Молодість-48: індійські жахіття та естетичний експеримент - Культура - dt.ua

"Молодість"-48: індійські жахіття та естетичний експеримент

7 червня, 16:30 Роздрукувати Випуск №21, 8 червня-14 червня

48-й КМКФ "Молодість" завершено. 

"Тумбад"

Гран-прі кінофестивалю, нагороду "Скіфський олень" та грошову премію у 10 тис. дол. США отримала кінострічка "Дикий" французького режисера Камія Відаль-Наке.

Журі фестивалю не залишилося байдужим і до українських стрічок. Так, "Скіфський олень" за найкращий фільм у рамках національного конкурсу та грошовий приз (50 тис. грн.) здобула стрічка "В радості, і тільки в радості" української режисерки Марини Рощиної. Крім того, спеціальні дипломи журі "Молодості" отримали Микита Лиськов за анімаційний фільм "Кохання" та Олексій Радинський — за документальну стрічку "Колір фасаду: синій".

На прохання DT.UA, авторитетні кінокритики Олеся Анастасьєва, Антон Фролов, Ігор Грабович та Ярослав Підгора-Гвяздовський розповіли, які фільми з конкурсної та позаконкурсних програм фестивалю їм запам'яталися найбільше. Хоча, можливо, ці стрічки й не отримали нагород, але, безперечно, заслуговують глядацької уваги. 

Олеся Анастасьєва, кіножурналістка, член Громадської ради при Держкіно:

— На кінофестивалі "Молодість" мені вдалося переглянути весь національний конкурс, тобто українські короткометражки. Зупинюся на трьох із них, які раджу до перегляду. Можливо, ви побачите їх у програмах інших українських фестів чи в кінотеатральному розкладі, тож не проґавте.

Студентська ігрова стрічка Віталія Кікотя "Людина з фотоапаратом" не лише була відібрана в національний конкурс, а й стала єдиною українською роботою, котра потрапила до міжнародного конкурсу в категорію "студентське кіно". Фільм переносить нас в Україну початку 1990-х років. Фотограф Арістарх мріє, щоб його роботи потрапили на фестивалі, але змушений заробляти фотографуванням трупів. Режисеру вдалося показати знайомі, та зовсім не веселі сцени (такі, наприклад, як міліцейське рейдерство) з гумором. Глядачі ж, швидше за все, побачать у фільмі багато паралелей із Україною сьогоднішньою, бо після перегляду "Людини з фотоапаратом" виникає відчуття, що фотоапарати за ці роки змінилися, а люди — ні. І, хоча сімейні застілля тепер фільмують не на камери VHS, а селфі — на смартфон, герої цих селфі мало чим відрізняються від героїв зі старих касет. А ще — тут багато любові: герой любить людей і свою роботу, а режисер — героя свого фільму.

фильмы_1
"Людина з фотоапаратом"

Анімаційна робота Микити Лиськова "Кохання" — навпаки, показує Україну сьогоднішню: з маршрутками по колу, декомунізацією та зграями одноразових целофанових кульків. Саме під час цього фільму глядачі найбільше сміялися, а дівчина, котра сиділа поруч зі мною, висловлювала бажання познайомитися з режисером, що можна вважати найвищим визнанням роботи. До речі, "Кохання" потрапило до конкурсної програми короткометражних стрічок Міжнародного фестивалю анімаційних фільмів у Ансі (Франція).

Автори ж документальної стрічки "Понад Стіксом" ведуть глядачів на цвинтарі. Здавалося б, там точно немає нічого смішного, але ні, кумедне можна знайти й там, якщо уважно придивитися, а головне — прислухатися. Фільм знімали: Марія Стоянова, Юлія Данильчук, Марія Теребус, Людмила Парасківа, Катерина Рибачук, Анастасія Фещук, Іван Бершадський, Алла Онопченко. Найважче — монтаж — довірили Марії Стояновій, яка дуже добре впоралася з цим завданням, надавши фільмові темп.

Усі ці фільмі — доволі різні, але об'єднує їх гумор, подекуди й чорний, а також іронія, яка інколи пробивається — крізь сльози.

Антон Фролов, редактор cineast.com.ua, кінокритик: 

— Відзначу картину "Тумбад" режисера Рахі Аніла: досить сказати, що це фільм жахіть індійського виробництва. І це не "стоп!" для перегляду зазначеної стрічки, бо ніяких штампів зі звичного індійського кіно тут немає. Автори фільму використали екзотичну мітологію з унікальними візуальними рішеннями.

Графіка тут незвичайна й помітно вирізняється з голлівудської одноманітності. Це кіно обов'язково варто побачити, щоб розширити своє візуальне сприйняття.

фильмы_2
"Тумбад"

Також заслуговує на увагу постмодерністська комедія "Меланхолічка" — повнометражний дебют німецької режисерки Сюзанне Гайнріх. Цей фільм зібрав усі основні тренди про дівчат та жінок-мілленіалок. За ідеєю, це мало б дратувати, відштовхувати. Однак цього не відбувається — тому що фільм рятує спосіб оповіді. Спочатку бачиш кадри зі звичних інстаграм-сторіз. Ось тільки сміливість картинок каже, що цей твір зроблено у стандартах снепчата. Зазвичай такі оповідки зникають для публіки через годину. Та оскільки це кіно, то його переглядати можна разів три-чотири, щоб розібратися в сучасній німецькій філософії.

Стрічка від українського режисера Дмитра Бондарчука "365 днів, також відомі як рік" — це монтажне кіно, важке у виробництві й для перегляду. Фільм примушує задуматися про дати та цифри. На мій погляд, місце такого твору саме в галереях сучасного мистецтва. Дмитро Бондарчук черговий раз переконливо показує глядачеві, що він неуважний і мало дивиться кіно.

Ігор Грабович, кінокритик:

— Кожен із фільмів, про які я зараз скажу, не просто торкається актуальної й водночас універсальної теми, що стосується багатьох країн Старої і Нової Європи, а й експериментує з кінематографічною формою, яка завше кидає виклик своїм творцям.

Найбільш універсальною мені видається грузинська стрічка "Сусіди" Ґіґіші Абашидзе, що розповідає про старий житловий будинок у Тбілісі, до якого одного дня виявляють інтерес певні інвестори, котрі прагнуть на його місці побудувати нову сучасну споруду. Для цього вони пропонують власникам квартир викупити їхні квадратні метри. Більшість мешканців зголошується на запропоновану ціну, проте одна родина, яка зробила у своїй квартирі капітальний ремонт, узявши для цього кредит, не погоджується. Вона прагне повернути витрачене. На цьому ґрунті між мешканцями стається конфлікт, який виливається у трагедію. 

Цей фільм вочевидь є більше метафорою, ніж реалістичною оповіддю, проте це той випадок, коли стандартна метафора працює. Всі ми хочемо побудувати новий дім замість старого, проте не можемо дійти згоди щодо простих речей, які несподівано виявляються принциповими. 

Польський фільм "Духовенство" Войцеха Смаржовського веде мову про дуже національну й водночас актуальну для багатьох католицьких країн ситуацію, яка пов'язана зі зловживаннями священнослужителів. Ідеться про злочини на сексуальному ґрунті, зокрема педофілію, але не тільки. У фільмі католицька церква показана як цілком корумпована структура, що не гребує нічим задля досягнення власних цілей. Фільм досить прямолінійний, і режисер вдається до грубих прийомів, які, однак, цілком співзвучні з художнім завданням. Перед нами доволі критичний погляд на польське національне та духовне життя. І все ж найважливіше в картині — не так критика церкви, як здатність окремих героїв до покаяння та зміни власної поведінки. Незважаючи на його ексцентричність, перед нами цілком християнський фільм. 

фильмы_3
"Мені байдуже, якщо історія назве нас варварами"

Стрічка "Мені байдуже, якщо історія назве нас варварами" Раду Жуде розповідає про такий собі естетичний експеримент, який ставить у румунській столиці місцева мисткиня: на одному з майданів вона проводить театральне дійство, суть якого в тому, аби нагадати румунам про їхні злочини під час Другої світової війни. Йдеться про масові вбивства євреїв в Одесі, що сталися в жовтні 1941 року після того, як був підірваний штаб румунської армії. Тоді загинуло тридцять тисяч євреїв. 

Фільм знято у традиціях "румунської нової хвилі", яка завше тримається на добре прописаних сценаріях. Найважливіше в цих сценаріях — епізоди-диспути, в яких персонажі намагаються з'ясувати якусь важливу суспільну проблему. У фільмі таких дискусій кілька, проте найдовша — з чиновником від культури, котрий намагається переконати мисткиню внести корективи до її художнього задуму. Зрештою, заплановане дійство відбувається, проте воно справляє зовсім не той ефект на публіку, якого очікувала авторка.

Всі ці три стрічки виходять за суто естетичні межі і є висловлюваннями на важливі суспільні теми. Кожен із цих фільмів переконливий по-своєму, проте всі вони є прикладами сміливого та почасти радикального кінематографу, якого так бракує в Україні. 

Ярослав Підгора-Гвяздовський, кінокритик:

— Під час фестивалю відбулася прем'єра українського документального фільму режисерки Олесі Моргунець-Ісаєнко "Рубіж. Грубешівська операція", на який я звернув особливу увагу. Стрічка розповідає про унікальний випадок в історії України, коли у 1946 році вояки УПА та польської Армії Крайової спільно взяли участь в одному з боїв.

Про те, що частина українців та поляків однаково ненавиділи комуністичний режим, у нас до певного часу взагалі не говорили. Цікавою є й режисерська знахідка в цьому фільмі. Він начебто документальний, сценарій базується на результатах копіткої роботи з архівними матеріалами, але в ньому застосовано художній прийом, щоб подати і українську, і польську точки зору на події. Цей прийом — закадрові голоси українця та поляка, які часом погоджуються один із одним, а часом — дискутують та сперечаються між собою. 

фильмы_4
"Рубіж. Грубешівська операція"

Документальна стрічка "Пам'ять: Як з'явився "Чужий" американського кінематографіста Александра О.Філіппа — ще один фільм, який я раджу принагідно подивитися. Це оповідь про роботу швейцарського художника Гігера, а також про світ, створений ним для культового фільму Рідлі Скотта "Чужий" (1979). Автор цього документального фільму розповідає, хто такий Чужий, чому він з'явився і як вплинув на подальший розвиток кіномистецтва, а також пояснює, які ідеї були породжені популярністю цього монстра. Мені особисто спало на думку, що "Чужий" — це такий собі ідеальний антигейський фільм, який показує, до чого може призвести поширення концепту гомосексуальності в культурі. 

Ще одна стрічка, варта уваги, — експериментальний фільм Олександра Шапіро "Тут і зараз". Шапіро — розумний чоловік і у своєму фільмі, який він зняв за сценарієм власного авторства, говорить про одну з цікавих теорій — "тут і зараз"… Але говорить настільки складно, що збагнути його задум зможе не кожен. Втім, і просто так забути це кіно не вийде, навіть якщо не все в ньому вам буде зрозуміло. Ви надовго потрапите в полон до цього режисера і будете вражені його зухвалістю стосовно переважної більшості того, що зазвичай показують наші кінотеатри.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво