останньої вечірки? У світі майбутнього це буде не вашим правом, а вашим головним обов'язком. Усе життя кожної людини викладається в Інтернет, спочатку - докладний процес народження (саме небажанням викласти ролик із пологами дружини Траффорд почав свою боротьбу з суспільством, яке його дістало), потім дитячі свята, видалення апендикса і вшиття нових грудей, перший секс і подальше сімейне статеве життя, нарешті - смерть і похорон стають надбанням громадськості. І суспільство суворо запитає в того, хто забариться! Не віриться в таке? А ви згадайте, як у вас з'явився ваш мобільний телефон, якого ще років 20 тому не було майже ні в кого і без якого нині немислимий навіть один день. І, до речі, ви хоч щось запостили сьогодні?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі