Нобелівський комітет обирає високу літературу - Культура - останні новини театру, кіно, музики і мистецтва - dt.ua

Нобелівський комітет обирає високу літературу

6 жовтня, 2017, 14:25 Роздрукувати

Кадзуо Ішіґуро (в іншій транслітерації — Ісіґуро, що, на думку японістів, більш правильно) названий лауреат Нобелівської премії з літератури 2017 року. 

© twitter.com/NobelPrize

Цей письменник народився 8 листопада 1954 в Наґасакі (Японія). Ішіґуро — автор, який, відповідно до означення Нобелівського комітету, "у своїх книгах потужної емоційної сили відкриває безодню під нашим ілюзорним відчуттям зв'язку зі світом".

Поруч із М.Етвуд і І.Мак'юеном К. Ішіґуро належить до найуспішніших сучасних авторів англомовного світу (цікаво, що усі троє письменників підтримують теплі дружні стосунки і беруть участь у спільних міжнародних проектах, пов'язаних з ревізією класичної англійської літератури).

Ще вранці у четвер на сайтах провідних літературних видань світу точилися дискусії щодо можливого цьогорічного претендента. Найбільші ставки були за Маргарет Етвуд, яку вважають класиком канадської літератури. Інші голоси розподілилася традиційно між японцем Харукі Муракамі та кенійцем Нгугі Ва Тхіонго.

Один із критиків Швеції зауважив, що після спілкування із кількома членами комітету він може сказати, що цьогорічне рішення буде значно менш дражливим, ніж рішення 2016 року, коли нагороду здобув Боб Дилан. І справді, Кадзуо Ішіґуро — класик сучасної британської літератури, чия творчість (наприклад, роман "Не відпускай мене" та ін.) уже давно включена принаймні до університетських курсів сучасної літератури Великої Британії.

Етнічний японець, він став одним із найуспішніших письменників Великої Британії. У 1983 році його назвали одним із "найкращих молодих британських письменників". Крім того, він нагороджений премією Вітбред за роман "Митець із плинного світу" і Букерівською премією за "Залишок дня". Сам автор так пояснює специфіку "мультикультурної" оповіді в романі "Митець із плинного світу": "Особливість Оно в "Митцеві із плинного світу" у тому, що має створюватися враження, ніби він оповідає японською; це просто читач читає англійською. До певної міри мова має бути схожою на псевдопереклад, тобто я не можу вільно її використовувати, наприклад вживати багато західних розмовних слів. Англійська має нагадувати субтитри, ніби насправді все відбувається іноземною мовою".

К.Ішіґуро — віртуозний прозаїк, який став виразником мультикультуралізму в сучасній літературі світу поряд з такими авторами, як В.Найпол, С.Рушді, Т.Мо, Х.Курейші тощо. Ішіґуро — добрий прозаїк, який уміє будувати захопливу розповідь, уміє занурювати читача у сконструйований художній світ, подеколи романтичний і сентиментальний, а подеколи жорстокий і холодний. Його художній простір наскрізь мистецький, естетизований, поліфонічний, для розуміння психології героїв потрібно бути тонким аналітиком, який сприймає порухи людської душі.

К.Ішіґуро привчає читачів до делікатних спостережень, розвиває художній смак, його творчість — це передусім естетика, а вже потім "складні проблеми сьогодення". Прозою Ішіґуро неможливо не захоплюватися, але вона прийдеться до смаку тим, хто цінує психологізм і літературу, що розкриває людину на тлі Часу.

У будь-якому разі сьогодні неможливо закинути Нобелівському комітету, що творчість Ішіґуро не актуальна, погано "зроблена", ідеологічна чи кон'юнктурна. Своїм рішенням 2017 року Нобелівський комітет знову повернувся до високої літератури, якісної, що має успіх і впливає на величезну кількість людей, які ще досі довіряють слову. Але цю літературу апріорі важко назвати "масовою", комерційно успішною.

Її успіх — результат діяльності університетів і фахових критиків, які у наш хисткий час показують, що "митець із плинного світу", котрий пише про розриви культур і пам'яті, про колективні міфи та індивідуальний біль, може дати людству більше, ніж ті, хто готують масово перетравлювані твори із наперед відомими фіналами. Ішіґуро сам вважає себе письменником світу, він доволі раціонально підходить до написання романних історій, не віддаючи себе плину ірраціонального, а свідомо обираючи тих чи тих героїв.

У 1995 році був надрукований роман "Невтішні", який літературознавці вважають найскладнішим за стилістикою і композицією. Цей роман наскрізь інтертекстуальний та інтермедіальний, у якому значну роль відіграє музикальність. Наталія Жлуктенко, одна з провідних вітчизняних англістів, зауважує: "Інтерес до музикалізації прози у К.Ішіґуро проявився не одразу, проте про коди музикалізації не варто забувати навіть в історії найвідомішого із персонажів Ішіґуро — дворецького Стівенса з роману "Залишок дня" (1989, премія Букер). Відсутність музичних обертонів у його характеристиці, так само, як і у багатоплановій хронографії сюжету, промовиста, адже й таким чином автор опосередковано передає внутрішню "глухоту" персонажа, скутість та емотивну бідність світосприйняття "ідеального дворецького". Музична палітра пізніших текстів Ішіґуро багатша — музичні лейтмотиви та асоціації активно функціонують у "Коли ми були сиротами" (2000)… В усіх згаданих текстах форми музикалізації зумовлені чинником суб'єктивізації та індивідуалізації художнього стилю".

На думку Н.Жлуктенко, "у двох ранніх романах Ішіґуро — "Прозорий серпанок над горами" та "Митець із плинного світу" (1986, премія Вітбред) естетична перспектива зображення світу була перейнята відчутною ностальгією за втраченим образом рідного краю, а стильові прийоми нагадували східний живопис та графіку. Однак згодом митець надав перевагу власне "англійській" топіці, — принаймні, так побудовано романи "Залишок дня", "Невтішні", що набули найбільшого резонансу (дві премії Букера 1989 та 2000 рр.)".

К. Ішіґуро — один із тих авторів, чия проза має свою неповторну тональність звучання, свої природні колір і запах. Ішіґуро не сплутаєш, він не типологічний, "продукт" особливого симбіозу японської чуттєвості та британської раціональності. Дії роману "Коли ми були сиротами" (2000) відбувається у Шанхаї у першій половині XX століття. В основі роману історія про розслідування детективом таємничого зникнення його батьків 20 років тому. Тут Ішіґуро повернувся до свого улюбленого прийому блукань у минулому. Роман "Не відпускай мене" (2005) зарахований до списку 100 найкращих романів усіх часів. Цей роман 2016 р. уперше перекладений українською мовою і побачив світ у Видавництві Старого Лева (з англійської переклала Софія Андрухович). Ішіґуро порівнювали з Томасом Манном — через важливість музичних кодів у творчості й особливості художнього задуму, важливість тем колективної пам'яті та індивідуалізованого часу. Або ж письменника порівнюють із Марселем Прустом, який винайшов особливий різновид часу.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво